Номер провадження: 22-ц/813/1778/26
Справа № 493/1433/24
Головуючий у першій інстанції Дзюбинський А. О.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
19.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуМіністерства оборони України на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 21 січня 2025 року у складі судді Дзюбинського А.О.,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2024 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
В обґрунтування заяви, ОСОБА_1 зазначала, що познайомилася з ОСОБА_2 , який був неодружений, у якого не було дітей, і з січня 2020 року почали проживати разом однією сім'єю. Вказує, що впродовж чотирьох років проживали у сімейних стосунках, любили один одного, допомагали один одному, раділи стосункам. Шлюб заявниця та ОСОБА_2 не реєстрували, оскільки вважали це неважливим, відносини мали ознаки, характерні для відносин між чоловіком та дружиною.
01.03.2022 ОСОБА_2 призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_1 до десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 .
Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Кринки Херсонської області ОСОБА_2 , зник безвісті.
ОСОБА_1 звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_3 , за призначенням матеріальної допомоги і наданням пільг в установленому законодавством порядку, отримала відмову та роз'яснення про необхідність звернення до суду із заявою про встановлення факту проживання заявниці та ОСОБА_2 , як чоловіка та жінки проживання однією сім'єю.
Позиція інших сторін в суді першої інстанції
Заінтересованою особою, Міністерством оборони України, після початку розгляду справи по суті (розпочато судовий розгляд 13.11.2024), через систему «Електронний суд» 21.01.2025 о 14:54 подано пояснення із запереченням щодо розгляду справи в порядку окремого провадження, яке зареєстровано канцелярією Котовського міськрайонного суду Одеської області та приєднано до електронних матеріалів справи о 15:29 21.01.2025.
Відповідно до пояснень Міністерство оборони України заперечувало проти задоволення заяви про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, виходячи з недостатності доказів факту проживання заявниці та ОСОБА_3 однією сім'єю, а саме неможливості прийняття до уваги довідки органу місцевого самоврядування про факт спільного проживання (заявницею на підтвердження обставин справи довідка такого характеру не надавалась).
Представником Міністерства оборони зазначається, що заявницею не надано будь яких фіскальних чеків, накладних, квитанцій на сумісну купівлю нерухомого майна, рухомого майна, побутової техніки та меблів, ювілейних та іншого, що могло би підтвердити факт ведення спільного побуту, сумісного проживання та наявності взаємних прав та обов'язків, в розумінні п.1 ч.2 ст.3 СК України, до заяви не додано. Посилається на те, що лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Зазначає, що сам собою факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.
Вказує, що у цій справі має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Міністерство оборони України вважає, що заявниця не надала доказів, які відповідно Сімейного кодексу України підтверджують, що заявниця проживання однією сім'єю з військовослужбовцем як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.
Міністерство оборони просило відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_4 , Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу між собою або в будь-якому іншому шлюбі.
Окрім того, представником Міністерства оборони через систему «Електронний суд» 21.01.2025 о 14:54 подано клопотання про залишення заяви без розгляду, яке зареєстровано канцелярією Котовського міськрайонного суду Одеської області та приєднано до електронних матеріалів справи о 15:31 21.01.2025, з посиланням на практику Верховного суду в яких ухвалено постанови від 10.04.2024 у справі № 759/1894/23, від 01.05.2024 у справі № 758/3298/23, від 13.06.2024 у справі № 357/10078/22, щодо необхідності розгляду справ цієї категорії в порядку позовного провадження.
Представник Міністерства оборони України просив суд встановити наявність спору про право в частині заяви щодо встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, оскільки заінтересовані особи (МОУ) заперечують проти встановлення такого факту, з констатуванням унеможливлення розгляду справи в порядку окремого провадження. Разом з тим, доводів та аргументів представником заінтересованої особи не надано.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та мотивування його висновків
Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 21 січня 2025 року задоволено заяву ОСОБА_1 .
Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме: проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу у період з 01.01.2020, яке триває до дня ухвалення рішення у справі, 21.01.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .
Рішення суду мотивоване тим, що заявником доведено, що встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , має для неї юридичне значення, в іншому, окрім судового, порядку встановити такий факт вона не має можливості. З урахуванням викладеного, суд вважав обґрунтованими доводи заявниці та дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01.01.2020.
