ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про забезпечення позову
м. Київ
30.03.2026Справа № 910/3427/26
Суддя Господарського суду міста Києва Демидова М.О., розглянувши заяву Київської міської ради
про забезпечення позову у справі
за позовом Київської міської ради
до Громадської організації "КЛУБ СПОРТИВНО-ОЗДОРОВЧОЇ ПІДГОТОВКИ УЧНІВ, СТУДЕНТІВ, МОЛОДІ З ІНВАЛІДНІСТЮ УКРАЇНИ І ФРАНЦІЇ"
про усунення перешкоди власнику у володінні та розпорядженні земельною ділянкою.
Без виклику представників сторін
26.03.2026 Київська міська рада (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "КЛУБ СПОРТИВНО-ОЗДОРОВЧОЇ ПІДГОТОВКИ УЧНІВ, СТУДЕНТІВ, МОЛОДІ З ІНВАЛІДНІСТЮ УКРАЇНИ І ФРАНЦІЇ" (далі - відповідач) про усунення перешкоди власнику у володінні та розпорядженні земельною ділянкою (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2157903780000).
Разом з позовом Київською міською радою подано до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту до набрання рішенням законної сили на нежитлові будівлі:
- літ. "А" площею 108,2 кв.м,
- літ. "Б" площею 52,6 кв.м,
- літ. "В" площею 126,7 кв.м,
- літ. "Г" площею 87,2 кв.м,
- літ. "Д" площею 24,4 кв.м,
- літ. "Е" площею 38,1 кв.м,
- літ. "Ж" площею 16,5 кв.м,
- літ. "З" площею 15,6 кв.м, право власності на які зареєстровано за ГО "КСОП УСМІУФ" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бояринцевої О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №69270711 від 13.09.2023 (номер витягу 346349305 від 13.09.2023),реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2157903780000.
26.03.2026 зазначену заяву передано судді Демидовій М.О. відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Відповідно до ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Суд, дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову, дійшов таких висновків.
Предметом спору у справі № 910/3427/26 є:
- усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:66:016:0009, місце розташування якої: місто Київ, Дніпровський район, вулиця Петра Вершигори, 9-К, шляхом зобов'язання ГО "КСОП УСМІУФ" знести об'єкти самочинного будівництва, а саме нежитлові будівлі:
- літ. "А" площею 108,2 кв.м,
- літ. "Б" площею 52,6 кв.м,
- літ. "В" площею 126,7 кв.м,
- літ. "Г" площею 87,2 кв.м,
- літ. "Д" площею 24,4 кв.м,
- літ. "Е" площею 38,1 кв.м,
- літ. "Ж" площею 16,5 кв.м,
- літ. "З" площею 15,6 кв.м, право власності на які зареєстровано за ГО "КСОП УСМІУФ" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бояринцевої О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №69270711 від 13.09.2023 (номер витягу 346349305 від 13.09.2023), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2157903780000.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач використовує земельну ділянку без правових підстав після закінчення строку договору на право тимчасового довгострокового користування землею № 66-5-00040 від 28.05.2000 та з порушенням його умов, оскільки здійснив забудову, яка була заборонена, що створює перешкоди позивачу у здійсненні права володіння та розпорядження ділянкою.
Крім того, розташовані на спірній земельній ділянці об'єкти нерухомості є самочинним будівництвом, зведеним без належних дозволів і прав на землю, а їх державна реєстрація проведена з порушеннями.
Категорія земель - землі рекреаційного призначення. Вид цільового призначення - код 07.02: для будівництва та обслуговування об'єктів фізичної культури і спорту.
Разом з цим встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:016:0009 у Дніпровському районі міста Києва є об'єктом комунальної власності територіальної громади міста Києва, а Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі її у власність чи користування для будівництва капітальних споруд будь-яким особам.
Водночас право користування земельною ділянкою на підставі договору тимчасового довгострокового користування припинилось у зв'язку із закінченням строку його дії, після чого договір не поновлювався, що свідчить про відсутність у відповідача правових підстав для подальшого використання земельної ділянки.
Встановлено, що спірні об'єкти нерухомого майна збудовані без належних дозвільних документів та на земельній ділянці, яка не відводилась для відповідного будівництва, що відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України свідчить про їх самочинний характер.
При цьому право власності на зазначені об'єкти зареєстровано за відповідачем, який має можливість вільно розпоряджатися ними, у тому числі шляхом їх відчуження або зміни їх правового статусу.
З урахуванням викладеного позивач зазначає, що відповідач не обмежений у праві розпорядження спірними об'єктами нерухомого майна та може їх відчужити третім особам, що створює реальний ризик вибуття предмета спору та унеможливлення ефективного захисту прав територіальної громади міста Києва у разі задоволення позову.
Встановлено, що земельна ділянка є комунальною власністю та не передавалась у користування для забудови, а право користування нею припинилось у зв'язку із закінченням строку договору. При цьому спірні об'єкти збудовані без належних дозвільних документів, що свідчить про їх самочинний характер та підтверджує необхідність збереження існуючого стану майна до вирішення спору по суті.
Розглянувши заяву про забезпечення позову та викладені в ній доводи, суд дійшов таких висновків.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Європейським судом у рішенні від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.
Відповідно до частини другої статті 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із статтею 136 Господарського процесуального кодексу України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.
Згідно із ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду: від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.
Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.
Суд враховує, що обрання належного, відповідного до предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Аналіз змісту наведеного свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Також судом враховано, що під час вирішення питання про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову суд не має вдаватися до оцінки обґрунтованості позову та вірогідності його задоволення, а керується власним уявленням про те, чи може у даному випадку невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду у разі задоволення позову.
Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 3 статті 331 Цивільного кодексу України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нього відповідно до закону.
За частиною 1 статті 337 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об'єкта до набувача такого об'єкта.
Отже, встановлення правового статусу нерухомого майна (самочинне/правомірне будівництво) матиме важливе значення для вирішення справи по суті, визначатиме правову долю вказаних об'єктів нерухомого майна та правомірність отримання у користування земельної ділянки, на якій розташований вказаний об'єкт будівництва.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, а заборона відчуження об'єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженні майном.
Враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.
Арешт майна і заборона відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.02.2021 у справі №643/12369/19.
Відповідачем(ами) у даних категорії спорів виступають власник(и) об'єкта нерухомого майна.
Враховуючи те, що за відповідачем на даний час зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно, з правомірністю набуття якого позивач не погоджується, виконання в майбутньому судового рішення у даній справі за умови задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач спірне нерухоме майно у власності, з яким юридично буде пов'язана і доля земельної ділянки, на якій будівля розташована.
Верховний Суд у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 наголошував на тому, що можливість відповідача відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ у контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 року в справі "Кюблер проти Німеччини", заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".
Водночас під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про існування реальної загрози ефективному захисту та поновленню порушених чи оспорюваних прав чи інтересів заявника у разі задоволення позову без вжиття заходів забезпечення позову, а невжиття заходів забезпечення позову й подальші ймовірні дії відповідача з відчуження нерухомого майна унеможливлять ефективний захист порушеного права територіальної громади міста Києва без нових звернень до суду.
У той же час обраний позивачем спосіб забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне майно стосується предмета даного позову, є розумним, обґрунтованим та адекватним, має логічний зв'язок з предметом позову та має наслідком лише збереження існуючого становища до набрання рішенням законної сили та протягом дев'яноста днів після цього (частина 7 статті 145 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому вказаний захід забезпечення позову, за висновком суду, є співмірним із предметом позовних вимог, а накладення арешту на нерухоме майно є тимчасовим заходом, спрямований на підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу.
Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" установлено, що державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За таких обставин вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомості, тобто заборони на право розпоряджатися цим майном, у даному випадку спрямоване на те, щоб протягом судового розгляду спору по суті суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою та забезпечив протягом розгляду справи продовження існування стану, який є предметом спору.
Заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального та ефективного захисту прав позивача, у разі задоволення позовних вимог.
На переконання суду, запропонований заявником захід забезпечення позову не призведе до порушення майнових прав відповідача та не вплине на його господарську діяльність.
Щодо зустрічного забезпечення слід зауважити, що за частинами 1 та 4 статті 141 Господарського процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
Заявник зазначає, що підстави для застосування зустрічного забезпечення відсутні, оскільки заявлений захід є співмірним позовним вимогам, має тимчасовий характер та спрямований лише на збереження спірного майна. Крім того, такий захід не обмежує користування майном і не спричиняє збитків відповідачу, а тому відсутні підстави для його застосування.
