ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.03.2026Справа № 910/329/26
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебет Кредит"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогенеруюча компанія "Укргідроенерго"
про стягнення 98 331,94 грн.,
Без виклику (повідомлення) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Дебет Кредит" (далі - позивач, Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогенеруюча компанія "Укргідроенерго" (далі - відповідач, Компанія) заборгованості у загальному розмірі 98 331,94 грн. за укладеним між сторонами 23.03.2023 року договором про надання послуг № 23/01/11 (далі - Договір), з яких: 60 000,00 грн. - основний борг, 25 828,35 грн. - пеня, 2 652,39 грн. - 3 % річних, 9 851,20 грн. - інфляційні втрати.
Крім того, Товариство вказало, що попередній розмір його витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги у цій справі складає 20 000,00 грн., які позивач просив стягнути з Компанії.
Ухвалою від 20.01.2026 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/329/26, вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
27.02.2026 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Компанії від 26.02.2026 року на позовну заяву, в якому остання заперечила проти задоволення вимог Товариства з огляду на те, що строк дії укладеного між сторонами Договору закінчився 23.03.2024 року та не був автоматично пролонгований строком ще на 1 календарний рік, а після закінчення цього строку сторони врегулювали взаєморозрахунки за фактично надані послуги шляхом щомісячного надання та прийняття таких послуг.
Відповідач зазначив про необґрунтованість вимог Товариства щодо сплати вартості наданих за актами від 28.06.2024 року № 132 та від 31.07.2024 року № 153 послуг на загальну суму 30 000,00 грн., оскільки за попередньою домовленістю з директором Товариства - Оленою Вірич, погашення заборгованості за вказані місяці відбулося шляхом працевлаштування на Товариство відповідальної особи за Договором, а саме - ОСОБА_1 (згідно з пунктом 2.5.1 Договору). Так, відповідно до платіжної інструкції від 20.08.2024 року № 190 на рахунок ОСОБА_1 було перераховано заробітну плату в розмірі 30 187,50 грн., що еквівалентно сумі наданих послуг за червень та липень 2024 року.
Крім того, послуги за актами від 30.08.2024 року № 182 та від 30.09.2024 року № 219 Компанії не надавались, а відтак й не були прийняті та оплачені замовником. Відповідач також звернув увагу на те, що акт № 182 був підписаний та прийнятий шляхом накладення електронного цифрового підпису без відома Компанії, оскільки представники позивача мали технічний доступ до ключів електронного підпису в межах надання бухгалтерських послуг за Договором (доступ був наданий виключно для виконання податкової та звітної функції).
У той же час, після припинення договірних відносин відповідачу не було надано доступу до кабінету на платформі "M.Е.Doc", з якого подавалася звітність, що позбавляє можливості встановити факт надання послуг, їх кількість та якість.
Слід зазначити, що у відзиві на позов Компанія також просила суд поновити їй процесуальний строк на подання цієї заяви по суті справи.
19.03.2026 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання позивача від 18.03.2026 року про залишення без розгляду відзиву Компанії від 26.02.2026 року на позовну заяву.
20.03.2026 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання Компанії від 20.03.2026 року, в якому остання просила суд здійснювати розгляд справи № 910/329/26 в судовому засіданні з повідомленням (викликом сторін), посилаючись на характер спірних правовідносин, наявність заперечень по суті позову та необхідність дослідження доказів, у тому числі їх оригіналів.
Ухвалою від 27.03.2026 року господарський суд міста Києва відмовив у задоволенні клопотання Компанії про поновлення строку на подання відзиву на позов та одночасно продовжив останній відповідний процесуальний строк до 27.02.2026 року, долучивши відзив на позов до матеріалів справи.
Ухвалою від 30.03.2026 року господарський суд міста Києва залишив без розгляду клопотання Компанії від 20.03.2026 року про розгляд справи № 910/329/26 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Інших клопотань чи заяв, у тому числі по суті справи, від сторін до суду не надходило.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
23.03.2023 року між Товариством (виконавець) та Компанією (замовник) був укладений Договір, за умовами якого позивач зобов'язався надавати регулярні послуги з бухгалтерського обслуговування, а Компанія, у свою чергу, - приймати та оплачувати належним чином надані послуги в обсязі та на умовах, визначених цим Договором та додатками до нього.
Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін, а також скріплений печатками наведених суб'єктів господарювання.
Відповідно до пункту 1.2 Договору послуги включають щомісячне ведення бухгалтерського обліку та підготовку податкової, фінансової звітності на підставі наданих замовником первинних документів, з урахуванням обсягу Послуг, вказаних в Переліку послуг (Додатку № 1). Порядок та особливості надання послуг визначаються у замовленні (Додаток № 2). Додаток № 1 та Додаток № 2 є невід'ємними частинами цього Договору.
Виконавець не несе відповідальності за суть господарських операцій замовника та їх відповідність нормам чинного законодавства України, а лише здійснює їх відображення в обліку на підставі наданих замовником первинних документів (пункт 1.5 Договору).
Згідно з пунктом 2.1 цього правочину протягом 2 (двох) робочих днів з моменту підписання цього Договору замовник надає виконавцеві віддалений доступ до власної АСБО у вигляді логіну та паролю, створеного спеціально для виконавця, а також повідомляє про СОІ (систему обміну інформацією), яка використовуватиметься сторонами для обміну електронними документами.
За змістом пункту 2.5.1 Договору в процесі його виконання сторони ведуть листування з використанням електронної пошти, у зв'язку з чим виконавець призначає відповідальну особу по контактам із замовником: ОСОБА_1 , адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 , телефон НОМЕР_1 .
Замовник самостійно та за власний рахунок встановлює систему відправки банківських платежів "Клієнт-банк". Замовник забезпечує виконавцю доступ до системи "Клієнт-банк" з можливістю переглядати, форматувати та друкувати банківські виписки та платіжні документи, але виключно без права підпису (пункт 2.12 наведеної угоди).
Пунктом 3.4.15 Договору на замовника покладено обов'язок оплачувати послуги виконавця в розмірі, порядку і терміни, встановлені розділом 4 даного Договору, приймати роботу за актом наданих послуг.
У пунктах 4.1, 4.2 Договору сторони дійшли згоди про те, що місячна вартість послуги виконавця залежить від кількості господарських операцій замовника з реалізації товарів, робіт, послуг (виписаних видаткових накладних та актів виконаних робіт), проведених протягом попереднього місяця. При укладенні цього Договору сторони у Замовленні визначають конкретних обсяг послуг, що необхідний замовнику, та вартість таких послуг.
Слід зазначити, що у Замовленні (Додаток № 2 до Договору) сторони передбачили наступну вартість послуг виконавця в залежності від обсягу господарських операцій, кількості персоналу замовника: при кількості господарських операцій від 0 до 10 - 3 500,00 грн., при кількості господарських операцій від 10 до 50 - 7 000,00 грн., при кількості господарських операцій від 50 до 100 - 15 000,00 грн., при кількості господарських операцій від 100 і далі - за домовленістю сторін на підставі рахунків виконавця у % співвідношенні до збільшеного обсягу робіт.
Згідно з пунктом 4.3 Договору в разі, якщо фактичний обсяг наданих послуг перевищує той, що було узгоджено в Замовленні, виконавець надсилає замовнику лист-повідомлення про даний факт з рахунком на сплату послуг, що були фактично надані. Сплата рахунку, виставленого виконавцем, є обов'язковою для замовника.
Пунктом 4.6 Договору передбачено, що оплата послуг виконавця здійснюється на підставі виставлених замовнику рахунків на умовах передоплати повної вартості таких послуг протягом 5 (п'яти) днів з дати виставлення рахунку.
Відповідно до пункту 5.1 Договору надані послуги у конкретному місяці зазначаються в акті приймання-передачі послуг. Акт складається за результатами наданих послуг за минулий календарний місяць незалежно від періодичності здачі податкової та іншої (згідно умов діючого законодавства) звітності замовника, що свідчить про належне надання послуг виконавцем і відсутність у сторін взаємних претензій. Акт складається в електронній формі, підписується сторонами за допомогою ЕЦП та надсилається за допомогою системи обміну інформацією.
За умовами пунктів 5.2, 5.3 цієї угоди на підтвердження факту надання послуг не пізніше останнього робочого дня місяця, у якому надавалися послуги, виконавець складає акт та передає його на підпис замовнику за допомогою СОІ. Датою (періодом) надання послуг вважається зазначена в акті дата (період) фактичного отримання наданих послуг замовником.
Пунктами 5.4, 5.5 Договору встановлено, що замовник зобов'язується протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати отримання акту повернути за допомогою СОІ скріплений ЕЦП примірник акту виконавцеві, або надати виконавцеві письмові мотивовані претензії до якості наданих послуг в порядку. Якщо протягом строку, вказаного у пункті 5.4 Договору, замовник не поверне за допомогою СОІ скріплений ЕЦП примірник акту виконавцю або не надасть письмові мотивовані претензії до якості наданих послуг, акт вважатиметься підписаним, а послуги - надані в повному обсязі, вчасно, належним чином та є прийнятими замовником.
За змістом пункту 5.6 означеного правочину надання послуг підтверджується також фактичним виконанням всіх передбачених Додатком № 1 дій щодо обробки первинних бухгалтерських документів замовника, внесення записів про господарські операції до бухгалтерських регістрів у АСБО, своєчасне подання у контролюючі органи податкової, фінансової та статистичної звітності замовника, нарахування заробітної плати замовника, веденням обліку розрахунків із постачальниками замовника, обліком реалізації товарів і послуг замовника та іншими діями.
Послуги, додатково надані виконавцем у звітному місяці, можуть бути зазначені в одному акті (пункт 5.7 Договору).
У позовній заяві Товариство вказувало на те, що протягом червня-вересня 2024 року останнє на виконання умов Договору надало Компанії передбачені цією угодою послуги на загальну суму 60 000,00 грн.
На підтвердження означених обставин позивач надав суду копії підписаних за допомогою ЕЦП сторін відповідних актів здачі-приймання робіт (надання послуг) від 28.06.2024 року № 132 на суму 15 000,00 грн., від 31.07.2024 року № 153 на суму 15 000,00 грн. та від 30.08.2024 року № 182 на суму 15 000,00 грн., а також копію підписаного виконавцем акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.09.2024 року № 219 на суму 15 000,00 грн., які в установленому Договором порядку були направлені замовнику через систему електронного документообігу, що підтверджується наданими позивачем витягами із системи "M.E.Doc", які містять інформацію про дату отримання відповідачем кожного з цих документів. Крім того, відповідні рахунки на оплату цих послуг також були направлені замовнику засобами електронного зв'язку.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань з надання послуг свідчить також відсутність з боку замовника претензій та повідомлень про порушення Товариством умов укладеного між сторонами Договору.
Проте, в порушення вищевказаних положень Договору відповідач вартість наданих йому протягом спірного періоду послуг не оплатив, заборгувавши таким чином виконавцю 60 000,00 грн.
Враховуючи наведені обставини, Товариство для захисту своїх прав звернулося до суду з даним позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу та нарахованих виконавцем штрафних санкцій і компенсаційних виплат.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України (тут і далі чинного на час виникнення спірних правовідносин) та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Заперечуючи проти задоволення вимог позивача, Компанія посилалася на те, що строк дії Договору закінчився 23.03.2024 року та не був автоматично пролонгований строком ще на 1 календарний рік, а після закінчення цього строку сторони врегулювали взаєморозрахунки за фактично надані послуги шляхом щомісячного надання та прийняття таких послуг.
Однак, вказані твердження оцінюються судом критично з огляду на таке.
Відповідно до пункту 8.1 Договору останній вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками (в разі, якщо замовник здійснює власну діяльність з використанням печатки). Сторони укладають цей Договір строком на 1 (один) рік.
За умовами пункту 8.2 цього правочину Договір може бути змінений, припинений, доповнений, подовжений і розірваний за згодою сторін, що оформляється відповідною додатковою угодою, підписаною обома сторонами.
З системного аналізу змісту вказаного пункту Договору в комплексному взаємозв'язку з рештою положень цієї угоди вбачається, що наведений пункт регулює порядок внесення змін до Договору в частині, зокрема, погоджених сторонами умов та строку його дії (у тому числі збільшення такого строку понад 1 рік), а також припинення (розірвання) означеного правочину, що оформляється відповідною додатковою угодою, підписаною обома сторонами.
У той же час, пунктом 8.10 Договору встановлено, що після закінчення строку його дії (тривалістю 1 рік), якщо жодна зі сторін не повідомить про припинення цього Договору за 30 календарних днів до дати закінчення, Договір вважається пролонгованим на 1 (один) рік. При цьому, кожна сторона має право його розірвати, попередивши про це іншу сторону відповідно до пункту 8.3 Договору.
Згідно з пунктом 8.3 цього правочину кожна зі сторін має право ініціювати дострокове розірвання даного Договору в односторонньому порядку, письмово повідомивши іншу сторону за 30 (тридцять) календарних днів до дати розірвання.
Відтак, наведеними спеціальними положеннями Договору врегульовано не порядок внесення змін до Договору (зокрема, подовження строку його дії понад 1 рік, як це передбачено пунктом 8.2), а його автоматичну пролонгацію в разі відсутності письмового повідомлення будь-якої зі сторін про припинення цього Договору за 30 календарних днів до дати закінчення. При цьому, така пролонгація відбувається без обов'язкового укладення між сторонами відповідної додаткової угоди.
Зважаючи на вищенаведені положення Договору, а також беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження направлення будь-якою зі сторін письмового повідомлення іншій стороні про припинення цього Договору за 30 календарних днів до дати закінчення (якою було 23.03.2024 року), суд дійшов висновку про те, що такий правочин у порядку приписів його пункту 8.10 був автоматично пролонгований ще на один рік, тобто до 23.03.2025 року.
Отже, відповідні заперечення Компанії проти позову визнаються судом необґрунтованими.
Посилання відповідача на відсутність підстав для стягнення з нього вартості наданих за актами від 28.06.2024 року № 132 та від 31.07.2024 року № 153 послуг на загальну суму 30 000,00 грн. внаслідок припинення відповідного зобов'язання шляхом працевлаштування на Товариство (за попередньою домовленістю керівників означених контрагентів) відповідальної особи за Договором, а саме - ОСОБА_1 (згідно з пунктом 2.5.1 Договору), та виплати цій особі за платіжною інструкцією від 20.08.2024 року № 190 коштів заробітної плати в розмірі 30 187,50 грн. (що еквівалентно сумі наданих послуг за червень та липень 2024 року), також оцінюються судом критично з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За загальним правилом, встановленим статтею 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Слід зазначити, що Цивільним кодексом України передбачені й інші випадки припинення зобов'язань, зокрема, припинення зобов'язання переданням відступного, зарахуванням зустрічних однорідних вимог, за домовленістю сторін, прощенням боргу, поєднанням боржника і кредитора в одній особі, неможливістю виконання зобов'язання, смертю фізичної особи та ліквідацією юридичної особи.
У той же час, чинне законодавство не містить положень про припинення грошового зобов'язання шляхом працевлаштування певної особи за трудовим договором та виплати їй (а не контрагенту за договором) заробітної плати. Більше того, матеріали справи не містять й доказів досягнення між сторонами відповідної згоди про припинення спірних зобов'язань з оплати наданих за Договором протягом червня-липня 2024 року послуг вказаним відповідачем способом.
Посилання відповідача на те, що акт від 30.08.2024 року № 182 був підписаний та прийнятий шляхом накладення електронного цифрового підпису без відома Компанії, оскільки представники позивача мали технічний доступ до ключів електронного підпису в межах надання бухгалтерських послуг за Договором, також не беруться судом до уваги, оскільки такі посилання не підтверджені жодним належним доказом, тоді як умови Договору не містять положень про надання Товариству прямого доступу до накладення від імені Компанії електронного цифрового підпису на первинних бухгалтерських документах. Будь-яких доказів на підтвердження звернень відповідача до компетентних (у тому числі правоохоронних) органів з приводу несанкціонованого втручання в її господарську діяльність з боку Товариства, у тому числі шляхом підписання актів здачі-приймання робіт (надання послуг) за Договором, матеріали справи також не містять.