Відмовляючи в задоволенні заяви про залишення без розгляду заяви, суд виходив з того, що факт проживання однією сім'єю заявниці та зниклого безвісті військовослужбовця ніким не оспорюється, відтак спір про право відсутній, отже справу прийнято розглядати в порядку окремого провадження.
Крім того, суд зазначив, що просте заперечення заінтересованої особи щодо задоволення заяви та вказівка на наявність спору про право не можуть бути підставою для залишення заяви без розгляду. Заперечення не може полягати лише в аналізі порядку та об'єму досліджуваних доказів, чи зводитись лише до його висловлення, без наведення відповідної аргументації.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, Міністерство оборони України подало апеляційна скаргу, у яких посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 21 січня 2025 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не допустив Міністерство оборони України до участі у справі та розглянув заяву про встановлення юридичного факту без належного повідомлення міністерства, чим порушив право міністерства на участь у справі, що є порушенням судом першої інстанції норм процесуального права та окремою підставою для скасування рішення від 21.01.2025.
Судом першої інстанції також порушенні приписи ч. 6 ст. 294 ЦПК. Так, заявник обґрунтовувала необхідність встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, необхідністю звернення до військової частини подальшого отримання грошового забезпечення військовослужбовця та можливим зверненням до Міністерства оборони України для отримання одноразової грошової допомоги. Відтак, встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу матиме наслідком виникнення прав у заявника на виплату грошового забезпечення військовослужбовця та одноразової грошової допомоги. Такі обставини, свідчать про можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб (осіб які мають безспірне право на отримання ГЗ та ОГД) внаслідок встановлення певного факту навіть за відсутності заперечень таких осіб. Більш того, заявник навмисно не зазначає в заяві інформацію про батьків 30 річного військовослужбовця які мають безспірне право за законом на отримання одноразової грошової допомоги, тобто рішення суду однозначно вплине на права третіх осіб, а саме зменшить обсяг права батьків, які не залучені до розгляду заяви в суді, на отримання одноразової грошової допомоги. МОУ наголошує, що за наявності спору про право, встановлення юридичного факту повинно вирішуватися не в порядку окремого провадження, а в позовному провадженні.
Доводи скарги також обґрунтовані тим, що довідка про спільне проживання без реєстрації шлюбу, не встановлює факт, що має юридичне значення, так як датована після зникнення військовослужбовця і не має доказової сили. Сам собою факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю, такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17 (провадження № 61-46210св18). Тобто заявниця не надала доказів, які відповідно Сімейного кодексу України підтверджують, що заявниця спільно проживала однією сім'єю з безвісті зниклим військовослужбовцем, вела з ним спільне господарство та між ними були взаємні права та обов'язки.
Явка учасників справи в апеляційній інстанції
Учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Міністерства Оборони України не підлягає задоволенню.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
Дослідження письмових доказів
Відповідно до сповіщення сім'ї № 816 ІНФОРМАЦІЯ_3 від 22.07.2024 № 13433, адресоване матері ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , матрос ОСОБА_2 , військовослужбовець десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 , призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період, 01.03.2022 ІНФОРМАЦІЯ_7 , 20.07.2024 під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Кринки Херсонської області вважається безвісти зниклий за особливих обставин.
Відповідно до паспорта громадянина України НОМЕР_4 , виданого Балтським РВ УМВС України 13.01.2011, ОСОБА_2 є ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , з 17.01.2011.
Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , виданим Бендзарівською сільською радою Балтського району Одеської області, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , батько ОСОБА_5 , мати - ОСОБА_4 , актовий запис № 10.
Відповідно до довідки про рух коштів АТ КБ «Приватбанк» від 05.08.2024, на рахунок належний заявниці - ОСОБА_1 , № НОМЕР_6 , у період з 16.04.2022 по 17.07.2024 здійснено 63 операції щодо зарахування коштів із зазначенням деталей операції «Зарплата, ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА НОМЕР_1 . Коментар до платежу: Zarobitna plata ».
У судовому засіданні заявниця пояснила, що ОСОБА_2 при його оформленні до військової частини НОМЕР_1 саме вона, ОСОБА_1 , була зазначена як отримувач заробітної плати, зважаючи на проживання її проживання із ОСОБА_2 однією сім'єю.
У судовому засіданні досліджено спільні фотографії ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на яких зображено їх перебування разом, зокрема спільно із батьками ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Досліджено цифрові відеоматеріали, фотоматеріали, на яких відображено спільний побут заявниці та ОСОБА_2 . Досліджено переписку у месенджерах мобільного телефону між заявницею ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка свідчить про ведення спільного побуту, наявність відносин характерних для чоловіка та жінки, що проживають однією сім'єю.
Відповідно до відповіді ІНФОРМАЦІЯ_1 , останніми повідомлено, що до ІНФОРМАЦІЯ_11 , пов'язаних зі зникненням безвісти матроса ОСОБА_2 звертались: - ОСОБА_5 (батько) про отримання грошового забезпечення та особистих речей, а також з питань зміни статусу ОСОБА_2 зі «зниклий безвісти» на «перебування в полоні»; - ОСОБА_1 (цивільна дружина) з питань отримання грошового забезпечення; - сповіщення видавалось на ім'я ОСОБА_4 (померла).
Відповідно до відповіді Управління державної реєстрації відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Одеській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), останні повідомили, що виявлено наступні актові записи: - про шлюб №297 від 30.10.1999, складений Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Одеській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) на ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_12 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; - про розірвання шлюбу №10 від 16.01.2003, складений Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Одеській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) на ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_12 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; - актових записів про шлюб, розірвання шлюбу відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 не виявлено.
Показання свідків
У судовому засіданні факт спільного проживання в орендованих квартирах в м. Одеса, ведення спільного побуту, постійне знаходження особистих речей за місцем проживання як заявниці так і ОСОБА_2 , спільне придбання побутової техніки, підтверджено показаннями свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .
Зокрема, свідком ОСОБА_8 надано показання, згідно яких заявниця та ОСОБА_2 спільно проживали однією сім'єю ще за два роки до повномасштабного вторгнення рф. Свідок ОСОБА_8 навідувалась в гості до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вказує на наявність відносин, характеру спілкування притаманних для подружніх пар. Зазначила, що у спільних розмовах, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 планували купити житло, обговорювали питання пільгових умов для придбання житла військовослужбовцями. Зазначила, що їй відомо, що ОСОБА_2 родом з села, яке знаходиться поруч і м. Балта, Подільського району, зазначила, що ОСОБА_2 разом із заявницею часто навідували його батьків.
Свідок ОСОБА_9 надала показання, у яких зазначила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають разом з січня 2020 року, у гості до орендованої заявницею та ОСОБА_2 квартири приходила з 2021 року. Вказує, що розташування речей у квартирі, зокрема особистих, вказує на постійне спільне проживання заявниці із ОСОБА_2 .
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Щодо посилання апелянта на те, що судом було розглянуто справу без належного повідомлення, чим порушив право міністерства на участь у справі та подання позиції міністерства щодо заяви про встановлення факту, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з частинами першою, другою статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).
Згідно з частиною п'ятою статті 14 ЦПК України суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки-повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до частин другої, четвертої, п'ятої, шостої статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення (частина восьма статті 128 ЦПК України).
Судом першої інстанції було надіслано Міністерству Оборони України копію ухвали про відкриття провадження у справі від 31.10.2024 до їх електронного кабінету, яка була доставлена 27.12.2024. (а.с. 71)
Так з матеріалів справи не вбачається, що судом першої інстанції було виконано вимоги ст. 128 ЦПК України, оскільки відсутні відомості про направлення Міністерству оборони України судових повісток про виклик до суду.
Проте, відповідно до матеріалів справи 21.01.2025 від Міністерства оборони України до суду першої інстанції було направлено відзив на заяву, заяву про залишення заяви про встановлення факту без розгляду та клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції призначене на 21.01.2025 (день ухвалення оскаржуваного рішення).
Тобто вказане свідчить про обізнаність Міністерства оборони України про розгляд справи в суді першої інстанції та викладення останніми в своїх процесуальних документах правової позиції щодо заяви про встановлення факту.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 16 лютого 2017 року в справі «Каракуця проти України» (заява № 2814/20) зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (параграф 53).
У рішенні від 20 березня 2025 року в справі «Krupnyk v. Ukraine» (заява№ 16505/23) ЄСПЛ наголосив на обов'язку зацікавлених сторін проявляти особливу старанність у захисті своїх інтересів і вживати необхідних заходів для того, щоб бути в курсі подій у провадженні.
Щодо посилання апелянта про порушення судом першої інстанції приписів ч. 6 ст. 294 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною сьомою статті 19 ЦПК України визначено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до положень статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
За частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Водночас у частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту без розгляду, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз'яснює заінтересованими особами особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Отже, відповідно до статті 6 Конвенції судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України.
Такий правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
У постанові Верховного Суду від 19 березня 2021 року у справі № 643/14985/18-ц (провадження № 61-14325св19) вказано, що для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов'язаний з'ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, в необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них. Тобто критерієм наявності спору про право у справах окремого провадження є сама можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок встановлення певного факту навіть за відсутності заперечень таких осіб. З точки зору закону під спором про право у справах окремого провадження розуміється конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви.
ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю її та ОСОБА_2 як чоловіка та дружина без реєстрації шлюбу з січня 2020 року до ІНФОРМАЦІЯ_13 .
Відповідно до сповіщення сім'ї № 816 ІНФОРМАЦІЯ_3 від 22.07.2024 № 13433, адресоване матері ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , матрос ОСОБА_2 , військовослужбовець десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 , призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період, 01.03.2022 ІНФОРМАЦІЯ_7 , 20.07.2024 під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Кринки Херсонської області вважається безвісти зниклий за особливих обставин.
Відповідно до паспорта громадянина України НОМЕР_4 , виданого Балтським РВ УМВС України 13.01.2011, ОСОБА_2 є ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , з 17.01.2011.
Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , виданим Бендзарівською сільською радою Балтського району Одеської області, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , батько ОСОБА_5 , мати - ОСОБА_4 , актовий запис № 10.
Відповідно до відповіді від 05.08.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 , останніми повідомлено, що до ІНФОРМАЦІЯ_11 , пов'язаних зі зникненням безвісти матроса ОСОБА_2 звертались: - ОСОБА_5 (батько) про отримання грошового забезпечення та особистих речей, а також з питань зміни статусу ОСОБА_2 зі «зниклий безвісти» на «перебування в полоні»; - ОСОБА_1 (цивільна дружина) з питань отримання грошового забезпечення; - сповіщення видавалось на ім'я ОСОБА_4 (померла).
Обґрунтовуючи вимоги заяви, ОСОБА_1 просила встановити факти спільного проживання із чоловіком, який необхідний їй для отримання виплат, реалізації повноважень щодо комунікацій із уповноваженими особами України з питань перебування ОСОБА_2 у полоні.
Таким чином, у даному випадку необхідно встановити серед іншого заінтересованих осіб, які крім заявниці мають право на грошове забезпечення військовослужбовця, захопленого в полон або заручника, а також інтернований в нейтральних державах або зниклий безвісти.
Статтею 1 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» до числа близьких родичів та членів сім'ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, зокрема, віднесено осіб, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі осіб, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Частина 6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення. Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором. У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та зазначених в абзаці 4 ч. 6 ст. 9 вказаного Закону осіб, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.
Відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 884 від 30.11.2016 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
Порядком виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, передбачено, що виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації). Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей: військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно; військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими. Виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.
Міністерство оборони України в своїй апеляційній скарзі вказувало, що заявницею не було залучено до участі у справі всіх заінтересованих осіб, які матимуть безспірне право за законом на отримання одноразової грошової допомоги, що може свідчити про наявність спору про право, яке не може бути в подальшому розглянуто в порядку окремого провадження.
Відповідно до частини третьої статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв'язку із суб'єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб'єктивних прав.
Заінтересовані особи беруть участь у справах окремого провадження з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави. Але на відміну від заявника ці особи самі не звертаються до суду із заявою, а вступають у вже розпочатий процес з власної ініціативи або притягуються до участі у справі судом.
Колегія суддів звертає увагу, що неправильне визначення осіб, які є заінтересованими у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не є підставою для відмови у задоволенні заяви, оскільки заінтересовані особи повинні бути залучені до участі у справі також з ініціативи суду або можуть вступити у справу з власної ініціативи.
Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 13 червня 2024 року у справі № 333/8899/21, провадження № 61-6732св24;від 13 листопада 2024 року у справі № 308/14160/21, провадження № 61-5293св24, від 05 лютого 2025 року у справі № 183/4366/24, провадження № 61-14909 св 24, від 12 березня 2025 року у справі № 235/1547/24, провадження № 61-15665 св 24.
Апеляційним судом під час розгляду справи було встановлено, що із заявою про отримання грошового забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_3 (в АДРЕСА_3 ) з соціальних питань, пов'язаних зі зникненням безвісти матроса ОСОБА_2 звертались: ОСОБА_5 (батько) та ОСОБА_1 .
При розгляді справи апеляційним судом встановлено наявність у зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 , батька - ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_14 ), який відповідно до ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови КМУ №884 від 30.11.2016 «Про затвердження порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», має право на отримання грошового забезпечення. Отже, встановлення юридичного факту, про який просить заявниця, породжуватиме певний правовий наслідок й впливатиме на права ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_14 ).
З метою забезпечення інтересів ОСОБА_5 , апеляційним судом ухвалою суду від 29.01.2026 було залучено останнього до участі у справі в якості заінтересованої особи, та направлено на його адресу копію ухвали, копію апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів та рішення суду першої інстанції з пропозицією надати пояснення/заперечення щодо обставин справи та заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
ОСОБА_5 було отримано вищевказані документи по справі, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення, будь-яких заперечень, заяв по суті справи останнім не було надано, що само по собі свідчить про відсутність з його боку заперечень щодо встановлення факту про, який просить заявниця.
Отже, на підставі вищевказаного, відсутні підстави для висновку про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (батьком військовослужбовця) наявний спір про право.
При цьому колегія суддів враховує, що сама по собі відмова ІНФОРМАЦІЯ_3 заявниці щодо виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших виплат, не свідчить на існування спору про право. Крім того, між заявницею та Міністерством Оборони України також не може бути спору про право на отримання виплат, оскільки Міністерство Оборони України не є суб'єктом отримання такої виплати (вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду викладену у постанові від 20.11.2024 у справі №179/986/23, Великої Палати Верховного Суду викладеної у постанові від 18.01.2024 у справі №560/17953/21).
Посилання апелянта на постанови Верховного суду у справах № 759/1894/23, № 758/3298/23, № 758/3298/23, не можуть бути застосовані у даній справі, оскільки у вказаних правових позиціях Верховний Суд підтвердив рішення апеляційних судів, які скасували рішення судів першої інстанції про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Апеляційні суди обґрунтували свої рішення наявністю спору про право, оскільки в кожній справі були особи, які претендували на відповідні виплати та заперечували факт спільного проживання заявників з військовослужбовцями, що загинули або зникли безвісти. Верховний Суд погодився з тим, що такі спори повинні розглядатися в порядку позовного провадження, а не окремого.
Однак, у даній справі, факт проживання однією сім'єю заявниці ОСОБА_1 та зниклого безвісті (перебування в полоні) військовослужбовця ОСОБА_2 ніким не оспорюється, відтак спір про право відсутній, отже справу прийнятно розглядати в порядку окремого провадження.
Щодо посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 не надала доказів, які відповідно до Сімейного кодексу України підтверджують, що спільність проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках.
Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) зазначено, що «у справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України)».
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
У справі, що переглядається, на підтвердження позовних вимог, а саме факту проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю у період з січня 2020 до 20 липня 2024 року, позивачка надала суду такі докази: спільні фотографії та відеоматеріали, переписки у месенджерах, історію по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 16.04.2022 по 17.07.2024.
Також у суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які пояснювали, що відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 притаманні як подружній парі, вели спільне господарство та спільно проживали.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).
Суд першої інстанції, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, заявниця довела належними та допустимими доказами факт її спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_2 у період з 01.01.2020 по день ухвалення рішення суду, ведення ними спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов'язків, та інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю, у зазначений у заяві період часу.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Міністерства оборони України є не обґрунтованими, тому не підлягають задоволенню.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги Міністерства оборони України відсутні.
Розподіл судових витрат
Встановлено, що ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.03.2025 було відстрочено Міністерству оборони України сплату судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 726,72 грн., яка підлягала сплаті за подачу апеляційної скарги на рішення суду, до ухвалення судового рішення у справі (605,60 х 150%) х 0,8 (понижуючий коефіцієнт при поданні в електронній формі) = 726,72 грн).
Оскільки апеляційна скарга Міністерства оборони України залишена без задоволення, тому відстрочений судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з скаржника на користь держави.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 21 січня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з Міністерства оборони України на користь держави судовий збір в розмірі 726,72 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 30.03.2026
Головуючий Є.С. Сєвєрова
Судді: Л.М. Вадовська
О.М. Таварткіладзе