26 березня 2026 року
м. Київ
справа № 216/3070/24
провадження № 61-9760св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ніколенка Максима Євгеновича, на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 січня 2025 року під головуванням судді Чирського Г. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 липня 2025 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради, про позбавлення батьківських прав,
Короткий зміст позовних вимог
В травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування вимог вказувала, що в період перебування сторін у шлюбі, який розірваний рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2022 року, у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
28 березня 2022 року Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області видав судовий наказ про стягнення аліментів на сина з відповідача на її користь.
З травня 2021 року сторони проживають окремо, відповідач аліменти на дитину не сплачує та з дитиною не спілкується.
У зв'язку із збройним конфліктом, позивач разом із сином виїхали та з серпня 2022 року перебувають на території Республіки Польща.
Малолітній ОСОБА_3 перебуває виключно на утриманні матері. Відповідач ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами, станом здоров?я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не створює умов для отримання ним освіти, не бере педагогічної, матеріальної, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні сина. Всі питання щодо виховання вирішуються нею самостійно без участі та підтримки з боку відповідача.
Позивач вважала, що зазначені обставини свідчать про злісне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 10 січня 2025 року відмовив у задоволенні позову.
Попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Поклав на Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків по вихованню сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що безсумнівних доказів, які свідчать про ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків відносно малолітнього сина, його винної поведінки, свідомого нехтування своїми обов'язками позивач суду не надала.
Суду не надано докази винної поведінки відповідача та умисного ухилення його від виконання своїх обов'язків по вихованню сина. Наведені позивачем обставини не є достатньою підставою для висновку про доцільність позбавлення особи батьківських прав з огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом для впливу на особу, яка не виконує батьківських обов'язків.
Разом з тим, суд встановив, що відповідач належним чином не виконує своїх батьківських обов'язків стосовно малолітнього ОСОБА_3 в частині того, що не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не сплачує в достатній мірі кошти на утримання дитини, у зв'язку з чим суд вважав за необхідне відмовити у задоволенні позову про позбавлення його батьківських прав, з попередженням відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і покладанням на Орган опіки та піклування контролю за виконанням батьківських обов'язків з боку ОСОБА_2 .
Дніпровський апеляційний суд постановою від 01 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діяв адвокат Ніколенко М. Є., залишив без задоволення.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 січня 2025 року залишив без змін.
Апеляційний суд вважав, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , тобто, природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
У матеріалах справи відсутні беззаперечні та достатні докази, які б свідчили про винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні сина, про умисне і свідоме нехтування обов'язками батька.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, надав системну оцінку зібраним у справі доказам, висновку органу опіки та піклування, поясненням сторін у справі та свідків.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ніколенко М. Є., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 липня 2025 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Представник заявника зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 199/2403/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, від 20 листопада 2024 року у справі № 490/3580/21, від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24.
Дії відповідача свідчать про свідому та винну поведінку ОСОБА_2 в ухиленні від виконання обов'язків щодо виховання дитини. Зазначені обставини підтверджуються побутовою характеристикою на ОСОБА_1 , службовою характеристикою, характеристикою щодо сімейної ситуації від 27 грудня 2023 року, довідкою з дитячого садочку від 27 листопада 2023 року, декларацією на медичне обслуговування дитини, на які суди не звернули уваги.
ОСОБА_3 категорично заперечує про наявність будь-яких стосунків з біологічним батьком ОСОБА_2 .
Суди не врахували, що відповідач визнав позов у судах першої та апеляційної інстанцій та одночасно не встановили виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав. Жодних належних письмових доказів, пояснень, заперечень з боку ОСОБА_2 не надано суду. Суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі неіснуючих доказів.
Відповідач не звертався до органу опіки та піклування, зокрема, для встановлення йому часу для побачення і спілкування з дитиною.
Висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є недостатнім та необґрунтованим. Такий висновок зроблено тільки через недостатність доказів та аналізу ситуації, що не позбавляло орган опіки та піклування отримати і дослідити додаткові докази.
Апеляційний суд проігнорував додаткові пояснення ОСОБА_1 від 26 червня 2025 року.
Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 31 липня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
08 вересня 2025 року цивільна справа № 216/3070/24 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 грудня 2017 року, який розірваний рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2022 року (справа № 216/676/22).
Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 31 липня 2018 року Центрально-Міським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_2 є батьком, а ОСОБА_1 матір'ю - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
05 травня 2022 року Центрально-Міським відділом державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження на підставі судового наказу від 28 березня 2022 року № 216/1083/22, виданого Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь матері дитини ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) боржника щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та гарантовано не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
Згідно з довідкою дитячого садочка № 214 ім. Яніни Кшемінської, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує дитячий садок в м. Варшава. Батько дитини не цікавиться сином та не зв'язується із закладом.
Відповідно до побутової характеристики на ОСОБА_1 , остання з серпня 2023 року проживає за адресою: кв. АДРЕСА_1 , до теперішнього часу. Зі слів сусідів, за час проживання зарекомендувала себе з позитивної сторони. В стосунках з сусідами ввічлива. Бере активну участь у житті будинку. Самостійно виховує дитину та дбає про неї. Скарг від сусідів не надходило.
Згідно зі службовою характеристикою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийнята до Організації (maroserwis) на посаду майстра по ремонту і перетяжці м?якої меблі у м. Варшава, Мазовецкє воєводство Польщі за контактом з 14 вересня 2022 року. За час роботи зарекомендувала себе з позитивного боку як здібний, дисциплінований, старанний, наполегливий працівник.
Відповідно до характеристики щодо сімейної ситуації від 27 грудня 2023 року № DPS-ZPS2.5105.10.2023.ICH на підставі інформації, зібраної під час спілкування у середовищі (перебування), проведеного 07 липня та 16 листопада 2023 року з метою призначення соціальної допомоги встановлено, що ОСОБА_1 веде спільне домашнє господарство з сином ОСОБА_3 .
У зв?язку зі збройним конфліктом сім?я виїхала з України та з серпня 2022 року перебуває на території Республіки Польща. ОСОБА_1 проживає на території району Бемово міста Варшави, разом зі сином займають частину великої кімнати у квартирі, що належить приватному власнику, мають вільний доступ до кухні, ванної кімнати з туалетом, кожен з них має власне ліжко для сну. Сім?я не сплачує жодних коштів за оренду кімнати, які наразі покриваються Програмою «40 +», тобто у вигляді щоденної грошової допомоги в розмірі 40 злотих, яка надається фізичній особі, що веде домашнє господарство, забезпечує житлом та харчуванням громадянина України.
12 червня 2023 року Міська комісія з питань видачі висновків про інвалідність у Варшаві видала висновок № 182995/23U, яким ОСОБА_1 віднесено до категорії осіб з легким ступенем інвалідності у зв?язку з порушенням голосу, мовлення та хворобою слуху, висновок видано до 12 червня 2027 року. Згідно з висновком, пані ОСОБА_1 має доступ до відкритого ринку праці. Встановлено, що вищезазначена особа працює за трудовим договором як фізичний працівник (є оббивальником). Щомісячна заробітна плата, яку отримує пані ОСОБА_1 , становить 1 370 злотих. Крім того, вищезазначена особа отримує допомогу на виховання сина. Малолітній ОСОБА_3 залишається виключно на утриманні матері.
Згідно з висновком Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради від 11 липня 2024 року Виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради, як Орган опіки та піклування, вважав недоцільним позбавляти батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (див.: постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (див.: постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)).
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21.
Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій надали правову оцінку поданим сторонами доказам і встановили, що відсутні правові підстави для застосування такого крайнього заходу впливу щодо ОСОБА_2 як позбавлення його батьківських прав відносно дитини.
Суди не встановили обставин остаточного й свідомого ухилення батька від виконання своїх батьківських обов'язків. Позивач відповідних доказів суду не надала.
Зазначені доводи позивача в позовній заяві не свідчать про остаточне й свідоме ухилення батька від виконання своїх батьківських обов'язків.
Крім того, у спірних правовідносинах не встановлено, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
При цьому не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Отже, у цій справі позбавлення батьківських прав відповідача відносно сина ОСОБА_3 не відповідає його якнайкращим інтересам, оскільки обставини ухилення батька від виконання своїх батьківських обов'язків не знайшли свого підтвердження, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.
Верховний Суд уважає, що питання щодо належного виховання дитини можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання дитини з батьком.
Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька, так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Подібні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 645/1592/24.
Суди попередніх інстанцій на виконання вимог статті 19 СК України надали оцінку висновку органу опіки та піклування та дійшли правильного висновку про врахування такого висновку про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, тому колегією суддів відхиляються доводи касаційної скарги про те, що висновок органу опіки та піклування є недостатнім та необґрунтованим.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши, що позивач не надала достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, дійшов обґрунтованого висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу й відсутня необхідність у його застосуванні.
Аналогічні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі № 542/342/24, від 23 липня 2025 року у справі № 638/3925/24, від 30 липня 2025 року у справі № 279/1536/24.
Аргументи в касаційній скарзі про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17 є безпідставними, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій узгоджуються з висновками, викладеними у вказаних постановах Верховного Суду.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 199/2403/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, від 20 листопада 2024 року у справі № 490/3580/21, від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24, колегією суддів відхиляються, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 категорично заперечує про наявність будь-яких стосунків з біологічним батьком ОСОБА_2 не заслуговують на увагу, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції при опитуванні ОСОБА_3 суд з'ясував, що під час судового розгляду відповідач вживав певних заходів щодо можливості спілкування з дитиною засобами телефонного зв'язку, не знайшовши спільної згоди на це з боку позивача.
Крім того, озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується під час вирішення питання про позбавлення батьківських прав, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона через малолітній вік неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї (постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18).
Аргументи касаційної скарги про те, що суди безпідставно не взяли до уваги факт визнання відповідачем позову є необґрунтованими.
Згідно з частиною першою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19).
Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23) зазначив, що в розумінні статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини; відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. З огляду на викладені норми права заяви відповідача, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Отже, суд першої інстанції правильно відмовив у прийнятті визнання відповідачем позову, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини. Крім того, в цій справі відповідач подавав відзив, в якому виклав свої заперечення проти позову і просив у його задоволенні відмовити. Верховний Суд наголосив, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.
Отже, встановивши, що підстав для задоволення позову немає, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано не взяв до уваги факт визнання позову відповідачем.
Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд проігнорував додаткові пояснення ОСОБА_1 від 26 червня 2025 року, оскільки відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 356-360 ЦПК України заявами по суті справи в суді апеляційної інстанції є саме апеляційна скарга та відзив на апеляційну скаргу.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції немає.
Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ніколенка Максима Євгеновича, залишити без задоволення.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров