26 березня 2026 року
м. Київ
справа № 758/9599/24
провадження № 61-12655св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Київський міський центр зайнятості,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Київського міського центру зайнятості на рішення Подільського районного суду м. Києва від 08 квітня 2025 року в складі судді Якимець О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року в складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київського міського центру зайнятості (далі - Київський МЦЗ), у якому просила суд поновити її на роботі на посаді начальника відділу взаємодії з роботодавцями Подільського управління Київського МЦЗ, стягнути з Київського МЦЗ зайнятості на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в сумі 90 953, 73 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 04 вересня 2012 року по 17 липня 2024 року вона працювала у підрозділах Київського МЦЗ.
Зокрема, згідно з наказом від 08 лютого 2023 року № 43-к її було переведено на посаду начальника відділу взаємодії з роботодавцями Подільського управління Київського МЦЗ. 07 травня 2024 року Подільське управління Київського МЦЗ було ліквідовано.
07 травня 2024 року Київським МЦЗ було видано наказ № 501 «Про штатний розпис Київського МЦЗ», з яким позивач у зв'язку з перебуванням на лікарняному була ознайомлена 16 травня 2024 року. ОСОБА_1 вказувала, що під час ознайомлення з цим наказом відповідач надав їй повідомлення про відсутність вакантних посад, які б могли бути запропоновані для подальшого працевлаштування. Однак, як стверджувала позивач, у роботодавця були наявні вакансії з постійним характером виконуваної роботи. Крім того, відповідач приймав на роботу нових працівників на посади, з яких звільнялися працівники протягом двомісячного періоду до її звільнення. Проте жодна вакансія їй запропонована не була, натомість прийнято наказ від 10 липня 2024 року № 245-к про її звільнення 17 липня 2024 року за скороченням штатів за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
ОСОБА_1 вважала, що роботодавцем не було дотримано вимог трудового законодавства щодо порядку її звільнення.
Короткий зміст судових рішень судівпершої та апеляційної інстанцій
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 08 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ директора Київського міського центру зайнятості від 10 липня 2024 року № 245-к про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника відділу взаємодії з роботодавцями Подільського управління Київського МЦЗ 17 липня 2024 року відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу взаємодії з роботодавцями Подільського управління Київського МЦЗ з 17 липня 2024 року, а у разі відсутності такої посади, на аналогічній посаді.
Стягнуто з Київського МЦЗ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 177 678, 90 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання стосовно розподілу судових витрат.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України було проведено з порушенням порядку,передбаченого статтею 49-2 КЗпП України, оскільки роботодавцем перед звільненням не були запропоновані ОСОБА_1 всі наявні на підприємстві вакантні посади.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
08 жовтня 2025 року Київський МЦЗ звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 08 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року й ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року в справі № 6-703цс15 та у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року в справі № 452/832/16-ц, від 20 червня 2019 року в справі № 226/1664/18, від 26 червня 2019 року в справі № 761/20961/17, від 01 жовтня 2020 року в справі № 360/1772/19, від 08 жовтня 2020 року в справі № 202/2817/19, від 23 грудня 2020 року в справі № 285/4227/18, від 09 грудня 2021 року в справі № 646/2661/20, від 28 червня 2022 року в справі № 640/942/20, від 13 лютого 2023 року в справі № 295/2725/21, від 21 лютого 2023 року в справі № 522/10564/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що позивача було своєчасно попереджено про наступне вивільнення, процедура вивільнення проведена з дотриманням вимог законодавства, а посади, на які позивач посилалась під час розгляду справи, були не вакантними, а тимчасово вільними. Крім того, кадрові переміщення в межах установи не створювали вакантних посад, що б породжувало обов'язок пропонувати посади в межах переміщень вивільнюваному працівнику.
Також заявник посилається на те, що переважне право на залишення на роботі не застосовується, оскільки було ліквідовано весь структурний підрозділ. Вказує, що станом на дату повідомлення позивача про звільнення та протягом усього періоду до дати звільнення у відповідача були відсутні вакансії, які б відповідали кваліфікації позивача та могли бути запропоновані їй на постійній основі.
Крім того, вважає, що судом першої інстанції було неправильно визначено період вимушеного прогулу та неправильно здійснено розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Подільського районного суду м. Києва.
24 грудня 2025 року справа № 758/9599/24 надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу Київського МЦЗ, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Зміст касаційної скарги свідчить про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (частина перша статті 400 ЦПК України).
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 04 вересня 2012 року по 17 липня 2024року працювала у підрозділах Київського МЦЗ, що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 . Зокрема, згідно з наказом від 08 лютого 2023 року № 43-к їїбуло переведено на посаду начальника відділу взаємодії з роботодавцями Подільського управління Київського МЦЗ.
13 березня 2024 року Київським МЦЗ видано наказ № 289 «Про зміни в штатному розписі Київського МЦЗ», яким ліквідовано 39 штатних одиниць. У цей же день видано наказ № 290 «Про утворення філії Київського МЦЗ», яким введено в дію з 13 березня 2024 року організаційну структуру та штатний розпис філії Київського МЦЗ «Кар'єрний центр» у кількості 39 штатних одиниць.
05 квітня 2024 року Київським МЦЗ видано накази № 380 «Про штатний розпис Київського МЦЗ» та № 381 «Про зміни штатного розпису філії Київського МЦЗ».
Наказами Київського МЦЗ від 12 квітня 2024 року № 404 та № 437 створені Правобережне та Лівобережне управління філії Київського МЦЗ «Кар'єрний центр» загальною штатною чисельністю відповідно 31 штатна одиниця та 23 штатні одиниці.
Наказом Київського МЦЗ від 07 травня 2024 року № 501 введено в дію з 07 травня 2024 року штатний розпис Київського МЦЗ на 2024 рік; введено в дію з 07 травня 2024 року штатний розпис філії Київського МЦЗ «Кар'єрний центр» на 2024 рік; ліквідовано Голосіївське, Дарницьке, Деснянське, Дніпровське, Оболонське, Подільське, Святошинське та Центральне управління Київського МЦЗ; наказано відділу по роботі з персоналом Київського МЦЗ попередити працівників управлінь Київського МЦЗ, відповідно до Додатків 1-8, під особистий підпис, із зазначенням дати ознайомлення, про наступне звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, а відділу організаційно-інформаційної роботи Київського МЦЗ - довести наказ до відома структурних підрозділів Київського МЦЗ.
16 травня 2024 року ОСОБА_1 була повідомлена про наступне вивільнення, а також про те, що 07 травня 2024 року у Київському МЦЗ відбудуться зміни в організації виробництва і праці, в тому числі реорганізація установи, скорочення штату працівників і, зокрема, ліквідується її посада. Крім того, позивача було повідомлено про відсутність у Київському МЦЗ станом на 07 травня 2024 року вакантних посад, які б могли бути їй запропоновані для подальшого працевлаштування, та зазначено, що у разі виникнення підходящих вакансій до закінчення двомісячного терміну попередження вони будуть запропоновані відповідно до чинного законодавства.
Після цього та до дня звільнення жодні вакантні посади позивачеві запропоновані не були.
Наказом директора Київського міського центру зайнятості від 10 липня 2024 року № 245-к ОСОБА_1 17 липня 2024 року була звільнена з посади начальника відділу взаємодії з роботодавцями Подільського управління Київського МЦЗ за скороченням штатів, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
За приписами частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частинамипершою-третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з'явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Верховний Суд у постанові від 13 грудня 2023 року в справі № 534/625/22 зазначив, що роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які існують на підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
У першу чергу пропонується робота за відповідною спеціальністю, а якщо такої роботи немає, інша робота (як вакантна посада, що відповідає кваліфікації працівника, так і вакантна посада, що передбачає виконання роботи більш низької кваліфікації або з нижчим рівнем оплати праці), яку працівник може виконувати з урахуванням стану здоров'я.
З такою пропозицією роботодавець повинен звертатися до працівника не лише при попередженні про наступне звільнення, але й протягом усього строку попередження, якщо на підприємстві з'являються нові вакансії (наприклад, при звільненні працівників інших категорій). Водночас можуть пропонуватися і виконання роботи за строковими трудовими договорами (наприклад, на час відпустки по догляду за дитиною іншого працівника; на час проходження військової служби іншим працівником, призваним під час мобілізації), роботу на умовах неповного робочого часу тощо. Невиконання цього правила свідчить про неналежне виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Подібний за змістом висновок викладений також у постанові Верховного Суду від 23 липня 2025 року в справі № 759/13994/23.
ОСОБА_1 свої позовні вимоги обґрунтовувала, зокрема, тим, що відповідачем не було запропоновано їй жодних вакантних посад.
Київський МЦЗ, заперечуючи проти позовних вимог, посилався на відсутність у період з 16 травня 2024року по 17 липня 2024 рокувакансій з постійним характером виконуваної роботи, а також тих вакансій, які могли бути запропоновані позивачу відповідно до її кваліфікації.
Проте Верховний Суд не погоджується із зазначеним твердженням Київського МЦЗ з огляду на таке.
У цій справі встановлено, що 16 травня 2024 року ОСОБА_1 ознайомилась з повідомленням про реорганізацію установи, скорочення штату працівників та ліквідацію посади начальника відділу взаємодії з роботодавцями Подільського управління Київського МЦЗ, яку вона обіймає, а також про звільнення 17 липня 2024 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Станом на дату повідомлення ОСОБА_1 про звільнення на підприємстві не було вакантних посад, які могли б бути запропоновані позивачу, оскільки станом на 07 травня 2024 року були наявні тимчасові посади на період відпустки по догляду за дитиною та вакансія водія, яка немогла бути запропонована позивачуу зв'язку з відсутністю у неї відповідного досвіду роботи.
Разом з тим встановлено, що у період між повідомленням ОСОБА_1 про звільнення та до дати її звільнення у Київському МЦЗзвільнилось3 посади, а саме: 2 посади консультанта роботодавцявідділу рекрутингу філіїКиївського МЦЗ «Кар'єрний центр» та консультанта роботодавцявідділу програмсприяння зайнятостіЛівобережного управлінняфілії Київського МЦЗ «Кар'єрний центр», які позивачу запропоновані не були, а на наступний день після звільнення працівників, які ці посади обіймали, їх зайняли працівники, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України було проведено з порушенням порядку, передбаченогостаттею 49-2 КЗпП України.
Колегія суддів відхиляє посилання заявника на те, що зазначені вище посади, на які були влаштовані інші працівники, мають тимчасовий характер, тобто не є постійними вакантними посадами, у зв'язку з чим вони не були запропоновані позивачу, оскільки роботодавець повинен звертатися до працівника з пропозиціями про всі наявні вакантні посади не лише при попередженні про наступне звільнення, але й протягом усього строку попередження, якщо на підприємстві з'являються нові вакансії.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, частково задовольняючи позовні вимоги, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.
Крім того, висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у наведених в касаційній скарзі постановах.
Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону та підстав для їх скасування немає.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу Київського МЦЗ залишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 08 квітня 2025 року в оскаржуваній частині та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року залишити без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Київського міського центру зайнятості залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 08 квітня 2025 року в оскаржуваній частині та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко