30 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/9240/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Державної митної служби України (далі - Митна служба, скаржник)
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2026
у справі за позовом Фізичної особи - підприємця Хабіка Василя Володимировича
до Митної служби
про стягнення коштів,
Митна служба 24.03.2026 через Електронний суд звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2026 у справі №910/9240/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Крім того, скаржник у прохальній частині касаційної скарги просить розгляд справи здійснювати за участі представника Митної служби.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.03.2026 для розгляду справи №9910/9240/25 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що Фізична особа - підприємець Хабік Василь Володимирович (далі - ФОП Хабік В.В.) звернувся до суду з позовом про стягнення (відшкодування шкоди) з Митної служби у сумі 200 060,00 грн.
Господарський суд міста Києва рішенням від 14.10.2025 у справі №910/9240/25, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 05.03.2026, позов задовольнив повністю, стягнув з Державного бюджету України на користь ФОП Хабіка В.В. 200 060,00 грн шкоди.
Зі змісту судових рішень вбачається, що суди виходили з того, що в зв'язку з протиправною поведінкою митниці, яка виразилась у зміні митних кодів імпортованих товарів позивача, які в подальшому були скасовані Львівським окружним адміністративним судом рішенням від 25.09.2024, залишеним без змін Восьмим апеляційним адміністративним судом постановою від 21.05.2025 у справі №380/15751/24, позивач не зміг завершити розмитнення товарів та вимушено поніс додаткові витрати, в тому числі, пов'язані із зберіганням товару, його завантаженням та доставкою, на загальну суму 200 060 грн, дійшли висновку, що встановлені всі складові елементи цивільного правопорушення, що є підставою для стягнення збитків, які доведені належними і допустимими доказами.
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття / відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги Митної служби в контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, встановлених законом [пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)].
Перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
Згідно з частинами третьою та п'ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01.01.2025 встановлює прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028 гривень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом за первісним позовом у справі №910/9240/25 є стягнення 200 060 грн шкоди, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн), адже є малозначною у розумінні статті 12 ГПК України.
У касаційній скарзі Митна служба з посиланням на пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що:
неправильно застосовано норми матеріального права, а саме:
- статей 73, 74, 79, 86, 236 ГПК України, щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, що підтверджують фактичні господарські витрати позивача, а саме щодо вказаних у актах прийому-передачі послугах та відповідності цін за надані послуги, порядку та критеріям розрахунку зазначених витрат, факту підтвердження надання зазначених послуг, що призвело до ухвалення незаконних рішень у справі. В оскаржуваних рішеннях судами застосовано статтю 86 ГПК України, без врахування висновків, викладених у релевантних та подібних правовідносинах у постановах від 27.01.2022 у справі №917/996/20, від 15.02.2022 у справі №922/2069/20, від 21.04.2021 у справі №910/701/17, якими виснувано, що з'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому;
- статей 1166, 1173 Цивільного кодексу України, статті 211 Закону України «Про Центральні органи виконавчої влади», без врахування правових позицій Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 11.10.2023 у справі №915/1604/21, від 16.02.2022 у справі №904/8907/16 (904/6301/20), від 31.08.2022 у справі №921/574/20 щодо процесуального статусу територіальних органів Державної митної служби України;
недотримано норми процесуального права, а саме: статей 45, 48, 236 ГПК України, зокрема, щодо визначення належного відповідача у справі, неповне дослідження та неналежна оцінка суду матеріалів справи на предмет доведення позивачем підстав для стягнення шкоди з відповідача, а також прийняття рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;
відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (статті 1173 ЦК України) з визначенням - якою мірою вказане рішення митного органу виключало інші варіанти зберігання вантажу без додаткових фінансових витрат, оскільки жодним чином, прийняття митним органом в процесі здійснення митного контролю та митного оформлення класифікаційного рішення не обмежувало його у праві подати заяву про випуск товарів за тимчасовою митною декларацією з подальшим вільним володінням, користуванням та розпорядженням цим майном та не зобов'язувало позивача обов'язок помістити товари на платне зберігання на СТЗ.
Також Митна служба у касаційній скарзі з посиланням на підпункт «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що
у межах цієї справи наявна необхідність формування правозастосовчої практики щодо застосування норми права (статті 1173 ЦК України) у подібних правовідносинах з визначенням - якою мірою вказане рішення митного органу виключало інші варіанти зберігання вантажу без додаткових фінансових витрат, оскільки жодним чином, прийняття митним органом в процесі здійснення митного контролю та митного оформлення класифікаційного рішення не обмежувало його у праві подати заяву про випуск товарів за тимчасовою митною декларацією з подальшим вільним володінням, користуванням та розпорядженням цим майном та не зобов'язувало позивача обов'язок помістити товари на платне зберігання на СТЗ.
виняткове значення для відповідача полягає в тому, що Митна служба є бюджетною установою, а тому внаслідок ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій незаконних та необґрунтованих рішень, спричиняє вагоме навантаження та стягнення з Державного бюджету України 200 060,00 грн.
Розглянувши наведені міркування у контексті наявності / відсутності випадків передбаченого пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
«Винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики» є оціночними чинниками і враховуючи статус Верховного Суду, і у цих випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження відноситься до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Отже, недоведений якісний і кількісний показники наявності фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Верховний Суд зазначає, що всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, з урахуванням підстав, вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду. Відтак алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію.
Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками господарських судів стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для їх скасування. Отже, відсутні доводи щодо кількісного показника фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
З огляду на викладене Суд, оцінивши доводи щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми щодо того, що ця справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
А тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані.
Вказані твердження щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, судом відхиляються як необґрунтовані з огляду на таке.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в цьому випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Верховний Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема, слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо, до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Доводи скаржника, що ця справа має виняткове значення для Митної служби, оскільки вона є бюджетною установою, а тому внаслідок ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій незаконних та необґрунтованих рішень, спричиняє вагоме навантаження та стягнення з Державного бюджету України коштів не є переконливими обґрунтуваннями щодо цих правовідносин, ураховуючи принцип рівності сторін, а зводяться лише до незгоди із судовими рішенням судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду цієї справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.
Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.
За наведеного міркування Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України і які надають повноваження Верховному Суду переглянути як «суду права» цю справу.
Верховний Суд під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, вимоги щодо стягнення коштів, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
Отже, Верховний Суд констатує, що доступ до правосуддя у скаржника відбувся та справу розглянуто двома попередніми судовими інстанціями, право на доступ до суду не порушено.
Касаційний господарський суд також враховує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають розумних сумнівів для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має виняткове значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа є малозначною, а відтак застосування наявності / відсутності критерію малозначності у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був передбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами попередніх інстанцій, то Верховний Суд відзначає те, що можливість реалізувати свої процесуальні права залежить від суб'єктивної волі скаржника.
Отже обставин, з яких би вбачалося необхідність перегляду цієї справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Митної служби на рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2026 у справі №910/9240/25, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження, заявлене клопотання скаржника щодо здійснення розгляду справи за участю його представника не розглядається, адже не впливає на вищевказані міркування щодо кваліфікації наявності/відсутності випадків можливості касаційного оскарження у контексті частини третьої статті 293 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної митної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2026 у справі №910/9240/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов