номер провадження справи 14/42/24
19.03.2026 Справа № 908/1841/24 (908/1261/24)
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Юлдашева Олексія Олексійовича, розглянувши матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства “Електропівденмонтаж-10» (вул. Жаботинського Леоніда, буд. 25, приміщення 13, м. Запоріжжя, 69035, ідентифікаційний код юридичної особи 00121844)
до відповідача Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661)
про стягнення 8 703 441 грн. 43 коп.
в межах розгляду справи про банкрутство №908/1841/24
Боржник - Приватне акціонерне товариство “Електропівденмонтаж-10», 69035, м. Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, буд. 25, прим. 13, ідентифікаційний код юридичної особи 00121844
Розпорядник майна - арбітражний керуючий Маглиш Лада Сергіївна
Представники сторін:
від позивача - Ткаченко О.С.
від відповідача - Погосян С.Г.
Приватне акціонерне товариство “Електропівденмонтаж-10» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» про стягнення 8 703 847 грн 57 коп., з яких 5 952 063 грн 11 коп. основного боргу, 442 678 грн 98 коп. 3% річних, 2 309 105 грн 48 коп. інфляційних втрат.
20.05.2024 позивачем зменшено розмір позовних вимог, в зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 5 952 063 грн 11 коп. основного боргу, 458 290 грн 95 коп. 3% річних, 2 293 087 грн 37 коп. інфляційних втрат, 104 441 грн 30 коп. судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 23077-УКБ/20-121-01-21-10868 від 05.11.2021 на виконання робіт: «Технічне переоснащення. ВП «Запорізька АЕС», м.Енергодар, Промислова, 133, Енергоблок № 2. Приведення кабельного господарства САЕ споживачів 6 кВ у відповідність до НД. Будівельно-монтажні роботи» в частині оплати виконаних позивачем за вказаним договором робіт.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.11.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.2025, позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь ПрАТ «Електропівденмонтаж-10» 5 952 063,11 грн основного боргу, 458 290,95 грн трьох процентів річних і 2 293 085,14 грн інфляційних втрат, нарахованих за неналежне виконання грошового зобов'язання за договором.
Крім того, додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.11.2024 частково задоволено вимоги позивача про розподіл судових витрат, стягнуто з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь ПрАТ «Електропівденмонтаж-10» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 (двадцять п'ять тисяч) грн.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.07.2025 р. у справі № 908/1841/24 (908/1261/24) частково задоволено касаційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом», рішення Господарського суду Запорізької області від 05.11.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.2025 у справі скасовано, справу № 908/1841/24(908/1261/24) направлено на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.
Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав у постанові, які обставини, що не були належним чином досліджені місцевим та апеляційним господарським судом, слід з'ясувати.
Зокрема, за висновками Верховного Суду, за стандартом доказування «вірогідність доказів» необхідно встановити наявність чи відсутність обов'язку відповідача оплатити виконані позивачем роботи, вказані в довідках про вартість виконаних будівельних робіт № 561 і № 589, в умовах, коли ні позивач, ні відповідач не мають оригіналів документів, які б підтвердили або спростували факт виконання цих робіт, їх вартість та об'єм, тобто первинних документів. За таких обставин заперечення відповідача проти прийняття до уваги скасованих довідок № 561 і № 589 та договору без дослідження їх оригіналів, або копій, належних чином посвідчених позивачем, потребують відповідного реагування.
Також Верховний Суд звертає увагу на неохідності перевірки коректності контррозрахунку заборгованості, складеного відповідачем, а також оцінки обґрунтованість нарахування інфляційних втрат на суму податку на додану вартість у складі загальної суми боргу і на суму боргу 7 952 063,11 за лютий 2022 р. - з урахуванням того, що при настанні строку оплати на суму 508 385,52 грн 14.02.2022 р. період прострочення в лютому становить половину місяця, а, отже, за такий неповний місяць інфляційна складова борг не повинна враховуватись.
Крім того, Верховний Суд вказує на обов'язковість встановлення, чи допустив саме відповідач як юридична особа прострочення виконання зобов'язання за договором, оскільки він був стороною договору через свій відокремлений підрозділ. Тому слід дослідити, чи був відповідач обізнаний про хід виконання договору.
За результатом проведення автоматичного розподілу справ між суддями, справу № 908/1841/24(908/1261/24) передано для розгляду судді Юлдашеву О.О.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 21.11.2025 прийнято справу № 908/1841/24(908/1261/24) до провадження, призначено судове засідання у справі на 20.01.2026.
22.10.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог. Згідно з даною заявою Позивач просить стягнути з Відповідача основний борг в розмірі 5 952 063 грн11 коп., 657 516 грн 52 коп. 3% річних, 3 324 590 грн 89 коп. інфляційних втрат, а також судові витрати у складі судового збору в розмірі 119 210 грн 05 коп. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі, визначеному на момент винесення рішення на підставі раніше поданих та додатково поданих документів.
В обґрунтування збільшення позовних вимог позивач пояснює, що 10.07.2025 стягнута рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.11.2024 надійшла на рахунок позивача від Державної виконавчої служби, тому на даний момент є визначеним остаточний період прострочення розрахунку. Збільшення позовних вимог в частині 3% річних та інфляційної складової є донарахуванням за період, що минув з моменту звернення позивача до суду до дати повного погашення боргу.
24.11.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли пояснення по справі.
01.11.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові пояснення та заперечення.
02.12.2025 від позивача через відділ діловодства суду надійшла заява про долучення до матеріалів справи засвідчених копій довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3) за листопад та грудень 2021 року.
19.01.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
20.01.2026 суд постановив ухвалу про задоволення клопотання позивача та витребування у Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» виписки з регістру аналітичного обліку ВП ЗАЕС про стан розрахунків між філією ВП «ЗАЕС» та ПрАТ «Електропівденмонтаж-10», код за ЄДРПОУ 00121844, за Договором № 23077-УКБ станом на 25 квітня 2024 року. Підготовче засідання відкладено на 10.02.2026.
04.02.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про долучення до матеріалів справи витребуваних доказів - виписок з регістру аналітичного обліку ВП ЗАЕС № 76 (станом на 25.04.2024) та № 415 (станом на 28.10.2025).
У підготовчому засіданні 10.02.2026 суд постановив протокольну ухвалу про долучення наданих відповідачем документів до матеріалів справи та про закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду по суті на 19.03.2026.
У судовому засіданні 19.03.2026 представники сторін надали пояснення по суті спору.
У судовому засіданні 19.03.2026 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на виконання умов договору № 23077-УКБ/20-121-01-21-10868 від 05.11.2021 виконав на користь відповідача роботи за тематикою: «Технічне переоснащення. ВП «Запорізька АЕС», м.Енергодар, Промислова, 133, Енергоблок № 2. Приведення кабельного господарства САЕ споживачів 6 кВ у відповідність до НД. Будівельно-монтажні роботи».
Вартість виконаних позивачем робіт в сумі 7 952 063,11 грн підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3) № 561 від 30.11.2021 р. на суму 7 443 680,59 грн та від 15.12.2021 р. на загальну суму 7 952 063,11 грн, в тому числі протягом звітного місяця - 508 382,52 грн.
Згідно з умовами договору відповідач був зобов'язаний оплатити виконані роботи протягом 60 календарних днів з дати підписання довідки про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3, тобто 7 443 680,59 грн - не пізніше 31.01.2022 і 508 382,52 грн - не пізніше 14.02.2022.
Відповідач, між тим, оплатив позивачеві лише 2 000 000,00 грн від загальної суми заборгованості платіжною інструкцією № 10104 від 31.10.2022, отже, непогашений борг становить 5 952 063,11 грн.
06.12.2022 позивач направив відповідачу претензію з вимогою оплатити заборгованість за виконані роботи згідно з кількома правочинами, в тому числі договором, що розглядається, однак відповідач претензію позивача залишив без розгляду та задоволення.
В зв'язку з цим позивач просить стягнути борг з урахуванням офіційно встановленого індксу інфляції та трьох відсотків річних за період прострочення, обчислений на дату звернення до суду із позовною заявою.
Окремо позивач пояснює, що в період виконання робіт за договором застосовував касовий метод нарахування ПДВ, тому оплата робіт має здійснюватися відповідачем в повному обсязі, оскільки скласти і зареєструвати податкову накладну платник податку у випадку застосування касового методу має лише після отримання повної оплати від замовника.
Після направлення справи на новий розгляд позивач подав суду заяву про збільшення позовних вимог в частині нарахування інфляційної складової на суму боргу та трьох відсотків річних за весь період прострочення до дати повного погашення відповідачем боргу, що відбулося в результаті примусового виконання прийнятого у справі судового рішення - до того, як воно було скасовано постановою Верховного Суду.
Крім того, позивач подав суду пояснення, у яких зазначає, що відсутність в обох сторін оригіналів довідок про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3) пояснюється об'єктивними обставинами, а саме, початком повномасштабної військової агресії РФ проти України, окупацією міста Енергодар Запорізької області, де знаходився позивач та відокремлений підрозділ відповідача, на якому виконувалися роботи, а також Запорізької АЕС - безпосереднього об'єкта виконання робіт. В умовах окупації можливість вивезення оригіналів документів з Енергодара у сторін відсутня. Крім того, через неодноразові обстріли адміністративної будівлі позивача наразі ці документи, скоріш за все, знищені. На підтвердження позивачем додані світлини пошкодженої будівлі, виконані, згідно з датою на них, 22.11.2022 р.
Позивач пояснює, що скановані копії довідок ф.КБ-3, додані до позовної заяви, були особисто виготовлені головою правління позивача з оригіналів в червні місяці 2022 року, після чого на флеш-накопичувачі вивезені з Енергодара. На підтвердження надано нотаріально посвідчену заяву свідка - голови правління позивача Бурноса Ігоря Станіславовича. Додатково позивачем надані суду паперові копії довідок, засвідчені керівником позивача в установленому порядку.
Також позивач зазначає, що в сукупності із підписаним сторонами актом звіряння взаємних розрахунків, фактом часткової оплати виконаних робіт відповідачем, а також відсутністю з боку відповідача будь-яких доводів, що могли б поставити під об'єктивний сумнів факт виконання робіт та наявність заборгованості, за принципом вірогідності доказів ці обставини скоріш підтверджуються, аніж спростовуються.
В додаткових поясненнях позивач вказує на порядок реєстрації податкової накладної у разі застосування касового метода обліку ПДВ, зазначає про коректність виконаного ним розрахунку заборгованості, а також наголошує на тому, що строк виконання зобов'язання має визначатися відповідно до умов договору, а не обраховуватися від дати, коли юридична особа дізналася про невиконання цього обов'язку її відокремленим підрозділом.
Позиція відповідача
Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на відсутність в обох сторін оригіналів документів за договорами, куратором яких є Управління капітального будівництва ВП ЗАЕС. Вказує, що доступ до цих документів на теперішній час тимчасово обмежений.
Вважає, що подані копії письмових доказів не повинні братися судом до увагу при розгляді справи за відсутності їх оригіналів.
Акт звірки, з точки зору відповідача, є неналежним доказом наявності заборгованості, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Відповідач не погоджується з тим, що строк оплати частини вартості виконаних робіт в розмірі ПДВ є таким, що настав, оскільки пунктом 8.11 договору встановлено, що у випадку відсутності реєстрації у ЄРПН підрядником електронної податкової накладної, замовник має право в односторонньому порядку зменшити розмір оплати виконаних робіт на суму ПДВ. Крім того, у позивача не виникли податкові зобов'язання на суму ПДВ за виконані роботи за довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати № 561 від 30.11.2021 і № 589 від 15.12.2021.
На суму ПДВ у складі боргу також не можуть нараховуватися інфляційні втрати та три відсотки річних.
Зазначає про некоректність застосування індексу інфляції до суми боргу в 7 952 063,11 грн за лютий місяць 2022, оскільки період прострочення в цьому місяці щодо вказаної суми становив менше половини місяця, адже часткове погашення боргу в розмірі 2 000 000,00 грн відбулося 14.02.2022.
Вказує, що податковою адресою позивача до 12.07.2022 було місце Енергодар Запорізької області, тобто тимчасово окупована територія. Змінивши податкову адресу, позивач не повідомив про це відповідача. Заборона на здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території до зміни податкової адреси унеможливлювала здійснення розрахунків, а, отже, вина відповідача у допущеному простроченні відсутня.
Також відповідач наголошує на наявності підстав для зменшення розміру грошової відповідальності через наявність надзвичайних обставин, що негативно вплинули на його здатність своєчасно розрахуватися за надані послуги для ВП ЗАЕС.
Після направлення справи на новий розгляд відповідач надав суду додаткові пояснення та заперечення, в яких наголошує, що розміщені на сайті державних закупівель скановані копії договору та додаткової угоди № 1 до нього не є електронними документами, а є лише копіями документів, оформлених сторонами у паперовому вигляді, оригінали яких були в наявності у позивача та відповідача, але залишилися на тимчасово окупованій території.
