Єдиний унікальний номер справи № 370/2915/24
Провадження № 22-ц/824/1747/2026
05 лютого 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 06 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,
До Макарівського районного суду Київської області 01 жовтня 2024 року звернувся позивач з позовом до відповідача про стягнення боргу за договором позики у розмірі 11 500 доларів США та витрат зі сплати судового збору у розмірі 4 725,23 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 20 серпня 2021 року між позивачем та відповідачем укладений безпроцентний договір позики, на підтвердження якого відповідач власноручно склав розписку про отримання коштів у розмірі 11500 доларів США строком до 20 серпня 2023 року.
У зазначений строк, відповідач борг не повернув. На неодноразові вимоги щодо повернення позики відповідач просив зачекати через відсутність грошей. Надалі почав уникати позивача, а тому позивач змушений був звернутися до суду.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 06 червня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 16 липня 2025 року відповідач направив апеляційну скаргу, у якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, проігнорував заперечення відповідача щодо того, що розписка на суму позики була складена не ним, не врахував клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи, чим, на думку апелянта, порушено його право на подання доказів та принцип змагальності сторін.
У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд вирішити питання про призначення судової почеркознавчої експертизи згідно заявленого клопотання у суді першої інстанції; скасувати оскаржуване рішення; ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
12 листопада 2025 року до апеляційного суду від позивача направлено відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення - без змін. Також просив вирішити питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на надання правничої допомоги у розмірі 10 000,00 грн, понесені останнім під час розгляду апеляційної скарги.
28 січня 2026 року до апеляційного суду від позивача направлено клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
У судове засідання, призначене на 05 лютого 2026 року з'явився представник позивача Чайка І.В., який просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідач та його представник у судове засідання 05 лютого 2026 року не з'явилися, про розгляд справи належним чином повідомлялися.
05 лютого 2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Заліського Б.С. надіслано на електронну адресу апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням адвоката з 02 лютого 2026 року по 06 лютого 2026 року включно на лікарняному.
Щодо поданого клопотання про відкладення розгляду справи, апеляційний суд зазначає наступне:
Апеляційним судом встановлено, що клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Заліського Б.С. про відкладення розгляду апеляційної скарги надіслано на електронну адресу апеляційного суду. До клопотання додано роздруківку результату перевірки електронного цифрового підпису. Водночас таке звернення вчинено без використання підсистем «Електронний суд» та «Електронний кабінет», при тому що представник позивача як адвокат є учасником підсистеми «Електронний суд».
18 жовтня 2023 року введено в дію Закон України від 29 червня 2023 року № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» (далі - Закон № 3200-IX), який був розроблений для запровадження обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів у Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (далі - ЄСІТС) представниками правничих професій, юридичними особами та фізичними особами-підприємцями, оскільки особи, які за законом зобов'язані зареєструвати офіційні електронні адреси в ЄСІТС, зволікають з виконанням свого обов'язку.
Статтею 14 ЦПК України, зокрема, передбачено, що у судах функціонує Єдина судова Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.
Позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження документів.
Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.
Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Частинами п'ятою, шостою статті 43 ЦПК України встановлено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до пунктів 24, 25 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, який затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (далі - Положення про ЄСІТС) підсистема «Електронний суд» (далі - Електронний суд) - це підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, між користувачем цієї підсистеми та Вищою радою правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи.
Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо), пов'язані з розглядом справ у суді, можуть подаватися до суду в електронній формі виключно з використанням підсистеми «Електронний суд», якщо інше не визначено процесуальним законодавством чи цим Положенням.
Отже адвокат Заліський Б.С. міг подати заяву: 1) в письмовій формі; 2) в електронному вигляді з використанням сервісу «Електронний суд.
Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення з процесуальних питань та наслідки недотримання таких вимог визначені у статті 183 ЦПК України.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 183 ЦПК України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету
Згідно з частиною другою статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.
У частині четвертій статті 183 ЦПК України закріплено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Крім того, суд повертає заяву (клопотання, заперечення) її заявнику без розгляду також у разі, якщо вона подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.
Отже, надіславши клопотання про відкладення судового розгляду електронною поштою з використанням електронного цифрового підпису, а не за допомогою підсистеми «Електронний суд», адвокат Заліський Б.С., який діє в інтересах відповідача ОСОБА_1 , використав спосіб звернення до суду, не передбачений чинним процесуальним законодавством.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 944/6062/23 (провадження № 61-4035 св 24).
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення без розгляду клопотання адвоката Заліського Б.С. щодо відкладення судового розгляду.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що заявлене клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника відповідача на лікарняному з 02 лютого 2026 року по 06 лютого 2026 року включно, а також перебування самого відповідача на лікарняному у зв'язку з виробничою травмою (опік шкіри), не містить жодних належних та допустимих доказів і документально не підтверджене.
