Номер провадження: 11-кп/813/1695/26
Справа № 509/304/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
25.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 лютого 2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12024160000000027 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.2,3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.3 ст.313, ч.2 ст.317 КК України,
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскарженою ухвалою задоволено клопотання прокурора та ОСОБА_8 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч.ч.2,3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.3 ст.313, ч.2 ст.317 КК України, продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою до 03.04.2026 року включно, із визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави у розмірі - 661 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 2001508 (два мільйони одна тисяча п'ятсот вісім) грн., із покладенням обов'язків у разі внесення застави, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції врахував відомості про особу обвинуваченого, тяжкість інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень та прийшов до висновку про те, що у вказаному провадженні продовжують існувати ризики, передбачені п.п.1, 2, 3,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій вважає зазначену ухвалу суду незаконною та необґрунтованою з огляду на наступне:
-клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу було розглянуто судом першої інстанції без участі захисника, всупереч приписам ст. 52 КПК України, яким визначено, що участь захисника є обов'язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів;
-клопотання прокурора було вручено обвинуваченому у залі суду безпосередньо перед судовим засіданням, що порушило право на захист обвинуваченого;
-судом першої інстанції не було взято до уваги міцність соціальних зв'язків ОСОБА_8 , який має малолітню дитину, постійне місце проживання, раніше не судимий, а також той факт, що він утримується під вартою 15 місяців;
-родичами ОСОБА_8 надано письмову згоду на його перебування під домашнім арештом за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі викладеного обвинувачений просить оскаржену ухвалу скасувати та постановити нову, якою змінити йому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 , з носінням електронного засобу контролю.
Крім того, обвинувачений просить поновити йому строк на апеляційне оскарження ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 лютого 2026 року, оскільки первинна апеляційна скарга була ним подана не через адміністрацію ДУ «Одеський слідчий ізолятор» (всупереч «Інструкції з організації перегляду кореспонденції (листування) осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.07.2013 року №1304/5,) та повернута ухвалою Одеського апеляційного суду від 16.02.2026 року.
Позиції учасників апеляційного розгляду.
Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник - адвокат ОСОБА_7 підтримали вимоги апеляційної скарги і просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 заперечувала проти апеляційної скарги обвинуваченого і просила залишити оскаржену ухвалу суду без змін.
Мотиви апеляційного суду.
Щодо клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Частина 1 ст. 24 КПК України передбачає, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КПК України поновленню, за клопотанням заінтересованої особи, підлягає строк, пропущений із поважних причин.
Статтею 395 КПК України передбачено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Статтею 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» гарантується право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до п.1-1 ч.2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, - протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Із матеріалів судового провадження, журналу судового засідання від 04.02.2026 року та оскарженої ухвали місцевого суду вбачається, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою розглянуто за участю прокурора та обвинуваченого.
Первинна апеляційна скарга обвинуваченим ОСОБА_8 була подана 09.02.2026 року (т. 1 а.с. 1-3), тобто у п'ятиденний строк, визначений ст. 395 КПК України, та була повернута ухвалою Одеського апеляційного суду від 16.02.2026 року з підстав, викладених у мотивувальній частині вказаної ухвали (т.1 а.с. 63).
Після чого, 19.02.2026 року обвинувачений ОСОБА_8 повторно звернувся до суду із апеляційною скаргою, поданою через адміністрацію ДУ «Одеський слідчий ізолятор» (т.1 а.с. 66-76).
Приймаючи до уваги, встановлені апеляційним судом обставини, доводи клопотання обвинуваченого заслуговують на увагу, а тому з метою забезпечення права доступу особи до суду, на виконання положень ст. 55 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, апеляційний суд вважає за необхідне поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 лютого 2026 року.
Щодо законності та обґрунтованості ухвали.
Частиною 1 ст.404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Абзацом 2 ч.2 ст.392 КПК України передбачено, що ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Як убачається з матеріалів провадження на розгляді в Овідіопольського районного суду Одеської області знаходиться кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № №12024160000000027 від 16.01.2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.2,3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.3 ст.313, ч.2 ст.317 КК України, та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.2,3 ст.307 КК України.
Відповідно до положень ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Абзацом 2 ч.3 ст.407 КПК України передбачено, що, постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст.184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно з ч.3 ст.404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Виходячи з положень п.24) ч.1 ст.3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч.1 ст.392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст.23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку статтями 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст.331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого ОСОБА_8 обвинувачення по суті, оскільки, окрім, як дослідивши оскаржену ухвалу суду першої інстанції щодо продовження запобіжного заходу та копію клопотання прокурора, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких інших доказів.
Окрім того, відповідно до п.13) ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом, а тому питання обґрунтованості підозри на даній стадії не є предметом розгляду апеляційного суду, в тому числі з огляду на те, що ОСОБА_8 вже пред'явлене обвинувачення, яке є твердженням про вчинення особою інкримінованого злочину, а не обґрунтованим припущенням, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, що мало місце коли остання перебувала у процесуальному статусі підозрюваного.