Надана позивачем податкова декларація з ПДВ за грудень 2021 року та квитанція № 2 від 20.01.2022 про прийняття пакету декларації на суму 8 726 999,25 грн не є відповідним доказом у справі, адже задекларована позивачем в указаному документі сума ПДВ не відповідає сумі договору.
Інфляційні витрати та 3 % річних необґрунтовано нараховані на суму ПДВ у складі боргу, оскільки податкові зобов'язання позивача в цій частині виникли тільки після зарахування (отримання) коштів на рахунок платника податку у банку.
З моменту окупації м. Енергодар, а саме, з 04.03.2022, на законодавчому рівні встановлена заборона на перерахування коштів на рахунок Позивача, зареєстрованого на ТОТ (м.Енергодар, вул. Промислова, 11).
Також відповідач заперечує проти поданої позивачем заяви про збільшення розміру позовних вимог, посилаючись на статтю 46 ГПК України, згідно з якою у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються. На думку відповідача, за таких обставин обсяг позовних вимог на даному етапі також змінюватися не може.
Заперечує відповідач і проти долучення до матеріалів справи нових доказів позивача, а саме, податкової накладної № 1 від 10.07.2025, квитанції про її реєстрацію, платіжної інструкції № 5871 від 10.07.2025 і заяви свідка з додатками. Вважає, тщо ці докази не розглядалися судом першої та апеляційної інстанції під час первісного розгляду справи, їм не надавалася правова оцінка.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
05.11.2021 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (замовник, відповідач у справі) та Приватним акціонерним товариством «Електропівденмонтаж-10» (підрядник, позивач у справі) було укладено Договір № 23077-УКБ/20-121-01-21-10868 на виконання робіт: «Технічне переоснащення. ВП «Запорізька АЕС», м.Енергодар, Промислова, 133, Енергоблок № 2. Приведення кабельного господарства САЕ споживачів 6 кВ у відповідність до НД. Будівельно-монтажні роботи» (далі - «Договір»).
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 року №1420, на підставі Закону України «Про акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом» від 06.02.2023 року № 2896-ІХ, утворено Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом», 100 відсотків акцій якого належать державі, шляхом перетворення Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (код згідно з ЄДРПОУ 24584661).
Датою державної реєстрації Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» є 11.01.2024, що підтверджується долученим до матеріалів справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Таким чином, правонаступником майна, всіх прав та обов'язків ДП «НАЕК «Енергоатом», а також відповідачем у даній справі є АТ «НАЕК «Енергоатом».
Згідно з п. 1.1 Договору замовник доручив, а підрядник зобов'язався виконати роботи на об'єкті ВП ЗАЕС по темі: «Технічне переоснащення. ВП «Запорізька АЕС», м.Енергодар, Промислова, 133, Енергоблок № 2. Приведення кабельного господарства САЕ споживачів 6 кВ у відповідність до НД. Будівельно-монтажні роботи».
Вказані роботи відносяться до робіт підвищеної небезпеки (п.1.5 Договору).
Згідно з п.2.1 Договору ціна робіт за Договором визначена на підставі «Договірної ціни» (невід'ємний Додаток № 1 до Договору) є твердою та складає 7 036 984,24 грн, окрім того ПДВ 1 407 396,85 грн, разом 8 444 381,09 грн.
Відповідно до п.2.5 Договору, оплата виконаних робіт замовником проводиться за підставі довідки про вартість виконаних будівельних робіт (ф.КБ-3), оформленої у встановленому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника протягом 60 календарних днів з дати підписання довідки замовником. Оплата Замовником частини ціни робіт у розмірі суми ПДВ здійснюється з моменту реєстрації Підрядником належним чином оформленої податкової накладної та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.
Пунктом 4.1 Договору встановлено, що підрядник, щомісячно в строк до 20 числа місяця, в якому виконуються роботи, надає замовнику акт виконаних будівельних робіт(ф.КБ-2Б) та довідку про вартість виконаних будівельних робіт (ф.КБ-3) в 5 екземплярах. Замовник протягом 5-ти робочих днів перевіряє реальність акта в частині об'ємів і вартості виконаних робіт, оформлює акт (ф.КБ-2В) та довідку про вартість виконаних будівельних робіт (ф.КБ-3) у встановленому порядку або направляє мотивовану відмову від приймання робіт.
