Номер провадження: 11-кп/813/1788/26
Справа № 522/2921/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
25.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 березня 2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12024162510001279, внесеному до ЄРДР 04 вересня 2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України,
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора задоволено, та продовжено обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто до 10 травня 2026 року, без визначення розміру застави.
Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції врахував тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, відомості про особу обвинувачених та прийшов до висновку про те, що ризики, передбачені п.п. 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати, що є підставою для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що ухвала суду незаконною та необґрунтована, з огляду на наступне:
- ризики, заявлені прокурором, передбачені п. 1,3 ч.1 ст. 177 КПК України, відсутні, оскільки стороною обвинувачення жодного разу не надавались докази, які б підтверджували наявність в ОСОБА_10 намірів переховуватись від суду, також відсутні докази щодо будь-яких спроб ОСОБА_7 незаконно впливати на учасників кримінального провадження особисто чи через третіх осіб;
- захисник звертає увагу на наявність у ОСОБА_10 міцних соціальних зв'язків, а саме: постійного місця проживання та реєстрації у м. Одесі, сім'ї;
На підставі наведеного захисник ОСОБА_6 , просить скасувати оскаржувану ухвалу в частині продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та постановити нову ухвалу, якою обрати відносно ОСОБА_7 більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, а саме: домашній арешт.
Позиції учасників судового розгляду.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , просить розглядати справу у його відсутності та відсутності обвинуваченого.
Відповідно до положення ч. 2 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
Ухвала суду першої інстанції в частині продовження строку застосування запобіжного заходу відносно обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не оскаржується.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Приморському районному суді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №12024162510001279, внесене до ЄРДР 04 вересня 2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Переглядаючи оскаржену ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинуваченого і зможе забезпечити, на відміну від інших більш м'яких запобіжних заходів, належне виконання ним процесуальних обов'язків.
Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо відсутності існування ризиків, можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, апеляційний суд зазначає наступне.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (ч.1 ст.177 КПК України).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст.177 КПК України).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК України у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність ризиків, які виправдовує тримання обвинуваченого під вартою.
Так, ОСОБА_7 пред'явлено обвинувачення за ч.4 ст.189 КК України, санкція вказаної норми кримінального закону передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з конфіскацією майна. Тому, не можна виключати, що обвинувачений, розуміючи тяжкість можливого покарання, може вдатися до спроб переховування від суду, з огляду на що, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України ризик не можна визнавати недоведеним.
Додатковим підтвердженням існування зазначеного ризику слугує також характеристика особи обвинуваченого ОСОБА_7 який не одружений та не має неповнолітніх дітей на утриманні, офіційно не працевлаштований, що свідчить про відсутність в останнього міцних соціальних зв'язків, які могли б з високою ймовірністю стримати його від спроб переховування від суду.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При встановленні наявності ризику впливу на свідків у кримінальному провадженні п.3 ч.1 ст.177 КПК України, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками в кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинуваченим на потерпілого та свідків, оскільки покази цих осіб, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на свідків та інших учасників, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
За таких обставин, враховуючи суть інкримінованого обвинуваченому злочину, колегія суддів погоджується з доводами сторони обвинувачення про існування реальних ризиків, які слугують підставою для продовження строку тримання під вартою обвинувачених, оскільки зміна запобіжного заходу на більш м'який, з великою вірогідністю може виявитися нездатною запобігти існуючим ризикам, та може завадити завершенню судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не слугуватиме виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК України.
Водночас, колегія суддів приймає до уваги посилання сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_7 має родину, постійне місце проживання та реєстрації, проте зауважує на тому, що зазначені обставини не свідчать про зменшення або відсутність встановлених вище апеляційним судом ризиків.
Враховуючи вище зазначене, доводи захисника про можливість застосування обвинуваченому запобіжного заходу у виді домашнього арешту, колегія суддів визнає безпідставними.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо не визначення обвинуваченому ОСОБА_7 застави, оскільки таке рішення відповідає приписам п.1 ч.4 ст.183 КПК України, відповідно до яких суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування вказаних обвинувачених під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , які б були безумовною підставою для скасування оскарженої ухвали.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга сторони захисту підлягають залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 28, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12024162510001279, внесеному до ЄРДР 04 вересня 2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4