Справа № 947/11176/24
30 березня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Козирський Є.С.,
секретаря судового засідання Лепешенкової В.А.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд іншому суду по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Комунсервіс», про визнання боргу таким, що нарахований безпідставно, та за зустрічним позовом ТОВ «Комунсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги -
В провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Комунсервіс», про визнання боргу таким, що нарахований безпідставно, та за зустрічним позовом ТОВ «Комунсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
В ході розгляду справи позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з клопотанням про зміну територіальної підсудності справи та передачі її на розгляд до Київського районного суду м. Одеси, посилаючись на те, що нею було подано до Київського районного суду м. Одеси (згідно зареєстрованого місця проживання позивача) позовну заяву до ТОВ «Комунсервіс» про захист прав споживачів, шляхом визнання боргу за послугу з водопостачання та водовідведення, що надається ТОВ «Комунсервіс», таким, що нарахований безпідставно та зобов'язання вчинити певні дії. Проте, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 05.04.2024 року вищевказану цивільну справу передано за територіальною юрисдикцією до Овідіопольського районного суду Одеської області. Нею, як позивачем обрано територіальну підсудність справи на підставі ч.5 ст. 28 ЦПК України: «Позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору». Вибираючи підсудність при поданні позову, вона керувалася насамперед своїми можливостями територіального (фізичного, буквального, транспортного) доступу до суду, що є можливим тільки за зареєстрованим місцем проживання, оскільки с. Таїрове (раніше Лиманка) не має прямого автобусного або будь-якого іншого транспортного сполучення з м. Овідіополь. Цивільним процесуальним кодексом України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення. На цьому наголосила Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, відступаючи від попередніх позицій у постанові від 24 червня 2024 року по справі №554/7669/21. За висновками Об'єднаної палати визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - позивача . Враховуючи актуальну практику Верховного Суду просить передати матеріали цивільної справи №947/11176/24 до Київського районного суду м. Одеси за зареєстрованим місцем проживання позивача.
Представник ТОВ «Комунсервіс» Шаркова Н.Р. надала заперечення на клопотання ОСОБА_1 про зміну територіальної підсудності, в якому просила відмовити в задоволенні вказаного клопотання. Зазначила, що предметом даного позову є зобов'язання, у тому числі їх оспорювання, які випливають з надання житлово-комунальних послуг до нерухомого майна належного ОСОБА_1 . Такі послуги надаються за місцем знаходження нерухомого майна. Оскільки нерухоме майно до якого надаються житлово-комунальні послуги, з приводу нарахованої заборгованості до якого виник спір та є предметом даного позову, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , до даної справи підлягають правила виключної підсудності, врегульовані ч.1 ст. 30 ЦПК України, дана справа підсудна Овідіопольському районному суду Одеської області. Указані обставини були викладені в ухвалі Київського районного суду м. Одеси від 05.04.2024 року у справі №947/11176/24, залишеній без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12.06.2024 року.
Дослідивши матеріали цивільної справи, клопотання про передачу справи за підсудністю, суд приходить до наступного.
Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), а також практики Європейського суду з прав людини, які, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як роз'яснив Європейський суд з прав людини у справах «Верітас проти України» та «Сокуренко та Стригун проти України», суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п.1 ст.6 Конвенції у разі перевищення ним своїх повноважень, визначених процесуальним законодавством. Зокрема, повноваження суду на розгляд конкретної справи, заяви або скарги визначається правилами підвідомчості та підсудності.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 27 ЦПК України існує загальна підсудність справ за місцезнаходженням відповідача, альтернативна підсудність за вибором позивача (ст. 28 ЦПК України) та виключна підсудність (ст. 30 ЦПК).
Підсудністю у цивільному судочинстві розуміється розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ.
В клопотанні про передачу справи за підсудністю позивачка посилається на ч.5 ст.28 ЦПК України, відповідно до якої позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Як вбачається з позовної заяви, спірні відносини виникли з приводу надання комунальних (споживчих) послуг щодо нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
За положеннями ст.ст.181,190 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ в постанові №3 від 01.03.2013 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності. До нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
У справі № 646/8916/17 Верховний Суд зазначив про те, що позови, які виникають з приводу нерухомого майна - це позови, пов'язані з нерухомим майном, нерухомістю, нерухомою річчю, а тому всі позови у спорах, які є наслідком правовідносин, пов'язаних з обігом нерухомого майна, повинні бути пред'явлені до суду за місцем знаходження цього майна.
У постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що виключна підсудність стосується в цілому всіх спорів, що виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору. Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 638/1988/17, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно.
Крім того, правило виключної підсудності також розповсюджується на зобов'язання, які виникають з житлово-комунальних послуг. Позов, пов'язаний з наданням послуг з утримання нерухомого майна має пред'являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності (постанова ВС від 10.04.2019, справа №638/1988/17).
Оскільки нерухоме майно до якого надаються житлово-комунальні послуги, з приводу нарахованої заборгованості до якого виник спір та є предметом даного позову, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що не належить до території Київського районного суду м. Одеси та є територією Овідіопольського районного суду Одеської області.
Отже, до даної справи підлягають правила виключної підсудності, врегульовані ч.1 ст. 30 ЦПК України.
Відтак, на правовідносини, що виникли між сторонами поширюються правила виключної підсудності, відповідно відсутні процесуальні підстави для передачі справи до іншого суду, тому в задоволенні клопотання позивача слід відмовити.
Керуючись ст..ст. 30,31 ЦПК України, суд -
В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд іншому суду - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі в 15-денний строк апеляційної скарги з дня її проголошення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення в поряду ч. 6 ст. 259 ЦПК України.
Текст ухвали суду складений 30 березня 2026 року
Суддя Є.С. Козирський