Заперечуючи проти позову, відповідач також вказував на те, що акт від 30.09.2024 року № 219 був підписаний лише позивачем, а відтак цей документ жодним чином не підтверджує надання та прийняття послуг та не може бути доказом на підтвердження існування заборгованості Компанії за Договором.
Однак, за наявними у матеріалах справи документами наведений акт був підписаний позивачем на 02.10.2024 року переданий на підпис замовнику за допомогою СОІ.
Разом із тим, як було зазначено вище, за змістом приписів пунктів 5.4, 5.5 Договору замовник зобов'язується протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати отримання акту повернути за допомогою СОІ скріплений ЕЦП примірник акту виконавцеві, або надати виконавцеві письмові мотивовані претензії до якості наданих послуг. Якщо протягом строку, вказаного у пункті 5.4 Договору, замовник не поверне за допомогою СОІ скріплений ЕЦП примірник акту виконавцю або не надасть письмові мотивовані претензії до якості наданих послуг, акт вважатиметься підписаним, а послуги - надані в повному обсязі, вчасно, належним чином та є прийнятими замовником.
Враховуючи відсутність у матеріалах справи, зокрема, доказів повернення замовником вищевказаного непідписаного акту протягом 5 робочих днів з моменту його отримання з наданням письмових мотивованих претензій до якості наданих позивачем у вересні 2024 року послуг, відповідний акт від 30.09.2024 року № 219 на суму 15 000,00 грн. у розумінні пункту 5.5 Договору вважається підписаним, а послуги - надані в повному обсязі, вчасно, належним чином та є прийнятими замовником.
Наведеними обставинами спростовуються й посилання відповідача на невиконання Товариством, починаючи з травня 2024 року, передбаченого Додатком № 2 до Договору обсягу операцій у кількості 50-100 операцій на місяць.
Інші заперечення Компанії проти позову також не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються її матеріалами.
Враховуючи те, що сума основного боргу відповідача перед позивачем за Договором, яка становить 60 000,00 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач не надав документів, які свідчать про відсутність чи погашення наведеної заборгованості перед Товариством, яка існує на момент розгляду справи, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до Компанії про стягнення вказаної суми боргу, в зв'язку із чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, зважаючи на неналежне виконання Компанією своїх грошових зобов'язань за Договором, позивач також просив суд стягнути із замовника 25 828,35 грн. пені, нарахованої із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ на відповідні прострочені суми основного боргу у розмірі 15 000,00 грн. за кожним зі спірних актів у загальний період з 09.06.2024 року по 12.01.2026 року згідно з наданим Товариством розрахунком.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).
За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За умовами пункту 6.2 Договору у випадку прострочення оплати послуг, замовник зобов'язується сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу від несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (який втратив чинність 28.08.2025 року) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом із тим, у пункті 6.15 Договору сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за порушення сторонами своїх зобов'язань за цим Договором не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, і продовжується протягом всього періоду прострочення виконання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 25 828,35 грн., суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства та положенням Договору в силу допущених методологічних помилок при визначенні початкових дат періодів прострочення, а також тривалості періоду нарахування пені, що призвело до заявлення суми вказаної штрафної санкції у завищеному розмірі.
Так, згідно з частиною 2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Відповідно до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Крім того, суд зауважує, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання (у даному випадку такі строки передбачені пунктом 4.6 Договору - оплата послуг виконавця здійснюється на підставі виставлених замовнику рахунків на умовах передоплати повної вартості таких послуг протягом 5 (п'яти) днів з дати виставлення рахунку), прострочення боржника починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають, штрафні санкції підлягають нарахуванню та обчисленню окремо стосовно кожного з таких строків.
За таких обставин, враховуючи дати виставлення позивачем відповідних рахунків, суд дійшов висновку про те, що прострочення відповідачем оплати платежів протягом спірних місяців (з урахуванням вихідних днів) фактично виникало: за червень 2024 року - з 11.06.2024 року, за липень 2024 року - з 09.07.2024 року, за серпень 2024 року - з 07.08.2024 року, за вересень 2024 року - з 10.09.2024 року.
Враховуючи вищенаведене, обґрунтованою сумою пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вказаний останнім період, є 25 774,23 грн., з яких: 6 913,33 грн. - пеня, нарахована у період з 11.06.2024 року по 12.01.2026 року за прострочення внесення плати за надані протягом червня 2024 року послуги в сумі 15 000,00 грн.; 6 613,74 грн. - пеня, нарахована у період з 09.07.2024 року по 12.01.2026 року за прострочення внесення плати за надані протягом липня 2024 року послуги в сумі 15 000,00 грн.; 6 304,73 грн. - пеня, нарахована у період з 07.08.2024 року по 12.01.2026 року за прострочення внесення плати за надані протягом серпня 2024 року послуги в сумі 15 000,00 грн.; 5 942,43 грн. - пеня, нарахована у період з 10.09.2024 року по 12.01.2026 року за прострочення внесення плати за надані протягом вересня 2024 року послуги в сумі 15 000,00 грн.
За таких обставин, стягненню з відповідача на користь Товариства підлягає пеня у розмірі 25 774,23 грн., тоді як у задоволенні вимог позивача про стягнення з Компанії 54,12 грн. цієї штрафної санкції слід відмовити.
Слід зазначити, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати наданих йому за Договором послуг, позивач також просив суд стягнути з Компанії 3 % річних у розмірі 2 652,39 грн., нараховані на відповідні прострочені суми основного боргу в розмірі 15 000,00 грн. за кожним зі спірних актів у загальний період з 09.06.2024 року по 12.01.2026 року, а також 9 851,20 грн. інфляційних втрат, нарахованих на означені суму боргу протягом наведеного періоду згідно з наданим виконавцем розрахунком.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Разом із тим, наданий позивачем розрахунок 3 % річних також не повністю відповідає приписам чинного законодавства та положенням Договору в силу допущених Товариством аналогічних методологічних помилок при визначенні початкових дат періодів прострочення, а також тривалості періоду нарахування цих компенсаційних виплат, що призвело до заявлення їх сум у завищеному розмірі.
Враховуючи вищенаведене, обґрунтованою сумою 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вказаний останнім період, є 2 646,06 грн., з яких: 715,61 грн. - 3 % річних, нараховані у період з 11.06.2024 року по 12.01.2026 року за прострочення внесення плати за надані протягом червня 2024 року послуги в сумі 15 000,00 грн.; 681,19 грн. - 3 % річних, нараховані у період з 09.07.2024 року по 12.01.2026 року за прострочення внесення плати за надані протягом липня 2024 року послуги в сумі 15 000,00 грн.; 645,53 грн. - 3 % річних, нараховані у період з 07.08.2024 року по 12.01.2026 року за прострочення внесення плати за надані протягом серпня 2024 року послуги в сумі 15 000,00 грн.; 603,73 грн. - 3 % річних, нараховані у період з 10.09.2024 року по 12.01.2026 року за прострочення внесення плати за надані протягом вересня 2024 року послуги в сумі 15 000,00 грн.
Разом із тим, дійсною сумою інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь Товариства, за обрахунком суду, є 9 851,20 грн., що відповідає заявленій позивачем до стягнення сумі означених компенсаційних виплат.
За таких обставин, стягненню з відповідача на користь Товариства підлягає 2 646,06 грн. 3 % річних та 9 851,20 грн. інфляційних втрат, тоді як у задоволенні вимог позивача про стягнення з Компанії 6,33 грн. 3 % річних слід відмовити.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження повної та вчасної сплати передбачених Договором платежів.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе грошові обов'язки за Договором, позовні вимоги Товариства, з урахуванням вищенаведених обставин, підлягають частковому задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги у даній справі в розмірі 20 000,00 грн. суд зазначає таке.
Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України.
Так, відповідно до частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У позовній заяві Товариство вказало, що попередній розмір його витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги у цій справі складає 20 000,00 грн., які останнє просило суд стягнути на його користь з Компанії.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу позивачем до матеріалів справи долучено копію укладеного між ним (далі - клієнт) та Адвокатським бюро Олександри Деркач (далі - Бюро) договору про надання правової допомоги від 01.11.2024 року № 01/11-21, за умовами якого Бюро взяло на себе зобов'язання за завданням клієнта здійснювати забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів клієнта у будь-якому статусі, представляти інтереси клієнта в судах, органах державної влади та місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, в тому числі в правоохоронних та контролюючих органах, органах примусового виконання судових рішень, приватного виконавця, а клієнт зобов'язався сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором.
Відповідно до пункту 4.4 наведеного правочину оплата правової допомоги здійснюється на підставі рахунків, виставлених Бюро, в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківські реквізити Бюро, зазначені у відповідних рахунках, у два етапи:
- аванс у розмірі 50 % від суми, зазначеної у рахунку - протягом 3 робочих днів з дати виставлення рахунку;
- фактична оплата у розмірі 50 % від суми, зазначеної у рахунку - протягом 3 робочих днів з дати підписання сторонами відповідного акту.
Слід зазначити, що Товариство долучило до матеріалів справи копії виставленого йому Бюро рахунку від 01.09.2025 року № 29 на оплату правничої (правової) допомоги у справі за позовом до ТОВ "ЕГК "Укргідроенерго" на суму 20 000,00 грн., а також платіжних інструкцій від 05.09.2025 року № 672 на суму 10 000,00 грн. та від 21.11.2025 року № 667 на суму 10 000,00 грн. про оплату позивачем наведених послуг.
У той же час, суд звертає увагу, що умовами Договору прямо та конкретно не визначено фіксованого розміру гонорару або ставки та порядку розрахунку погодинної оплати адвокатських послуг, тоді як наведена угода містить лише положення про те, що оплата правової допомоги здійснюється на підставі рахунків.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг.
Статтею 632 Цивільного кодексу України унормовано поняття ціни договору. Так, за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Відповідно до статті 189 Господарського кодексу України (чинного на час укладення договору про надання правової допомоги від 01.11.2024 року № 01/11-21) ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Правовий аналіз вищенаведених норм права дає підстави для висновку, що за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права. Ціна в договорі про надання правової допомоги є істотною умовою, встановлюється за домовленістю сторін шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.
Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення.
Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та конкретної ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Близька за змістом правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 року в справі № 914/359/18, від 06.03.2019 року в справі № 922/1163/18 та інших.
Таким чином, відсутність у Договорі конкретно визначеного розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру), не дає як суду, так і іншій стороні спору (відповідачу), можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару, а також не дозволяє Компанії висловити відповідні заперечення щодо обґрунтованості такого розміру цих судових витрат.
Окрім того, суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015 року, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009 року, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006 року, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 року також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір є розумним та обґрунтованим.
Відповідно до частини 1 статті 15 Господарського процесуального кодексу України, пропорційність у господарському суді, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Зважаючи на вищенаведені обставини, з урахуванням предмету та підстав позовних вимог, а також складності справи, оцінюючи фактичні витрати позивача з урахуванням всіх аспектів цієї справи, беручи до уваги, зокрема, відсутність у тексті договору про надання правової допомоги від 01.11.2024 року № 01/11-21, інших наявних у матеріалах справи документах умов (пунктів) щодо порядку та механізму обчислення чи конкретної ціни послуг, що надаються адвокатом, з огляду на те, що заявлений позивачем до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу, на переконання суду, не відповідає критеріям співмірності та пропорційності, керуючись принципом розумності судових витрат, а також беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог Товариства, суд, використовуючи свої дискреційні повноваження, дійшов висновку про те, що справедливим та співрозмірним є стягнення з Компанії на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогенеруюча компанія "Укргідроенерго" (01054, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 64; код ЄДРПОУ 40172580) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебет Кредит" (02021, місто Київ, Харківське шосе, будинок 201-203; код ЄДРПОУ 44849673) 60 000 (шістдесят тисяч) грн. 00 грн. основного боргу, 25 774 (двадцять п'ять тисяч сімсот сімдесят чотири) грн. 23 коп. пені, 2 646 (дві тисячі шістсот сорок шість) грн. 06 коп. 3 % річних, 9 851 (дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят одну) грн. 20 коп. інфляційних втрат, 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. витрат на оплату професійної правничої допомоги, а також 3 325 (три тисячі триста двадцять п'ять) грн. 95 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 30.03.2026 року.
Суддя В.С. Ломака