Справа № 183/9473/25
№ 2/183/2990/26
03 березня 2026 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Городецького Д. І.,
з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визнання права власності на нерухоме майно, -
12 вересня 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визнання права власності на нерухоме майно.
1.Стислий виклад позиції позивача
В обґрунтування позову, з урахуванням уточнених вимог, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 посилаються на те, що 18 квітня 1996 року Сектором приватизації житла їм та ОСОБА_3 було видане Свідоцтво про право власності на житло, відповідно до якого у спільну сумісну власність у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передано нерухоме майно - квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на вказану квартиру зареєстровано 21 травня 1996 року в Сєвєродонецькому міському БТІ за р.№ 860.
Зазначені обставини підтверджуються копією Свідоцтва про право власності на житло від 18 квітня 1996 року, виданого Сектором приватизації житла та технічним паспортом на зазначене нерухоме майно.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер співвласник квартири - ОСОБА_3 , 1958 р.н., який є батьком позивача ОСОБА_1 та чоловіком позивача ОСОБА_2 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належне йому майно, зокрема на частку у спільному сумісному майні, а саме - на 1/3 частку квартири загальною площею 61,7 кв.м., житловою площею 33,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачі, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , у зв'язку з чим, кожному окремо, 07 липня 2015 року державним нотаріусом Першої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори Луганської області Фесенко О.М. останнім були видані свідоцтва про право на спадщину за законом серії НАН № 852294 за р. № 2-695 та серії НАН № 852295 за р. № 2-696 на 1/6 частку квартири загальною площею 61,7 кв.м., житловою площею 33,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності за позивачем ОСОБА_1 на 1/6 частини спірної квартири, яку остання успадкувала після смерті батька ОСОБА_3 було зареєстровано 07 липня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 10304367, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 674012744129.
Право власності за позивачем ОСОБА_2 на 1/6 частини спірної квартири, яку остання успадкувала після смерті чоловіка ОСОБА_3 було зареєстровано 07 липня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 10304349, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 674012744129.
22.02.2022 року російська федерація розпочала повномасштабне вторгнення на територію України, м. Сєвєродонецьк Луганської області було окуповане російськими військами.
Позивачі зазначають, що у зв'язку з воєнними діями вони були вимушені покинути житло та виїхати з м. Сєвєродонецька Луганської області.
Станом на теперішній час, в Україні діє державна програма «Відновлення» у рамках якої громадяни України можуть отримати компенсацію за зруйноване або пошкоджене житло.
Право власності на 1/3 частини квартири у спільній сумісні власності не було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а оригінали правовстановлюючих документів на 1/6 частини, яку кожен успадкував після смерті ОСОБА_3 , були втрачені. Тому, з метою реєстрації права власності на квартиру, позивачі звернулися до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області Прокоп'юк Раїси Андріївни.
Під час розгляду заяви, державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області Прокоп'юк Р.А. було направлено запит до Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області для надання інформації щодо оформлення та/або реєстрації права власності, інших речових прав та обтяжень на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно отриманої відповіді Сєвєродонецькою міською військовою адміністрацією Сєвєродонецького району Луганської області від 17.02.2025 року за № 573ВА державного реєстратора було повідомлено про те, що вся інформація щодо об'єктів нерухомого майна станом на 24.02.2022 зберігалася в архіві КП «Сєвєродонецьке БТІ» на паперових носіях. Оскільки на сьогоднішній день територія Сєвєродонецької територіальної громади є окупованою, КП «Сєвєродонецьке БТІ» не може виконувати свої функції, у тому числі, надавати інформацію на запити державних реєстраторів про зареєстровані права на період до 01 січня 2013 року.
28 лютого 2025 року за № 77557711 державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області Прокоп'юк Р.А. ухвалене рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій (реєстраційних дій стосовно реєстрації права власності на спірне нерухоме майно). Підставою для відмови зазначено, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Позивачі зазначили у позові, що вони не можуть реалізувати свої права власників нерухомого майна, оскільки неможливо встановити реєстрацію державою права власності, у зв'язку з чим змушені звертатися до суду.
У зв'язку з наведеним, у позовній заяві ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд:
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири загальною площею 61,7 кв.м., житловою площею 33,3 кв.м., яка складається з: 1 кімнати площею 19,3 кв.м.; 2 кімнати площею 14,0 кв.м.; кухні площею 8,2 кв.м.; ванної кімнати площею 2,9 кв.м.; вбиральні площею 1,6 кв.м.; коридору площею 11,7 кв.м.; вбудованої шафи площею 3,0 кв.м.; балкону (тераси) площею 1,0 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири загальною площею 61,7 кв.м., житловою площею 33,3 кв.м., яка складається з: 1 кімнати площею 19,3 кв.м.; 2 кімнати площею 14,0 кв.м.; кухні площею 8,2 кв.м.; ванної кімнати площею 2,9 кв.м.; вбиральні площею 1,6 кв.м.; коридору площею 11,7 кв.м.; вбудованої шафи площею 3,0 кв.м.; балкону (тераси) площею 1,0 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
2.Стислий виклад позиції та заперечень відповідача.
Представник відповідача Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області не звертався до суду з відзивом на позов.
3. Рух справи та процесуальні дії у справі.
12 вересня 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визнання права власності на нерухоме майно.
Ухвалою суду від 17 вересня 2025 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 29 січня 2026 року закрите підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.
4.Судовий розгляд
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , кожна окремо, в судове засідання не з'явилися, згідно заяв просили розглядати справу без їх участі, позовні вимоги підтримують у повному обсязі, просять суд задовольнити позов.
Представник відповідача Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області в судове засідання не з'явився, згідно заяви просив розглядати справу без його участі.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
5.Фактичні обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що 18 квітня 1996 року Сектором приватизації житла позивачам ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було видане Свідоцтво про право власності на житло, відповідно до якого у спільну сумісну власність у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передано нерухоме майно - квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на вказану кварту зареєстровано 21 травня 1996 року в Сєвєродонецькому міському БТІ за р.№ 860.
Зазначені обставини підтверджуються копією Свідоцтва про право власності на житло від 18 квітня 1996 року, виданого Сектором приватизації житла та технічним паспортом на зазначене нерухоме майно.
Згідно технічного паспорту на квартиру, що знаходиться у власності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 Зазначене нерухоме майно має загальну площу 61,7 кв.м., житлову площу 33,3 кв.м. та складається з: 1 кімнати площею 19,3 кв.м.; 2 кімнати площею 14,0 кв.м.; кухні площею 8,2 кв.м.; ванної кімнати площею 2,9 кв.м.; вбиральні площею 1,6 кв.м.; коридору площею 11,7 кв.м.; вбудованої шафи площею 3,0 кв.м.; балкону (тераси) площею 1,0 кв.м.
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер співвласник квартири - ОСОБА_3 , 1958 р.н., який є батьком позивача ОСОБА_1 та чоловіком позивача ОСОБА_2 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належне йому майно, зокрема на частку у спільному сумісному майні, а саме - на 1/3 частку квартири загальною площею 61,7 кв.м., житловою площею 33,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Встановлено, що позивачі, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , кожен окремо, 07 липня 2015 року отримали свідоцтва про право на спадщину за законом серії НАН № 852294 за р. № 2-695 та серії НАН № 852295 за р. № 2-696, видані державним нотаріусом Першої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори Луганської області Фесенко О.М. на 1/6 частку квартири загальною площею 61,7 кв.м., житловою площею 33,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухомо майно про реєстрацію права власності № 401493981 та № 40193905 від 07 травня 2015 року.
Право власності за позивачем ОСОБА_1 на 1/6 частини спірної квартири, яку остання успадкувала після смерті батька ОСОБА_3 було зареєстровано 07 липня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 10304367, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 674012744129, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухомо майно про реєстрацію права власності № 401493981 від 07 травня 2015 року.
Право власності за позивачем ОСОБА_2 на 1/6 частини спірної квартири, яку остання успадкувала після смерті чоловіка ОСОБА_3 було зареєстровано 07 липня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 10304349, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 674012744129, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухомо майно про реєстрацію права власності № 40193905 від 07 травня 2015 року.
Загальновідомим є те, що 24.02.2022 року російська федерація розпочала повномасштабне вторгнення на територію України, у зв'язку з чим, м. Сєвєродонецьк Луганської області було окуповане російськими військами та на теперішній час є тимчасово окупованою територією України.
Позивачі зазначають в позові, що право власності на 1/3 частини квартири у спільній сумісні власності не було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а оригінали правовстановлюючих документів на 1/6 частини, яку кожен успадкував після смерті ОСОБА_3 , були втрачені.
Встановлено, що з метою реєстрації прав власності на квартиру, позивачі звернулися до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області Прокоп'юк Раїси Андріївни.
Під час розгляду заяви, державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області Прокоп'юк Р.А. було направлено запит до Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області для надання інформації щодо оформлення та/або реєстрації права власності, інших речових прав та обтяжень на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно отриманої відповіді Сєвєродонецькою міською військовою адміністрацією Сєвєродонецького району Луганської області від 17.02.2025 року за № 573ВА державного реєстратора було повідомлено про те, що вся інформація щодо об'єктів нерухомого майна станом на 24.02.2022 зберігалася в архіві КП «Сєвєродонецьке БТІ» на паперових носіях. Оскільки на сьогоднішній день територія Сєвєродонецької територіальної громади є окупованою, КП «Сєвєродонецьке БТІ» не може виконувати свої функції, у тому числі, надавати інформацію на запити державних реєстраторів про зареєстровані права на період до 01 січня 2013 року.
Встановлено, що 28 лютого 2025 року за № 77557711 державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області Прокоп'юк Р.А. ухвалене рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій (реєстраційних дій стосовно реєстрації права власності на спірне нерухоме майно). Підставою для відмови зазначено, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
6.Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
6.1 Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
6.2 У відповідності до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 317 ЦПК України визначено, що,
1. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
2. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
На підставі ст. 319 ЦК України,
1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
6.3 Приписами ст. 328 ЦК України визначено, що 1. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. 2. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Стаття 355 ЦК України передбачено, що,
1. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
2. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
3. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
4. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
На підставі ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
На підставі ст. 370 ЦК України, 1. Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. 2. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
6.4. У відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (надалі - Закон № 1952-IV), цей Закон регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
Згідно вимог ст. 4 Закону № 1952-IV, право власності на нерухоме майно підлягає державної реєстрації.
До 01 січня 2013 року право власності на нерухоме майно реєструвалося у відповідних органах Бюро технічної інвентаризації.
Пунктом 3 частини 3 статті 10 Закону № 1952-IV визначено, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
У постанові Верховного суду від 20.05.2020 у справі № 303/6974/16-ц висловлена правова позиція, відповідно до якої, відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
6.5 У відповідності до ст. 386 ЦК України, Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Відповідно до ч.5 ст. 12 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновки про те, що «з урахуванням специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем.
Питання видачі дублікатів документів, посвідчених або виданих нотаріусами у разі їх втрати або зіпсування, врегульовано нормами статей8,34,35,53 Закону України «Про нотаріат», глави 22 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.
Так, видача дубліката втраченого або зіпсованого нотаріально посвідченого документа здійснюється нотаріусами в державних нотаріальних архівах, а до передачі в архів видається нотаріусом за місцем його зберігання.
6.6 У відповідності до ст. 386 ЦК України, Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Згідно приписів ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до частини 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у своїй прецедентній практиці неодноразово наголошує наступне.
За змістом статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів.
Звернення з позовом про визнання права власності відповідно до ст.392 ЦК України можливе лише за умови, якщо особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах та відсутній інший, окрім зазначеного, шлях для відновлення порушеного права (постанова ВСУ від 23.12.2014 у справі № 5011-74/9393-2012).