Так, статтею 141 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду застосувати зустрічне забезпечення до особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову. Метою зустрічного забезпечення є співмірне вжиття судом заходів, спрямованих на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову відповідно до статті 146 Господарського процесуального кодексу України.
Інститут зустрічного забезпечення спрямований на реалізацію таких основних засад господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та пропорційність, адже забезпечення позову певною мірою обтяжує відповідача і у випадку незадоволення вимог позивача зустрічне забезпечення гарантує можливість відшкодувати збитки.
На відміну від забезпечення позову, яке застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача та виконання судового рішення та вживається судом виключно за заявою учасника справи, зустрічне забезпечення має на меті зберегти певний баланс сторін та мінімізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів, і може застосовуватися судом за власною ініціативою.
Такі висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 28.07.2023 у справі № 911/2797/22.
З урахуванням відсутності у суду інформації з приводу можливих збитків відповідача та їх розміру у зв'язку із вжиттям заходів забезпечення позову, правові підстави для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються. Водночас суд зауважує, що у випадку існування обґрунтованих ризиків настання для відповідача негативних наслідків від застосування судом забезпечувальних заходів, останній не позбавлений права ініціювати перед судом питання щодо застосування зустрічного забезпечення шляхом подачі до суду відповідного клопотання, яке підлягає розгляду в порядку та протягом строків, встановлених статтею 141 Господарського процесуального кодексу України.
Суд зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову у порядку статті 145 Господарського процесуального кодексу України у разі надання належних доказів, які б свідчили про відсутність підстав для подальшого застосування таких заходів або їх неспівмірність.
За викладених обставин, враховуючи предмет та підстави позову, зміст позовних вимог, а також мету забезпечення позову, суд дійшов висновку про обґрунтованість заяви Київської міської ради та необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкти нерухомого майна:
- літ. "А" площею 108,2 кв.м,
- літ. "Б" площею 52,6 кв.м,
- літ. "В" площею 126,7 кв.м,
- літ. "Г" площею 87,2 кв.м,
- літ. "Д" площею 24,4 кв.м,
- літ. "Е" площею 38,1 кв.м,
- літ. "Ж" площею 16,5 кв.м,
- літ. "З" площею 15,6 кв.м, право власності на які зареєстровано за ГО "КСОП УСМІУФ" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бояринцевої О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №69270711 від 13.09.2023 (номер витягу 346349305 від 13.09.2023),реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2157903780000 - до набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ч. 1 ст. 144 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Керуючись ст. 136, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву Київської міської ради про забезпечення позову - задовольнити повністю.
2. Забезпечити позов шляхом накладення арешту до набрання рішенням суду законної сили на об'єкти нерухомого майна : літ. "А" площею 108,2 кв.м, літ. "Б" площею 52,6 кв.м, літ. "В" площею 126,7 кв.м, літ. "Г" площею 87,2 кв.м, літ. "Д" площею 24,4 кв.м, літ. "Е" площею 38,1 кв.м, літ. "Ж" площею 16,5 кв.м, літ. "З" площею 15,6 кв.м, право власності на які зареєстровано за Громадською організацією "КЛУБ СПОРТИВНО-ОЗДОРОВЧОЇ ПІДГОТОВКИ УЧНІВ, СТУДЕНТІВ, МОЛОДІ З ІНВАЛІДНІСТЮ УКРАЇНИ І ФРАНЦІЇ" у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бояринцевої О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №69270711 від 13.09.2023 (номер витягу 346349305 від 13.09.2023), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2157903780000.
3.Стягувачем за ухвалою є Київська міська рада (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; код ЄДРПОУ 22883141).
4.Боржником за ухвалою є Громадська організація "КЛУБ СПОРТИВНО-ОЗДОРОВЧОЇ ПІДГОТОВКИ УЧНІВ, СТУДЕНТІВ, МОЛОДІ З ІНВАЛІДНІСТЮ УКРАЇНИ І ФРАНЦІЇ" (02223, м. Київ, вул. Петра Вершигори, буд. 3-Б, кв.21, код 16484193).
5. Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та може бути пред'явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку до 30.03.2029.
6. Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її проголошення.
Суддя Марія ДЕМИДОВА