Номер провадження: 11-кп/813/1383/26
Справа № 522/3809/19
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
26.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2025 року у кримінальному провадженні №12022163520000308 від 01.07.2022 року за обвинуваченням:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
-20.01.2006 року Малиновським районним судом м. Одеси за ст. 187 ч. 1 КК України до 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки;
-14.12.2006 року Суворовським районним судом м. Одеси за ст.ст. 187 ч. 3, 69 КК України до 4 років позбавлення волі. Звільнився 15.02.2010 року у зв'язку з відбуттям строку покарання;
-16.08.2010 року Малиновським районним судом м. Одеси за ст. 185 ч. 2 КК України до 3 років позбавлення волі. Звільнився 10.05.2013 року у зв'язку з відбуттям строку покарання;
-10.02.2014 року Київським районним судом м. Одеси за ст.ст. 185 ч. 2, 15 ч. 2, 185 ч. 2, 70 КК України до 2 років позбавлення волі;
-08.05.2014 року Комінтернівським районним судом Одеської області за ст.ст. 15 ч. 2, 185 ч.2, 70 ч. 4 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі. Звільнився 23.03.2016 року згідно ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 11.03.2016 року відповідно до ч.5 ст. 72 КК України у зв'язку з відбуттям строку покарання;
-15.09.2016 року Малиновським районним судом м. Одеси за ст.ст. 15 ч. 2, 185 ч. 2 КК України до 1 року позбавлення волі. Звільнився 24.09.2016 року у зв'язку з відбуттям строку покарання;
-11.05.2017 року Київським районним судом м. Одеси за ст.ст. 15 ч. 2, 185 ч. 2, 185 ч.2, 70 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі. Звільнився 22.08.2017 року у зв'язку з відбуттям строку покарання;
-09.11.2017 року Малиновським районним судом м. Одеси за ст.ст. 15 ч. 2, 185 ч. 2 КК України до 3 місяців арешту. Звільнився 29.12.2017 року у зв'язку з відбуттям строку покарання;
-30.01.2018 року Київським районним судом м. Одеси за ст.ст. 15 ч.2, 185 ч. 2, 70 ч.4 КК України до 4 місяців арешту. Звільнився 07.10.2019 року у зв'язку з відбуттям строку покарання;
-04.06.2020 року Малиновським районним судом м. Одеси за ст. 309 ч. 1 КК України до 4 місяців арешту, покарання не відбув,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
установив:
Зміст оскарженого судового рішення і встановлених обставин судом 1-ої інстанції.
Оскарженим вироком ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначено йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст.ст. 71,72 КК України за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за цим вироком вирішено повністю приєднати невідбуту частину покарання, призначеного вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 04.06.2020 року, та остаточно призначено ОСОБА_8 покарання у виді 5 (п'яти) років та 4 (чотирьох) місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 визначено рахувати з моменту набрання вироком законної сили.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_8 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення в період часу з 19.07.2022 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 до набрання вироком законної сили залишений без змін.
Вирішено питання з речовими доказами у кримінальному провадженні.
Оскаржуваним вироком встановлено, що 01.07.2022 року ОСОБА_8 , перебуваючи в ранковий час у приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розташованого за адресою: місто Одеса, вул. Олександра Кутузакія, буд.13, кут вулиці Серова, буд. 26, побачив на стійці продажу товарів мобільний телефон.
В цей час, у ОСОБА_8 , з корисливих мотивів, виник злочинний намір, спрямований на повторне таємне викрадення чужого майна, а саме мобільного телефону продавця вказаного магазину.
Реалізуючи свій злочинний намір, направлений на повторне таємне викрадення чужого майна, 01.07.2022 року, о 09 годині 54 хвилини, ОСОБА_8 , перебуваючи у приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розташованого за адресою: місто Одеса, вулиця Олександра Кутузакія, буд. 13, кут вулиці Серова, буд. 26, впевнившись, що за ним ніхто не спостерігає та його злочинні дії залишаться непомітними для потерпілого, умисно, повторно та з корисливих мотивів, таємно викрав зі стійкі продажу товарів належний ОСОБА_10 мобільний телефон торгової марки «Motorola», моделі «ХТ2097-6», в корпусі синього кольору, вартістю 5000 гривень, на якому знаходився прозорий чохол, який матеріальної цінності для потерпілої не представляє, та в якому знаходилась сім-карта оператора мобільного зв'язку «Vodafone» за абонентським номером: НОМЕР_1 , та сім-карта оператора мобільного зв'язку «Kyivstar» за абонентським номером: НОМЕР_2 , які матеріальної цінності для потерпілої також не представляють.
