Номер провадження: 11-кп/813/1538/26
Справа № 503/2482/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
04.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги захисників обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на ухвалу Подільського міськрайонного суду Одеської області від 22.01.2026 у кримінальному провадженні №12023161180000646 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.07.2023 відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 187, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 146, ч. 5 ст. 185, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 186 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою Подільського міськрайонного суду Одеської області від 22.01.2026 відмовлено у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_8 про зміну обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.
Задоволено клопотання прокурора та продовжено ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 22.03.2026, без визначення розміру застави.
Ухвала суду мотивована обґрунтованістю висунутого обвинувачення, наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливістю застосуванням більш м'яких запобіжних заходів.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
Не погоджуючись із прийнятим судом першої інстанції рішенням захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу.
Доводи обґрунтовує тим, що зазначені ризики з числа передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України необґрунтовані.
Зазначає, що у зв'язку з перебуванням обвинуваченого близько 1,5 років під вартою, то вважає за доцільне визначити обвинуваченому розмір застави.
Звертає увагу, що судом першої інстанції не вжити заходи з метою прискорення розгляду справи, суд формально підходить до визначення дат, без узгодження з іншими учасниками, що призводить до того, що досі справа знаходиться на стадії підготовчого провадження та визначений перелік дат каже про те, що впродовж наступних 2 місяців провадження не перейде до судового розгляду.
Просить ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора задовільнити частково - обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою застави, достатньою для забезпечення виконання покладених обов'язків.
Відреагувати щодо забезпечення прав обвинуваченого на справедливий суд в розумні строки.
Не погоджуючись із прийнятим судом першої інстанції рішенням захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_8 подав аналогічну апеляційну скаргу.
Доводи обґрунтовує тим, що зазначені ризики з числа передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України необґрунтовані.
Зазначає, що обвинувачений перебуває під вартою вже 24 місяці
Також зазначає про можливість визначення обвинуваченому іншого (альтернативного) запобіжного заходу.
Просить ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави відносно обвинуваченого ОСОБА_7 - відмовити.
Від прокурора ОСОБА_9 надійшли заперечення, в яких він зазначає, що ухвала Подільського міськрайонного суду Одеської області від 22.01.2026 у кримінальному провадженні №12023161180000646 від 02.07.2023 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 є законною та обґрунтованою, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, оскільки на даний час продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Разом з тим, вважає, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою не забезпечить належне виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Положеннями ч. 4 ст. 422-1 КПК України визначено, що розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Прокурор ОСОБА_9 надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Захисник ОСОБА_8 повідомлявся про дату та час слухання справи належним чином, проте в судове засідання не з'явився. Разом з тим, клопотань про його участь в режимі відеоконференція до суду не надходило, як і не заявлялось клопотань про обов'язкову його участь в судовому засіданні під час розгляду апеляційної скарги.
Обвинувачений ОСОБА_7 та іншій захисник - адвокат ОСОБА_6 не заперечували щодо розгляду апеляційних скарг без участі захисника ОСОБА_8 та прокурора ОСОБА_9 та наполягали на розгляді апеляційних скарг за даною явкою в суді апеляційної інстанції.
За таких обставин, з урахуванням думки обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 апеляційний суд, на підставі ч. 4 ст. 422-1 КПК України, вважає за можливим апеляційний розгляд провести без участі даних осіб.
Позиції учасників судового розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , які підтримали апеляційні скарги сторони захисту, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви апеляційного суду.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Як убачається з матеріалів провадження на розгляді Подільського міськрайонного суду Одеської області знаходиться кримінальне провадження №12023161180000646 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.07.2023 відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 146, ч. 5 ст. 185, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 186 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При розгляді апеляційних скарг, виконуючи вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Так ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що передусім національні судові органи повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (справа «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії»).
Абзацом 2 ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.
Приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку статтями 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, обрання запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд, по суті, позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши обвинувальний акт, а також оскаржувану ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу та копії журналу судових засідань і інших матеріалів клопотання, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких інших доказів.
За таких обставин апеляційний суд не переглядає наявність обґрунтованості висунутому ОСОБА_7 обвинувачення у скоєні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, оскільки позбавлений можливості надати відповідний висновок щодо допустимості чи недопустимості заявлених сторонами кримінального провадження доказів.
Зважаючи на обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_7 злочинів, характеру, тяжкості та суспільної небезпечності, а також можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винним, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому, апеляційний суд враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений (підозрюваний) може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїда проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Як встановлено судом, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 146 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, санкція за вчинення якого передбачає покарання від 5 до 10 років позбавлення волі.
Інші чотири кримінальні правопорушення, в яких обвинувачується ОСОБА_7 , а саме ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289, ч. 5 ст. 185, ч. 5 ст. 186 КК України, відповідно до ст. 12 КК України, є особливо тяжкими злочинами, санкції за вчинення яких передбачає покарання понад 10 років позбавлення волі.
Тому, беручи до уваги тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі доведеності його вини, апеляційний суд переконаний, що на теперішній час продовжує існувати ризик того, що обвинувачений може здійснити спроби переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності (п. 1 ч. 1 ст.177 КПК України).
Також колегія суддів погоджується зі слідчим суддею, що на даний час продовжує існувати ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, з огляду на насильницький характер вчинення інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, існує ризик незаконного впливу обвинуваченого на потерпілих та свідків у провадженні з метою схиляння їх до надання сприятливих для обвинуваченого показань та перешкоджання встановленню істини у кримінальному провадженні, оскільки обвинувачений обізнаний з місцем проживання потерпілих та їх анкетними даними, а ризик впливу на свідків обумовлений самою передбаченою вимогами кримінального процесуального закону процедурою отримання показань свідків.
Допит свідків в судовому засіданні є важливою стадією судового розгляду, так як суд оцінює лише покази, які були сприйняті ним безпосередньо або отримані в порядку ст. 225 КПК, тому необхідно забезпечити відсутність негативного впливу на цих осіб.
Крім того, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що також є обґрунтованим ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - вчинення іншого злочину, зокрема, з огляду на фактичні обставини справи, характер вчинених кримінальних правопорушень, які були вчинені у складі організованої групи, яка вчиняла особливо тяжкі злочини проти власності, відсутністю офіційного працевлаштування обвинуваченого та законних засобів для існування, що дає підстави стверджувати про те, що основним джерелом доходу для обвинуваченого є саме протиправна діяльність.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний, обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про недоведеність обставин, які передбачені ч. 1 ст. 194 КПК України, та наявності у кримінальному провадженні заявлених прокурором ризиків є необґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами провадження.
На думку апеляційного суду застосування до ОСОБА_7 , більш м'якого запобіжного заходу є неможливим, оскільки такий запобіжний захід не здатний запобігти наявним у кримінальному провадженні ризикам, які передбачені ст. 177 КПК України.
Крім того, апеляційний суд вважає, що суд обґрунтовано не застосував до ОСОБА_7 заставу, як альтернативний вид запобіжного заходу, оскільки відповідно до вимог ст. 183 КПК України, враховуючи обставини, характер вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень та особу обвинуваченого, який є організатором групи, мав право не визначати розмір застави щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування, оскільки є реальні сумніви, що альтернативний запобіжний захід буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та буде утримувати обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів, всупереч доводів апеляційних скарг, вважає, що висновок суду про необхідність продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу обвинуваченого, якому інкримінується вчинення, зокрема особливо тяжкого злочину, дають підстави вважати, що на даний час існують зазначені районним судом ризики, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Одночасно колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд перевіряє законність постановлення оскаржуваної ухвали на момент її постановлення, а доцільність необхідності подальшого тримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час, під час якого також будуть перевірені факти щодо існування або зменшення заявлених у клопотанні прокурора ризиків.
Таким чином, апеляційним судом не встановлено обставин, які могли би бути підставою для задоволення апеляційних скарг та скасування ухвали суду.
Разом з цим, аналізуючи доводи апеляційних скарг та надані апеляційному суду копії матеріалів кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 , пояснень сторони захисту, апеляційний суд вважає, що кримінальне провадження перебуває на розгляді суду першої інстанції тривалий час, але судовий розгляд не завершений та остаточне рішення не прийнято.
Апеляційний суд вважає за необхідне повторно звернути увагу суду першої інстанції на положення ст. 8 Конституції України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Згідно п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява №66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, №7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, №8, с. 41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, №13, с. 45, п. 110).
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
З огляду на положення ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 318 КПК, апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи суду, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Керуючись статтями 183, 196, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги захисників обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 та ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Подільського міськрайонного суду Одеської області від 22.01.2026 у кримінальному провадженні №12023161180000646 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.07.2023 відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 146, ч. 5 ст. 185, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 186 КК України - залишити без змін.
Повторно звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків у розгляді даного кримінального провадження, передбачених ст. 28 КПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4