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (постанова ВСУ від 30.09.2014 року у справі № 43/440-6/231).
За змістом вказаної статті позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Передумовою для застосування зазначеної статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права (постанова КГС ВС від 02.05.2018 року у справі №914/904/17)
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне (постанови КГС ВС від 22.05.2018 року у справі №923/1283/16 та від 22.06.2018 року у справі №904/8186/17).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 року у справі № 344/16879/15-ц виснувала наступне. «Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України. У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності. Суб'єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи. Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів».
Суд враховує зазначені правові висновків Верховного Суду та дійшов висновку про те, що при вирішенні цієї справи наявні усі елементи для застосування до правовідносин сторін положення статті 392 Цивільного кодексу України, адже: 1) позов пред'явлений зареєстрованими власниками майна до іншого зареєстрованого власника майна; 2) сторони не перебувають у зобов'язальних відносинах; 3) предметом спору є нерухоме майно, щодо якого втрачено правовстановлюючий документ; 4) відсутній інший, крім судового, спосіб для відновлення порушеного права.
7.Висновки суду.
В судовому засідання встановлено, що 18 квітня 1996 року Сектором приватизації житла позивачам ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було видане Свідоцтво про право власності на житло, відповідно до якого у спільну сумісну власність у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передано нерухоме майно - квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на вказану кварту зареєстровано 21 травня 1996 року в Сєвєродонецькому міському БТІ за р.№ 860.
Зазначені обставини підтверджуються копією Свідоцтва про право власності на житло від 18 квітня 1996 року, виданого Сектором приватизації житла та технічним паспортом на зазначене нерухоме майно.
Згідно технічного паспорту на квартиру, що знаходиться у власності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 Зазначене нерухоме майно має загальну площу 61,7 кв.м., житлову площу 33,3 кв.м. та складається з: 1 кімнати площею 19,3 кв.м.; 2 кімнати площею 14,0 кв.м.; кухні площею 8,2 кв.м.; ванної кімнати площею 2,9 кв.м.; вбиральні площею 1,6 кв.м.; коридору площею 11,7 кв.м.; вбудованої шафи площею 3,0 кв.м.; балкону (тераси) площею 1,0 кв.м.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, право власності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на спірну квартиру не зареєстроване.
Таки чином, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 був отриманий правовстановлюючий документ про право спільної сумісної власності на вищезазначене нерухоме майно.
Станом на дату видачі свідоцтва про право власності (18.04.1996 року), державна реєстрація права власності на нерухоме майно проводилася відповідними органами Бюро технічної інвентаризації за місцезнаходженням нерухомого майна.
Оскільки 24.02.2022 року російська федерація розпочала повномасштабне вторгнення на територію України, відповідний орган Бюро технічної інвентаризації за місцезнаходженням нерухомого майна не має можливості підтвердити або спростувати факт державної реєстрації позивачів на нерухоме майно.
У той же час, Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, відповідні правові висновки висловлені у у постанові КГС ВС від 24 січня 2020 року № 910/10987/18.
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер співвласник квартири - ОСОБА_3 , 1958 р.н., який є батьком позивача ОСОБА_1 та чоловіком позивача ОСОБА_2 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належне йому майно, зокрема на частку у спільному сумісному майні, а саме - на 1/3 частку квартири загальною площею 61,7 кв.м., житловою площею 33,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, тобто кожному з них на праві спільної сумісної власності належить по 1/3 частці квартири загальною площею 61,7 кв.м., житловою площею 33,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Встановлено, що позивачі, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , кожен окремо, 07 липня 2015 року отримали свідоцтва про право на спадщину за законом серії НАН № 852294 за р. № 2-695 та серії НАН № 852295 за р. № 2-696, видані державним нотаріусом Першої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори Луганської області Фесенко О.М. на 1/6 частку квартири загальною площею 61,7 кв.м., житловою площею 33,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухомо майно про реєстрацію права власності № 401493981 та № 40193905 від 07 травня 2015 року.
Право власності за позивачем ОСОБА_1 на 1/6 частини спірної квартири, яку остання успадкувала після смерті батька ОСОБА_3 було зареєстровано 07 липня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 10304367, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 674012744129, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухомо майно про реєстрацію права власності № 401493981 від 07 травня 2015 року.
Право власності за позивачем ОСОБА_2 на 1/6 частини спірної квартири, яку остання успадкувала після смерті чоловіка ОСОБА_3 було зареєстровано 07 липня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 10304349, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 674012744129, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухомо майно про реєстрацію права власності № 40193905 від 07 травня 2015 року.
Припинивши право спільної сумісної власності, визначивши частки кожного співвласника у праві спільної сумісної власності спірної квартири №, право власності вважається спільною частковою власністю.
Позивачі зазначають в позові, що право власності на 1/3 частини квартири у спільній сумісні власності не було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а оригінали правовстановлюючих документів на 1/6 частини, яку кожен успадкував після смерті ОСОБА_3 , були втрачені.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 року у справі № 344/16879/15-ц виснувала наступне. «Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України. У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності. Суб'єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи. Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів».
Суд враховує зазначені правові висновків Верховного Суду та дійшов висновку про те, що при вирішенні цієї справи наявні усі елементи для застосування до правовідносин сторін положення статті 392 Цивільного кодексу України, адже: 1) позов пред'явлений зареєстрованими власниками майна до іншого зареєстрованого власника майна; 2) сторони не перебувають у зобов'язальних відносинах; 3) предметом спору є нерухоме майно, щодо якого втрачено правовстановлюючий документ; 4) відсутній інший, крім судового, спосіб для відновлення порушеного права.
Отже, враховуючи, що нотаріусом під час видачі позивачам свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 на 1/6 частку квартири, визначено частки кожного співвласника у праві спільної сумісної власності, правовстановлюючі документи на яку втрачені, при цьому право власності на 1/3 частини квартири у спільній сумісні власності не було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суд вважає, що за кожним із позивачів належить визнати право власності на 1/2 частини квартири загальною площею 61,7 кв.м., житловою площею 33,3 кв.м., яка складається з: 1 кімнати площею 19,3 кв.м.; 2 кімнати площею 14,0 кв.м.; кухні площею 8,2 кв.м.; ванної кімнати площею 2,9 кв.м.; вбиральні площею 1,6 кв.м.; коридору площею 11,7 кв.м.; вбудованої шафи площею 3,0 кв.м.; балкону (тераси) площею 1,0 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
За таких обставин, аналізуючи вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
8.Судові витрати
Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з відсутністю вини відповідача, судові витрати покласти на позивачів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 276, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визнання права власності на нерухоме майно, - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири загальною площею 61,7 кв.м., житловою площею 33,3 кв.м., яка складається з: 1 кімнати площею 19,3 кв.м.; 2 кімнати площею 14,0 кв.м.; кухні площею 8,2 кв.м.; ванної кімнати площею 2,9 кв.м.; вбиральні площею 1,6 кв.м.; коридору площею 11,7 кв.м.; вбудованої шафи площею 3,0 кв.м.; балкону (тераси) площею 1,0 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири загальною площею 61,7 кв.м., житловою площею 33,3 кв.м., яка складається з: 1 кімнати площею 19,3 кв.м.; 2 кімнати площею 14,0 кв.м.; кухні площею 8,2 кв.м.; ванної кімнати площею 2,9 кв.м.; вбиральні площею 1,6 кв.м.; коридору площею 11,7 кв.м.; вбудованої шафи площею 3,0 кв.м.; балкону (тераси) площею 1,0 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Судові витрати покласти на позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Учасники справи:
- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ;
- позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 ;
- відповідач: Сіверськодонецька міська військова адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області, ЄДРПОУ 44083662, місцезнаходження за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, бульвар Дружби Народів, буд. 32.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повне судове рішення складене 03 березня 2026 року.
Суддя Д.І. Городецький