Таємно викравши в умовах воєнного стану, який впроваджено на території України відповідно до Указу Президента України та Верховного головнокомандувача ОСОБА_11 від 24.02.2022 року № 64/2022 та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в України» від 22.05.2022 року № 2263-ІХ, мобільний телефон, який належить ОСОБА_10 , вартістю 5000 гривень, ОСОБА_8 покинув місце скоєння ним кримінального правопорушення, викраденим майном розпорядився на власний розсуд, тим самим спричинив потерпілій матеріальний збиток у вказаному розмірі.
Вимоги апеляційних скарг.
Не погодившись із прийнятим рішенням суду, заступник керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_12 подав апеляційну скаргу, в якій не спорюючи доведеності вини обвинуваченого та правильності кваліфікації його дій, вважає вирок незаконним та таким, що підлягає зміні з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону з огляду на наступне:
- ОСОБА_8 останній раз судимий 04.06.2020 Малиновським районним судом м. Одеси за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді арешту на строк 4 місяці. Кримінальне правопорушения за вказаним вироком ОСОБА_8 вчинив 09.12.2019, дата набрання законної сили - 22.04.2021. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 КК України особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано 2 роки у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі. Проте, за оскаржуваним вироком від 23.10.2025 ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення 01.07.2022, що з урахуванням вимог ч. 4 ст. 80 КК України призвело до переривання перебігу давності та його обчичслення в цьому випадку з дня вчинення нового злочину. За таких обставин, на час розгляду 23.10.2025 Приморським районним судом м. Одеси кримінального провадження відносно ОСОБА_13 строк давності виконання попереднього вироку, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 80 КК України, сплинув 01.07.2024 року та обвинувачений підлягає звільненню від відбування покарання у зв'язку із закінченням строку давності.
На підставі викладеного прокурор просить змінити вирок в частині призначення покарання, звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання, призначеного за вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 04.06.2020 за ч. 1 ст. 309 КК України у виді арешту строком на 4 місяці, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності обвинувального вироку.
Виключити посилання на призначення ОСОБА_8 покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71, 72 КК України. Вважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Обвинувачений ОСОБА_8 у поданій ним апеляційній скарзі вважає вирок суду в частині призначення покарання занадто суворим з огляду на наступне:
-суд першої інстанції не врахував обставини, що пом'якшують покарання, саме: щире каяття, повне відшкодування збитків, а також стан здоров'я обвинуваченого та його соціальні зв'язки;
-місцевим судом було порушено розумні строки розгляду кримінального провадження, оскільки прокурор не міг надати відомості щодо частини невідбутого покарання за попереднім вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 04.06.2020;
-обвинувачений страждає на тяжку, невиліковну хворобу - ВІЛ з 2021 року та вже відбув частину покарання, а саме 3 роки та 4 місяці.
З огляду на викладене просить змінити вирок в частині призначення покарання та застосувати щодо нього положення ст. 69 КК України.
Позиції учасників судового розгляду в судовому засіданні.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, а також апеляційної скарги прокурора.
Захисник ОСОБА_7 підтримав апеляційні скарги обвинуваченого та прокурора.
Прокурор ОСОБА_6 підтримала апеляційну скаргу прокурора та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого.
Потерпіла ОСОБА_10 , будучи належним чином повідомленою про дату та час апеляційного розгляду, у судове засідання не з'явилась, про причини своє неявки суд не повідомила, із заявами та клопотаннями не зверталась.
З огляду на викладене та з урахуванням положень ч. 4 ст. 405 КПК України, якими визначено, що неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності потерпілої.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
В своїх апеляційних скаргах обвинувачений та прокурор не оскаржують фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_8 та ступінь доведеності його вини, а тому відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, апеляційний суд не переглядає вирок суду в цій частині.
При цьому, під час судового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_8 повністю визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину, у зв'язку з чим, суд обґрунтовано, в порядку ч.3 ст.349 КПК України обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, які характеризують його особу, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються.
Порушень під час судового розгляду кримінального провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК України судом апеляційної інстанції не встановлено.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 , суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Статтею 50 КК України встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Відповідно до позиції, викладеної у рішенні ЄСПЛ «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року, складовими елементами принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Відповідно до ст.65 КК України - особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети та принципів справедливості і індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України.