У зазначеному клопотанні вказано, що підтверджуючі документи буде надано стороною у наступне судове засідання.
Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що підтвердження відкриття е-лікарняного можна отримати через особистий кабінет на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України (ПФУ) у розділі «Мої листки непрацездатності», а також у застосунку «Дія».
Тобто сторона має реальну та об'єктивну можливість підтвердити факт свого перебування на лікарняному шляхом надання відповідного медичного висновку про тимчасову непрацездатність, який формується в електронній системі охорони здоров'я та є підставою для створення електронного листка непрацездатності, а відтак належним чином засвідчити обставини, на які вона посилається як на підставу для відкладення розгляду справи.
Отже, за відсутності будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин, подібне клопотання про відкладення розгляду справи не може вважатися належним чином обґрунтованим.
Окрім того, апеляційний суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 виходив з того, виходив із того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Ключовою умовою для відкладення розгляду справи є не сама по собі відсутність сторін у судовому засіданні, а неможливість вирішення спору в межах відповідного судового розгляду.
Отже, неявка учасника судового процесу до судового засідання, за умови його належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи чи скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з'явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та належно встановлено судом першої інстанції в ході розгляду справи, відповідно до змісту боргової розписки від 20 серпня 2021 року ОСОБА_1 отримав у борг від ОСОБА_2 11 500 доларів США, строком до 20 серпня 2023 року. Сторони домовились про безпроцентну позику. Розписки підписана ОСОБА_1 у присутності свідка ОСОБА_3 .
Відповідач відзиву у встановлений строк не подав, однак у судовому засіданні (під час розгляду справи судом першої інстанції) представник відповідача вказав, що відповідач заперечує написання такої розписки, будь-які кошти у позивача ніколи в борг не брав.
Оригінал зазначеної розписки, представник позивача надав суду першої інстанції у судовому засіданні для огляду. Судом першої інстанції встановлено, що зі змісту розписки вбачається наявність між сторонами боргових зобов'язань у вигляді договору позики та вбачається факт передачі 11500 доларів США позивачем відповідачу. Позичальник - відповідач ОСОБА_1 у добровільному порядку, у встановлений строк - 20 серпня 2023 року, борг не повернув.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що боргова розписка від 20 серпня 2021 року підтверджує факт укладення між сторонами безпроцентного договору позики та отримання відповідачем ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 11 500 доларів США, які відповідач у встановлений строк добровільно не повернув; оригінал розписки перебуває у позивача, відповідач не надав доказів сплати боргу або спростування обставин, на які посилається позивач, тому суд дійшов висновку, що умови договору позики порушено, і задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики у повному обсязі.
Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Разом з апеляційною скаргою до апеляційного суду стороною відповідача заявлено клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи згідно заявленого клопотання у суді першої інстанції.
Щодо поданого клопотання апеляційний суд зазначає наступне:
Як убачається з матеріалів справи та протоколів судових засідань, судом першої інстанції було призначено та проведено декілька судових засідань. Представник відповідача - адвокат Заліський Б.С. був присутній лише в одному із судових засідань; у інші судові засідання з'являвся безпосередньо відповідач або ж сторона відповідача не з'являлася взагалі.
12 лютого 2025 року адвокат Заліський Б.С. з'явився у судове засідання суду першої інстанції, під час якого за його клопотанням було поставлено питання про витребування оригіналу розписки про отримання позики. Одночасно представник відповідача клопотав про відкладення розгляду справи з метою забезпечення можливості особистої участі відповідача у наступному судовому засіданні для огляду спірної розписки. При цьому до зазначеного засідання відповідач особисто брав участь у судових засіданнях без представника.
13 березня 2025 року відповідач ОСОБА_1 самостійно з'явився у судове засідання без свого представника та подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника на лікарняному.
У судове засідання 20 травня 2025 року відповідач також з'явився особисто та повторно заявив клопотання про відкладення розгляду справи з тих самих підстав, додатково посилаючись на наявність у нього направлення на проходження ультразвукового дослідження.
Разом з тим, матеріали справи не містять належних і допустимих письмових доказів на підтвердження перебування представника відповідача на лікарняному, а також доказів необхідності термінового проходження відповідачем УЗД. Надані стороною відповідача документи не конкретизовані та не містять відомостей щодо особи, якої вони стосуються. Незважаючи на це, суд першої інстанції неодноразово відкладав розгляд справи, забезпечуючи стороні відповідача можливість реалізації процесуальних прав.
У судове засідання 30 травня 2025 року ні представник відповідача, ні сам відповідач не з'явилися. Представник відповідача подав заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з його участю в іншому судовому засіданні, на підтвердження чого надав роздруківку ухвали суду про призначення іншої справи. Водночас із зазначеного документа не вбачається, що адвокат бере участь у тій справі як учасник процесу. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість продовження розгляду справи за відсутності сторони відповідача, враховуючи її систематичну неявку.
Наведене свідчить про неналежне виконання представником відповідача процесуальних обов'язків щодо участі у судових засіданнях, призначених судом першої інстанції.
При цьому у судовому засіданні 20 травня 2025 року відповідач ОСОБА_1 не скористався можливістю ознайомитися з оригіналом розписки, оскільки наполягав на відкладенні розгляду справи до забезпечення присутності його представника.
Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 30 травня 2025 року у задоволенні клопотання сторони відповідача про перехід від розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до загального позовного провадження відмовлено.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки справа була призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, а сторона відповідача не навела жодних належних та обґрунтованих підстав, які б свідчили про необхідність переходу до загального позовного провадження. Отже, відмова у задоволенні зазначеного клопотання є законною та обґрунтованою.
З огляду на неявку сторони відповідача у судове засідання 30 травня 2025 року, суд першої інстанції здійснив огляд оригіналу розписки, наданої позивачем, дослідив письмові докази, провів судові дебати та перейшов до стадії ухвалення рішення, проголошення якого було призначено на 06 червня 2025 року.
04 червня 2025 року представник відповідача Заліський Б.С. направив до суду першої інстанції клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.
Апеляційний суд зазначає, що вказане клопотання подано не тільки після початку розгляду справи по суті, але вже фактично на стадії ухвалення рішення, тобто після завершення розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 222 ЦПК України, суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Згідно з ч. 2 ст. 126 ЦПК України, документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Поновлення процесуального строку визначено ст. 127 ЦПК України.
Так, згідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
За змістом ч. 4 ст. 127 ЦПК України, одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.
З огляду на положення ст. 76 ЦПК України висновок експерта може бути одним із доказів у справі.
При цьому відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.
Частинами 3, 4 ст. 83 ЦПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Частиною 4 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Крім того, суд нагадує, що як встановлено у ч. 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням наведеного, клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи подано з порушенням установлених процесуальних строків.
Матеріалами справи підтверджується, що сторона відповідача брала участь у судових засіданнях 26 листопада 2024 року, 12 лютого 2025 року, 13 березня 2025 року, 20 травня 2025 року та мала реальну можливість заявити відповідне клопотання у встановлені законом строки. З огляду на вимоги процесуального закону сторона відповідача, зокрема її представник - адвокат, повинні були усвідомлювати наслідки несвоєчасного вчинення відповідних процесуальних дій.
Враховуючи наведене у сукупності, колегія суддів доходить висновку, що клопотання про призначення експертизи, подане на стадії проголошення рішення, тобто після фактичного завершення розгляду справи по суті, не підлягало розгляду судом першої інстанції та обґрунтовано не було ним розглянуте.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно вищевказаних норм, подаючи до суду докази з пропуском визначеного законом строку, заявник повинен не лише зазначити підстави, які перешкодили йому у вчасному поданні таких доказів, а й належним чином довести наявність підстав неможливості подання таких доказів у визначений строк, що відповідачем зроблено не було.
Апеляційний суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експерти, оскільки підстави для прийняття нових доказів (висновку за розглядом експертизи) по справі відсутні та заявником не надано доказів неможливості подання такого клопотання до суду першої інстанції із дотриманням встановленої законом процедури.
Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
У постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. Позивачем до суду надано розписку, яка складає договір позики між сторонами, оригінал якої було належним чином досліджено судом першої інстанції.
Суд першої інстанції безпосередньо оглянув оригінал боргової розписки, перевірив її зміст, реквізити та надав їй оцінку у сукупності з іншими доказами у справі, що відповідає вимогам процесуального закону щодо дослідження та оцінки доказів.
За таких умов констатація того, що відповідач не підписував таку розписку та не отримував у боргу від позивача відповідної суми, та доведення цього, не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості позовних вимог та доказів, наданих стороною позивача, оскільки це не позбавляє відповідача його процесуальних обов'язків щодо надання доказів протилежного. Так, відповідачем на підтвердження даних обставин не подано належних та допустимих доказів.
Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та намагання перекласти обов'язок доказування на позивача поза межами, визначеними процесуальним законом, що є неприпустимим з огляду на принцип змагальності сторін та розподіл процесуальних обов'язків між ними.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 06 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько