Єдиний унікальний номер справи № 940/208/25
Провадження № 22-ц/824/1802/2026
12 лютого 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 11 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів,
10 лютого 2025 року позивач звернувся до Тетіївського районного суду Київської області з вказаним позовом до відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі рішення Тетіївського районного суду Київської області від 01.02.2022 в справі № 940/1562/21 стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дня подачі заяви до суду. В подальшому стан здоров'я дитини погіршився, а саме з ростом сина почали проявлятись розлади розвитку та підозра на аутизм. В квітні 2023 року йому встановили діагноз «Органічний психічний розлад у вигляді когнітивного дефіциту, гіперкінетичного розладу, симптомів аутизму з порушенням розвитку мови F06.8», відповідно він отримав інвалідність з підгрупою «А», в зв'язку з яким надано статус дитини інваліда, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 від 31.08.2023. Отже, захворювання дитини потребує несення додаткових витрат.
Відповідач з 23.02.2024 почав займатись підприємницькою діяльністю, таким чином його матеріальне становище значно покращилось. Крім того, розмір аліментів, які на сьогоднішній день сплачує відповідач становить 3500, 00 грн, що, в нинішній час, навіть не перекриває половини місячної норми базових витрат на дитину.
Відповідач ігнорує неодноразові спроби домовитись з ним як з батьком дитини про мирне досудове вирішення фінансових витрат на дитину, що спричинило погіршення взаємовідносин, часті конфлікти та безкінечні спори.
Тому, враховуючи, що з часу ухвалення рішення про стягнення аліментів погіршився стан здоров'я дитини, а також поліпшилось матеріальне становище відповідача, позивачка просить збільшити розмір аліментів на неповнолітнього сина ОСОБА_3 .
Враховуючи викладене, позивач просив суд збільшити розмір аліментів, визначений рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 01.02.2022 в справі № 940/1562/21, та стягувати щомісячно з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини від усіх видів його заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.
Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 11 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 16 липня 2025 року позивач направив апеляційну скаргу, у якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.
У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
27 жовтня 2025 року від позивача до апеляційного суду надійшло клопотання про долучення та дослідження доказів.
Станом на день розгляду справи відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судове засідання, призначене на 12 лютого 2026 року з'явилися позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 , які просили задовольнити апеляційну скаргу.
Сторона відповідача у судове засідання не з'явилася, про розгляд справи належним чином повідомлялася, про причини неявки суд не повідомила, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надавала.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з'явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Тетіївського районного суду Київської області від 01 лютого 2022 року у справі № 940/1562/21 з відповідача на користь позивачки стягуються аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів його доходу.
Встановлені під час судового розгляду обставини свідчать про те, що спір між сторонами виник у зв'язку із реалізацією позивачкою права на отримання належного матеріального забезпечення дитини від іншого з батьків, визначення належного розміру аліментів на утримання малолітньої дитини, а саме щодо збільшення розміру таких аліментів. Вказані правовідносини регулюються нормами Сімейного кодексу України.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, зазначив, що позивачкою не доведено наявності передбачених статтею 192 СК України підстав для збільшення розміру аліментів, оскільки, хоча встановлення дитині інвалідності та діагнозу свідчить про погіршення стану її здоров'я, однак відсутні належні та допустимі докази того, що раніше визначений розмір аліментів є недостатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини або що фактичні витрати на її утримання істотно зросли; при цьому доводи про покращення матеріального становища відповідача не підтверджені належними доказами, натомість встановлено відсутність у нього стабільних доходів, наявність кредитної заборгованості та статус безробітного, а тому суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, зазначивши також, що у разі наявності додаткових витрат на дитину позивачка не позбавлена права звернутися з окремими вимогами про їх стягнення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності позивачкою факту покращення матеріального становища відповідача як підстави для збільшення розміру аліментів у розумінні вимог статті 182 СК України.
Так, позивачка посилалась на те, що відповідач здійснював підприємницьку діяльність, а згодом припинив її, на її думку, з метою уникнення виконання аліментних зобов'язань, а також зазначала про отримання ним доходів від діяльності водія таксі, на підтвердження чого надала відповідні роздруківки з мобільного застосунку.
Разом з тим, наведені доводи не підтверджені належними та допустимими доказами, які б свідчили про фактичне отримання відповідачем стабільного доходу або істотне покращення його матеріального становища. Надані матеріали не дають можливості встановити ані систематичність такої діяльності, ані розмір отримуваних доходів.
Отже, твердження позивачки в цій частині ґрунтуються на припущеннях та власних висновках, що відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства не може бути покладено в основу судового рішення.