Відповідно до положень ч. 6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з положеннями ч. 5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються судами при застосуванні таких норм права.
Частиною 1 ст. 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Колегія суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 15 березня 2018 року №442/1887/16-к зробила висновок, що виходячи зі змісту ст.69 КК України, призначення більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції відповідної норми, можливе лише в тому випадку, коли встановлені у справі обставини, що пом'якшують покарання, настільки істотно знижують ступінь тяжкості скоєного злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим.
Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи обвинуваченого ОСОБА_8 про необхідність призначення йому більш м'якого покарання із застосуванням ст.69 КК України, оскільки обвинувачений неодноразово судимий за вчинення аналогічних злочинів проти власності, що характеризує його з негативного боку, як особу схильну до вчинення злочинів, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та вчинив новий злочин, маючи не зняту та непогашену в установленому законом порядку судимість.
Така поведінка обвинуваченого свідчить про його підвищену суспільну небезпечність та явне небажання вести законослухняний спосіб життя.
З оскарженого вироку убачається, що суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, яке, відповідно до положень ст.12 КК України, є тяжким злочином.
Відповідно до вимог ст.65 КК України, місцевий суд врахував в якості обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_8 - його щире каяття та наявність тяжкої хвороби.
Обставиною, яка відповідно до ст.67 КК України обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , суд першої інстанції визнав рецидив злочинів.
Також, суд першої інстанції врахував відомості про особу обвинуваченого, який раніше судимий, неодружений, не працевлаштований, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, свою провину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю.
З урахуванням вказаних обставин, особи обвинуваченого ОСОБА_8 , того, що він щиро розкаявся у вчиненому кримінальному правопорушенні, наявність обставини, що обтяжує його покарання, суд першої інстанції вважав, що виправлення та перевиховання ОСОБА_8 та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, у зв'язку з чим йому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті за вчинене кримінальне правопорушення.
Апеляційний суд зазначає, що санкція ч.4 ст.185 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, при цьому суд першої інстанції з урахуванням усіх пом'якшуючих покарання обставин, призначив ОСОБА_8 мінімальне покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років, яке передбачено для такого виду покарань положеннями ч.1 ст.63 КК України.
В свою чергу апеляційний суд звертає увагу на те, що обвинувачений, будучи особою працездатного віку, ніде не працює та суспільно-корисною працею не займається, постійного законного джерела прибутку не має, що і стало підґрунтям для вчинення корисливих злочинів.
Апеляційний суд приймає до уваги відсутність матеріальних претензій до обвинуваченого ОСОБА_8 з боку потерпілої ОСОБА_10 (т. 2 а.с. 92), однак зазначає, що ця обставина не є такою, що свідчить про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.
Та обставина, що потерпіла просила суворо не карати обвинуваченого (т. 3 а.с. 164) не є вирішальною при призначенні ОСОБА_8 покарання.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.08.2019 року у справі №682/956/17 зауважила про те, що позиції потерпілих стосовно призначення покарання, у справах цієї категорії не є обов'язковою для суду, однак вона ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК, і не має над ними пріоритету.
Апеляційний суд зазначає, що попри відсутність претензій потерпілої до обвинуваченого, злочин, який вчинений ОСОБА_8 зазіхає на суспільну складову безпечного життя, оскільки формує думку суспільства про незахищеність та уразливість до вчинення відносно них злочинних дій з боку суб'єктів, які вчиняють злочини. Разом з цим, належна правова охорона будь-яких соціальних цінностей, у тому числі й таких, як право власності, забезпечується лише тоді, коли застосовується ефективний кримінально-правовий засіб, яким є кримінальна відповідальність.
Щодо твердження апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 про порушення судом першої інстанції розумних строків розгляду кримінального провадження апеляційний суд зазначає, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
З матеріалів судової справи вбачається, що обвинувачений ОСОБА_8 не з'являвся у судові засідання суду першої інстанції, у зв'язку з чим судом постановлялись ухвали про його примусовий привід ( т. 2 а.с. 27, 46), на підставі чого прокурор звернувся із клопотанням про застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, яке було задоволено судом ( т. 2 а.с. 95), та строк дії якого в подальшому продовжувався, спочатку він вину не визнавав, у зв'язку з чим судом першої інстанції відповідно до журналів судових засідань досліджувались письмові докази в об'єднаних кримінальних провадженнях за обвинуваченням ОСОБА_8 ( т. 2 а.с. 137, 146, 164-165, 183), допитувались потерпілі (т. 2 а.с. 196-198) та забезпечувалась явка свідків, залучався інший захисник за клопотанням обвинуваченого ( т. 2 а.с. 224), який ознайомлювався із матеріалами справи (т. 2 а.с. 228-229).
Суд першої інстанції також розглядав клопотання обвинуваченого, зокрема про призначення судової експертизи ( т. 3 а.с. 104-106), та вчиняв інші процесуальні дії, передбачені процедурою судового розгляду, зокрема судом приймалось рішення виділення кримінального провадження №12019162500000439 від 21.02.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, в окреме провадження та його закриття на підставі п. 4-1 ч.1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, як убачається із Єдиного державного реєстру судових рішень.
-Лише у судовому засіданні, що відбулось 03.07.2025 року, обвинувачений ОСОБА_8 визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, в рамках кримінального провадження №12022163520000308 від 01.07.2022 року та надав суду показання, після чого суд першої інстанції зобов'язав прокурора надати відомості щодо частини невідбутого покарання за попереднім вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 04.06.2020 року.
Відтак, з огляду на великий обсяг досліджуваних доказів та складність справи, відсутні підстави стверджувати, що судом були порушені розумні строки розгляду кримінального провадження №12022163520000308 відносно ОСОБА_8 .
За таких обставин апеляційний суд визнає апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 необґрунтованою та не вбачає підстав для застосування положень ст. 69 КК України.
Між тим, апеляційний суд, враховуючи наявність у ОСОБА_8 , медичного діагнозу - гепатит «С», ВІЛ-інфекція вважає за необхідне зазначити про таке.
Згідно з ч.2 ст.84 КК України, особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.
Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу» від 28.09.1973 року звільнення від відбуття покарання через хворобу з місць позбавлення волі може бути застосоване судом до тих засуджених, які захворіли під час відбуття покарання і ця хвороба перешкоджає відбувати покарання, тобто у випадках, коли дальше утримання в місцях позбавлення волі загрожує їх життю або може призвести до серйозного погіршення здоров'я чи інших тяжких наслідків.
Відповідно до наказу МОЗ України № 1348/5/572 «Про затвердження Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі» від 15 серпня 2014 року, питання про звільнення засуджених від відбування покарання за хворобою вирішуються на стадії виконання вироків на підставі акту огляду медико-соціальної експертної комісії (МСЕК).
На підставі викладено апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_8 чи його захисник мають право звернутися до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від відбування покарання за хворобою, відповідно до ст.537 КПК України, що в подальшому може бути вирішено судом під час виконання вироку відносно нього.
Водночас, апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи прокурора про те, що на момент винесення оскаржуваного вироку минули строки давності виконання вироку Малиновського районного суду м. Одеси від 04.06.2020 року.
У випадках, коли засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин застосовується призначення покарання за сукупністю вироків. У цьому разі суд відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При складанні покарань у порядку ч. 1 ст. 71 КК України остаточне покарання має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Ці приписи закону є імперативними і підлягають обов'язковому виконанню.
Так, вироком суду першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 раніше був засуджений вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 04.06.2020 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді арешту на строк 4 місяці.
За встановленої обставини місцевий суд при призначенні покарання за оскаржуваним вироком на підставі статті 71 КК України визначив повністю приєднати невідбуту частину покарання призначеного вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 04.06.2020 року та остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді 5 (п'яти) років 4 (чотирьох) місяців позбавлення волі.
Натомість, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 КК України особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в строк 2 роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі.
За приписами ч. 3 ст. 80 КК України, перебіг давності виконання обвинувального вироку зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються.
Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину (ч. 4 ст. 80 КК).
Ухилення від відбування покарання як підстава для зупинення строків давності виконання обвинувального вироку є особливим юридичним фактом і питання його вирішення належить до компетенції суду, а отже цей факт слід встановлювати з дотриманням вимог процесуальної форми.
Редакція ч. 3 ст. 80 КК України певним чином співвідноситься зі ст.ст. 389 та 390 цього Кодексу, оскільки ухилення від відбування покарання, про яке йдеться у ч. 3 ст. 80 Загальної частини КК, у своєму конкретному прояві відповідає складу одного із злочинів, передбачених зазначеними статтями Особливої частини КК. Отже, роблячи висновок про ухилення особи від відбування покарання при застосуванні ч. 3 ст. 80 КК, суд тим самим фактично визнає її винною у вчиненні нового злочину. Таке правозастосування суперечить ч. 1 ст. 62 Конституції України, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Таким чином, вирішувати питання про зупинення строків давності виконання обвинувального вироку суду можливо лише після набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким особа буде визнана винною в ухиленні від відбування покарання (постанова Судової палати у кримінальних справах ВСУ від 24.12.2015, провадження № 5 - 324 кс 15).
Як встановлено під час апеляційного розгляду справи, строк давності виконання вироку Малиновського районного суду м. Одеси від 04.06.2020 року, становить 2 роки, який був перерваний вчиненням нового злочину 01.07.2022, що з урахуванням вимог ч. 4 ст. 80 КК України призвело до переривання перебігу давності та його обчичслення в цьому випадку з дня вчинення нового злочину.
За таких обставин, на час розгляду 23.10.2025 Приморським районним судом м. Одеси кримінального провадження відносно ОСОБА_13 строк давності виконання попереднього вироку, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 80 КК України, сплинув 01.07.2024 року, а відтак дворічний строк давності виконання вироку в силу наведеної вище норми кримінального процесуального закону сплив на момент поставнолення оскаржуваного вироку.
При цьому, в матеріалах судового провадження відсутні дані і про те, що перебіг давності виконання вказаного обвинувального вироку щодо ОСОБА_8 зупинявся, а саме: наявність обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, яким ОСОБА_8 визнано винуватим в ухиленні від відбування покарання.
Закінчення встановлених у ч.ч. 1 та 2 ст. 80 КК України строків давності виконання обвинувального вироку є підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного йому цим вироком покарання, з врахуванням положень частин третьої та четвертої цієї статті.
Покарання, строк давності виконання якого сплив відповідно до положень ст. 80 КК України, не може бути приєднано до покарання, призначеного за новим вироком, при вирішенні питання про призначення покарання за сукупністю вироків.
Суд у конкретному кримінальному провадженні може прийняти рішення щодо звільнення особи від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, за наявності для цього підстав, передбачених ст. 80 КК України, не лише в порядку ст.ст. 537, 539 КПК, а й за наслідками розгляду справи, про що має бути зазначено в резолютивній частині рішення.
Такий висновок щодо правозастосування положень ст. 80 КК України, ст.ст. 537, 539 КПК України зробила Об'єднана палата ККС у складі ВС в постанові від 10.02.2025 по справі № 229/207/24 (провадження № 51 - 2789 кмо 24), на що також слушно звернув увагу прокурор в апеляційній скарзі.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції наведені вище норми закону не врахував, та, призначаючи обвинуваченому остаточне покарання, безпідставно застосував положення ст.ст. 71, 72 КК України, приєднавши за сукупністю вироків невідбуте покарання у виді арешту за попереднім вироком, строк давності виконання якого сплив відповідно до положень ст. 80 КК України, що є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Між тим, доводи апеляційної скарги прокурора стосовно того, що вирок суду ухвалений з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, апеляційний суд вважає не обґрунтованими з таких підстав.
Згідно з положеннями ст.412 КПК України, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
В апеляційній скарзі прокурор зазначив, що неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке допустив суд першої інстанції при ухваленні вироку, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що істотні порушенням вимог кримінального процесуального закону - це порушення вимог Кримінального процесуального кодексу України, а тому неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, тобто вимог Кримінального кодексу України, не може вважатися істотним порушення вимог кримінального процесуального закону, у розумінні ст. 412 КПК України.
Під час апеляційного розгляду апеляційним судом також не встановлені обставини, які свідчать про істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили, або могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку про те, що в цій частині апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду 1-ої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
Пунктом 4 ч. 1 ст. ст. 409 КПК України, передбачено, що підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути неправильне застосування закону України по кримінальну відповідальність.
Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, згідно п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
За таких обставин, враховуючи допущене судом першої інстанції неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого та прокурора підлягають частковому задоволенню, а оскаржуваний вирок - зміні, в частині призначення покарання, із мотивів, викладених апеляційним судом вище.
Керуючись ст.ст. 24, 370, 404, 405, 407-409, 413, 419, 532, 615 КПК України, апеляційний суд,-
ухвалив:
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Вирок Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2025 року у кримінальному провадженні №12022163520000308 від 01.07.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, - змінити, в частині призначеного покарання.
Виключити з резолютивної та мотивувальної частин вироку посилання на призначення ОСОБА_8 покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71, 72 КК України.
Вважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим - в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4