За таких обставин апеляційний суд не переглядає обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_8 за ч.ч.2,3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.3 ст.313, ч.2 ст.317 КК України.
Оскарженою ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 лютого 2026 року ОСОБА_8 продовжений строк тримання під вартою, оскільки суд дійшов висновку про те, що не зменшились і продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 2, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Так, на теперішній час у кримінальному провадженні №12024160000000027 судом першої інстанції не вчинені всі необхідні дії, що передбачені процедурою судового розгляду для повного, об'єктивного та всебічного дослідження всіх обставин справи, зокрема не дослідженні всі докази, які були зібрані органом досудового розслідування.
Разом з тим ОСОБА_8 обвинувачується, зокрема, у вчиненні особливо тяжкого злочинів, за які, у разі доведеності вини обвинуваченого, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від 9 до 12 років з конфіскацією майна.
Беручи до уваги тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, продовжує існувати ризик того, що він може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Європейський суд з прав людини вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою («W v.Switzerland», Заява № 14379/88, 26 січня 1993 року).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Becciev v.Moldova» (Бекчиєв проти Молдови), пункт 58).
Рішенням ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії» визначено: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Аналізуючи характер та обставини злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 , апеляційний суд вважає, що у випадку застосування до нього запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, останній може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, з метою схилити їх до зміни своїх первинних показань, що в свою чергу буде перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, а також повному, всебічному та об'єктивному дослідженню всіх обставин справи.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що згідно із ст.23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, а показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, з метою виконання завдань кримінального процесуального закону, вказані обставини зумовлюють можливість поза процесуального впливу на свідків з метою уникнення кримінальної відповідальності та підтверджують наявність ризику, передбаченого п.3) ч.1 ст.177 КПК України.
Крім того, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про існування ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
Апеляційний суд також приймає до уваги, що обвинувачений ОСОБА_8 раніше притягувався до кримінальної відповідальності та є раніше не судимим в силу вимог ст. 89 КК України.
Колегія суддів звертає увагу на положення ч.1 ст. 88 КПК, а саме докази, які стосуються судимостей підозрюваного, обвинуваченого або вчинення ним інших правопорушень, що не є предметом цього кримінального провадження, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру підозрюваного, обвинуваченого є недопустимими на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
При цьому, в даному випадку судом першої інстанції обставини, щодо наявності попередніх судимостей обвинуваченого ОСОБА_8 не є обставиною, що застосовується в даному кримінальному провадженні як доказ на доведення його винуватості у вчиненні інкримінованих йому злочинів, а лише характеризує його, як схильного до вчинення кримінальних правопорушень.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитись із існуванням ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме тим, що обвинувачений може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Так, на теперішній час кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, всі зібрані органом досудового розслідування докази перебувають у сторони обвинувачення, відтак обвинувачений позбавлений можливості знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Твердження апеляційної скарги обвинуваченого про наявність на його утриманні малолітньої дитини та постійного місця проживання, що свідчить про його сталі соціальні зв'язки, на думку апеляційного суду, не є достатніми підставами для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Апеляційний суд вважає, що зазначені соціальні фактори не спростовують викладені в ухвалі висновки суду першої інстанції та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як районним судом, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком районного суду про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останньому злочинів, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою ймовірністю, не зможе запобігти ризику можливого переховування обвинуваченого від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Оскільки доводи обвинуваченого про відсутність підстав для продовження строку тримання обвинуваченого під вартою не знайшли свого підтвердження, апеляційний суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який.
На твердження обвинуваченого про те, що копія клопотання про продовження строку тримання під вартою не була йому вручена за три години до початку судового засідання апеляційний суд зауважує, що такі порушення з огляду на встановлений порядок розгляду відповідного клопотання не є безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду, не зменшує наведені вище ризики.
Разом з цим, апеляційним судом встановлені обставини, які у відповідності до положень п.2 ч.3 ст.407 КПК, тягнуть за собою скасування ухвали суду та прийняття апеляційним судом нової ухвали.
Апеляційним судом встановлено, що розгляд клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_8 відбувся без участі захисника.
Як вже вище було зазначено, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні, зокрема, особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
Положеннями ч. 1 ст. 52 КПК України визначено, що участь захисника є обов'язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів.
Згідно з ч. 1 ст. 49 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов'язані забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо: відповідно до вимог статті 52 цього Кодексу участь захисника є обов'язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника; підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об'єктивних причин не може його залучити самостійно; слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд вирішить, що обставини кримінального провадження вимагають участі захисника, а підозрюваний, обвинувачений не залучив його. Захисник може бути залучений слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом в інших випадках, передбачених законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.
