23 березня 2026 року
м. Київ
справа № 465/6711/21
провадження № 61-7231ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова
від 25 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 квітня
2025 року у справі за позовом Франківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Центр підтримки дітей при закладі дошкільної
освіти № 5 Львівської міської ради, ОСОБА_2 , про позбавлення батьківських прав,
4 червня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Франківського районного суду м. Львова
від 25 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 квітня
2025 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу
(далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 4 липня 2025 року поновлено заявнику строк на касаційне оскарження судових рішень; касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику десять днів з дня вручення копії ухвали для усунення зазначених у ній недоліків, а саме для подання виправленоїкасаційноїскарги, оформленоїу відповідності до вимог статті 392 ЦПК України, та копій скарги відповідно до кількості учасників справи; надання доказу, що підтверджує сплату судового збору
у розмірі 4 540 грн.
Роз'яснено, що у разі невиконання у встановлений судом строк вимог ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною і підлягатиме поверненню.
Копія ухвали Верховного Суду від 4 липня 2025 року направлялася на адресу, зазначену заявником у касаційній скарзі.
Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення разом з копією зазначеної ухвали повернено до Верховного Суду без вручення адресату
у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання.
Суд касаційної інстанції повторно направив рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення копію ухвали від 4 липня 2025 року на адресу, зазначену заявником у касаційній скарзі.
Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення разом з копією зазначеної ухвали повернено до Верховного Суду без вручення адресату
у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 2-4159/12 (753/12496/18)
Верховний Суд зробив висновок, що за загальним правилом повернення надісланої кореспонденції до суду із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування позивача, а також не може беззаперечно свідчити про його відмову від одержання кореспонденції чи про його незнаходження за адресою, повідомленою суду. Втім, у разі, якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто поштою у зв'язку з посиланням на закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Отже, сам лише факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належними адресами та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки це зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала суду таку адресу для направлення кореспонденції, зазначивши її в апеляційній скарзі.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду
від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року
у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б,
від 21 січня 2021 року у справі № 910/16249/19, від 19 травня 2021 року
у справі № 910/16033/20, від 20 липня 2021 року у справі № 916/1178/20).
Отже, Верховний Суд вчинив всі процесуальні дії щодо вручення копії ухвали про залишення касаційної скарги без руху, а саме двічі надсилав копію ухвали засобами поштового зв'язку на адресу заявника, яку вона зазначила у своїй касаційній скарзі.
Відповідно до частини першої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
До касаційного суду заява про зміну місця проживання або перебування
ОСОБА_1 не надходила.
Водночас до повноважень касаційного суду не віднесено встановлювати фактичне місцезнаходження юридичних осіб або місце проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються судом з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах касаційної скарги.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові
від 19 липня 2023 року у справі № 906/638/22.
Пунктом 6 частини другої статті 43 ЦПК України визначено, що учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (стаття 44 ЦПК України).
Так, у постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 753/21967/15-ц зазначено, що добросовісність учасників судового процесу, зокрема полягає у тому, щоб при обізнаності з судовими процедурами, правами та обов'язками, правилами поведінки виконувати усі правила та вживати заходи щодо обізнаності про хід судового процесу при дотриманні судом обов'язку проінформувати про такі процедури та процедурні рішення.
Верховний Суд зазначає, що заявник мала можливість слідкувати за ходом розгляду своєї справи, дізнаватися про його результати та у встановлені процесуальні строки виправити недоліки її касаційної скарги, оскільки ухвалу Верховного Суду від 4 липня 2025 року оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Станом на 23 березня 2026 року ухвалу Верховного Суду від 4 липня 2025 року
не виконано і відомості про те, що заявник вживала заходи щодо усунення недоліку скарги, у Єдиній автоматизованій системі діловодства Верховного Суду відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається.
Оскільки заявником недоліки касаційної скарги не усунено, вказане свідчить про невиконання вимог ухвали Верховного Суду від 4 липня 2025 року, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою і є підставою для визнання касаційної скарги неподаною та повернення її заявнику.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року вважати неподаною і повернути заявнику.
Заявнику надіслати копію ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами, іншим учасникам справи надіслати копію ухвали.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя С. О. Карпенко