28 січня 2026 року
м. Київ
справа № 754/15324/15-ц
провадження № 61-3662св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Пророка В. В.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»,
відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідач за зустрічним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 01 грудня 2020 року в складі судді Грегуля О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 року в складі колегії суддів Суханової Є. М., Олійника В. І., Гаращенка Д. Р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про тлумачення змісту правочину,
Короткий зміст позовних вимог
У 2015 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Порше Мобіліті», товариство) звернулося до суду з позовом, предмет якого змінювався та позовні вимоги збільшувались, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 601 195,59 грн, що складається з основної заборгованості зі сплати кредиту - 268 189,86 грн, основної заборгованості зі сплати додаткового кредиту - 89 570,70 грн, збитків - 12 000,00 грн, штрафу - 27 130,02 грн, трьох відсотків річних - 39 359,70 грн, інфляційних втрат - 164 945,31 грн, посилаючись на неналежне виконання відповідачами договірних зобов'язань за кредитним договором від 26 листопада 2013 року № 50011273.
ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Порше Мобіліті» із зустрічним позовом та просив надати тлумачення змісту пункту 3.3 Загальних умов кредитування до кредитного договору від 26 листопада 2013 року № 50011273 щодо такого питання: «У чому полягає зобов'язання ОСОБА_1 при достроковому поверненні кредиту на вимогу ТОВ «Порше Мобіліті» повернути залишок кредиту, визначений з його еквівалента в розмірі 14 956,43 дол. США чи з суми кредиту, яка мала бути йому надана відповідно до умов кредитного договору в сумі 123 098,90 грн. Що є кредитом за умовами кредитного договору, сума, що мала бути надана ОСОБА_1 в розмірі 123 098,90 грн, чи визначений у договорі її еквівалент у сумі 27 598,44 дол. США».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Деснянський районний суд міста Києва рішенням від 01 грудня 2020 року первісний позов задовольнив частково.
Стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованість за кредитним договором від 26 листопада 2013 року № 50011273 у сумі 589 195,59 грн, яка складається з основної заборгованості зі сплати суми кредиту в розмірі 268 189,86 грн, основної заборгованості зі сплати додаткового кредиту в розмірі 89 570,70 грн, штрафу в розмірі 27 130,02 грн, трьох процентів річних у розмірі 39 359,70 грн, втрати від інфляції в розмірі 164 945,31 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог за первісним позовом відмовив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» 2 945,98 грн судового збору.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» 2 945,98 грн судового збору.
Зустрічний позов задовольнив.
Надав тлумачення, що відповідно до пункту 3.3 загальних умов кредитування додаток до кредитного договору: «Розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту та додаткового кредиту, визначено в еквіваленті іноземної валюти станом на робочий день, що передував дню укладення кредитного договору у графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту та додаткового кредиту відповідно до встановлених компанією рахунків у гривні. При цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування обмінного курсу за безготівковими операціями банку, назву якого зазначено у кредитному договорі, до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту. При цьому для розрахунку використовується обмінний курс, чинний станом на робочий день, що передує дню виставлення рахунка з урахуванням вказаних нижче особливостей. Позитивне або від'ємне значення різниці, яка виникла внаслідок зміни обмінного курсу іноземної валюти за безготівковими операціями, чинного станом на робочий день, що передує дню виставлення рахунка та обмінного курсу за безготівковими операціями станом на робочий день, що передував дню укладення кредитного договору по відношенню до основної суми боргу та суми процентів, вказаних у графіку погашення кредиту, враховується, як коригування суми процентів, що підлягають сплаті відповідно до умов цього кредитного договору. При цьому сума основної заборгованості за кредитним договором відображається в рахунках, наданих компанією в українських гривнях відповідно до встановленого сторонами еквівалента в іноземній валюті за обмінним курсом іноземної валюти за безготівковими операціями станом на робочий день, що передує дню укладення кредитного договору. Сторони погоджуються, що розрахункова сума процентів за відповідний період після врахування позитивного або від'ємного значення курсової різниці, як зазначено вище, а також сума процентів, що підлягає сплаті за такий період, не можуть мати від'ємне значення. Якщо в період між датою виставлення рахунка та датою отримання суми, еквівалентної тій, що зазначена в такому рахунку, обмінний курс, який був використаний компанією, збільшиться на більше ніж на 2 %, різниця, що виникла внаслідок такого збільшення, виплачується позичальником».
Стягнув з ТОВ «Порше Мобіліті» на користь ОСОБА_1 551,20 грн судового збору.
Частково задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції зазначив, що відповідачі за первісним позовом не виконали належним чином взяті на себе перед товариством зобов'язання щодо погашення кредитної заборгованості. Тому позовні вимоги за первісним позовом про стягнення заборгованості у сумі 589 195,59 грн суд вважав обґрунтованими.
Водночас суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог первісного позову про стягнення з відповідачів на користь позивача збитків у сумі 12 000,00 грн за надання юридичних послуг, оскільки відсутні правові підстави для задоволення таких вимог.
Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції зазначив, що оскільки сторони договірних правовідносин не однаково тлумачать умови кредитного договору, то зустрічний позов є обґрунтованим.
Київський апеляційний суд постановою від 26 січня 2022 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 01 грудня 2020 року - без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідачі належним чином не виконували взяті на себе зобов'язання, передбачені кредитним договором, тому у них виникла заборгованість у розмірі 589 195,59 грн. Вказана сума заборгованості за тілом кредиту нарахована ТОВ «Порше Мобіліті» відповідно до вимог пункту 1.3.1 розділу 1 Загальних умов кредитування на дату формування вимоги та підлягає стягненню з відповідачів на користь ТОВ «Порше Мобіліті».
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
18 квітня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 01 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі заявник посилається на підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 727/9352/17, від 16 жовтня 2019 року у справі № 303/2408/16-ц, від 20 березня 2020 року у справі № 761/26293/16-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц, у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 756/6767/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 369/3441/16-ц; пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - суд апеляційної інстанції не врахував, не дослідив доповнення до апеляційної скарги, зокрема щодо відсутності в матеріалах справи документів, зазначених в описі справи.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій, стягуючи інфляційні втрати, не врахували, що умовами кредитного договору, з урахуванням додаткової угоди, є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, тому передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти, тому суди дійшли помилкових висновків про задоволення вимог у частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 164 945,31 грн.
Суди не врахували, що позивач 29 травня 2015 року направив відповідачу вимогу щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості, а тому нарахування процентів є незаконним, оскільки після направлення додаткової вимоги нарахування процентів припиняється.
Також заявник, посилаючись на частину третю статті 551 ЦК України, просить відмовити у стягненні штрафу у розмірі 27 130,02 грн.
Доводи касаційної скарги зводяться лише до оскарження судових рішень у частині вирішення первісного позову.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2022 року ТОВ «Порше Мобіліті» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 23 травня 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Деснянського районного суду міста Києва.
25 січня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 08 грудня 2025 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
Між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 як позичальником та ОСОБА_2 як поручителем укладено кредитний договір від 26 листопада 2013 року № 50011273, а 21 травня 2014 року додаткову угоду до кредитного договору від 26 листопада 2013 року № 50011273, за умовами яких ОСОБА_1 надано кредит у сумі 123 098,90 грн, що еквівалентно 14 956,43 дол. США, а також надано додатковий кредит у сумі 27 598,44 грн, що еквівалентно 3 353,19 дол. США. Строк кредиту ? 36 місяців.
Кредит мав погашатись разом із процентами щомісячними платежами відповідно до встановленого сторонами договору графіку. Відповідно до умов зазначених договорів ТОВ «Порше Мобіліті» вправі достроково стягувати кредитну заборгованість у разі порушення сплати щомісячних платежів.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 ? 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Суди установили, що ТОВ «Порше Мобіліті» 29 травня 2015 року надіслало відповідачам вимогу (повідомлення) від 19 травня 2015 року щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором від 26 листопада 2013 року № 50011273, якою ТОВ «Порше Мобіліті» вимагало від відповідачів дострокового повернення суми кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором, яка станом на поточну дату становила 277 234,92 грн, із яких:
- дострокове повернення невиплаченої суми кредиту - 11 644,66 дол. США, що відповідно до обмінного курсу за безготівковими операціями ПАТ «Креді Агріколь Банк» становить 252 398,01 грн;
- несплачені чергові платежі (прострочені проценти та прострочена сума основного боргу) - 22 326,67 грн;
- штрафні санкції відповідно до статті 8.3 договору - 2 510,24 грн;
- штраф за порушення терміну повернення кредиту у розмірі 20 % від суми кредиту -24 619,78 грн.
