Номер провадження: 22-ц/813/710/26
Справа № 752/20558/23
Головуючий у першій інстанції Мазун І. А.
Доповідач Громік Р. Д.
30.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Комлевої О.С.,
розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційні скарги Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) та Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 липня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної служби України з безпеки на транспорті «Укртрансбезпеки», Держави України в особі Корабельного ВДВС у м. Херсоні ПМУ МЮ (м. Одеса) про повернення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави України в особі Державної служби України з безпеки на транспорті «Укртрансбезпеки», Держави України в особі Корабельного ВДВС у м. Херсоні ПМУ МЮ (м. Одеса) про повернення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди, в якій позивач просить суд, стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 18886,10 грн (суму стягнутих коштів), 8000 грн на відшкодування моральної шкоди та судові витрати по справі.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що 18 листопада 2021 року Державною службою України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпекою) винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії ВМ № 00001327, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ч. 2 ст. 132-1 КУпАП (перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 грн.
Зазначав, що не погоджуючись із зазначеною постановою, він оскаржив її у судовому порядку. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 20 січня 2022 року постанову Державної служби України з безпеки на транспорті серії ВМ № 00001327 від 18 листопада 2021 року скасовано, а справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУПАП закрито у зв?язку із відсутністю в діях останнього події і складу адміністративного правопорушення. Рішення суду першої інстанції набрало законної сили 21 лютого 2022 року, що підтверджується його змістом, змістом виконавчого листа та ухвалою П?ятого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2023 року у справі № 766/23543/21.
Старшим державним виконавцем Потаповою Т.В. 10 лютого 2022 року відкрито виконавче провадження № 68556953 про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 17000,00 грн, оскільки згідно з частиною 2 ст. 308 КУпАП в разі несплати штрафу в строк, установлений ч. 2 ст. 300-2 КУпАП, у порядку примусового виконання постанови серії ВМ № 00001327 від 18 листопада 2021 року органи державної виконавчої служби з правопорушника стягують штраф у подвійному розмірі. Крім того, ОСОБА_2 10 лютого 2022 року виносить постанови про стягнення виконавчого збору в розмірі 1700,00 грн, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження на загальну суму 186,10 грн, про арешт коштів боржника та про арешт майна боржника, які в той же день надсилає до виконання відповідними супровідними листами за вихідними номерами 8469, 8471, 8472, тощо. 21 лютого 2022 року Потапова Т.В. закінчує виконавче провадження № 68556953 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв?язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом та виносить постанови про зняття арештів з майна та грошових коштів ОСОБА_1 , що підтверджується відповідними постановами.
Вказував, що внаслідок неправомірних дій Державної служби України з безпеки на транспорті, яка незаконно притягнула його до адміністративної відповідальності, з нього стягнуто грошові кошти у сумі 18886,10 грн.. Крім того, 12 днів (з 10 лютого 2022 року по 21 лютого 2022 року) усе майно та грошові кошти ОСОБА_1 , які містяться на відкритих рахунках (у тому числі карткових) були арештовані, що свідчить про відсутність можливості розпоряджатись ними (майном та грошовими коштами) на власний розсуд. Таким чином, до Державного бюджету України зайво сплачені грошові кошти в розмірі 18886,10 грн ( штраф - 17000,00 грн, виконавчий збір - 1700,00 грн, витрати виконавчого провадження - 186,10 грн), а відтак є такими, що зараховані до Державного бюджету України без відповідної правової підстави. Позивач вважає, що має право на повернення сплачених на підставі вказаної постанови коштів в розмірі 18886,10 грн, якому кореспондує відповідний обов?язок відповідачів вчинити дії, спрямовані на повернення грошових коштів в розмірі 18886,10 грн.
Незаконне та безпідставне притягнення Позивача до адміністративної відповідальності, накладення арешту на майно та грошові кошти в період часу з 10.02.2022 року по 21.02.2022 року, відсутність можливості ті розпоряджатися останніми на власний розсуд протягом зазначеного періоду часу, та вимушеність пошуків додаткових джерел для існування завдало позивачу моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях, переживанні негативних емоцій, приниженні його честі та гідності, а також репутації перед знайомими, друзями, оскільки залишався правопорушником в очах суспільства та свого оточення.
На думку позивача, розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 8000,00 грн є розумним, справедливим та не призведе до безпідставного збагачення Позивача за рахунок держави. Вищезазначені обставини стали причиною звернення до суду з відповідним позовом.
Позиція відповідачів у суді першої інстанції.
Державна служба України з безпеки на транспорті подала відзив на позовну заяву, в якому було зазначено, що ознайомившись зі змістом позовних вимог та підстав позову Укртрансбезека вважав їх безпідставними та необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню. Оскільки для повернення коштів за сплату адміністративного штрафу в розмірі 17000,00 грн, позивач мав сформувати заяву відповідно до пункту 5 Порядку №787 та направити її до Укртрансбезпеки. Позивач не звертався до Укртрансбезпеки з приводу повернення коштів суми сплаченого штрафу за постановою серії BM №00000874. Також, на думку відповідача позивач не надав жодних доказів щодо вчинення Укртрасбезпека будь-яких дій, які б доводили, що позивачу було завдано моральної та матеріальної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 липня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної служби України з безпеки на транспорті «Укртрансбезпеки», Держави України в особі Корабельного ВДВС у м. Херсоні ПМУ МЮ (м. Одеса) про повернення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди задоволено. Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму стягнутих коштів у розмірі 18 886,10 грн. Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 8 000,00 грн. Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі, які складаються з суми судового збору у розмірі 2147,20 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8923,00 грн.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги Державної служби з безпеки на транспорті.
В апеляційній скарзі Державна служба з безпеки на транспорті просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норма матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано ч. 2 ст. 45 БК України, а також не застосовано норми, які підлягають застосування, а саме Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджету, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 03 вересня 2023 року №787, оскільки постанова про притягнення до адміністративної відповідальності набрала законної сили, штраф за нею не було сплачено у визначений законом строк, а інформація щодо оскарження постанови не отримувала, відповідно постанова була подана для примусового виконання до Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса). Також скаржник зазначає, що судом першої інстанції при розгляді заяви помилково застосував норми ст. 1212 ЦК України, оскільки на думку скаржника сплата позивачем до Державного бюджету України штрафу було помилкою, а тому його повернення з Державного бюджету України має відбуватися відповідно до приписів ч. 2 ст. 45 БК України та п.п. 3, 5 Порядку №787, аналогічний аналіз викладений в окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі №910/5580/21.
Щодо стягнення моральної шкоди скаржник зазначає, що позивачем до матеріалів справи не долучено доказів, які можуть підтвердити завдання йому моральної шкоди, тому в даному випадку відсутні всі обов'язкові елементи складу цивільного правопорушення, без яких скаржника неможливо притягнути до відповідальності та зобов'язати відшкодувати шкоду.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу скаржник зазначає, що суд першої інстанції не врахував невідповідність заявленого розміру адвокатських витрат, критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, складність справи, обсяг доказів, кваліфікацію адвоката, затрачений час на складання процесуального документу, а врахував лише фіксовану суму, яка є необґрунтованою з огляду на розцінки на адвокатські послуги. Вартість послуг, вказаних адвокатом, перевищує середню ринкову вартість аналогічних послуг приблизно в 2 рази.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги Державної служби з безпеки на транспорті.
В апеляційній скарзі Корабельний відділ Державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) просить: «скасувати рішення Малиновського районного суду від 17 липня 2024 у справі №752/20558/23 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної служби на транспорті «Укртрансбезпеки», Держава України в особі Корабельного відділу державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про повернення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди, в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму стягнутих коштів у розмірі 18886,10 грн, відшкодування моральної шкоди 8000,00 грн, судових витрати по справі, які складаються з суми судового збору у розмірі 2147,20 грн, та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8923,00 грн та прийняти нове рішення по справі, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі», посилаючись на порушення норма матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, зокрема, що судом першої інстанції при розгляді не було прийнято до уваги , що в позовній заяві ОСОБА_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_1 , зазначав, що при накладанні арешту на майно та грошові кошти старший державний виконавець Потапова Т.В, діяла у межах повноважень та на виконання вимог Закону України «Про виконавче провадження», то позовна вимога про відшкодування моральної шкоди з Держави України пов'язана виключно з незаконними діями Державної служби України з безпеки на транспорті «Укртрансбезпеки», щодо винесення незаконної постанови по справі про адміністративне правопорушення та звернення її до виконання. Корабельний відділ державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не погоджується з висновком суду першої інстанції, з тих підстав, що при розгляді справи не доведено неправомірні дії чи бездіяльність державного виконавця.
Порядок розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
Апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 30 березня 2026 року.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційних скаргах, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що 18 листопада 2021 року Державною службою України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпекою) винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії ВМ № 00001327, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ч. 2 ст. 132-1 КУпАП (перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 грн. (а.с. 10)
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 20 січня 2022 року постанову Державної служби України з безпеки на транспорті серії ВМ № 00001327 від 18 листопада 2021 року скасовано, а справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУПАП закрито у зв?язку із відсутністю в діях останнього події і складу адміністративного правопорушення. (а.с. 13-17)
Рішення суду першої інстанції набрало законної сили 21 лютого 2022 року, що підтверджується його змістом, змістом виконавчого листа та ухвалою П?ятого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2023 року у справі № 766/23543/21. (а.с. 18,21)
Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, обставини, встановлені рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 20 січня 2022 року у справі №766/23543/21 не підлягають доказуванню.
Старшим державним виконавцем Потаповою Т.В. 10 лютого 2022 року відкрито виконавче провадження № 68556953 про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 17000,00 грн, оскільки згідно з частиною 2 ст. 308 КУпАП в разі несплати штрафу в строк, установлений ч. 2 ст. 300-2 КУпАП, у порядку примусового виконання постанови серії ВМ № 00001327 від 18 листопада 2021 року органи державної виконавчої служби з правопорушника стягують штраф у подвійному розмірі. (а.с. 25)
Крім того, старшим державним виконавцем Потаповою Т.В. 10 лютого 2022 року виносено постанови про стягнення виконавчого збору в розмірі 1700,00 грн, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження на загальну суму 186,10 грн, про арешт коштів боржника та про арешт майна боржника, які в той же день надсилає до виконання відповідними супровідними листами за вихідними номерами 8469, 8471, 8472, тощо. (а.с. 27-34)
Зазначені постанови винесені відповідно до вимог ч. 4 ст. 27, ст. 42 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» та вимог наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішення».
Викладені обставини підтверджуються матеріалами виконавчого провадження № 68556953, що міститься в матеріалах справи.
21 лютого 2022 року старшим державним виконавцем Потаповою Т.В. закінчено виконавче провадження № 68556953 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв?язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом та виносено постанови про зняття арештів з майна та грошових коштів ОСОБА_1 , що підтверджується відповідними постановами. (а.с. 35-40)
Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам, суд першої інстанції вмотивовано врахував таке.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Отже, підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов'язання про відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - шкодою.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначено, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 5 Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182, (далі Порядок № 787), на який посилається у своєму відзиві відповідач, платник має право звернутись до органу, що контролює справляння надходжень до бюджету, із заявою про повернення (перерахування) коштів з бюджету, із обов'язковим зазначенням у ній інформації у визначеній Порядком послідовності.
У разі скасування у судовому порядку рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про накладання на платника грошового стягнення за адміністративні правопорушення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України (крім порушення податкових та митних правил), яке було перераховано до відповідного бюджету органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем у порядку виконавчого провадження за виконавчим документом, визначеним Законом України «Про виконавче провадження», такі кошти повертаються платнику за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, на підставі поданої ним заяви.
Платник подає заяву про повернення коштів з бюджету з обов'язковим зазначенням інформації, наведеної в абзаці дев'ятому цього пункту (крім причини повернення коштів з бюджету), та номера відповідного судового рішення, копію відповідного судового рішення, засвідчену належним чином, та копію платіжної інструкції, згідно з якою органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем перераховано грошове стягнення за адміністративні правопорушення до бюджету, або відповідну інформацію, зазначену в такій платіжній інструкції.
Однак, суму штрафу, перераховану до бюджету на підставі постанови про застосування такого стягнення, яку надалі адміністративний суд визнав протиправною та скасував, можна стягнути на користь платника згідно зі ст. 1212 ЦК як безпідставно утримувану. На такі правовідносини не поширюються приписи ЦК України про відшкодування шкоди та Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до Державного та місцевих бюджетів України, затвердженого наказом Мінфіну від 03 вересня 2013 року № 787.
До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21.
З урахуванням вказаної позиції Верховного Суду, на момент сплати позивачем штрафу була юридична підстава для такого платежу чинна постанова у справі про адміністративне правопорушення та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково або надмірно. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала.
Порядок № 787 застосовний до випадків повернення помилково чи надміру зарахованих коштів до бюджету. Оскільки сплачена позивачем сума подвоєного штрафу у розмірі 17000 грн. не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок № 787 на спірні правовідносини не поширюється. Також немає підстав застосовувати до спірних правовідносин приписи ЦК про відшкодування шкоди. На ці правовідносини поширюються приписи ст. 1212 ЦК.
Так, згідно з ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21.08.2019 року у справі N? 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).
Загальні підстави для виникнення зобов?язання у зв?язку із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом положень ст. 1212 ЦК України про зобов?язання у зв?язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов?язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді коли первісно така підстава існувала, але у подальшому відпала.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 20 січня 2022 року у справі № 766/23543/21, яке набрало законної сили 21 лютого 2022 року, скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення серії BM № 00001327 від 18.11.2021 року.
Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що до Державного бюджету України зайво сплачені грошові кошти в розмірі 18886,10 грн (штраф - 17000,00 грн, виконавчий збір - 1700,00 грн, витрати виконавчого провадження - 186,10 грн), а відтак є такими, що зараховані до Державного бюджету України без відповідної правової підстави.
Згідно зі ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Як кореспондують ч. 1, пункт 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім?ї чи близьких родичів.
Пунктом З Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно з ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Позивач зазначав, що підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди у даній справі є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку відсутністю складу адміністративного правопорушення (незаконне притягнення до адміністративної відповідальності на підставі постанови серії ВМ № 00001327 від 18.11.2021 року, яку скасовано рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 20 січня 2021 року у справі № 766/23543/21, що набрало законної сили), внаслідок чого 12 днів (з 10.02.2022 року по 21.02.2022 року) усе майно та грошові кошти позивача, які містяться на відкритих рахунках (у тому числі карткових) були арештовані, що свідчить про відсутність можливості розпоряджатись ними (майном та грошовими коштами) на власний розсуд.
Викладена точка зору Позивача відповідає висновку викладеному у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №569/1799/16-ц, згідно якої «здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яку в подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосовувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, тощо».
Згідно з ч.ч. 3, 5 ст. 23 ЦК України, за загальним правилом моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою.
Незаконне та безпідставне притягнення Позивача до адміністративної відповідальності, накладення арешту на майно та грошові кошти в період часу з 10.02.2022 року по 21.02.2022 року, відсутність можливості розпоряджатися останніми на власний розсуд протягом зазначеного періоду часу, та вимушеність пошуків додаткових джерел для існування завдало позивачу моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях, переживай ті негативних емоцій, приниженні його честі та гідності, а також репутації перед знайомими, друзями, оскільки залишався правопорушником в очах суспільства та свого оточення.
Тому суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку про задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди у сумі 8000,00 грн. та вважає, що дана суму є розумною та справедливою.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Таким органами у цій справі є Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) стосовно стягнутих (сплачених) сум адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн; Корабельний ВДВС у м. Херсоні ПМЮ МЮ (м. Одеса) стосовно стягнення (сплати) грошових коштів в якості виконавчого збору та витрат виконавчого провадження у розмірі 1886,10 грн.. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 та Верховного суду у постанові від 08 травня 2024 року у справі № 607/1009/23).
За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції правильно зазначив наступне.
Відповідно до ст. 133 ПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з положень ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати з оплати судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 2147,20 гривень.
Також, представник позивача просить відшкодувати позивачу понесені ним витрати на правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу.
Так, відповідно до вимог вказаної статті витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
16 серпня 2023 року між адвокатом Жигаловим Андрієм Сергійовичем та ОСОБА_1 , було укладено договір про надання правової допомоги №30 (а.с. 136).
Обсяг і вартість наданої правової допомоги визначений в Додатковій угоді № 1 від 29.01.2024 року до Договору № 30 від 16.08.2023 року, згідно з яким, ОСОБА_1 надано правову допомогу на загальну суму 8 923,00 гривень. Дану винагороду було сплачено позивачем, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № б/н від 29.01.2024 року. (а.с. 138)
Під час розгляду справи стороною відповідача не було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Таким чином, у відповідності до ст. 141 КПК України, з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати з оплати судового збору в розмірі 2147,20 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 8 923,00 гривень.
Доводи апеляційних скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржники не довели обставини, на які посилались як на підставу своїх апеляційних скарг, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надали.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним і завищеним, то колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Також у постанові Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі №160/19098/21 зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 у справі № 927/237/20).
У даному випадку суд першої інстанції, враховуючи заявлені вимоги та подані заперечення та оцінюючи факт задоволення позову, а також складність справи правильно вважав, що критерію розумності та об'єктивності, а також реальності представництва відповідатиме розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8923 гривні.
Наведені в апеляційних скаргах інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційних скарг щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.
Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційних скарг його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційні скарги слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 липня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 30 березня 2026 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
О.С. Комлева