27 березня 2026 року Справа № 915/1698/25
м.Миколаїв
Суддя Господарського суду Миколаївської області Мавродієва М.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Миколаївська електропостачальна компанія»,
до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ),
про: стягнення 699,02 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю “Миколаївська електропостачальна компанія» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 699,02 грн за спожиту у серпні 2025 року електричну енергію по договору №56/1782 від 30.06.2020 про постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, який було укладено з відповідачем як фізичною особою-підприємцем.
Ухвалою суду від 01.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання. Запропоновано відповідачу, у разі наявності заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, в 5-денний строк від дня отримання даної ухвали, подати суду заяву у відповідності до ч.4 ст.176 ГПК України. Запропоновано відповідачу, в 15-денний строк від дня отримання цієї ухвали, надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Копія вказаної ухвали була направлена на адресу місця реєстрації ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , та 19.12.2025 була повернута поштовим відділенням за зворотною адресою з відміткою: “за закінченням терміну зберігання» (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором R067049531432).
Оскільки за приписами ч.6 ст.242 ГПК України день проставлення поштовим відділенням відмітки “за закінченням терміну зберігання» не вважається днем вручення судового рішення, у суду не було підстав вважати, що відповідача належним чином поінформовано про розгляд даної справи.
З урахуванням наведеного, суд ухвалою від 12.01.2026 постановив повторно направити на адресу відповідача копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 01.12.2025 про відкриття провадження у даній справі із проставлянням на ній відмітки “Судова повістка».
Також суд ухвалив провести розгляд даної справи поза межами встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку у розумний строк, тривалість якого обумовлена запровадженням в Україні воєнного стану.
Копія ухвали Господарського суду Миколаївської області від 01.12.2025 була повторно направлена на адресу місцезнаходження відповідача у поштовому відправленні із проставлянням відмітки “Судова повістка» та 20.01.2026 була повернута поштовим відділенням за зворотною адресою з відміткою: “адресат відсутній за вказаною адресою» (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором R067079443252).
Частиною 7 ст.120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу - учасника процесу.
Згідно зі ст.11 ГПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону).
Відповідно до приписів п.5 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009, і які регулюють відносини між ними.
Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою “Вручити особисто», рекомендовані листи з позначкою “Судова повістка» приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (п.п.11 та 17 Правил надання послуг поштового зв'язку).
Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою “Судова повістка», рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу (п.99 Правил надання послуг поштового зв'язку).
Відповідно до п.п.116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі №904/2584/19).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду про відкриття провадження у справі відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомити суду про зміну свого місцезнаходження.
До того ж, 12.01.2026 судом також розміщено оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України у порядку встановленому ч.4 ст.122 ГПК України, яким повідомлено відповідача про розгляд даної справи судом.
Отже, з урахуванням приписів ст.11, п.5 ч.6 ст.242 ГПК України, слід вважати, що відповідач належним чином повідомлений про відкриття 01.12.2025 провадження у даній справі та розгляд судом справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач не скористався наданим йому ст.ст.161, 165 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи позивача не спростував.
Згідно ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідачем не подавалось до суду заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Щодо тривалості судового провадження, суд, з урахуванням критеріїв розумності, які вироблені Європейським судом з прав людини вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. У частині 1 статті 6 Конвенції закріплено елементи права на судовий захист, серед яких є розумний строк розгляду справи, який вважається окремим елементом доступності правосуддя.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), правовою основою функціонування та діяльності якого є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, опрацював критерії, які дозволяють зробити висновки про розумність розгляду конкретної справи. Зокрема, у п.47 рішення у справі “Бараона проти Португалії» 1987 року Суд відзначив: “Розумність тривалості розгляду повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформульованих у практиці Суду, зокрема, комплексності справи, поведінки заявника і відповідних державних органів». Критерій комплексності справи означає оцінювання складності справи з урахуванням обставин і фактів, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Вона може бути пов'язана як із питаннями факту, так і з правовими аспектами: характером фактів, які необхідно встановити; кількістю питань, які розглядаються в межах справи; віддаленістю, з точки зору простору та часу, між подіями та фактами, що розглядаються, та процесом судочинства; кількістю свідків та інших проблем, пов'язаних зі збором доказів; міжнародними факторами; приєднанням справи до інших, а також вступом у процес нових осіб. Крім того, складність справи, а відтак й строк її розгляду, залежать, від складності предмету доказування у справі, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми матеріального права; від обсягу фактів предмета доказування, який може змінюватися у зв'язку зі зміною підстав позову, збільшенням чи зменшенням позовних вимог; від кількості доказів, наданих сторонами».
Також ЄСПЛ зазначає, що тривалість строку розгляду справи може бути пов'язана з перевантаженням судової системи, що, в свою чергу, може бути викликано певними надзвичайними ситуаціями. Приймаючи до уваги, що з початку військової агресії Російської Федерації проти України бойові дії ведуться, у тому числі, на території Миколаївської області, Господарський суд Миколаївської області, через оголошення повітряних тривог, перебої з постачанням електричної енергії тощо, працював з певними обмеженнями у здійсненні правосуддя та не мав об'єктивної можливості для повноцінного розгляду справи в межах строку, передбаченого ГПК України.
Відповідно, справа розглянута судом в розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та вирішення справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Суд вказує, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що 30.06.2020 між позивачем, як Постачальником, та фізичною особою - підприємцем Фроловою Іриною Іванівною, як Споживачем, укладено договір №56/1782 про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (далі - Договір).
Згідно п.2.1 Договору, Постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Підпунктом 1 п.6.2 Договору визначено, що Споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами договору.
Пунктом 7 Комерційної пропозиції (додаток №2 до Договору), в редакції додаткової угоди від 01.09.2020, передбачено, що договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг набирає чинності з дати оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії, або підписання споживачем заяви-приєднання до умов договору і укладається на строк до 01.09.2020, а в частині розрахунків договір діє до повного їх завершення. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
Пунктом 5.8 Договору встановлено, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Відповідно до пункту 3 Комерційної пропозиції, постачальник до 6 числа наступного за розрахунковим місяця надає Споживачу рахунок на оплату за фактично спожиту електроенергію у попередньому місяці. Споживач має можливість самостійно формувати рахунок на оплату за спожиту електричну енергію, інші рахунки, за допомогою інтернет-магазину комунальних послуг: elektropostach.mk.ua (далі-Сервіс). Споживач протягом одного робочого дня зобов'язаний підписати електронно цифровим підписом (далі-ЕЦП) рахунок на оплату за спожиту електричну енергію, інші рахунки, «Акт прийняття-передавання товарної продукції» та після цього завантажити їх на Сервіс. У разі не завантаження Споживачем підписаних ЕЦП документів, вони вважаються підписаними з боку Споживача без зауважень.
Платіжний документ формується Постачальником безкоштовно, згідно з обраною комерційною пропозицією до Договору. Платіжні документи на оплату надаються Споживачам у відповідних структурних підрозділах Постачальника, через персональну сторінку Споживача на веб-сайті Постачальника або електронною поштою, факсимільним зв'язком, поштовим зв'язком, кур'єром чи іншими способами з використанням інформаційних технологій у системі електронного документообігу у порядку, передбаченому Договором.
Якщо рахунок за електроенергію не був отриманий Споживачем ні через Персональну сторінку споживача, ні у паперовому вигляді у Постачальника на 6 (шостий) робочий день місяця наступного після розрахункового - він вважається таким, що вручений Постачальником Споживачу та Споживач вважається таким, що з ними ознайомлений.
Якщо фактичне споживання електричної енергії виявиться більшим ніж очікуване, різниця між сумою планових платежів та вартістю фактично спожитої електроенергії має бути сплачена протягом 5 операційних днів з дня формування/отримання рахунків за фактично використану у розрахунковому періоді електричну енергію. Якщо фактичне споживання електричної енергії виявиться меншим ніж очікуване, надлишкові кошти зараховуються як оплата наступних платежів.
Сторони визнають, що електронний документ (сформований, підписаний з використанням цифрового підпису та переданий за допомогою Сервісу) ідентичний за документацією та реквізитами з документом на папері, та кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Використання Сервісу надає Споживачу можливість надавати/отримувати електронні документи, використовуючи ЕЦП для забезпечення виконання умов цього Договору.
У серпні 2025 року відповідач, як фізична особа - підприємець, спожив електричну енергію в обсягах 162 кВт/год на суму 699,02 грн, що підтверджується рахунком №56/1782/8/1 від 03.09.2025 та актом прийняття передавання товарної продукції від 31.08.2025.
Рахунки з актами приймання-передавання товарної продукції направлялись на електронну та поштову адресу Споживача.
Вказані обставини підтверджуються письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи, та не спростовані відповідачем.
Відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Фролова Ірина Іванівна припинила підприємницьку діяльність з 10.01.2025.
При цьому, судом прийнято до уваги, що договір, у якому сторонами є суб'єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов'язання, що з нього виникають, є господарськими.
Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (стаття 609 ЦК України).
Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно ст.51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до ст.52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом вказаних статей однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Аналогічна правова позиція наведена і в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 09.10.2019 по справі №127/23144/18.
За змістом ч.1 ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Позивач стверджує, а відповідач не спростовує, що всупереч умов Договору відповідачем не здійснена оплата за спожиту у серпні 2025 року електроенергію у сумі 699,02 грн.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
В силу приписів п.4) ч.3 наведеної норми змагальність сторін є однією з засад (принципів) господарського судочинства.
Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч.3 ст.74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
В силу приписів ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до положень ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18).
Відповідач не спростував вимоги та доводи позивача, та не надав суду відповідні докази, які свідчать про сплату ним суми заборгованості у сумі 699,02 грн.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, відповідачем не спростовані та не заперечені, у зв'язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Фролової Ірини Іванівни ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Миколаївська електропостачальна компанія» (54055, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Погранична, буд.39/1, ідент.код 42129888) 699,02 грн основного боргу та 2422,40 грн судового збору.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя М.В.Мавродієва