У постанові від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Оскільки досудову вимогу позивач пред'явив позичальнику 29 травня 2015 року, отже, з урахуванням зміни строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором, позивач втратив право на нарахування процентів та штрафних санкцій з 30 травня 2014 року.
Встановлення строку дії кредитного договору має важливе значення для правильного вирішення справи з огляду на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Порше Мобіліті» просило стягнути з відповідачів заборгованість як за кредитом у розмірі 268 189,86 грн, так і за додатковим кредитом у розмірі 89 570,70 грн.
До позовної заяви позивач надав копії рахунків-фактури, відповідно до яких позивач після пред'явлення досудової вимоги 29 травня 2015 року продовжував нараховувати відсотки за користування додатковим кредитом.
Задовольняючи вимоги в частині стягнення заборгованості за додатковим кредитом, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що кредит та додатковий кредит відповідач отримав відповідно до умов кредитного договору від 26 листопада 2013 року № 50011273. Позивач 29 травня 2015 року пред'явив досудову вимогу за вказаним кредитним договором, а тому нарахування відсотків за користування додатковим кредитом є помилковим.
Щодо нарахування інфляційних втрат
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Тлумачення змісту частини другої статті 524 та частини другої статті 533 ЦК України дає змогу зробити висновок, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті під час укладення договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті виступатиме складовим елементом ціни в договорі.
За загальним правилом за наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквівалента в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис у частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами.
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до умов договору (пункт 1.3.1 Загальних умов кредитування, що є додатком до кредитного договору) розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту та додаткового кредиту, визначено в еквіваленті іноземної валюти станом на робочий день, що передував дню укладення кредитного договору у графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору. Надалі позичальник сплачує платежі у повернення кредиту та додаткового кредиту відповідно до встановлених компанією рахунків у гривні. При цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування обмінного курсу за безготівковими операціями банку, назву якого зазначено у кредитному договорі до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц, на яку посилалася заявник у касаційній скарзі, вказано, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті ? гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Указаний підхід щодо неможливості стягнення інфляційних втрат за укладеними між ТОВ «Порше Мобіліті» та позичальниками кредитними договорами, предметом яких були грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, з огляду на те, що втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції були відновлені еквівалентом іноземної валюти, є усталеним у практиці Верховного Суду (постанови Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 540/974/15, від 02 червня 2021 року у справі № 204/5296/15, від 21 липня 2021 року у справі № 310/9979/15.
Однак у справі, яка переглядається, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у згаданих постановах, на які послався заявник у касаційній скарзі, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що предметом укладеного між сторонами кредитного договору є грошові кошти у гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, а тому передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати не підлягали стягненню, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції були відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Отже, суди неправильно застосували положення частини другої статті 625 ЦК України, у зв'язку з чим дійшли помилкових висновків про можливість стягнення із відповідачів на користь ТОВ «Порше Мобіліті» інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу за основним і додатковим кредитами.
Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували наведеного й не дотрималися вимог щодо всебічності, повноти та об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Таким чином, вирішуючи спір, суди через неналежне дослідження зібраних доказів не встановили достатньо повно фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків про стягнення з відповідачів на користь ТОВ «Порше Мобіліті» суми заборгованості у заявленому позивачем розмірі.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на те, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За положеннями статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не має можливості вирішити спір по суті та ухвалити нове рішення за результатами касаційного перегляду цієї справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Верховний Суд урахував, що апеляційний суд не усунув усіх порушень, допущених судом першої інстанції під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.
Під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц зробив висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У випадку, якщо суд касаційної інстанції скасовує судові рішення з направленням справи на розгляд до суду першої / апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Враховуючи, що у цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів першої та апеляційної інстанцій та не ухвалив нове, а направив справу на новий апеляційний розгляд, то підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Отже, у цьому конкретному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути перерозподілені за результатами нового розгляду справи судом апеляційної інстанції, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України постанова оформлена суддею Петровим Є. В.
Суддя-доповідач В. В. Пророк
СуддіА. І. Грушицький
А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров