10 березня 2026 року м. ЧернівціСправа № 926/4129/25
За позовом Фізичної особи-підприємця Слиз Анатолія Петровича, село Гута-Чугорська, Кам'янець-Подільський район, Хмельницька область
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІЛАК», м. Чернівці
про стягнення заборгованості - 141135,58 грн
Суддя Гончарук О.В.
секретар судового засідання - Медвідчук І.В.
Представники сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився.
Обставини справи: Фізична особа-підприємець Слиз Анатолій Петрович звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІЛАК» про стягнення заборгованості у розмірі 141135,58 грн.
В обґрунтування свого позову позивач посилається на те, що між сторонами укладено Договір-замовлення №27/06-25 на перевезення вантажів автомобільним транспортом.
На виконання вище згаданого договору, позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу.
Враховуючи порушення відповідачем зобов'язань з оплати наданих послуг, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 08.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 23.12.2025.
Ухвалою суду від 16.12.2025 задоволено клопотання позивача (вх. № 4223) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою суду від 23.12.2025 відкладено розгляд справи на 22.01.2026.
Судове засідання призначене на 22.01.2026 не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Гончарука О.В. у щорічній відпустці.
Ухвалою суду від 29.01.2026 призначено розгляд справи у судовому засіданні на 17.02.2026.
Судове засідання призначене на 17.02.2026 не відбулось у зв'язку із неможливістю проведення технічної фіксації судового засідання за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку про що відповідальними працівниками суду складено відповідний акт.
Ухвалою суду від 17.02.2026 судове засідання призначено на 10.03.2026.
« 10» березня 2026 року від позивача, через систему «Електронний суд» надійшла заява (вх № 1096) про розгляд справи без участі позивача, одночасно позивач заявляє клопотання про подання доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України.
У судове засідання 10.03.2026 сторони, явку своїх представників не забезпечили, що не перешкоджає проведенню даного судового засідання без участі сторін, враховуючи клопотання позивача та належне повідомлення відповідача про дату, час та місце даного судового засідання за допомогою системи «Електронний суд» шляхом надіслання ухвали суду до його електронного кабінету, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка наявна в матеріалах справи. Неявка належним чином повідомленого відповідача також не перешкоджає вирішенню спору без його участі за наявними в матеріалах справи доказами.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд встановив.
« 27» червня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІЛАК» та Фізичною особою-підприємцем Слиз Анатолієм Петровичем укладено Договір-замовлення №27/06-25 на перевезення вантажів автомобільним транспортом (Договір).
Згідно з умовами Договору перевізник зобов'язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж у пункт призначення та видати його уповноваженій на те особі (вантажоотримувачу), а замовник зобов'язується сплатити встановлену договором плату за перевезення.
Адреса завантаження - Чернівецька область, смт. Глибока, вул. Першотравнева 60а, а адреса розвантаження - Foodish s.r.o. 267 61 Cerhovice Ceska Republika. 5.
Згідно з CMR №536114, позивач автомобілем з д.н.з. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 поставив Foodish LLC березовий сік загальною вагою брутто 22008 кг, який надав йому відповідач.
Також, « 08» липня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІЛАК» та Фізичною особою-підприємцем Слиз Анатолієм Петровичем укладено Договір-замовлення №08/07 на перевезення вантажів автомобільним транспортом (Договір2).
Згідно з умовами Договору2 перевізник зобов'язується доставити вантаж у пункт призначення та видати його уповноваженій особі, а замовник зобов'язується сплатити встановлену договором плату за перевезення.
Місце завантаження: Чернівецька область, смт. Глибока, вул. Першотравнева, 60а. Місце розвантаження: Oleofarm Sp. z o.o., ul. Mokronska 8, 52-407 Wroclaw, Польща.
Як вбачається з CMR №536124: позивач автомобілем з д.н.з. НОМЕР_3 / НОМЕР_4 привіз для Oleofarm Sp березовий сік загальною вагою брутто 20900 кг, який надав йому відповідач.
За вказівкою замовника вантаж було повернено в Україну.
Фактичний маршрут перевезення: смт. Глибока - м. Краківець - смт. Глибока.
Факт надання транспортних послуг підтверджується звітами системи GPS моніторингу транспорту «FreeTrack».
Відповідно до Акту здачі-прийняття робіт №ОУ-000000111 від 07.07.2025, підписаним представником замовника Вугманом Альбертом Михайловичем, а також міжнародною товарно-транспортною накладною CMR А№536114.
Судом встановлено, що позивачем надано відповідачу транспортні послуги належним чином, що підтверджується копією заявки, товарно-транспортною накладною №149 від 16.05.2025, підписаним сторонами без зауважень.
Однак, у порушення умов договору, відповідач не здійснив оплату вартості наданих послуг у визначений строк, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 138330,08 грн.
« 02» жовтня 2025 року позивач надіслав відповідачеві поштовим відправленням №3231201266745 претензію з проханням «у строк не пізніше 10 (десяти) робочих днів з дня отримання цієї претензії сплатити на користь ФОП Слиза Анатолія Петровича заборгованість по оплаті за Договором - замовлення №27/06-25 від 27.06.2025 року та №08/07-25 від 08.07.2025 року».
Однак, таке відправлення було повернуто відправнику 21.10.2025 у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання.
Таким чином, факт існування грошового зобов'язання підтверджується належними доказами, а невиконання відповідачем обов'язку з оплати є порушенням умов договору та норм чинного законодавства.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як убачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору заявки на перевезення вантажу у міжнародному повідомленні.
Згідно статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
На виконання умов Договору позивач як перевізник здійснив транспортне перевезення, що підтверджується товарно-транспортною накладною, відповідач письмових претензій, зауважень до перевізника не висловив.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Суд зазначає, що міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) діє на підставі Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.56 року (далі - Конвенція), яка містить загальні вимоги щодо виду, змісту і правил заповнення накладної. Вказана накладна підтверджує, що вантаж на момент прийняття був у належному стані, у цілій упаковці, а маркування і число місць відповідало зазначеному в накладній.
Так, CMR (міжнародна автомобільна накладна) є основними документами, який підтверджує факт виконання умов договору перевезення.
Вона засвідчує виконання умов договору перевезення належним чином з боку позивача.
Судом встановлено, що доказів повної чи часткової сплати вказаної суми відповідачем до суду не подано, суд дійшов висновку про законність і обґрунтованість позовної вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 138330,08 грн та наявність підстав для її задоволення у повному обсязі.
Щодо стягнення з відповідача 1226,52 грн інфляційних втрат та 1578,26 грн штрафу суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь- який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, передумовою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є несвоєчасне виконання боржником грошового зобов'язання (ч.2 ст. 625 ЦК України), внаслідок чого у боржника виникає обов'язок сплатити кредитору, зокрема, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц). Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання.
Таким чином, зобов'язання зі сплати як 3% річних, як і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.0.2020 у справі №910/4590/19; п. 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19)
Суд дійшов висновку про обґрунтованість стягнення заборгованості у розмірі 1226,52 грн інфляційних втрат та 1578,26 грн штрафу.
З огляду на вище викладене загальна сума заборгованості становить 141135, 58 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження належного виконання грошового зобов'язання або заперечень щодо суми заборгованості.
Надані позивачем документи - Договори замовлення, акт приймання-передачі послуг, товарно-транспортна накладна, вимога про оплату - є належними та допустимими доказами, що підтверджують факт надання послуг та наявність боргу. Відповідачем належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача не подано.
Враховуючи вищезазначені обставини справи у їх сукупності, положення законодавства та умови Договорів, суд доходить висновку про правомірність та обґрунтованість позову та можливість його задоволення у повному обсязі.
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справ.
Відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається у повному обсязі на відповідача, з вини якого виник спір.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов Фізичної особи-підприємця Слиз Анатолія Петровича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лілак» про стягнення заборгованості - 141135,58 грн задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лілак» (58005, м. Чернівці, вул. Кушніренка Андрія, 7А, ЄДРПОУ 40220106) на користь Фізичної особи-підприємця Слиз Анатолія Петровича ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) 141135,58 грн основного боргу та 2422,40 грн судового збору.
3. З набранням судовим рішенням законної сили видати наказ.
4. Позивачу у строк до 31.03.2026 подати суду докази на підтвердження понесених витрат у зв'язку із розглядом справи - витрат на правничу допомогу.
5. Призначити на 10 год. 00 хв. 31.03.2026 судове засідання для вирішення питання про судові витрати, яке відбудеться у залі судових засідань №2 Господарського суду Чернівецької області за адресою: м. Чернівці, вул. Ольги Кобилянської, 14.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13.03.2026.
Суддя О.В.Гончарук