Справа № 185/12022/25
Провадження № 2/185/1977/26
19 березня 2026 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Юдіної С.Г., за участю секретаря Мельник А.М., представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Павлоградської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, суд -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 в якому просив суд : встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_2 , малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що з відповідачкою перебуває у шлюбі. Від шлюбу мають дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 2020 року перебуває на військовій службі в Національній гвардії України у військовій частині НОМЕР_1 . У зв'язку із погіршенням стосунків з дружиною спільно не проживають. Дочка залишилася проживати із позивачем. Відповідачка протягом 2025 року неодноразово зверталася за допомогою до лікаря психіатра із скаргами на тривогу, страх смерті, нервове збудження, тремтіння рук, тахікардію, панічні атаки. Психіатром був встановлений діагноз панічний розлад. У зв'язку із панічним розладом відповідачка позбавлена можливості належним чином доглядати за дитиною та фактично самоусунулася від виконання батьківських обов'язків.13.08.2025 року між ним та дружиною було укладено договір про здійснення батьківських прав та обов'язків та визначення місця проживання дитини. Даний договір посвідчено нотаріально. Крім того, відповідачка склала заяву посвідчену нотаріально якою підтвердила факт самостійного утримання ОСОБА_2 дочки. Отже починаючи з березня 2025 року позивач самостійно виховує та утримує дочку, мати не спроможна виховувати дворічну дитину. Оскільки позивач перебуває на військовій службі і в будь-який час його може бути направлено до іншої місцевості, є ризик того що дочка залишиться без батьківського піклування, у зв'язку з чим звертається до суду.
Ухвалою від 12.07.2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору військову частину НОМЕР_1 .
Ухвалою від 20.01.2026 року у закрито підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити, пояснив, що дитина проживає разом із позивачем. Позивач є військовослужбовцем і бажає звільнитися щоб займатися дитиною. Задоволення позову буде виключно в інтересах дитини.
Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі, у зв'язку хворобливим психоемоційним станом. Позовну заяву підтримала в повному обсязі та просила задовольнити.
Представник органу опіки та піклування у судове засідання не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи без її участі. При прийнятті рішення просила захистити права та інтереси дитини.
Представник в/ч НОМЕР_1 в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.
Суд, вислухав представника позивача, дослідив матеріали цивільної справи, встановив наступне.
З 23.03.2022 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 . (а.с. 14)
Від шлюбу мають малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 . (а.с. 15)
Як зазначає позивач у позові з березня 2025 року з відповідачкою не проживає.
Позивач є військовослужбовцем. (а.с. 10)
Згідно акту № 05/07 від 05.06.2025 року складеного Головою правління ОСББ «Кравченка, 2», ОСОБА_2 на даний час проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом із донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с. 22)
Спеціалістами служби у справах дітей Павлоградської міської ради 01.07.2025 року складено акт обстеження умов проживання, яким встановлено що за адресою: АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Умови проживання задовільні. ОСОБА_5 зареєстрована за вказаною адресою, однак не проживає. (а.с. 24)
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що його дружина за станом здоров'я не спроможна виховувати дитину. На підтвердження чого позивачем надано копію медичної картки ОСОБА_3 про звернення 26.06.2025, 03.07.2025, 24.07.2025, 18.08.2025 до КНП «ПМЛ № 1» ДОР, де їй встановлено діагноз: панічний розлад (при цьому у медичній картці не зазначено до якого саме лікаря зверталася відповідачка та не зазначено прізвище лікаря) (а.с. 17-19)
Відповідачкою подана заява до відповідних уповноважених органів, кого це стосується, де вона підтверджує що ОСОБА_2 самостійно утримує та виховує малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Матеріальних чи будь-яких інших до нього не має, будь-які позовні заяви до суду щодо аліментів відсутні. Дана заява посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Главчевою Л.В. та зареєстрована в реєстрі за № 5895. (а.с. 20)
Крім того, 13.08.2025 року між сторонами укладено Договір про здійснення батьківських прав та обов'язків а також щодо визначення місця проживання дитини. Даним договором визначено місце проживання дитини - з батьком, способи участі матері у вихованні дитини та встановили що батько повністю фінансово утримує та забезпечує дитину. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Главчевою Л.В. та зареєстровано в реєстрі за № 5894 (а.с. 21)
Частинами 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5ст. 157 цього Кодексу.
Згідно із ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Згідно зі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. При цьому, батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому, сімейні відносини, як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, котрі поділяються на юридичні дії (спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, в силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи, в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки) та припиняється у момент її смерті (ст. 25), а з підстав встановлених цим Кодексом виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання) котра може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 30). При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання. Підставою позбавлення батьківських прав у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України є ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків.
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для встановлення факту самостійного виховання дитини батьку необхідно встановити юридичний факт або декілька, в силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Позивач у поданій заяві зазначає, що дитина проживає разом із ним, знаходиться на його утриманні і самостійному вихованні. З відповідачкою спільно не проживає, остання через панічний розлад не може виховувати малолітню дитину.
Такі твердження, в силу ст. 141 СК України, суд оцінює критично, оскільки проживання матері окремо від дитини не впливає на обсяг її прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Суд вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що через стан здоров'я відповідачка не може виконувати свої батьківські обов'язки.
Сімейним кодексом України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 15 СК України). Разом із тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Констатації стороною позивача обставини, що він самостійно виховує та утримує дитину, та відсутність заперечень з боку іншого з батьків, не є достатньо для доведення дійсного перебування дитини тільки на вихованні та утриманні одного з батьків, оскільки до такої категорії відносяться особи, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують дитину, яка позбавлена можливості виховання іншим з батьків внаслідок об'єктивних обставин. Це стосується випадків коли інший з батьків дитини помер, безвісно відсутній, позбавлений батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків або не здатен їх виконувати в силу об'єктивних обставин, а не з метою штучного створення підстави.
Як вбачається із позовної заяви, метою заявленого ним встановлення факту самостійного виховання та утримання дочки є звільнення з військової служби.
При цьому, факт проживання та самостійного виховання дитини батьком не оспорювався жодним з учасників справи, доказом чому є заява відповідачки, яка не заперечує сам факт проживання дитини з позивачем та її утриманння.
Отже, слід дійти висновку, що позивач звернувся до суду з метою закріплення факту, який ніким не оспорюється та не ставиться під сумнів.
Одним із проявів принципу диспозитивності у цивільному судочинстві є те, що сторони вільно розпоряджаються наданими їм процесуальними правами, за допомогою яких вони можуть впливати на хід процесу. Зокрема, відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно із ст. 49 ЦПК України, право на збільшення або зменшення розміру позовних вимог, відмови від позову, зміни підстав або предмета позову належить виключно позивачеві.
Згідно зі ст. 175 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 49, 265 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.
Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Суд у даній справі не встановив факт порушення особистих прав позивача, які б підлягали захисту у судовому порядку в обраний ним спосіб.
Верховний Суд України у листі від 01.01.2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» звертав увагу судів, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: 1. Факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення, оскільки один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
На думку суду, встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини не породжує ті юридичні наслідки, про які зазначено у позові, та від встановлення судом таких фактів не залежить виникнення, зміна особистих прав заявника як батька, про які він зазначив у заяві.
Суд звертає увагу, що обоє батьків зобов'язані однаковою мірою брати участь у вихованні та утриманні своєї дитини.
Водночас, якщо мати не позбавлена батьківських прав і відсутнє будь-яке рішення органу опіки і піклування щодо встановлення режиму спілкування із дитиною та участі батька та матері в її вихованні, що має місце у цій справі, відсутні докази що мати через стан здоров'я не може приймати участь у вихованні, утриманні дитини, мати у будь-який час має право і обов'язок брати участь у вихованні дитини.
Таким чином, за встановлених обставин цієї справи, відсутні підстави для висновку, що батько виховує дитину сам, оскільки таке може мати місце лише у випадку, коли мати у дитини відсутня, об'єктивно позбавлена можливості брати участь в житті дитини, або свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками.
Однак жодного належного та допустимого доказу таких обставин суду не надано, будь-яких доказів щодо неможливості матір'ю дитини виховувати та утримувати її або умисного нехтування нею батьківськими обов'язками щодо дитини суду не надано.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що відповідачка позбавлена батьківських прав відносно дочки, а також відсутні інші докази, що відповідачка не здатна їх виконувати в силу об'єктивних обставин.
Утримання та виховання дитини батьком є його законним обов'язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначив позивач.
Суд вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги є не вимогами до відповідачки щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів позивача, а фактично є вимогами, на підставі яких позивач бажає отримати відстрочку від мобілізації.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про відсутність необхідних та достатніх умов для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в задоволені позову судові витрати по справі залишаються за позивачем.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 274, 279ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Павлоградської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Павлоградський міськрайонний суд шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.
Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб - адресою: http://reyestr.court.gov.ua.
Учасники справи
Позивач : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований: АДРЕСА_2 , фактично проживає : АДРЕСА_1 .
Відповідачка: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована : АДРЕСА_1 .
Третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Павлоградської міської ради, ЄДРПОУ 04052229, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Соборна, 95.
Суддя С. Г. Юдіна