Частиною 1 ст. 324 КПК України регламентовано дії суду, якщо в судове засідання не прибув за повідомленням захисник у кримінальному провадженні, де участь захисника є обов'язковою, суд відкладає судовий розгляд, визначає дату, час та місце проведення нового засідання і вживає заходів до прибуття їх до суду. Одночасно, якщо причина неприбуття є неповажною, суд порушує питання про відповідальність прокурора або адвоката, які не прибули, перед органами, що згідно із законом уповноважені притягати їх до дисциплінарної відповідальності.
Натомість, вказаних вимог кримінального процесуального закону суд першої інстанції при продовженні строку дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 не дотримався, не відклав судовий розгляд та не залучив йому іншого захисника на окрему процесуальну дію, що призвело до порушення права на захист обвинуваченого.
З огляду на вищезазначені обставини, ухвала суду не відповідає вимогам закону та підлягає скасуванню, з прийняттям апеляційним судом нової ухвали.
При постановленні апеляційним судом нової ухвали, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно з ч.4 ст.182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Апеляційний суд зазначає, що встановлений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 01.11.2024 року розмір застави, жодного разу не переглядався судом першої інстанції.
Разом з тим, апеляційний суд приймає до уваги те, що протягом часу перебування обвинуваченого під вартою, а саме понад рік, ризики у своїй сукупності зменшилися.
З огляду на те, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, зменшується актуальність ризиків, укріплюється позиція обвинувачення таким чином, що негативна процесуальна поведінка обвинуваченого меншою мірою здатна перешкодити ефективності судового розгляду, і, відповідно, знижується суворість запобіжного заходу, а тому і зменшенню підлягає розмір застави.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини продовження заходів забезпечення кримінального провадження упродовж судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження.
У свою чергу апеляційний суд констатує, що визначений ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01.11.2024 року розмір застави, не був внесений обвинуваченим, а тому може бути непомірним для нього.
При розгляді питання щодо визначення розміру застави у вказаному кримінальному провадженні у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Позиція Європейського суду стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у вигляді застави та призначення її розміру, цілковито прослідковується в рішенні Суду у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28 вересня 2010 року. У цій справі, Суд, посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції, підтвердив, що внесення застави може вимагатися лише за наявності законних підстав для затримання особи, а також те, що уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність подальшого тримання обвинуваченого під вартою. Більше того, якщо навіть сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.
Приймаючи рішення про визначення розміру застави в якості альтернативного запобіжного заходу, апеляційний суд враховує особу обвинуваченого, його майновий стан, обставини злочинів, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_8 , та вважає за необхідне зменшити розмір застави, визначеної судом першої інстанції, як альтернативного запобіжного заходу та встановити її в розмірі - 600 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1996800 гривень.
На переконання апеляційного суду саме такий розмір застави у сукупності з покладенням на ОСОБА_8 обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, дозволить контролювати його місце перебування під час судового розгляду, а також зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, на які посилається прокурор у клопотанні про продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
З огляду на зазначені вище обставини, апеляційна скарга обвинуваченого підлягає частковому задоволенню, оскільки ухвала суду не відповідає вимогам закону, а тому ухвала суду підлягає скасуванню, з ухваленням апеляційним судом нової ухвали.
Керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 376, 404, 405, 407, 419, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Клопотання обвинуваченого ОСОБА_8 - задовольнити.
Поновити обвинуваченому ОСОБА_8 строк на апеляційне оскарження ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 лютого 2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12024160000000027 від 16.01.2024 року.
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 лютого 2026 року, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 у кримінальному провадженні №12024160000000027 від 16.01.2024 року - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою частково задовольнити клопотання прокурора.
Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ДУ «Одеський слідчий ізолятор».
У якості альтернативного запобіжного заходу визначити обвинуваченому ОСОБА_8 заставу - 600 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1996800 гривень.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу на рахунок: Банківські реквізити; Депозитний рахунок для зарахування заставних сум
Отримувач: Одеський апеляційний суд, код ЄДРПОУ 42268321
Рахунок отримувача UA308201720355299001001086720; Банк отримувача: ДКСУ м. Київ, код банку 820172. Призначення платежу: згідно ухвали суду від 25.06.2026 року, заставна сума за ОСОБА_8 (номер провадження №11-кп/813/1695/26; судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ).
У разі внесення застави обвинуваченими або заставодавцем, звільнити з-під варти обвинуваченого ОСОБА_8 , з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, а саме:
-з'являтися за викликом до суду;
-не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду;
-повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
-утримуватися від спілкування зі свідками, обвинуваченим, експертами, іншими особами з приводу обставин інкримінованих кримінальних правопорушень;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити обвинуваченому та заставодавцю наслідки невиконання покладених обов'язків, а саме: у разі, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться до суду без поважних причин та не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
У разі звернення застави в дохід держави, суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді застави у більшому розмірі або іншого більш суворого запобіжного заходу.
Строк дії ухвали суду в частині застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою становить до 03.04.2026 року включно.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4