Справа № 510/905/25
Провадження № 2/510/1403/26
(заочне)
24 березня 2026 року Ренійський районний суд Одеської області
у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;
- за участю секретаря Лабановой С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, -
Відповідач ОСОБА_2 у судові засідання, які призначалися на 24.02.2026р., 24.03.2026р., будучи належним чином сповіщений, не явився, про причину неявки суд не сповістив, був попереджений, що на підставі ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки без поважних причин або неповідомлення суду про причини неявки, справа буде розглянута у його відсутності на підставі даних, що є в матеріалах справи. Відзиву на позов не надав.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила розглянути справу без її участі.
Згідно із ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку із цими обставинами суд прийняв рішення про заочний розгляд справи на підставі наявних доказів. Представник позивачки проти заочного розгляду справи не заперечувала.
В ході розгляду справи судом були дослідженні наступні докази: копія свідоцтва про народження позивача; копія витягу від 29.02.2024р. з реєстру Ренійської територіальної громади щодо місця реєстрації ОСОБА_1 ; копія свідоцтва про народження відповідача; копія державного акту серії ЯЕ №669524 від 12.02.2008р. на право власності на земельну ділянку - земельну ділянку площею 0,52 га із кадастровим номером 5124183600:01:005:0981, розташовану на території Орлівської сільської ради Ренійського (нині - Ізмаїльського) району Одеської області, виділену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; копія витягу від 25.04.2025р. із технічної документаії з нормативної грошової оцінки земельних ділянок; копія державного акту серії Р1 №455607 від 20.11.2001р. на право приватної власності на землю - земельну ділянку площею 2,27 га, розташовану на території Орлівської сільської ради Ренійського (нині - Ізмаїльського) району Одеської області, виділену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; копія свідоцтва про смерть ОСОБА_4 - померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; копія заповіту ОСОБА_4 від 17.12.2001р., оформленого на ім'я сина ОСОБА_1 ; копія свідоцтва про смерть ОСОБА_5 - помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; копія свідоцтва про смерть ОСОБА_6 - помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ; копія довідки Старости Орлівського старостинського округу Виконавчого комітету Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 25.04.2025р. про склад сім'ї ОСОБА_4 на день її смерті; копія постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 19.02.2025р.; відповідь завідувачки Ренійської державної нотаріальної контори від 13.02.2026р. (після смерті ОСОБА_4 спадкова справа не відкривалась); Інформаційна довідка зі Спадкового реєстру від 11.02.2026р.
Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що сторони у справі являються рідними синами ОСОБА_4 . Крім того, позивач був призначений ОСОБА_4 спадкоємцем за заповітом.
За життя ОСОБА_4 належало наступне майно:
земельна ділянка площею 0,52 га із кадастровим номером 5124183600:01:005:0981, розташована на території Орлівської сільської ради Ренійського (нині - Ізмаїльського) району Одеської області, виділена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно державного акту серії ЯЕ №669524 від 12.02.2008р. на право власності на земельну ділянку;
земельна ділянка площею 2,27 га, розташована на території Орлівської сільської ради Ренійського (нині - Ізмаїльського) району Одеської області, виділена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно державного акту серії Р1 №455607 від 20.11.2001р. на право приватної власності на землю.
На випадок смерті ОСОБА_4 розпорядилась належним їй майном, 17.12.2001р. склала заповіт на ім'я сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на належне їй майно.
У встановлений законодавством строк для прийняття спадщини позивач до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом не звернувся, відповідач спадщину не прийняв, станом на день розгляду справи судом на неї не претендує.
Проте, навіть у випадку своєчасного звернення позивача, оформити спадщину було б неможливо у зв'язку із тим, що в нього були відсутні відповідні оригінали правовстановлюючих документів.
Останні роки перед смертю ОСОБА_4 позивач мешкав разом із нею, доглядав за матір'ю, як син.
У нинішній час, при зверненні позивача до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину, йому в цьому було відмовлено з причини відсутності оригіналів правовстановлюючих документів на земельні ділянки, про що 19.02.2025р. нотаріусом було винесено відповідну постанову.
Необхідні нотаріусу документи (оригінали) позивач надати не може у зв'язку із втратою їх спадкодавцем. Чинним законодавством не передбачена можливість відновлення актів на право власності на земельну ділянку після смерті власника його спадкоємцями за умови, що свідоцтво про право на спадщину щодо цієї земельної ділянки не видано, а на підставі ксерокопії акту неможливо оформити спадщину. Згідно п. 5.1 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04.05.1999р., при втраті (псуванні) державного акту на землю власнику або землекористувачу видається відповідний дублікат.
Так як набуте за спадкуванням право власності позивачем не було оформлено, він не в змозі отримати дублікати державних актів про право власності на землю.
Згідно п. 7 глави 7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Міністерством юстиції України 22.02.2012р. №296/5, у справах нотаріуса залишаються копії (фотокопії) правовстановлюючих документів - у т.ч. і при видачі свідоцтва про право на спадщину.
На копіях (фотокопіях) зазначених документів проставляється відповідна відмітка про перехід права власності до набувача чи спадкоємця.
Отже, після смерті ОСОБА_4 це питання вже неможливо вирішити, за визнанням права власності на земельні ділянки, як на об'єкти спадщини, може звернутися тільки спадкоємець.
Таким чином, позивач прийняв спадщину за заповітом в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, що залишилася після померлої ОСОБА_4 і вважає, що має всі законні підстави для визнання за ним права власності на неї, оскільки до держави вона не перейшла, відумерлою не визнана, відповідач на неї не претендує, не вчинив будь-яких належних дій щодо прийняття спадщини взагалі.
Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки його доводи знайшли своє належне підтвердження в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 ЦК України (ст. 1223 ЦК України). Згідно із ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Відповідно до вимог ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно поживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Згідно ч. 1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. За ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно із ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Як було встановлено судом, позивач у справі є спадкоємцем за заповітом.
У передбачений законом строк для прийняття спадщини позивач не звернувся до нотаріальної контори із відповідною заявою. Однак, він спільно мешкав разом із спадкодавцем до її смерті. Як зазначив позивач, після смерті матері у нього були відсутні оригінали правовстановлюючих документів на спадкові земельні ділянки. В даний час оформити своє право на спадщину та отримати відповідне свідоцтво позивач також не має можливості.
Прийняття спадщини є фактом, яке відображає волю спадкоємця придбати майно після смерті спадкодавця. В даному випадку позивач прийняв спадщину фактично, оскільки його воля, як спадкоємця за заповітом, була виражена у його діях по фактичному управлінню та володінню спадковим майном (зберігання копій правовстановлюючих документів на земельні ділянки, розпорядження щодо їх цільового використовування тощо).
Таким чином, позивач прийняв спадщину за заповітом в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки він постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та не заявив про відмову від неї.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Таким чином, суд вважає, що позивач є суб'єктом набуття права власності на земельні ділянки з підстав прийняття спадщини за заповітом в порядку ч.3 ст. 1268 ЦК України.
З урахуванням викладених позивачем та досліджених у судовому засіданні обставин, суд вважає можливим задовольнити його вимоги щодо визнання за ним права власності на спадкове майно.
Керуючись ст.ст. 12, 76 - 81, 258, 259, 264 - 265, 268, 280-289, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 15, 328, 1216, 1217, 1218, 1225, 1233-1235, 1261, 1268, 1269, 1270 ЦК України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) в порядку спадкування за заповітом право власності на:
земельну ділянку площею 0,52 га із кадастровим номером 5124183600:01:005:0981, розташовану на території Орлівської сільської ради Ренійського (нині - Ізмаїльського) району Одеської області, виділену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно державного акту серії ЯЕ №669524 від 12.02.2008р. на право власності на земельну ділянку;
земельну ділянку площею 2,27 га, розташовану на території Орлівської сільської ради Ренійського (нині - Ізмаїльського) району Одеської області, виділену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно державного акту серії Р1 №455607 від 20.11.2001р. на право приватної власності на землю,
що належали ОСОБА_4 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте Ренійським районним судом Одеської області за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.
На рішення може бути подана апеляційна скарга позивачем до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст. 284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Вячеслав ДУДНИК