іменем України
25 березня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/12222/25
Головуючий у першій інстанції - Косенко О. Д.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/637/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої-судді: Шитченко Н.В.,
суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,
із секретарем: Зіньковець О.О.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання іпотеки припиненою.
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до АТ «Сенс Банк», в якому просила визнати іпотеку припиненою з 21 травня 2018 року, встановленою укладеним між нею та АТ «Укрсоцбанк» іпотечним договором від 25 квітня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Музикою Л.І, реєстровий № 2145, право іпотекодержателя за яким перейшло до АТ «Сенс Банк».
Позовні вимоги мотивувала тим, що 25 квітня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 32 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,5 %. Надалі сума кредиту та процентна ставка змінювалися додатковими угодами від 08 січня 2009 року, від 26 червня 2009 року та від 25 червня 2010 року. З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань 25 квітня 2008 року між позивачкою та АКБ «Укрсоцбанк» було укладено іпотечний договір, за умовами якого банку в іпотеку передано належну ОСОБА_1 на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
Указувала, що рішенням Ріпкинського районного суду від 21 травня 2015 року у справі № 743/1606/14-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 62 358,31 доларів США. Таким чином, рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить про закінчення строку дії договору, і, відповідно, враховуючи правову природу іпотеки як похідного зобов'язання від основного зобов'язання та пряму залежність від його умов, на правовідносини, що виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, іпотека не поширюється. Оскільки за правовою природою іпотечний договір фактично є договором поруки, відтак правовідносини, що виникли між позивачкою та АТ «Укрсоцбанк», мають регулюватися нормами законодавства, що регламентують майнову поруку, зокрема, ч. 4 ст. 559 ЦК України, яка передбачає, якщо строк дії договору поруки сторонами не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя.
Зазначала, що рішенням державного реєстратора Чернігівської РДА від 08 лютого 2019 року право власності на квартиру, розташовану по АДРЕСА_2 та яка належала ОСОБА_1 , було зареєстровано за АТ «Укрсоцбанк». У провадженні Деснянського районного суду м. Чернігова перебуває справа за позовом АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей, про примусове виселення із спірної квартири та зняття з реєстраційного обліку. Таки дії АТ «Сенс Банк», який є правонаступником ПАТ «Укрсоцбанк», вважає неправомірними, оскільки банк втратив право звернення стягнення на іпотечне майно внаслідок спливу строку позовної давності, який закінчився 21 травня 2018 року (три роки після ухвалення рішення про стягнення заборгованості). На запит ОСОБА_2 банк повідомив про наявну у нього заборгованість за кредитним договором від 25 квітня 2008 року у розмірі 156 727,18 доларів США. Відповідач, здійснивши реєстрацію права власності на спірну квартиру за собою, кредитну заборгованість не списав, тобто не реалізував право на задоволення грошових вимог за рахунок іпотечного майна у встановлений законодавством трирічний строк - до 21 травня 2018 року, у зв'язку з чим остаточно втратив таке право. Необхідність захисту права ОСОБА_1 , як власника майна, зумовило звернення з вимогою про визнання іпотеки припиненою.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» про визнання іпотеки припиненою відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи рішення незаконним, посилаючись на поверхневий розгляд справи судом та безпідставне відхилення доводів сторони позивача, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги є аналогічними з доводами позову із наведенням тотожних за змістом обставин справи. ОСОБА_1 зазначає, що зміст оскаржуваного рішення зводиться до переліку фактичних обставин справи та висновків Верховного Суду, проте суд першої інстанції не навів чітких посилань та обґрунтувань щодо того, чому вважає іпотечний договір не припиненим; чому банк мав право після спливу строку позовної давності здійснювати примусові дії шляхом звернення на іпотечне майно; чому банк не припинив свої боргові вимоги до боржника за основним зобов'язанням, у разі якщо іпотека не припинена; чому та на якій підставі банк, маючи право на звернення стягнення за рахунок іпотеки, продовжив нараховувати боржнику ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором.
Вважає помилковими висновки районного суду про неможливість застосування до спірних правовідносин норм, які регулюють поруку, а також нормативного регулювання, яке визначає порядок та умови застосування строків позовної давності. У зобов'язальних відносинах зі спливом позовної давності кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов'язку. За правовою позицією Верховного Суду щодо характеру іпотеки, оскільки звернення стягнення на іпотеку носить примусовий характер, відтак його реалізація можлива лише в межах строку позовної давності. Аналогічно мораторій на стягнення, передбачений ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», обмежує право примусового стягнення на іпотеку незалежно від способу, так і положення ст. 257 ЦК України обмежують примусове стягнення, яке допускається протягом 3-х років. Кредитор позбавлений права на самовільні дії примусового характеру після спливу строку позовної давності без згоди на це боржника.