За таких обставин як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції позбавлені можливості дійти обґрунтованого висновку про зміну матеріального становища відповідача як платника аліментів.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що відсутність доказів покращення матеріального становища відповідача не виключає можливості зміни розміру аліментів з інших підстав, передбачених законом, зокрема у зв'язку з погіршенням стану здоров'я дитини та необхідністю забезпечення її належного утримання з урахуванням принципу найкращих інтересів дитини.
Як встановлено з матеріалів справи, малолітній ОСОБА_3 , відповідно до виписки ДС №/2023 від 21 квітня 2023 року, страждає на органічний психічний розлад у вигляді когнітивного дефіциту, гіперкінетичного розладу із симптомами аутизму та порушенням розвитку мовлення, у зв'язку з чим його віднесено до категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» строком на два роки.
Для дитини розроблено індивідуальну програму реабілітації № 70 з визначенням контролю її виконання до 03 липня 2025 року. Упродовж 2023-2025 років ОСОБА_3 систематично проходив лікування та реабілітаційні заходи у спеціалізованих медичних та реабілітаційних закладах.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року у справі № 940/51/24 з відповідача на користь позивачки стягнуто 12 892 грн 22 коп. додаткових витрат на утримання дитини.
Згідно з консультаційним висновком спеціалістів № 586/2025 від 11 березня 2025 року, ОСОБА_3 встановлено діагноз: дитячий аутизм, що супроводжується якісними порушеннями соціальної взаємодії та комунікації, перцептивними розладами, стереотипними формами поведінки, диспраксичними та дизартричними порушеннями, розладом рецептивно-експресивного мовлення (НМ 1-2 рівня) та когнітивною недостатністю, що відповідає легкому ступеню розумової відсталості.
Дитині рекомендовано перебування під наглядом дитячого психіатра за місцем проживання, оформлення державної соціальної допомоги як дитині з інвалідністю до досягнення 18-річного віку, а також систематичне проходження реабілітаційних програм.
Із виписки медичної карти стаціонарного хворого № 2828 від 15 травня 2025 року вбачається, що лікарсько-консультативною комісією КНМ КОР «КОДЛ» рекомендовано розглянути питання щодо надання дитині соціальної допомоги, яке підлягає вирішенню через ЛКК за місцем проживання.
Згідно з лабораторним звітом від 24 лютого 2025 року малолітньому ОСОБА_3 проведено діагностику харчової непереносимості, за результатами якої встановлено значну кількість продуктів харчування з підвищеним рівнем концентрації IgG, що свідчить про наявність індивідуальної харчової чутливості організму дитини до відповідних продуктів. Наявність таких показників обумовлює необхідність виключення або суттєвого обмеження вживання визначеного переліку продуктів, а також дотримання спеціального дієтичного харчування на постійній основі, що, у свою чергу, пов'язано з додатковими витратами на забезпечення належного раціону дитини.
Відповідно до наданих актів надання послуг, у період з вересня 2024 року по 08 березня 2025 року позивачка отримувала онлайн-консультації щодо корекції режиму дня та харчування дитини, у тому числі дієтичної корекції з урахуванням результатів медичних обстежень ОСОБА_3 , що підтверджує необхідність системного підходу до лікування та реабілітації дитини і свідчить про наявність додаткових витрат, пов'язаних із забезпеченням її належного розвитку та стану здоров'я.
Згідно статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.
Згідно статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Одним із основоположних обов'язків батьків відповідно до законодавства України та моральних засад суспільства є їхній обов'язок утримувати дитину. Утримання полягає в забезпеченні дитині розвитку та зростання з метою підготовки до дорослого самостійного життя. В окремих випадках, наприклад, у зв'язку зі станом здоров'я дитини, батьки також зобов'язані докладати і інших зусиль та додаткових витрат з метою забезпечення благополуччя дитини, викликаних особливостями її стану здоров'я.
Частинами 1-3 статті 181 СК України визначено наступне: способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Згідно ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Частиною 3 ст. 182 СК України передбачено, що суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Статтею 183 СК України передбачено визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.
Аліменти у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку є граничною межею, нижче якої розмір аліментів не може визначатися, а присудження аліментів у такому розмірі є крайнім заходом, який має враховувати матеріальне становище батьків і дитини, а також їхній стан здоров'я.
Згідно статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до постанови Верховного Суду України від 5 лютого 2014 року у справі №6-143цс13 розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку зі значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я кого із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній грошовій сумі та навпаки). Отже у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (статті 182 "Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, стаття 183 "Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини", стаття 184 "Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі").
Отже, на відміну від висновків суду першої інстанції, колегія суддів приходить до переконання, що встановлене у справі істотне погіршення стану здоров'я дитини, підтверджене належними та допустимими доказами, а також необхідність постійного лікування, реабілітації та спеціального дієтичного харчування свідчать про збільшення обсягу витрат на її утримання та є самостійною і достатньою підставою для зміни раніше визначеного розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.
Апеляційний суд констатує зміну стану здоров'я дитини як юридично значиму обставину, що впливає на визначення розміру аліментів. При цьому колегія суддів звертає увагу на необхідність розмежування випадків, коли додаткові витрати зумовлені тимчасовими розладами здоров'я дитини і мають обмежений у часі характер, що обумовлює можливість стягнення додаткових витрат на дитину, та випадків, коли йдеться про стійкі, тривалі порушення здоров'я, що потребують системного і безперервного забезпечення відповідних умов життя, відтак мають постійний характер і забезпечуються за рахунок постійного утримання дитини.
Як убачається з матеріалів справи, у даному випадку має місце саме остання ситуація, оскільки надані позивачкою докази свідчать про наявність у дитини хронічного захворювання, що супроводжується тривалими порушеннями розвитку та потребує постійного медичного нагляду, реабілітаційних заходів і суттєвої корекції способу життя, зокрема харчування. Обставина тимчасового припинення статусу дитини-інваліда обумовлена переоформленням відповідних документів та не спростовує факту наявності у дитини стійких порушень здоров'я, оскільки такі порушення підтверджені іншими належними доказами та мають тривалий характер.
Колегія суддів також враховує, що дотримання спеціального дієтичного харчування, обумовленого встановленою харчовою непереносимістю, передбачає постійне виключення значної кількості продуктів та заміну їх на спеціалізовані, що об'єктивно пов'язано з більшими витратами порівняно зі звичайним харчуванням. Вказані витрати мають системний та довготривалий характер і безпосередньо пов'язані із забезпеченням належного розвитку та стану здоров'я дитини.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
У постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Доводи позивачки щодо необхідності забезпечення спеціального харчування та лікування дитини є обґрунтованими та підтвердженими належними доказами, тоді як відповідачем не надано жодних належних і допустимих доказів на їх спростування, у зв'язку з чим підстави для відмови у задоволенні позову відсутні.
У даному випадку відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивачки або свідчили про відсутність підстав для зміни розміру аліментів. За таких обставин колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо зміни розміру аліментів, визначених рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 01 лютого 2022 року, та необхідність їх збільшення з 1/4 частини до 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, що є необхідним і достатнім для забезпечення постійних потреб дитини, зумовлених її станом здоров'я.
У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення повністю або частково є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У зв'язку з цим апеляційний суд вважає за необхідне змінити розмір аліментів та стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.
У позовній заяві, крім іншого, позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу, понесені ним в суді першої інстанції, а саме 5 000,00 грн.
На підтвердження судових витрат на правничу допомогу позивач долучив до позову: договір про надання правової допомоги від 07 лютого 2025 року, укладений між адвокатом Неживоком І.В. та ОСОБА_1 ; акт наданих послуг до договору від 10 лютого 20225 року, відповідно до якого адвокатом були надані такі послуги: консультація, ознайомлення з матеріалами, підготовка позовної заяви.
Перевіривши доводи заяви позивача, колегія суддів прийшла до висновку, що заява підлягає до задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У відповідності до положень ч. ч. 4-6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Позивачем у встановлений процесуальний строк на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн долучено до позовної заяви належні та допустимі докази, які підтверджують факт їх понесення у суді першої інстанції, та які обґрунтовано приймаються колегією суддів до уваги.
Відповідач, у свою чергу, не надав суду жодних належних і допустимих доказів на спростування поданих позивачем документів, не довів їх неналежність чи недостовірність, не скористався своїм процесуальним правом на подання заяви про зменшення розміру судових витрат, а також не заперечив проти визначеного позивачем розміру витрат і не довів їх неспівмірність із складністю справи.
Оцінюючи подані у справі докази в їх сукупності, колегія суддів доходить висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу підтверджений належними та допустимими доказами, відповідає умовам укладеного договору, є співмірним зі складністю справи, тривалістю її розгляду, обсягом наданих адвокатом послуг та значенням справи для позивача, тому апеляційний суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 5000, 00 грн, понесені позивачем у суді першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 11 червня 2025 року скасувати, ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Змінити розмір аліментів, присуджених рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 01.02.2022 р. року до стягнення з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 на 1/3 частину від усіх видів його доходів щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 5000, 00 (п'ять тисяч) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько