Справа № 184/2055/22
Номер провадження 2/184/43/26
30 березня 2026 рокум. Покров
Покровський міський суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Томаша В.І., за участю секретаря судового засідання Михайлової Т.В., розглянувши у м. Покров в порядку письмового спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 «про стягнення заборгованості за кредитним договором»,-
16.12.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» звернулося до Покровського міського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 «про стягнення заборгованості за кредитним договором».
Позов мотивовано тим, що 30 серпня 2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно - телекомунікаційної системи було укладено електронний Договір № 4697127 про надання споживчого кредиту на суму 20 000,00 гривень 00 коп. строком на 30 днів, на строк до 29.09.2021 року, процентна ставка становить 1.90% в день, орієнтована реальна річна процентна ставка за стандартною ставкою 24 079,41% річних. ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» свої зобов'язання перед відповідачем виконало та надало кредит в сумі 20 000,00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача. 29.09.2021 року відповідач свої зобов'язання перед Кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала, а також не уклала угоду щодо пролонгації строку дії Кредитного договору, в зв'язку з чим, а також керуючись пунктами 4.3. Кредитного договору Кредитний договір було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 календарних днів поспіль.
22.05.2022 року між ТОВ «АВЕНТУС Україна та ТОВ « Фінансова компанія «Фінтраст Україна» був укладений договір факторингу №25-05/2022, згідно якого позивачу було відступлено право вимоги за кредитним договором укладеним з відповідачем.
Рішенням №251124/1 єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» від 25.11.2024 року змінено найменування з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на нове найменування Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал».
Відповідач не виконав своїх зобов'язань за Кредитним договором №4697127, станом на 02.12.2022 р. утворилась заборгованість у розмірі 65600,00грн., з яких 20000 гривень - заборгованість за основним зобов'язанням, 45600 гривень - нараховані проценти. У зв'язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача утворену заборгованість у розмірі 65600 грн., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2481,00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 8000.00 грн..
Ухвалою суду від 27 грудня 2022 року відкрито провадження у справі, визначено порядок розгляду справи - в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Заочним рішенням суду від 06.02.2023 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» були задоволені, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» суму заборгованості в розмірі 65600 (шістдесят п'ять тисяч шістсот гривень) 00 копійок, судовий збір в сумі 2481,00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн..
Представник відповідача адвокат Шаврова Н.М. 19.04.2024 р. звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення.
Ухвалою Покровського міського суду Дніпропетровської області від 17.06.2024 р. заочне рішення було скасовано, справа була призначена до розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Від представника відповідача адвоката Шаврової Н.М. надійшов відзив на позов та додаткові пояснення, в яких вона, посилаючись на необґрунтованість заявлених позовних вимог, просить відмовити позивачу в задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.
Представник відповідача, як на підстави своїх заперечень проти заявлених позовних вимог посилається на те, що позивач не є первісним кредитором і ним не надано достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження переходу до нього права вимоги за кредитним договором № 4697127 від 30.08.2021 року укладеним відповідачем з первисним кредитором. Представник відповідача адвокат Шаврова Н.М. посилається на відсутність в матеріалах справи первинних документів ( платіжної інструкції ) щодо оплати за відступлення прва вимоги до відповідача на виконання умов договору факторингу №25-05/2022 від 22.05.2022 року. Таким чином вважає, що ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» не є належним позивачем оскільки не довело порушення його майнових прав з боку ОСОБА_1 та наявності у нього права на стягнення заборгованості за кредитним договором укладеним між нею та первісним кредитором. Також представник відповідача заперечує проти розміру нарахованих процентів за користування кредитними коштами, які нараховані за межами строку дії кредитного договору, та заперечує проти стягнення з відповідача витрат позивача на правничу допомогу.
В судовому засіданні представник позивача не з'явився, про час, дату і місце судового розгляду повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи в його відсутність.
В судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з'явилась, про час, дату і місце судового розгляду повідомлена належним чином.
Представник відповідача адвокат Шаврова Н.М. надала заяву про розгляд справи у її відсутність, просила відмовити позивачу в задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на їх не обґрунтованість та не доведеність.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб які беруть участь у справі, у відповідності з ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (ст. 77 ЦПК України), допустимими (ст. 78 ЦПК України), достовірними (ст. 79 ЦПК України), а у своїй сукупності - достатніми (ст. 80 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Із прийняттям Закону України Про електронну комерцію № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У справі встановлено, що 30 серпня 2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено електронний Договір №4697127 про надання споживчого кредиту згідно умов якого: сума кредиту складає 20000,00 грн. Строк кредиту 30 днів. Дата повернення кредиту 29.09.2021р. Вказується, що строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених в п. 1.4. кредитного договору. Відповідно до п. 1.5. кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1,90% в день.
ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» свої зобов'язання перед відповідачем за Кредитним договором виконало та надало кредит в сумі 20000,00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача. 29.09.2021 року відповідач свої зобов'язання перед Кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала, а також не уклала угоду щодо пролонгації строку дії Кредитного договору.
25 травня 2022 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», як клієнтом та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА», як фактором, було укладено Договір факторингу №25-05/2022, посилаючись на умови якого позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість відповідача по кредитному договору у розмірі 65600 грн., з яких : 20000,00 грн. - тіло кредиту та 45600,00 грн. - нараховані проценти.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно умов договору № 4697127 від 30.08.2021 року, він був укладений на 30 днів до 29.09.2021 року. Відповідно до 1.5.1., п. 1.7; 1.71 зазначеного договору про надання споживчого кредиту від 30.08.2021 року, стандартна процентна ставка становить 1,90 % в день та 24079,41% річних.
Згідно умов кредитного договіру загальна вартость кредиту становить 31400,00 грн. Тобто, при укладенні Кредитного договору Позичальник мала бажання отримати 20 000,00 грн. до 29.09.2021 року і за погодженням із первинним кредитором планувала сплатити за користування коштами максимально 11 400,00 грн. процентів, а загалом - у разі отримання від кредитора 20 000,00 грн. кредиту повернути кредитору тільки 31 400,00 грн.
Щодо пролонгації кредитного договору.
За положеннями пункту 4.2.2 договору пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій Споживачем.Якщо Споживач здійснюючи вказаний платіж не бажає продовжувати строк користування кредитом, Споживач зобов'язаний повідомити про це Товариство в один із способів, наведених у цьому договорі.
Пунктом 4.2.3 вказаного вище договору погоджено, що товариство має право протягом строку для відповіді, акцептувати пропозицію (оферту) Споживача про продовження строку користування кредитом шляхом направлення Споживачу текстового повідомлення про погодження нового строку кредиту (з зазначенням нової дати повернення) на номер мобільного телефону та/або адресу електронної пошти, повідомлені Споживачем Товариству в Особистому кабінеті/зазначені в Договорі.
Однак, належних та допустимих доказів пролонгації кредитного договору від 30.08.2021 р. матеріали справи не містять, оскільки така пролонгація за умовами договору мала здійснюватися шляхом акцептування позикодавцем пропозиції (оферти) споживача про продовження строку користування кредитом шляхом направлення споживачу текстового повідомлення про продовження нового строку кредиту (із зазначенням нової дати повернення).
Посилання позивача на те, що ОСОБА_1 було повідомлено про пролонгацію кредитного договору суд не бере до уваги, оскільки зазначене повідомлення не має погодження пропозиції про продовження нового строку кредиту із зазначенням нової дати повернення кредиту.
Частиною восьмою статті 18 Закону України Про захист прав споживачів установлено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Тому, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді умови пролонгації по кредиту.
Зазначені правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
До того ж, позивачем не надано доказів звернення позичальника за продовженням строку користування позикою у будь-який спосіб, чи то визначений Договором, чи законом.
Тому, у позикодавця виникло право нарахування процентів за Договором тільки у межах строку його дії - до 29.09.2021 року на суму 11400 грн.
Таких же висновків дійшов Верховний Суд у правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, де зазначив, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові від 05 квітня 2023 року, справа №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України».
Вирішуючи позовні вимоги в частині переходу права грошової вимоги до відповідача від первісного кредитора до позивача , суд керується наступним.
Відповідно до п. 1.1. Договору факторингу №25-05/2022 від 25 травня 2022 року укладеного між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», як клієнтом, та ТОВ «ФК« ФІНТРАСТ УКРАЇНА», як фактором, позивач (Фактор) зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (Клієнта) (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.
Згідно п. 3.3. Договора факторингу №25-05/2022 від 25 травня 2022, загальна сума прав вимоги, що відступається за Договором становить 41 803 764,10 грн..
Відповідно до п. 3.3. Договора факторингу №25-05/2022 від 25 травня 2022, Ціна продажу за договором становить 396 237,59 грн..
Відповідно до п. 3.4. Договора факторингу №25-05/2022 від 25 травня 2022 року, Фактор сплачує Клієенту 100% Ціни продажу передбаченої п. 3.3. цього договору протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту передачі по Акту прийому - передачі Реєстру бордників шляхом безготівкового перерахування грошових коштів за наступними реквізитам Клієнта IBAN НОМЕР_1 в АТ «АЛЬФІ БАНК».
Згідно п. 3.6 Договора факторингу №25-05/2022 від 25 травня 2022 р., Моментом виконання фактором грошового зобов'язання сторони визначають момент надходження Ціни продажу за цим договором на рахунок Клієнта визначений в п. 3.4. данного Договору.
Таким чином, Договором факторингу №25-05/2022 від 25 травня 2022 року сторони договору поставили три умови щодо настання моменту виникнення права вимоги за договором факторингу, що мають одночасно настати: укладення договору факторингу, підписання акта приймання-передачі права вимоги та сплата суми фінансування на рахунок клієнта, докази якої відсутні в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно дост.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника,якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання не сприятливих для нього наслідків.
Частиною 1 ст.1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів.
Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту тільки за плату, розмір якої визначається договором.
Для підтвердження факту відступлення права вимоги, заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такого переходу.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 15 квітня 2024 року у справі №2221/2373/12.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 тощо).
Належними та допустимими доказами відступлення права вимоги є докази, які підтверджують належність виконання правонаступником своїх фінансових зобов'язань за договором відступлення прав вимоги, у зв'язку з чим перехід прав та обов'язків до правонаступника можуть підтверджувати відповідні первинні документи щодо повної оплати відступлення права вимоги (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 910/16109/14).
У постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 489/6398/20 із посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зазначено, що Договір факторингу має наступні ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов'язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови.
В постанові Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 2-127/11, в який зазначено, що " Оскільки заявником не надано доказів на підтвердження виконання умов пунктом 3.1. договору, відповідно до якого фінансування за відступлені права вимоги надається фактором клієнту шляхом перерахування суми фінансування на рахунок клієнта двома платежами, суди зробили правильний висновок, що заявником не було належним чином доведено факт виникнення права вимоги, що відступається за укладеним договором. Сторони договору поставили три умови щодо настання моменту виникнення права вимоги за договором факторингу, що мають одночасно настати: укладення договору факторингу, підписання акта приймання-передачі права вимоги та сплата суми фінансування на рахунок клієнта. Враховуючи недоведеність заявником перерахування суми фінансування на рахунок клієнта за відступлені права вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій були позбавленні правової можливості зробити висновок щодо переходу права вимоги до заінтересованої особи».
Таким чином Верховний суд у своїх правових позиціях постійно звертав увагу на суть факторингу та на наявність оплати ( фінансування) як необхідного елементу факторингу.
Суть факторингу: Клієнт передає право вимоги, а фактор надає фінансування (кошти). Без фінансування цей правочин не відповідає визначенню факторингу.
Відсутність оплати порушує суть договору факторингу (ст. 1077-1086 ЦК України), що робить вимоги нового кредитора безпідставними. Тому Верховний Суд момент переходу права грошової вимоги за договором факторингу пов'язують саме з повною оплатою.
Крім того, пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта.
Таким чином відповідно до вимог ч. 1 ст. 1077 ЦК України та згідно правових позицій Верховного Суду повна оплата відступлення права вимоги є необхідним елементом договору факторингу, як достатній та належний доказ переходу права грошової вимоги від первісного кредитора (клієнта) до позивача (фактора).
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» доказом належного виконання умов договору стосовно повної оплати повинні бути первинні документи (платіжна інструкція), яка відсутня в матеріалаї справи.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
У постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 569/7648/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 зроблено висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Платіжна інструкція - це офіційне розпорядження платника (ініціатора) банку або іншій установі щодо переказу, внесення або зняття коштів. Вона оформлюється в електронній або паперовій формі згідно з вимогами НБУ (Постанова №163), містить реквізити IBAN, призначення платежу та засвідчується кваліфікованим електронним підписом (КЕП).
Платіжна інструкція є належним первинним документом, що підтверджує проведення оплати згідно з постановою Правління НБУ України № 163 від 29.07.2022 року «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг» та згідно вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Згідно п. 51 Постанови НБУ № 75 від 4 липня 2018 р., «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України», первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов'язкові реквізити як назву документа (форми), дату складання, найменування банку від імені якого складений документ, зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення), посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.
Згідно п. 52 Постанови НБУ № 75, первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними. І не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.
Позивач надав до матеріалів справи платіжні інструкції тільки щодо сплати судового збору та щодо оплати витрат за правничу допомогу адвоката.
Платіжна інструкція як первинний документ та доказ оплати за договором факторингу №25-05/2022від 25.05.2022 року в матеріалах справи відсутня.
Позивач огрунтовуючи свої позовна вимоги посилається на п. 1.2. Договору факторингу, відповідно до якого строни погодили . що перехід від клієнта (ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА») до Фактора (позивача) права вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників, після чого Фактор (позивач) стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.
Відповідно до п. 1.2. договору факторингу , сторони не пов'язують момент переходу права вимоги від первісного кредитора ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА») до Фактора (позивача) з повною оплатою, передбаченою п. 1.1. Договору факторингу №25-05/2022 від 25 травня 2022 року, що суперечить вимогам чинного законодавства та правовим позиціям Верховного Суду.
У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Умови будь якого договору . що суперечать вимогам чинного законодавства є нечинними . а тому відповідно до правової позиціїї Верховного Суду вони не потребуть визнання їх не дійсними.
Оскільки оплата за договором факторингу є ключовою для переходу прав до нового кредитора за договором факторингу: право вимагати стає дійсним з моменту оплати, а це договірний елемент факторингу, де фактор сплачує ціну вимоги за винагороду.
В п. 3.6 Договора факторингу №25-05/2022 від 25 травня 2022 р., стронони погодили, що моментом виконання фактором грошового зобов'язання сторони визначають момент надходження Ціни продажу за цим договором на рахунок Клієнта визначений в п. 3.4. данного Договору.
Однак позивачем не надано достатніх та належних доказів на підтвердження фінансування (оплати) за договором факторингу №25-05/2022 від 25.05.2022 року, якими є первинні документи відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема платіжної інструкції . як належний доказ фінансування.
Оскільки позивач не надав первинних банківських документів (платіжної інструкції ), як доказу належного виконання ним, як фактором, грошового зобов'язання фінансування (оплати) в сумі 396 237,59 грн. згідно п. 3.3. договору ним не виконані вимоги п. 3.6 договору, як це передбачено Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Украні», до нього не перейшло право грошової вимоги до відповідача.
Таким чином Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» не довело порушення його прав з боку відповідача , позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що до нього перейшло право грошової вимоги до відповідача.
У пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц, пункті 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19, наголошено на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).
Неподання стороною позивача достатніх , належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.
Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Отже позовні вимоги на основі належних, допустимих та достатніх доказів позивачем не доведено.
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 916/2040/20).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується наступним.
Положеннями частин першої та другої статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови у позові - на позивача.
Матеріалами справи підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі в сумі 2481,00 грн грн., оскільки судом в задоволенні позову відмовлено повністю, ці витрати покладають на позивача.
Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До таких витрат, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.3 ч.1 ст.133 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю « інансова компанія «ФІНТРАСТ Україна» не довело порушення його прав з боку ОСОБА_1 та наявність у нього права на стягнення заборгованості за кредитним договором укладеним між первісним кредитором та нею, витрати позивача на правничу допомогу за результатом розгляду справи також не підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались. Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2-13, 76-83, 89, 263, 265, 268, 353-354 ЦПК України,
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 «про стягнення заборгованості за кредитним договором» - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 30.03.2026 р.
Суддя Покровського міського суду В. І. Томаш