Скаржниця вважає, що слід застосувати аналогію закону та права, які визначені ст. 8 ЦК України та ч. 9 ст. 10 ЦПК України. За аналогією закону, оскільки за положеннями ЗУ «Про іпотеку» іпотекодавець визнається як майновий поручитель, доречним є застосування до цих правовідносин приписів ЦК України, якими врегульована, в тому числі, і порука. За аналогією права слід застосувати загальний строк позовної давності. Водночас питання щодо визначення конкретного строку, після якого кредитор (іпотекодержатель) не має права на здійснення примусового стягнення в позасудовому порядку, не вирішено. Посилання суду на постанову Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 752/1297/17 є помилковим, оскільки обставини тієї справи не є тотожними з обставинами справи, що переглядається.
Зазначає. що районний суд залишив поза увагою те, що в силу положень ч. 4 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на момент укладення іпотечного договору від 25 квітня 2008 року) після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними. Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про іпотеку» у разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням. Проте, АТ «Укрсоцбанк» після проведення 08 лютого 2019 року реєстрації права власності на іпотечне майно наведені вимоги закону не виконало.
Позивачка, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 30 квітня 2024 року у справі № 484/2045/21, указує, що зі спливом позовної давності у кредитора, як іпотекодержателя, припинилися його права на задоволення своїх вимог за рахунок іпотеки. Припинення прав іпотекодержателя припиняє обов'язки іпотекодавця. А оскільки і права, і обов'язки сторін за договором припинилися, то це дорівнює припиненню самого договору. Тому вважає належним обраний нею спосіб захисту, зважаючи на заявлені нею позовні вимоги.
У наданому відзиві АТ «Сенс Банк», не погодившись із доводами апеляційної скарги, просить залишити її та позовні вимоги без задоволення.
Сторона відповідача вважає помилковими посилання ОСОБА_1 на необхідність застосування ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки порука та майнова порука є різними правовими поняттями і регулюються різними нормами, тому положення цієї норми не можуть бути застосовані до майнової поруки, коли іпотекодавцем виступає третя особа. У цьому випадку йдеться не про солідарну поруку, а майнову поруку, а в ході цього спору відповідальність існує лише в межах вартості предмета іпотеки.
Банк зазначає, що відповідно до п. 6.3. договору іпотеки відповідний договір діє до припинення основного зобов'язання, тобто, до повного виконання зобов'язань за кредитним договором. Статтею 17 ЗУ «Про іпотеку» передбачено вичерпний перелік підстав для припинення іпотеки, Зокрема, припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. У цьому випадку заборгованість за кредитним договором не погашена, і, відповідно, основне зобов'язання не припинилося. Крім того предмет іпотеки не реалізовувався та не знищений, іпотекодержатель не набував право власності на предмет іпотеки, іпотечний договір недійсним не визнавався. Таким чином, пропущений строк позовної давності не припиняє зобов'язання.
Звертає увагу суду на те, що позивачка та ОСОБА_2 23 серпня 2017 року зверталися до Голови правління ПАТ «Укрсоцбанк» з письмовими заявами щодо врегулювання заборгованості, за змістом яких погодилися на добровільну реалізацію нерухомого майна, переданого в іпотеку, зокрема квартири, яка є предметом спору. Наявна також заява представника ОСОБА_1 від 04 вересня 2019 року щодо реалізації квартири, яка була на той час предметом іпотеки. Наведені заяви свідчать про те, що позичальник та майновий поручитель вживали дії, якими визнавали зобов'язання, що перериває строк позовної давності та узгоджується з приписами ч. 1 ст. 264 ЦК України. Таким чином, банк звернув стягнення на предмет іпотеки в межах строку позовної давності, хоча у випадку задоволення вимог іпотекодержателя в порядку ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» пропущений строк позовної давності значення не має.
Відповідач указує, що оскільки іпотекодавцем було надано згоду на відчуження квартири в рахунок погашення боргу за кредитним договором, порушення вимог ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» з боку банку відсутні. Банк звернув стягнення на предмет іпотеки у законний спосіб та правомірно набув право власності на нерухомість, що підтверджується наявними у справі судовими рішеннями. Наразі власником предмета іпотеки являється АТ «Сенс Банк», оскільки набуло таке право в порядку ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», звернувши стягнення на іпотечне майно в позасудовий спосіб.
Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 відзив на апеляційну скаргу у встановлений строк не подавався.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 належить задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції у повній мірі таким вимогам не відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання іпотеки припиненою, суд першої інстанції виходив з того, що зміст інституту іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення вимог за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. На відносини з права застави не поширюються норми ст. 559 ЦК України щодо припинення поруки, оскільки іпотека за правовою природою є заставою та регулюється нормами параграфа 6 (ст. 572-593) глави 49 ЦК України і спеціальним законом. Ураховуючи, що відносини, які виникли між сторонами, регулюються ЗУ «Про іпотеку» та загальними положеннями про забезпечення виконання зобов'язань, на них не поширюються норми, які регулюють поруку, зокрема, ст. 559 ЦК України, на яку посилається позивачка, а тому її доводи про припинення майнової поруки за договором іпотеки у зв'язку з пропуском визначеного ч. 4 указаної норми строку є безпідставними.
Районний суд, навівши правові позиції Верховного Суду, зазначені у постановах від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц та від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, визнав безпідставними твердження ОСОБА_1 щодо необхідності застосування нормативного регулювання, яке визначає порядок та умови застосування строків позовної давності. Указав, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов'язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки. Виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення, не впливає на чинність іпотеки.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог про визнання іпотеки припиненою, але вважає хибними наведені районним судом мотиви відмови, виходячи з наступного.
У справі встановлено, що 25 квітня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 985/08-040, відповідно до умов якого банк надав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 32 200 доларів США зі сплатою 13,5 % річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості до 24 квітня 2023 року (а.с. 100-104).
З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання 25 квітня 2008 року АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, за умовами якого позивачка виступала майновим поручителем ОСОБА_2 та передала банку в іпотеку належну їй на праві власності однокімнатну квартиру загальною площею 28,8 кв м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до п. 1.2 договору вартість предмету іпотеки становить 203 616 грн, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 40 320 доларів США (а.с. 15-18).
Відповідно до п. 4.1 у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. За змістом п. 4.5.3 договору звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання здійснюється у порядку, встановленому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку».
26 червня 2009 року АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 985/08-040, відповідно до п 1.1 якої сторони дійшли згоди про внесення змін щодо розміру кредиту, процентної ставки та строку повернення коштів, зокрема АКБ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_2 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 33 969,66 доларів США зі сплатою 14,5 % річних, починаючи з 20 жовтня 2008, з кінцевим терміном повернення заборгованості 24 квітня 2028 року (а.с. 107 зворот-110).
25 червня 2010 року АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 985/08-040-2 про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 985/08-040, відповідно до умов якої сторони підтвердили, що залишок заборгованості за кредитом станом на дату укладання цієї додаткової угоди складає 32 716,50 доларів США, залишок заборгованості за нарахованими процентами 3 002,12 доларів США, нова процента ставка за користування кредитними коштами становить 15,31 % річних, а кінцевий термін повернення кредитної заборгованості до 24 квітня 2028 року (а.с. 112-114).
Рішенням Деснянського районного суду від 20 січня 2014 року розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Змінено прізвище позивачки з « ОСОБА_5 » на дошлюбне « ОСОБА_6 » (а.с. 31).
05 вересня 2014 року ОСОБА_7 уклала шлюб із ОСОБА_8 та змінила прізвище на « ОСОБА_9 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 32).
Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 21 травня 2015 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк», у тому числі, заборгованість за договором кредиту № 985/08-040 від 25 квітня 2008 року в розмірі 62 358,31 долар США, що в еквіваленті згідно з курсом НБУ станом на 28 листопада 2014 року складає 933 458,36 грн (а.с. 28-30).
23 серпня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали письмові заяви до Голови правління ПАТ «Укрсоцбанк», в яких надали згоду на добровільну реалізацію нерухомого майна, переданого в іпотеку: квартири АДРЕСА_1 . Указане майно останні, згідно з поданими заявами, передають банку для продажу з метою погашення заборгованості за кредитним договором № 985/08-040 від 25 квітня 2008 року (а.с. 97, 99).
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 31 січня 2024 року, на підставі рішення державного реєстратора Чернігівської РДА Пінчука І.Ю. від 08 лютого 2019 року за № 45423963 право власності на квартиру, яка належала ОСОБА_1 та розташована за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за АТ «Укрсоцбанк» (а.с. 33-38). На підставі передавального акту від 11 жовтня 2019 року державним реєстратором Чернігівської РДА Ананком К.В. до реєстру внесено запис про прийняття рішення за № 49853190 від 26 листопада 2019 року про державну реєстрацію права власності на нерухомість за адресою: АДРЕСА_2 за АТ «Альфа-Банк», яке є правонаступником АТ «Укрсоцбанк».
Згідно з наявними у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даними та витягом з державного реєстру банків АТ «Альфа-Банк» змінило найменування на АТ «Сенс Банк», про що у відповідних реєстрах наявні відомості, зроблені 30 листопада 2022 року та 01 грудня 2022 року.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 квітня 2019 року частково задоволено позов ОСОБА_1 . Скасовано рішення державного реєстратора Чернігівської РДА Чернігівської області Пінчука І.Ю. про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 45423963 від 08 лютого 2019 року та запис про проведену державну реєстрацію права власності № 30197490 від 05 лютого 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 69-71). Указане рішення постановою Чернігівського апеляційного суду від 03 березня 2021 року залишено без змін (а.с. 72-77).
Постановою Верховного Суду від 28 липня 2021 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 квітня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 березня 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасовано, а справу в зазначеній частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 77-88).
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 лютого 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», про скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень від 08 лютого 2019 року та запису про проведену державну реєстрацію права власності від 05 лютого 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та визнання права власності відмовлено (а.с. 59-60). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, взявши до уваги письмові заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Голови правління ПАТ «Укрсоцбанк» на добровільну реалізацію квартири, переданої в іпотеку, виходив з того, що позивачка не довела своїх тверджень про те, що спірна квартира є єдиним її місцем проживання з неповнолітньою дитиною.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 лютого 2022 року змінено та викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови (а.с. 61-68).
Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 17 червня 2021 у справі задоволено позов ОСОБА_1 та витребувано з незаконного володіння АТ «Альфа-Банк» на користь позивачки квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 128-131).
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 вересня 2021 року задоволено заяву АТ «Альфа-Банк» про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 червня 2021 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено (а.с. 131 зворот-133).
Указане рішення суду постановою Чернігівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року залишено без змін (а.с. 134-136).
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 листопада 2024 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_2 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_10 , до АТ «Сенс Банк» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 123-127).
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 26 березня 2025 року указане судове рішення залишено без змін (а.с. 117-120).
Постановою Верховного Суду від 11 лютого 2026 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 листопада 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 березня 2025 року залишено без змін.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Відповідно до приписів ст. 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов'язанні строк (термін) його виконання (ст. 526, 527, 530 ЦК України).
За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Договір є обов'язковим до його виконання (ст. 629 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ст. 575 ЦК України).
За змістом ст. 1 ЗУ «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.
Частиною 1 ст. 12 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 цього Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених ст. 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 4 ст. 33 Закону).
Тобто законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Згідно з ч. 1-3 ст. 36 Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 цього Закону.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
За змістом ч. 1 ст. 37 Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності (спеціального майнового права) іпотекодержателя на нерухоме майно (об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості), яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Право власності (спеціальне майнове право) іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності (спеціального майнового права) іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі (ч. 3 ст. 37 Закону).
Статтею 17 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції, чинній на дату набуття АТ «Укрсоцбанк» права власності на спірну квартиру) визначені підстави припинення іпотеки. Так, іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання іпотеки припиненою зроблено з невірних мотивів.
У справі встановлено, що 25 квітня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір (до якого у подальшому додатковими угодами вносилися зміни), за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику на строк до 24 квітня 2028 року кредитні кошти у вигляді відновлювальної кредитної лінії у розмірі 33 969,66 доларів США зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 14,5 % річних, починаючи з 20 жовтня 2008 року.
З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання 25 квітня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_11 укладено іпотечний договір, за умовами якого остання передала банку в іпотеку належну їй на праві власності квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Пунктом 4.5.3 договору визначено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки у визначені способи, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку».
Таким чином, сторони врегулювали в іпотечному договорі питання звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, зокрема шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.
Позичальник зобов'язання з виплати кредитних коштів у встановлені договором строки не виконував, у зв'язку з чим ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося з позовом до ОСОБА_2 , який рішенням Ріпкинського районного суду від 21 травня 2015 року задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за договором кредиту від 25 квітня 2008 року в розмірі 62 358,31 долар США.
23 серпня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали письмові заяви до ПАТ «Укрсоцбанк», в яких з метою погашення заборгованості за кредитним договором від 25 квітня 2008 року, надали згоду на добровільну реалізацію переданої в іпотеку квартири АДРЕСА_1 .
Зважаючи на неналежне виконання позичальником основного зобов'язання за кредитним договором від 25 квітня 2008 року та наявність в іпотечному договорі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, АТ «Укрсоцбанк», відповідно до ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», звернулося до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію права власності на передану в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . Відповідне рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень з індексним номером 45423963 винесено державним реєстратором Пінчуком І.Ю. 08 лютого 2019 року, яким право власності на спірну квартиру зареєстровано за АТ «Укрсоцбанк».
ОСОБА_1 , вважаючи, що проведенням державної реєстрації права власності на квартиру за банком порушені її права, як власника нерухомості, звернулася з позовом, предметом якого було оскарження рішення державного реєстратора Чернігівської РДА Пінчука І.Ю. з індексним номером 45423963.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 лютого 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», про скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень від 08 лютого 2019 року та запису про проведену державну реєстрацію права власності від 05 лютого 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та визнання права власності відмовлено.
Погодившись з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 , Чернігівський апеляційний суд у постанові від 28 вересня 2022 року навів інші мотиви для цього, зокрема констатував про обрання позивачкою неналежного способу захисту та зазначив, що з урахуванням наявності невиконаного ОСОБА_2 основного зобов'язання, існування чинного договору іпотеки, умови якого позивачкою не оспорювалися, права останньої не порушені, оскільки державна реєстрація права власності за банком була проведена з метою забезпечення прав іпотекодержателя. Апеляційний суд наголосив, що заявлені позивачкою вимоги про визнання неправомірними дій державного реєстратора щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень та внесення запису про проведену державну реєстрацію права власності, скасування цього рішення та запису про проведену державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 не впливають і не можуть вплинути на права позивачки щодо права на предмет іпотеки, а позовні вимоги про визнання права власності на спірну квартиру мають похідний характер.
Таким чином, АТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») у 2019 році було реалізовано право задоволення забезпечених іпотекою вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, зокрема, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, і таке речове право наразі є чинним.
Звернувшись з цим позовом, ОСОБА_1 зазначала, що банк втратив право звернення стягнення на іпотечне майно внаслідок спливу строку позовної давності, який закінчився 21 травня 2018 року (три роки після ухвалення рішення про стягнення заборгованості). Відповідач, здійснивши переєстрацію права власності на спірну квартиру, кредитну заборгованість з ОСОБА_2 не списав, тобто, не реалізував право на задоволення грошових вимог за рахунок іпотечного майна у встановлений законодавством трирічний строк. Необхідність захисту права ОСОБА_1 , як власника майна, зумовило звернення з вимогою про визнання іпотеки припиненою.
Вирішуючи заявлені вимоги по суті, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що на час вирішення цього спору власником квартири АДРЕСА_1 є АТ «Сенс Банк», при цьому таке право на спірний об'єкт нерухомості відповідач набув шляхом задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку.
Частиною 1 ст. 17 ЗУ «Про іпотеку» чітко встановлено, що іпотека припиняється, зокрема у разі набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки. Отже, після набуття АТ «Укрсоцбанк» (іпотекодержателем) 08 лютого 2019 року права власності на спірну квартиру, ОСОБА_1 втратила статус іпотекодавця, тобто правовідносини між позивачкою та АТ «Сенс Банк» за іпотечним договором від 25 квітня 2008 року припинилися. і іпотека вважається припиненою.
Беручи до уваги наведені обставини, колегія суддів вважає, що права позивачки, яка на час звернення з цим позовом не являлася власницею нерухомого майна та іпотекодавцем, не порушені. Іпотека припинилася набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки. ОСОБА_1 неодноразово оскаржувала в судовому порядку питання здійснення за банком державної реєстрації права власності на спірне майно та намагалась витребувати у АТ «Сенс Банк» квартиру АДРЕСА_1 , проте судовими рішеннями порушення її прав в ході здійснення відповідачем процедури задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку не встановлено. Тобто, набуття АТ «Сенс Банк» права власності на предмет іпотеки визнано таким, що відповідає положенням ЗУ «Про іпотеку».
Отже, втративши статус іпотекодавця, ОСОБА_1 не може ставити питання про визнання іпотеки припиненою, оскільки таке звернення з підстав, зазаначених нею у позові, могло мати місце під час дії іпотечного договору, який припинився у 2019 році шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.
Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 757/50149/19-ц виснував, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов'язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Зважаючи на те, що під час розгляду справи не встановлено порушеного цивільного права ОСОБА_12 , саме з цієї підстави суд першої інстанції і повинен був відмовити у задоволенні її позову. Таким чином, колегія суддів вважає, що районний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову про визнання іпотеки припиненою, проте помилився щодо мотивів такого рішення.
Ураховуючи зазначене, апеляційна скарга ОСОБА_12 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України належить змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про визнання іпотеки припиненою, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. 367, 374, ч. 4 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 грудня 2025 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30 березня 2026 року.
Головуюча: Н.В. Шитченко
Судді: Н.В. Висоцька
О.Є. Мамонова