25 березня 2026 року
м. Київ
справа № 758/12336/24
провадження № 61-3131ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М.(суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Мартєва С. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 18 листопада 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Подільського районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року
за нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» про захист прав споживачів та визнання договору укладеним,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» (далі - ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі»), в якому просив визнати договір про надання послуг з розподілу електричної енергії між позивачем та відповідачем укладеним шляхом приєднання та зобов'язати відповідача виконувати умови договору.
Подільський районний суд міста Києва рішенням від 17 грудня 2024 року
(у складі судді Будзан Л. Д.) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
У грудні 2024 року ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» звернулося до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі
№ 758/12336/24.
Подільський районний суд міста Києва додатковим рішенням заяву
ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» про ухвалення додаткового рішення у справі № 758/12336/24 задовольнив. Стягнув зі ОСОБА_1 на користь ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Не погодившись з рішенням Подільського районного суду міста Києва
від 17 грудня 2024 року, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Київський апеляційний суд постановою від 16 червня 2025 року (у складі колегії суддів Невідомої Т. О., Верланова С. М., Нежури В. А.) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року залишив без змін.
Не погодившись з рішенням Подільського районного суду міста Києва
від 17 грудня 2024 року та постановою Київського апеляційного суду
від 16 червня 2025 року, ОСОБА_1 оскаржив їх в касаційному порядку.
Верховний Суд ухвалою від 08 вересня 2025 року (у складі колегії суддів Коротуна В. М., Коротенка Є. В., Червинської М. Є.) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2025 року у справі № 758/12336/24 на підставі пункту 2 частини шостої статті 19, пункту 1 частини другої
статті 394 ЦПК України (провадження 61-10766ск25).
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд рішення Подільського районного суду міста Києва
від 17 грудня 2024 року за нововиявленими обставинами.
Подільський районний суд міста Києва ухвалою від 18 листопада 2025 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Подільського районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року за нововиявленими обставинами, залишив в силі рішення Подільського районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року.
Не погодившись з ухвалою Подільського районного суду міста Києва
від 18 листопада 2025 року, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
Київський апеляційний суд постановою від 05 лютого 2026 року (у складі колегії суддів Євграфової Є. П., Левенця Б. Б., Саліхова В. В.) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 18 листопада 2025 року залишив без змін.
У лютому 2026 року ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» звернулося до суду апеляційної інстанції про ухвалення додаткового рішення у справі
№ 758/12336/24.
Київський апеляційний суд ухвалою від 23 лютого 2026 року відмовив у прийняті додаткового рішення у справі № 758/12336/24 за заявою ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
13 березня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 18 листопада 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
У пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Подільський районний суд міста Києва ухвалою від 04 жовтня 2024 року справу № 758/12336/24 призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України
(є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав такими, що не відповідають Конституції України
(є неконституційними), пункти 1 та 5 частини шостої статті 19 ЦПК України. Разом з тим вказаним рішенням не визнано неконституційними пункти 2, 3, 4 частини шостої статті 19 ЦПК України, які є застосовними при кваліфікації справи як малозначної.
19 червня 2024 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах», яким внесено зміни до ЦПК України, зокрема, пункти 1, 2, 3 і 5 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Велика Плата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі
№ 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) виснувала, що у процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Предметом спору у цій справі є вимоги про визнання договору про надання послуг з розподілу електричної енергії між позивачем та відповідачем укладеним шляхом приєднання та зобов'язання відповідача виконувати умови договору.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії»,
заява № 40160/12, від 05 квітня 2018 року).
Верховний Суд, враховуючи засади змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, дослідив та взяв до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
Таким чином, судові рішення у цій справі за загальним правилом не підлягають касаційному оскарженню, оскільки дана справа є справою незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Норми процесуального закону, якими врегульовано процедуру доступу до суду касаційної інстанції, слід визнати такими, що відповідають критеріям правової визначеності та передбачуваності.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах «а», «б», «в» та «г» цієї ж норми.
При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених згаданими підпунктами пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, покладається на скаржника.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також справа становить значний суспільний інтерес для заявника.
Щодо підстави, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, заявник вказує, що ця справа порушує не питання індивідуальної оцінки окремих доказів, а питання права, яке виходить за межі конкретного спору і має системне значення для застосування пункту 1 частини другої
статті 423 ЦПК України у споживчих спорах між споживачем та учасником ринку. Скаржник вважає, що Верховний Суд не сформулював висновку щодо системного застосування критерію «не могли бути відомі» у поєднанні з такими факторами, які одночасно наявні у цій справі: неоприлюднений індивідуальний акт органу влади, відсутність релевантних відомостей у Державному реєстрі речових прав, тривала фізична недоступність архіву та свідоме нерозкриття істотної інформації суб'єктом природної монополії.
Разом з тим, заявник вказує, що ця справа становить значний суспільний інтерес, оскільки виходить за межі індивідуального інтересу скаржника та стосується типової проблеми для значної кількості споживачів житлово-комунальних послуг, які проживають у колишньому відомчому, службовому або неприватизованому житловому фонді.
Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Стосовно виняткового значення справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що наведені заявником підстави не обґрунтовують необхідність формування судом касаційної інстанції єдиної правозастосовчої практики під час розгляду саме цієї справи, зводяться до незгоди ОСОБА_1 з оцінкою доказів і встановлених обставин справи та є його власною інтерпретацією поняття «нововиявлені обставини», отже, в цілому зводяться до заперечення результату розгляду справи судами.
Крім того, заявник не обґрунтував, у чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. Також заявник не навів належного обґрунтування, що саме ця справа має виняткове значення для нього.
Передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України інші виняткові обставини, які виключають відмову у відкритті касаційного оскарження у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, судом не встановлені. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 400 ЦПК України.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
При цьому використання оціночних чинників, зокрема таких понять, як: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «малозначні справи», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Розглянувши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у справі № 758/12336/24, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 21 червня 2011 року у справі «Добріч проти Сербії» (заяви № 2611/07 та № 15276/07) зазначив, що «застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.
При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього».
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
На підставі викладеного, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Зазначення у постанові Київського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 18 листопада 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Подільського районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року за нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» про захист прав споживачів та визнання договору укладеним.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв