вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"19" березня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/24/26
Господарський суд Рівненської області у складі судді Пашкевич І.О., за участю секретаря судового засідання Ярощук О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури (33001, м. Рівне, вул. Гарна, 29; код ЄДРПОУ 02910077/Умовний код: 0291007721)
в інтересах держави в особі позивача Державної екологічної інспекції Поліського округу (вул. Леха Качинського,12А, м. Житомир,10014; код ЄДРПОУ 42163803)
до відповідача Клеванської селищної ради (вул. І.Франка, 20, смт. Клевань, Рівненський район, Рівненська область, 35312; код ЄДРПОУ 04387094)
про скасування державної реєстрації земельної ділянки та державної реєстрації права власності на земельну ділянку
у судове засідання з'явилися:
- від прокуратури: Ваколюк Юлія Олександрівна;
- від позивача: Лисий Віктор Іванович;
- від відповідача: не з'явився
Заяви і клопотання сторін, процесуальні рішення
15 січня 2026 року через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до Господарського суду Рівненської області надійшов позов керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Державної екологічної інспекції Поліського округу до відповідача Клеванської селищної ради, в якому прокуратура просить суд:
- скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5624655400:02:018:3252, площею 0,3445 га, із одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї прав;
- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права власності за територіальною громадою в особі Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області на земельну ділянку з кадастровим номером 5624655400:02:018:3252, площею 0,3445 га, припинивши право комунальної власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3133104556246).
Ухвалою від 19.01.2026 позовну заяву залишено без руху. Встановлено Рівненській окружній прокуратурі строк та спосіб на усунення недоліків позовної заяви.
Прокуратура усунула недоліки позовної заяви в межах процесуального строку.
Ухвалою від 27.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/24/26. Постановлено здійснювати розгляд справи розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 19.02.2026. Запропоновано сторонам подати заяви по суті спору та встановлено процесуальні строки для подання таких заяв.
09 лютого 2026 року від Клеванської селищної ради надійшов відзив.
11 лютого 2026 року від Рівненської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив.
16 лютого 2026 року від Клеванської селищної ради надійшли два ідентичних заперечення на відповідь на відзив № 210/02-19 від 13.02.2026 та № 210/02-19 від 16.02.2026.
Ухвалою від 19.02.2026 закрито підготовче провадження у справі № 918/24/26. Призначено справу № 918/24/26 до судового розгляду по суті на 17.03.2026.
У судовому засіданні 17.03.2026 протокольною ухвалою оголошено перерву до 19.03.2026.
Процесуальні дії у судовому засіданні з розгляду справи по суті.
19 березня 2026 року судом встановлено, що відповідач не забезпечив явку повноважного представника у судове засідання, про час дату та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином під розписку його представника Бахчиванжи Сергія Юрійовича та звукозапис судового засідання, що підтверджується протоколом судового засідання від 17.03.2026.
19 березня 2026 року від відповідача надійшла заява, в якій Клеванська селищна рада просила суд, у зв'язку з неможливістю прибуття її представника, провести судове засідання 19.03.2026 без його участі. При ухваленні рішення також просила врахувати пояснення викладені у відзиві і в запереченнях на відповідь на відзив та суспільну значимість земельної ділянки з кадастровим номером 5624655400:02:018:3252, площею 0,3445 га для Клеванської селищної територіальної громади.
Згідно з вимогами ч.3 ст.196 ГПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалася обов'язковою та з огляду на наявність вказаної заяви відповідача, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання з розгляду справи по суті без участі представників Клеванської селищної ради.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи прокуратури, позивача та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Правова позиція прокуратури, викладена у позовній заяві.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в адміністративних межах Клеванської селищної територіальної громади розташований парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Клеванський парк» площею 7 га, створений рішенням Рівненського облвиконкому від 22.11.1983 №343 та віднесений до територій природно-заповідного фонду України. Територія парку перебуває у землекористуванні Клеванської селищної ради та підлягає особливому режиму охорони, який забороняє зміну меж, відведення земельних ділянок, їх використання під забудову та іншу діяльність, що не пов'язана з виконанням природоохоронних завдань. Рішенням Клеванської селищної ради від 08.05.2025 №1596 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3445 га з кадастровим номером 5624655400:02:018:3252 для розміщення та експлуатації об'єктів технічної інфраструктури, після чого здійснено її державну реєстрацію та зареєстровано право комунальної власності. Водночас відповідно до матеріалів землеустрою, картографічних матеріалів та містобудівної документації встановлено, що зазначена земельна ділянка повністю накладається на територію парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва «Клеванський парк», тобто фактично знаходиться в межах земель природно-заповідного фонду.
З огляду на вимоги Земельного кодексу України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» такі землі перебувають під особливою охороною держави, а їх використання, зміна меж або відведення для інших потреб допускаються лише у встановленому законом порядку. При цьому жодних рішень щодо зміни меж або скасування статусу зазначеного об'єкта природно-заповідного фонду уповноваженими органами не приймалося. Таким чином, державна реєстрація спірної земельної ділянки як земель промисловості та реєстрація права комунальної власності на неї здійснені з порушенням вимог земельного та природоохоронного законодавства. З метою відновлення порушеного правового режиму земель природно-заповідного фонду та повернення до попереднього стану позивач просить скасувати державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та державну реєстрацію права комунальної власності на неї.
Із урахуванням викладеного прокуратура посилаючись на ст. ст. 1, 19, 43, 46, 80, 122, 153 ЗК України, ст. ст. 3, 7, 9, 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", вказує, що в даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що із державної власності в комунальну, за відсутності законної підстави, вибула земельна ділянка об'єкту природно-заповідного фонду - парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Клеванський парк».
Правова позиція відповідача, викладена у відзиві.
У відзиві відповідач вказав, що рішенням Клеванської селищної ради від 28.10.2025 № 1696 було надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів - парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Клеванський парк» орієнтовною площею 7 га, розташованого в селищі Клевань Рівненського району Рівненської області.
Клеванська селищна рада заперечує проти позову та обґрунтовує свою позицію законністю формування земельної ділянки; тим що статус земель природно-заповідного фонду не порушено, позаяк земельна ділянка розташована в межах парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Клеванський парк» і ця обставина була прямо врахована при розробленні документації; тим що дії ради відповідали вимогам законодавства щодо впорядкування території парку на виконання вимоги Державної екологічної інспекції Поліського округу № 132 від 25.12.2024; на ділянці розміщений об'єкт критичної інфраструктури (свердловина водопостачання), який забезпечує значну частину мешканців Клеваня (райони Клевань-2 та частково Клевань-1) питною водою, а відтак реєстрація права комунальної власності була необхідною для забезпечення його безперебійного функціонування та уникнення ризику відключення від електропостачання.
Так, відповідач заявляє, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5624655400:02:018:3252 не є новоствореною, а сформована в межах фактичного існуючого користування і відповідно до чинної містобудівної документації та з урахуванням існуючих меж (зокрема, обмежених бетонною огорожею). Формування здійснено під уже існуючим об'єктом інфраструктури який забезпечує питною водою значну частину населення громади, а не для нового будівництва. І саме для подальшого його функціонування та уникнення критичних ситуацій із водопостачанням виникла потреба сформувати земельну ділянку під об'єктом інфраструктури. Без реєстрації права комунальної власності на вказану земельну ділянку виникла б загроза у відключенні об'єкта критичної інфраструктури (свердловини) від електропостачання, що в свою чергу несло б небезпеку для мешканців громади залишитись без питної води.
Правова позиція прокуратури, викладена у відповіді на відзив.
Стосовно доводів відповідача із покликанням на рішення від 28.10.2025 № 1696 про розроблення проєкту землеустрою прокуратура вказує, що ще у 2008 році на замовлення Клеванської селищної ради вже були виготовлені матеріали землеустрою щодо встановлення меж парку, а у 2011 році затверджено Положення про парк та оформлено охоронне зобов'язання. Отже, режим території природно-заповідного фонду був встановлений задовго до формування спірної земельної ділянки, а дії ради у 2025 році не створюють нових правових підстав.
"Клеванський парк" є об'єктом природно-заповідного фонду та охороняється як національне надбання. Клеванська селищна рада зобов'язана забезпечувати дотримання режиму заповідання і не мала права змінювати характер використання земель, навіть якщо формально врахувала їх статус, позаяк закон прямо забороняє будь-яку діяльність, не пов'язану з функціями парку, а також господарську та підприємницьку діяльність, що загрожує його збереженню.
Закон вимагає, що зміна меж, площі або статусу об'єкта природно-заповідного фонду здійснюється лише за спеціальною процедурою, у межах якої необхідне отримання погодження уповноваженого центрального органу та рішення обласної ради. Фактично жодних рішень про зміну меж або площі парку не приймалося, а орган місцевого самоврядування незаконно сформував та зареєстрував земельну ділянку з іншим цільовим призначенням, тобто незаконно змінив цільове призначення та правовий режим земель.
Прокуратура наголошує, що статус земель природно-заповідного фонду не залежить від винесення меж у натуру, а цільове призначення таких земель є незмінним. В той час внаслідок неправомірних дій відповідача спірна ділянка у Державному земельному кадастрі обліковується як земля іншого призначення (інфраструктури/промисловості), що суперечить її фактичному розташуванню в межах природно-заповідного фонду.
Аргумент відповідача щодо розміщення об'єкта критичної інфраструктури на спірній земельній ділянці не є підставою для зміни правового режиму земель природно-заповідного фонду поза встановленою процедурою. Закон не передбачає можливості ігнорування режиму природно-заповідного фонду навіть з мотивів доцільності.
Правова позиція відповідача, викладена у запереченнях на відповідь на відзив.
Відповідно до паспорту гідрологічної свердловини № 2 складений згідно технічних умов проектування і спорудження бурових свердловин на воду БН-14-57 в 2005 році буріння свердловини № 2 було розпочато VIII.1970, а закінчено IX.1970. Так історично склалось, що свердловина № 2, яка знаходиться в селищі Клевань вул. Слов'янська, 62А Рівненського району Рівненської області потрапила до земель заповідно-природного фонду в 1983 році та в подальшому, до охоронного зобов'язання від 11.11.2011. Однак для надання питної води мешканцям селища Клевань-2 та Клевань-1 виникла необхідність привести у відповідність правовстановлюючі документи та технічну документацію на гідрогеологічну свердловину № 2 для недопущення її відключення від мережі електроживлення.
Під час розроблення проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у комунальну власність площею 0,3445 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд технічної інфраструктури (виробництва та розподілення газу, постачання пари та гарячої води, збирання, очищення та розподілення води) (код згідно КВЦПЗД 11.04) в селищі Клевань, вул. Слов'янська, 62А Рівненського району Рівненської області, було вказано (відповідно до чинної містобудівної документації), що земельна ділянка відноситься до парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва «Клеванський парк» і відповідно до рішення Клеванської селищної ради від 28.10.2025 № 1696, буде розроблено проєкт землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів, ділянка кадастровий номер 5624655400:02:018:3252 буде вказана, як ділянка природно заповідного фонду, на яку поширюються усі обмеження і обтяження у використанні.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Судом встановлено, що в адміністративних межах Клеванської селищної територіальної громади знаходиться парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Клеванський парк», площею 7 га, який створений рішенням Рівненського облвиконкому від 22.11.1983 № 343 «Про віднесення території та об'єктів природно-заповідного фонду області відповідно до затвердженої Радою Міністрів Української РСР класифікації» (зі змінами рішення облвиконкому від 18.06.1991 № 98 «Про впорядкування об'єктів природно-заповідного фонду області»), з метою збереження старовинного декоративного парку з різновидовим складом дерев.
Положення про парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва місцевого значення «Клеванський парк», затверджене 11.11.2011 Держаним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Рівненській області та погоджене головою Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області.
Відповідно до п. 1.2. Положення Парк входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.
Парк загальною площею 7,0 га розташований в селищі Клевань Рівненського району Рівненської області (п. 1.3. Положення).
Територія Парку, разом з усіма об'єктами, що на ньому знаходяться, є у землекористуванні Клеванської селищної ради (п. 1.4. Положення).
Межі Парку встановлюються в натурі відповідно до законодавства, оформляються відповідними знаками та інформаційними аншлагами, наносяться на відповідні планово-картографічні матеріали органів Держземагенства України, обов'язково враховуються при реконструкції та розвитку прилеглих територій (п. 1.6. Положення).
Відповідно до п. 2.1. Положення, основним призначенням Парку є збереження, підтримання та відновлення паркових ландшафтних композицій, а також проведення екскурсій і масового відпочинку населення. Його територія може використовуватись і для проведення наукових досліджень. Природоохоронні функції поєднуються в парку з історичними, культурними та естетичними.
Основними завданнями Парку є охорона, відтворення і раціональне використання ландшафтів, рослинного і тваринного світу, пам'яток живої і неживої природи, історії та культури в оздоровчих, еколого-освітніх, виховних, пізнавальних та наукових цілях; проведення еколого-освітньої роботи, пропаганда природних та історико-культурних цінностей Парку.
Відповідно до охоронного зобов'язання від 11.11.2011, Клеванською селищною радою дано зобов'язання щодо забезпечення дотримання режиму заповідання та екологічних вимог при використанні природних ресурсів Парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Клеванський парк».
Згідно п. 3.1. Положення, на території парку забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на нього завдань і загрожує його збереженню, а також порушує режим охорони території, серед яких - проведення господарської і підприємницької діяльності. Цим же пунктом забороняється зміна меж, відведення і надання земельних ділянок Парку для інших потреб, використання їх під будівництво, надання земельних ділянок під забудову, будь-яка діяльність, що може негативно вплинути на стан збереження природних комплексів.
Із матеріалів справи встановлено, що рішенням Клеванської селищної ради від 08.05.2025 за № 1596 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність з кадастровим номером 5624655400:02:018:3252, площею 0,3445 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд технічної інфраструктури (виробництво та розподілення газу, постачання пари та гарячої води, збирання, очищення та розподілення води) в селищі Клевань, вул. Слов'янська, 62 А.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 5624655400:02:018:3252, площею 0,3445 га зареєстрована 28.04.2025 за Клеванською селищною радою, відомості про державну реєстрацію обтяжень відсутні.
Водночас, згідно з проєктом землеустрою, вказана земельна ділянка площею 0,3445 га має обмеження у використанні, а саме: 10.07. парки пам'ятки садово-паркового мистецтва, площею 0,3445.
Таким чином судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5624655400:02:018:3252 повністю накладається на об'єкт природно-заповідного фонду. Факт перебування вищевказаної ділянки в межах природно-заповідного фонду також підтверджується картографічними матеріалами, витягом з містобудівної документації.
Так, відповідно до матеріалів викопіювання з проекту землеустрою земельної ділянки з кадастровим номером 5624655400:02:018:3252 та з матеріалів землеустрою з організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду парку пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Клеванський парк» є ідентичними.
Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 18 ЗК України встановлено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Частиною 1 статті 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.
До особливо цінних земель відносяться, зокрема, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення (п. "г" ч. 1 ст. 150 ЗК України).
Згідно зі ст. 45 ЗК України землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.
За змістом ст.ст. 43, 44 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів визначає Закон України "Про природно-заповідний фонд України", у абзаці 2 преамбули якого зазначено, що природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
У статті 1 Закон України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено , що завданням законодавства України про природно-заповідний фонд України є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі.
Згідно з положеннями ч. ч. 1.2 ст. 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до природно-заповідного фонду України належать природні території та об'єкти, зокрема, заказники. Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.
На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
У відповідності до п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до природно-заповідного фонду України належать: штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам'ятки природи, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.
У ст. 8 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" наведено перелік основних засобів збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Так, збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом: встановлення заповідного режиму; організації систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів та об'єктів; проведення комплексних досліджень з метою розробки наукових основ їх збереження та ефективного використання; додержання вимог щодо охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, здійснення оцінки впливу на довкілля; запровадження економічних важелів стимулювання їх охорони; здійснення державного та громадського контролю за додержанням режиму їх охорони та використання; встановлення підвищеної відповідальності за порушення режиму їх охорони та використання, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів та об'єктів; проведення широкого міжнародного співробітництва у цій сфері; проведення інших заходів з метою збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
У відповідності до ст. 37 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами. Оголошення парків-пам'яток садово-паркового мистецтва провадиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів. На території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження.
Згідно зі ст. 38 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню. На території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва забезпечується проведення екскурсій та масовий відпочинок населення, здійснюється догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки, рубки реконструкції та догляду з підсадкою дерев і чагарників ідентичного видового складу, замість загиблих, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження композицій із дерев, чагарників і квітів, трав'яних газонів. На території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва може проводитися зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів. Утримання та реконструкція парків-пам'яток садово-паркового мистецтва провадиться за проектами, що розробляються спеціалізованими науковими та проектними установами і затверджуються органами, у підпорядкуванні яких перебувають ці парки, за погодженням з: центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища - щодо парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення; обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища - щодо парків-пам'яток садово-паркового мистецтва місцевого значення.
Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №916/2791/13 виклала висновок про те, що положення розділу ІІ «Землі України» Земельного кодексу України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.
Відповідно до частин 9, 10 статті 791 ЗК України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Згідно з частиною 13 статті 791 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Відповідно до частини 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об'єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
Таким чином, єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації (аналогічний висновок викладено в пункті 50 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22
Вибуття з державної власності земельної ділянки котре супроводжується незаконною зміною цільового призначення зумовлює необхідність заявлення позовної вимоги, спрямованої на скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення землі та водночас поновить права законного розпорядника спірної земельної ділянки (аналогічний висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22 та від 21.01.2025 у справі № 904/6886/23).
Судом встановлено, що на час прийняття рішення про реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 5624655400:02:018:3252 парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Клеванський парк» вже був створений, а його землі відносилися до земель природно-заповідного фонду.
У постановах від 02.04.2024 у справі № 904/917/23 та від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18 Верховний Суд вказав, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об'єкта природно заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним.
У постанові Верховного Суду від 11.03.2025 у справі № 420/10968/23 сформульовано висновок про те, що «правовідносини з приводу особливого режиму використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду виникають не з моменту встановлення їх меж в натурі, складання і затвердження проектів землеустрою, формування земельних ділянок та передачі їх у користування об'єкту природно-заповідного фонду, складання і затвердження проектів організації території об'єкту та охорони його природних комплексів, а з моменту визначення їх меж за проектом створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду». Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 820/5402/16 та від 04.12.2024 у справі № 420/10959/23,
Враховуючи, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5624655400:02:018:3252 розташована в межах парку пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Клеванський парк», що в силу статей 43, 44 Земельного кодексу України свідчить про її належність в частині накладення меж до категорії земель природно-заповідного фонду.
Суд виснує, що перебування спірної вищевказаної земельної ділянки, сформованої після оголошення/створення території чи об'єкта природно заповідного фонду в установленому порядку, в межах території та об'єкту природно-заповідного фонду безумовно свідчить про віднесення такої земельної до земель природно-заповідного фонду.
Наявність відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5624655400:02:018:3252, площею 0,3445, яка накладається на землі природно-заповідного фонду, як земельної ділянки промисловості у Державному земельному кадастрі порушує принципи об'єктивності, достовірності, повноти його відомостей, визначені ст. 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр».
Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.
Відповідно до вимог ст. 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд» зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об'єктів природно заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.
Положеннями статті 20 ЗК України унормовано умови встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Згідно з ч. 7 ст. 20 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Натомість, усупереч зазначеному, матеріали справи не містять доказів погодження облдержадміністрацією чи Кабінетом Міністрів України зміни цільового призначення спірної земельної ділянки. Згідно з відповіддю Департаменту екології та природних ресурсів, до департаменту не надходив проєкт зміни меж та площі парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Клеванський парк» із необхідними матеріалами, і відповідного рішення обласна рада не приймала.
Згідно ч.ч. 1, 3, 9 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав.
Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
У відповідності до ст. 13 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру поряд із іншими включаються такі відомості про землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць: площа земель в межах території адміністративно-територіальної одиниці; інформація про акти, на підставі яких встановлені та змінені межі адміністративно-територіальних одиниць; відомості про категорії земель у межах адміністративно-територіальної одиниці: назва, код (номер), межі категорії земель; опис меж; площа; інформація про документи, на підставі яких встановлено категорію земель; відомості про угіддя адміністративно-територіальної одиниці: назва, код (номер); контури угідь; площа; інформація про документи, на підставі яких визначено угіддя; інформація про якісні характеристики угідь.
Таким чином, відомості з Державного земельного кадастру є інформативними для визначення категорії земельної ділянки, її меж, складу угідь, тощо.
Відповідно до частини 13 статті 79-1 Земельного кодексу України та частини 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, зокрема, в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Суд виснує, що внесення до Державного земельного кадастру відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5624655400:02:018:3252, площею 0,3445 та з віднесенням її до категорії земель промисловості не відповідає вимогам чинного законодавства, враховуючи, що вказана земельна ділянка розташована в межах ботанічної пам'ятки природи місцевого значення «Клеванський парк», що в силу статей 43, 44 Земельного кодексу України свідчить про її належність в частині накладення/перетину меж до категорії земель природно-заповідного фонду.
Частиною 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
За визначенням, наведеним в п. 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав проводиться шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини 3 статті 26 вказаного Закону, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Таким чином, для відновлення становища, що існувало до порушення, необхідним є скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, що, у свою чергу, відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Суд зауважує, що посилання відповідача на те, що спірна земельна ділянка не є нововідведеною, а сформована в межах фактичного існуючого користування під об'єктом інфраструктури, не спростовує встановлених судом порушень. За змістом ч.ч. 1, 3, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки є юридично значимою дією, внаслідок якої земельна ділянка набуває статусу об'єкта цивільних прав, із визначенням її площі, меж та внесенням відповідних відомостей до Державного земельного кадастру.
Отже, незалежно від фактичного користування чи наявності на ній об'єктів, саме формування земельної ділянки та її державна реєстрація як окремого об'єкта із визначеним цільовим призначенням повинні здійснюватися з дотриманням вимог законодавства щодо категорії земель. У даному випадку така реєстрація відбулася із віднесенням земельної ділянки до категорії земель промисловості, що суперечить її фактичному розташуванню в межах території природно-заповідного фонду.
Доводи відповідача про те, що статус земель природно-заповідного фонду був врахований при формуванні ділянки та на неї поширені відповідні обмеження, суд вважає необґрунтованими. Сам по собі факт зазначення обмежень у використанні земельної ділянки не змінює її правового режиму та не усуває порушення, яке полягає у неправомірному віднесенні такої земельної ділянки до іншої категорії земель.
Суд підкреслює, що належність земель до категорії природно-заповідного фонду визначається їх місцем розташування та встановленим правовим режимом, який є імперативним і не може бути змінений шляхом включення до відомостей кадастру інформації про обмеження.
Щодо посилань відповідача на положення законодавства про можливість розроблення проєктів землеустрою щодо територій природно-заповідного фонду без вилучення земель у землевласників та землекористувачів, суд зазначає, що такі норми регулюють питання встановлення меж та організації території, однак не надають повноважень змінювати категорію земель або їх цільове призначення всупереч вимогам ст. 20 Земельного кодексу України та ст. 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Таким чином, наведені відповідачем обставини не спростовують факту незаконної зміни правового режиму спірної земельної ділянки.
Аргументи відповідача щодо вжиття заходів з упорядкування території парку, зокрема прийняття рішення від 28.10.2025 № 1696 про розроблення проєкту землеустрою, також не впливають на правову оцінку спірних правовідносин.
Як встановлено судом, правовий статус території парку як об'єкта природно-заповідного фонду визначений ще у 1983 році, а також підтверджений відповідною документацією та охоронними зобов'язаннями у 2011 році. Відтак, подальші дії щодо розроблення документації із землеустрою не змінюють вже існуючого правового режиму земель і не можуть легітимізувати порушення, допущені при формуванні спірної земельної ділянки.
Суд також критично оцінює доводи відповідача про суспільну необхідність оформлення права комунальної власності на спірну земельну ділянку у зв'язку з розміщенням на ній об'єкта критичної інфраструктури. Наявність такого об'єкта не звільняє орган місцевого самоврядування від обов'язку діяти в межах та у спосіб, визначених законом, а також не є підставою для порушення встановленого режиму земель природно-заповідного фонду. Чинне законодавство не передбачає можливості зміни категорії земель природно-заповідного фонду чи їх використання всупереч встановленому режиму з мотивів доцільності або суспільної необхідності без дотримання спеціальної процедури, визначеної законом.
Отже, доводи відповідача у їх сукупності не спростовують встановлених судом обставин та не свідчать про правомірність формування і державної реєстрації спірної земельної ділянки із віднесенням її до категорії земель промисловості.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні за змістом висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц).
Отже, задоволення вимог про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки та припинення і скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Клеванської селищної ради на спірну земельну ділянку повною мірою забезпечить поновлення порушених прав та інтересів держави у сфері охорони та збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, державного контролю за додержанням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду і природоохоронного законодавства, управління та регулювання у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Із урахуванням викладеного у сукупності суд дійшов висновку про задоволення позову з огляду на те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5624655400:02:018:3252, площею 0,3445 га сформована та зареєстрована з порушенням вимог земельного і природоохоронного законодавства, оскільки повністю розташована в межах об'єкта природно-заповідного фонду - парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва «Клеванський парк», що зумовлює її належність до земель природно-заповідного фонду та виключає можливість віднесення до іншої категорії земель.
Скасування вказаної державної реєстрації має наслідком припинення існування такого об'єкта та припинення всіх прав саме щодо сформованої земельної ділянки - з кадастровим номером 5624655400:02:018:3252. Однак зазначене не припиняє наявних прав власності на земельну ділянку природно-заповідного фонду в її відповідних межах.
Щодо представництва прокурором інтересів держави у суді.
Суд виснує про наявність підстав для звернення прокурора із даним позовом до суду в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Поліського округу з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частини 3, 5 ст. 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 (далі - Рішення Конституційного Суду України), державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів.
Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У вказаному випадку інтерес держави полягає у необхідності неухильного дотримання вимог законодавства у сфері охорони об'єктів природно-заповідного фонду.
Окрім того, зобов'язання держави у сфері охорони навколишнього природного середовища закріплені у ст. 50 Конституції України, ст. ст. 10, 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законі України «Про
Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» та інших нормативно-правових актах.
В Основних засадах (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2030 року, затверджених Законом України від 28.02.2019, зазначається, що низький рівень фінансового та матеріально-технічного забезпечення організації і функціонування природно-заповідного фонду, невідповідність системи охорони природно-заповідного фонду сучасним вимогам, низький рівень екологічної освіти та інформованості населення зумовлюють загрозу нецільового використання та втрати його територій та об'єктів.
Незважаючи на те, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод безпосередньо не закріплює право на безпечне довкілля, питання його захисту та вплив екологічних факторів на людину стають предметом розгляду Європейським судом з прав людини, у тому числі й у справах проти України.
Збереження об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється задля можливості їх використання у суспільному житті в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь та є пріоритетним конституційним завданням держави із забезпечення прав громадян на безпечне довкілля.
Через особливу привабливість таких земель, обмежень у їх використанні вони часто стають об'єктами правопорушень. Непоодинокими є випадки протиправного заволодіння землями природно-заповідного фонду.
За таких умов, охорона та збереження об'єктів та територій природно заповідного фонду є пріоритетом та незмінно складає державний і суспільний інтерес.
Статтею 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
В даному випадку органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Державна екологічна інспекція Поліського округу з наступних підстав.
Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію Поліського округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 № 32, Держекоінспекція: здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства, зокрема про охорону і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду; звертається до суду із позовами щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб.
Таким чином, уповноваженим державою органом у спірних правовідносинах є Державна екологічна інспекція Поліського округу, яка здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства, зокрема про охорону і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду та має повноваження звертатись до суду, з метою реалізації повноважень у сфері охорони й збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, відповідно до ст. 11 Закону України «Про природно-заповідний України», Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, та Положення про Державну екологічну інспекцію Поліського округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 № 32. Згідно з Положенням (п. 7) Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно з Положенням про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 № 230, Територіальний (міжрегіональний територіальний) орган Держекоінспекції здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог закону про охорону і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, у тому числі щодо додержання режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду (п.п. 15 п. 2 Розділу ІІ); проводить перевірки (у тому числі документальні) із застосуванням інструментальнолабораторного контролю, складає відповідно до законодавства акти за результатами здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства з питань, що належать до його компетенції, надає обов'язкові до виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства та здійснює контроль за їх виконанням (п. 3 Розділу ІІ Положення); вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах (п. 11. Розділу ІІ Положення).
Крім цього, згідно з п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію Поліського округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 № 32, Державна екологічна інспекція Поліського округу є міжрегіональним територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується.
Відповідно до Положення, Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності і господарювання вимог законодавства, зокрема за додержанням режиму використання земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні, звертається до суду з позовом щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
За таких обставин саме Державна екологічна інспекція Поліського округу як орган державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища є органом, уповноваженим у даних правовідносинах на захист інтересів держави в розумінні ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Рівненською окружною прокуратурою до Державної екологічної інспекції Поліського округу надіслано лист про виявлені порушення, з проханням повідомити чи вживатимуться заходи на усунення зазначених порушень, у тому числі в судовому порядку.
З отриманої відповіді вбачається, що такі заходи не вживалися та вживатись не будуть.
Таким чином, подання Рівненською окружною прокуратурою позовної заяви обумовлено необхідністю відновлення та захисту порушених інтересів держави, які полягають у неухильному дотриманні режиму охорони та використання об'єкта природно-заповідного фонду.
Встановлюючи відсутність підстав для представництва інтересів держави, обов'язковими є висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Зазначена позиція міститься у постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 4/166 «б».
Аналогічні правові позиції Верховного суду щодо наявності підстав для представництва органами прокуратури інтересів держави викладені у постановах від 01.03.2018 у справі № 922/1361/17, від 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 25.09.2018 у справі № 804/2244/18, від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17, від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 26.02.2019 у справі № 905/803/18, від 25.03.2019 у справі № 469/580/16-ц. Аналіз позицій Верховного Суду вказує на те, що лише звернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з відповідним позовом можна вважати належним здійсненням захисту інтересів держави. Інші вжиті заходи (зокрема, листування) не відповідають вимогам чинного законодавства, зазначеним позиціям. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 по справі № 912/898/18.
Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 (справа № 912/2385/18) невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зроблено висновок, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи органу, уповноваженого на здійснення захисту інтересів держави в суді, про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом до суду, сам факт незвернення з позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо захисту інтересів держави, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для вжиття заходів реагування та звернення до суду з таким позовом.
У постанові від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 Верховний Суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому, прокурор не зобов'язаний установлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.
У даному випадку прокурор не виступає у якості альтернативного суб'єкта звернення до суду, оскільки є суб'єкт владних повноважень Державна екологічна інспекція Поліського округу, яка всупереч цим інтересам їх не захищає, що проявляється в пасивній усвідомленій поведінці останньої.
Таким чином, Державна екологічна інспекція Поліського округу, маючи відповідні повноваження для захисту інтересів держави, але всупереч цим інтересам їх захист не здійснює, у зв'язку з чим, прокуратурою подано до суду даний позов.
На підставі викладеного, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається, прокуратурою заявлено 2 позовні вимоги немайнового характеру. При цьому позовну заяву подано 31.12.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС. Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч. 2 цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
За подання позовної заяви прокуратурою сплачено судовий збір у необхідному розмірі - 5 324 грн 80 коп., про що свідчить платіжна інструкція № 29 від 13.01.2026.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 5 324 грн 80 коп., сплачені Рівненською обласною прокуратурою покладаються на відповідача у справі.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Державної екологічної інспекції Поліського округу до відповідача Клеванської селищної ради про скасування державної реєстрації земельної ділянки та державної реєстрації права власності на земельну ділянку задовольнити.
2. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5624655400:02:018:3252, площею 0,3445 га, із одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї прав.
3. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права власності за територіальною громадою в особі Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області (вул. І.Франка, 20, смт. Клевань, Рівненський район, Рівненська область, 35312; код ЄДРПОУ 04387094) на земельну ділянку з кадастровим номером 5624655400:02:018:3252, площею 0,3445 га, припинивши право комунальної власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3133104556246).
4. Стягнути з Клеванської селищної ради (вул. І.Франка, 20, смт. Клевань, Рівненський район, Рівненська область, 35312; код ЄДРПОУ 04387094) на користь Рівненської обласної прокуратури (р/р UA22820172034313 0001000015371, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 5 324 (п'ять тисяч триста двадцять чотири) грн 80 коп.
5. Наказ на виконання пункту 4 резолютивної частини рішення видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано суддею "30" березня 2026 року.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Суддя І.О.Пашкевич