Ухвала від 19.03.2026 по справі 4/259

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

19.03.2026Справа № 4/259

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Шмиги В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Кулія Анатолія Петровича про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у справі №4/259

За позовом Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк»

до фізичної особи - підприємця Кулія Анатолія Петровича

та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Комерційні автомобілі»

про розірвання кредитного договору та стягнення 1333587,86 грн

Представники учасників справи:

від позивача: Нікітіна О.В.;

від відповідача-1 (заявника): Побережна О.Д.;

від відповідача-2: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2009 у справі №4/259, яке набрало законної сили 01.06.2009, задоволено позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Морський транспортний банк" про розірвання кредитного договору №312/К від 22.08.2008, та солідарно стягнуто з Фізичної особи -підприємця Кулія Анатолія Петровича та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Комерційні автомобілі" 1301454 грн заборгованості, 27818,64 грн відсотків, 4315,22 грн пені, 13420,87 грн державного мита та 118,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На примусове виконання зазначеного рішення, Відкрите акціонерне товариство "Морський транспортний банк" отримало наказ від 01.06.2009, відповідно до якого наказано стягнути солідарно з Фізичної особи -підприємця Кулія Анатолія Петровича та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Комерційні автомобілі" на користь Відкритого акціонерного товариства "Морський транспортний банк" заборгованість у розмірі визначеному рішенням Господарського суду м. Києва від 21.05.2009 у справі №4/259.

04.02.2026 року через відділ діловодства суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від Кулія Анатолія Петровича надійшла заява про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у справі №4/259.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 04.02.2026, визначено склад суду: головуючий суддя (суддя-доповідач): Борисенко І.І.

У той же час, розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва №01.3-16/21/26 від 04.02.2026 у зв'язку з звільненням судді ОСОБА_2 призначено повторний автоматизований розподіл справи №4/259 за результатом проведення якого матеріали справи передані для розгляду судді Васильченко Т.В., що відображено у протоколі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 прийнято до розгляду заяву Кулія Анатолія Петровича про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у справі №4/259 та призначено розгляд заяви на 03.03.2026.

02.03.2026 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від ПАТ "МТБ Банк" надійшли заперечення на заяву про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, у яких позивач вказав, що обраний заявником спосіб захисту від дій виконавця не може вважатися належним так як у разі, якщо заявник не погоджується з діями відповідного державного та/або приватного виконавця, йому слід звертатися зі скаргою на його дії у порядку статті 339 ГПК України, а не із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Крім того, позивач наголосив, що заявником до заяви не було долучено доказів припинення зобов'язань згідно рішення суду у даній справі, а тому підстав для задоволення заяви немає.

У судовому засіданні 03.03.2026 оголошено перерву до 19.03.2026.

18.03.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від Кулія Анатолія Петровича надійшли додаткові пояснення, в яких заявник наголосив, що за наданих ним до суду доказів, у повній мірі доведено обставину закінчення 01.12.2019 трирічного строку для пред'явлення наказу до виконання, а тому на підставі положень статей 160 та 328 Господарського процесуального кодексу України наказ Господарського суду міста Києва від 01.06.2009 року у справі №4/259, слід визнати таким, що не підлягає виконанню.

19.03.2026 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від Кулія Анатолія Петровича надійшли додаткові пояснення, до яких заявник з метою повного та всебічного встановлення усіх обставин, долучив заяву ПАТ "МТБ Банк" про примусове виконання рішення суду №655/04 від 27.11.2019 року, як факт звернення стягувача до виконавчої служби з метою виконання рішення суду у справі №4/259, втім, як на цьому наголошує заявник, вказана заява не може бути безумовним свідченням пред?явлення виконавчого документа до виконання у встановлений Законом строк, адже за висновками Верховного Суду у справі №756/2079/13-ц від 25.06.2025 дата складення заяви про відкриття виконавчого провадження, не може бути єдиним і беззаперечним доказом на підтвердження подання виконавчого листа до виконання саме в цю дату, враховуючи також і те, що за наслідками розгляду поданої стягувачем заяви, виконавче провадження НОМЕР_1 було відкрито лише 16.01.2020, тобто після спливу трирічного строку.

У судовому засіданні 19.03.2026 представник відповідача-1 (заявник/боржник) підтримав подану заяву, просив задовольнити з наведених у ній мотивів та додатково поданих пояснень; представник позивача (стягувач) заперечив проти задоволення заяви; відповідач-2 (боржник) в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду заяви повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, втім, з урахуванням вимог частини 3 статті 328 Господарського процесуального кодексу України, його неявка не перешкоджає розгляду заяви.

Розглянувши заяву Кулія Анатолія Петровича про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у справі №4/259, суд дійшов такого висновку.

Згідно статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року вказано, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009 виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

У рішення від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його корись, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено ст.1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконання або надмірно його затримувати, а держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Частиною 3 статті 327 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Виконання судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя і внесення виправлень до судового наказу, визнання його таким, що не підлягає виконанню, відстрочка чи розстрочка або зміна способу чи порядку його виконання може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 328 ГПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

За приписами частини 2 статті 328 Господарського процесуального кодексу України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Законодавець вказаною статтею визначає підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті, зокрема: якщо його видано помилково; якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові №910/9026/13 від 12.10.2018, у межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов'язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Отже, чинне процесуальне законодавство передбачає механізм нівелювання процедури примусового виконання судового наказу в разі відсутності відповідного обов'язку боржника шляхом визнання цього наказу таким, що не підлягає виконанню. При цьому правовий механізм визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, не обмежено переліком обставин, а пов'язується з наявністю самого обов'язку (близькі за змістом висновки викладено Верховним Судом у постановах від 23.01.2018 у справі №914/3131/15 та від 14.06.20218 у справі №914/4134/15).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 21 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2009 та видачі наказу на його примусове виконання) виконавчі документи можуть бути пред?явлені до виконання в такі строки: 1) виконавчі листи та інші судові документи - протягом трьох років; 3) посвідчення комісій по трудових спорах - протягом трьох місяців; 4) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 5) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не встановлено законом.

Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються: 1) для виконання рішень і вироків судів у частині майнових стягнень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення; 2) для виконання рішень господарських судів - з наступного дня після набрання рішенням законної сили; 3) для виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення; 4) для виконання рішень, зазначених у пункті 4 частини першої цієї статті, - з дня винесення відповідної постанови.

Стаття 22 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2009 та видачі наказу на його примусове виконання) визначає, що строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: а) пред'явленням виконавчого документа до виконання; б) частковим виконанням рішення боржником; в) надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю повного або часткового виконання рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчого документа стягувачу.

Як вбачається з долученого заявником листа Сокирянського відділу державної виконавчої служби у Дністровському районі Чернівецької області №29.5-22/21992 від 23.12.2025 року, згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень, наказ Господарського суду міста Києва від 01.06.2009 №4/259 про стягнення з Кулія Анатолія Петровича на користь ПАТ "МТБ Банк" заборгованості в сумі 1347126,73 грн, перебував на виконанні у відділі: з 20.07.2009 по 29.03.2013 року ВП НОМЕР_3, виконавчий документ повернуто на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження"; з 23.08.2013 по 29.09.2014 року ВП НОМЕР_4, виконавчий документ повернуто на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження"; з 02.11.2015 по 02.12.2016 року ВП НОМЕР_2, виконавчий документ повернуто на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", з 16.01.2020 по 30.03.2021 року ВП НОМЕР_1, виконавчий документ повернуто на підставі п. 7 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

29.11.2023 року приватним виконавцем виконавчого органу Чернівецької області Скальським А.І. було відкрито виконавче провадження НОМЕР_5 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 01.06.2009 у справі №4/259 про стягнення з Кулія Анатолія Петровича на користь ПАТ "МТБ Банк" заборгованості.

Звертаючись до суду з даною заявою, Кулій Анатолій Петрович просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню наказ Господарського суду міста Києва від 01.06.2009 у справі №4/259 про стягнення з нього грошових коштів на користь ПАТ "МТБ Банк", з огляду на пропуск стягувачем встановленого законом строку на пред?явлення виконавчого документа до виконання.

На переконання заявника, позивачем, як стягувачем, було порушено положення Закону України "Про виконавче провадження" та пред'явлено наказ Господарського суду міста Києва від 01.06.2009 у справі №4/259 поза межами встановленого строку, що є підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню.

У статті 58 Конституції України закріплений принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Тобто, дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України").

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження".

Згідно з пунктом 5 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

З аналізу змісту пункту 5 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" вбачається, що положення цього закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності цим законом.

Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону до виконавчих документів, пред'явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.

Аналогічний висновок щодо застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом у постановах від 15 травня 2019 року у справі № 640/4782/15 і від 28 жовтня 2019 року у справі № 161/11814/18.

Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі, зокрема, пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Відтак, враховуючи, що наказ Господарського суду міста Києва від 01.09.2009 у справі №4/259 неодноразово пред'являвся до виконання у періоди, зокрема: з 20.07.2009 по 29.03.2013 року ВП НОМЕР_3; з 23.08.2013 по 29.09.2014 року ВП НОМЕР_4 та з 02.11.2015 по 02.12.2016 року ВП НОМЕР_2, то на момент набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" строк його пред?явлення до виконання в силу положень ч. 3 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" не сплив, а відтак підлягає застосуванню Закон № 1404-VIII.

За змістом ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і примусовим виконанням судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках - на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Отже, судове рішення є обов'язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання.

Таким чином, установлена обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це би нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

У той же час, частиною 2 статті 328 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Загалом, підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.

При цьому пред'явлення до виконання наказу вже після закінчення строку його пред'явлення, не може бути безумовною підставою для його скасування, оскільки згідно з частиною першою статті 329 ГПК України стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі №465/7682/13-ц.

Слід наголосити, що у разі відсутності підстав для поновлення, однак пред'явлення виконавчого документа (наказу) до виконання з пропуском строку для його пред'явлення, державний виконавець та/або приватний виконавець в силу п. 2 ч. 4 ст. Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII повертає стягувачу такий наказ без прийняття до виконання, що робить недоцільним визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

У межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, суд встановлює виключно наявність або відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов'язку боржника, зокрема, внаслідок його добровільного виконання або з інших підстав, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у пункті 6.14 постанови від 12.10.2018 у справі № 910/9026/13.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, зокрема, викладеної у постанові від 08.09.2021 у справі № 905/2419/18, інститут визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, є процесуальним механізмом нівелювання процедури примусового виконання судового рішення у разі відсутності відповідного обов'язку боржника.

З огляду на вищевикладене, зважаючи на те, що пред'явлення до виконання наказу вже після закінчення строку його пред'явлення, не є безумовною підставою для його скасування, оскільки стягувачам, у разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено у встановленому процесуальним законодавством порядку і сам по собі факт закінчення строку пред'явлення виконавчого документу до виконання не припиняє саме зобов'язання, а інших доказів наявності факту припинення обов'язку боржника заявником не надано, суд дійшов висновку про відсутність на даний час законодавчо визначених підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

При цьому, доводи заявника про те, що приватним виконавцем в порушення положень п. 2 ч. 4 ст. Закону України "Про виконавче провадження" не перевірявся строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, судом до уваги не приймаються, оскільки в разі наявності порушень в діях державного виконавця та/або приватного виконавця, це є предметом перевірки та реагування у спосіб, встановлений Розділом VI Господарського процесуального кодексу України.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви Кулія Анатолія Петровича про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Водночас, суд наголошує, що заявник не позбавлений права та можливості за наявності інших підстав з якими Закон пов'язує можливість визнання виконавчого документа, таким, що не підлягає виконанню, повторно звернутися з відповідною заявою до суду.

Керуючись статтями 234, 235, 328 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Кулія Анатолія Петровича про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню відмовити.

Ухвала набирає законної сили 19.03.2026 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст ухвали складено та підписано 30.03.2026.

СуддяТ.В. Васильченко

Попередній документ
135233123
Наступний документ
135233125
Інформація про рішення:
№ рішення: 135233124
№ справи: 4/259
Дата рішення: 19.03.2026
Дата публікації: 31.03.2026
Форма документу: Ухвала
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд міста Києва
Категорія справи: Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; банківської діяльності, з них; кредитування, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто (19.03.2026)
Дата надходження: 04.02.2026
Предмет позову: визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню
Розклад засідань:
03.03.2026 13:45 Господарський суд міста Києва
19.03.2026 11:20 Господарський суд міста Києва