Згідно з п. 13.1 Договору, він вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2022.
Додатковою угодою № 1 від 26.01.2022 до Договору сторони виклали в новій редакції пункт 2.1 Договору, згідно з яким вартість робіт за Договором склала 6 626 719,26 грн, окрім того ПДВ 1 325 343,85 грн, разом 7 952 063,11 грн.
Пунктом 2 додаткової угоди № 1 виключено додаток до додаткової угоди № 1 договору № 23077- УКБ/20-121-01-21-10868 «Договірна ціна». Введено новий додаток до договору (додаток № 1 до додаткової угоди №1) № 23077- УКБ/20-121-01-21-10868 «Договірна ціна».
На виконання умов Договору позивач виконав на користь відповідача обумовлені договором роботи на загальну суму 7 952 063,11 грн.
Виконання вказаних робіт підтверджується доданими до позовної заяви електронними копіями довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати № 561 від 30.11.2021 на суму 7 443 368,59 грн та від 15.12.2021 на загальну суму 7 952 063,11 грн, в тому числі за звітний місяць 508 382,52 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 10104 від 31.10.2022 ДП «НАЕК «Енергоатом» сплатило на користь ПрАТ «Електропівденмонтаж-10» 2 000 000 грн з призначенням платежу - технічне переоснащення САЕ енергоблок № 2, Акт №561 від 30.11.2021, д.23077-УКБ/20-121-01-21-10868 від 16.11.2021. Таким чином, платіж здійснено в рахунок опдати за договором.
За актом звірки взаємних розрахунків, за даними бухгалтерського обліку заборгованість відповідача перед позивачем станом на 31.03.2023 становить 5 952 063,11 грн.
Згідно з випискою № 76 з регістру аналітичного обліку філії «ВП ЗАЕС» про стан розрахунків між філією «ВП ЗАЕС» та ПАТ «Електропівденмонтаж-10» (код ЄДРПОУ 00121844) за договором № 23077-УКБ/20-121-01-21-10868 від 05.11.2021 (реєстр.від 16.11.2021) станом на 25.04.2024 відображені операції щодо нарахування заборгованості за актом № 561 від 30.11.2021 на суму 7 443 680,59, актом № 589 від 15.12.2021 на суму 508 382,52, авізо № 590 (п/і № 10104 від 31.10.2022, ч/о Акт № 561 від 30.11.21) на суму 2 000 000,00 (часткова оплата) та, за підсумками вказаних операцій, - наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 5 952 063,11 грн.
У зв'язку із тим, що відповідачем не було належним чином виконано взяте на себе за Договором зобов'язання по оплаті вартості виконаних позивачем робот, з метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено відповідачеві претензію вих.б/н від 06.12.2022 року, з пропозицією добровільно, у досудовому порядку, сплатити заборгованість за вже виконані позивачем роботи.
Відповідачем відповідь на вказану вимогу не надано, заборгованість не сплачена, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом та вимогою стягнути з відповідача заборгованість з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за період прострочення станом на дату звернення до суду.
Після розгляду справи судом першої інстанції і залишенням прийнятого рішення без змін Господарським судом Запорізької області позивачу було видано наказ, який позивач пред'явив до примусового виконання, в результаті чого платіжною інструкцією № 5871 від 10.07.2025 Мін'юстом перераховано на рахунок позивача 8 703 439,20 грн з призначенням платежу ВД № 908/1841/24 (908/1261/24); 21.05.2025; АТ «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕ; ВП № 78462276; Кошти за ВД, стягнуті на користь стягувача.
10.07.2025 р. позивачем складено податкову накладну № 1 про отримання від відповідача суми коштів в розмірі 5 952 063,11 грн (що дорівнює сумі основного боргу за Договором), в тому числі ПДВ 992 010,52 грн. Податкову накладну зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних 28.07.2025 за № 9222353461.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати виконаних робіт за Договором, позивач наполягає на задоволенні позовних вимог з урахуванням стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за весь період прострочення, а саме, до фактичного погашення основного боргу органом державної виконавчої служби.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, заслухавши доводи і заперечення сторін, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
МОТИВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ
У відповідності до ст.129 Конституції України та ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з приписами статей 11, 509 ЦК України підставами виникнення зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.525, ч.1 ст.526 ЦК України).
Як встановлено судом, сторони в своїх заявах по суті справи та безпосередньо під час розгляду справи в судових засіданнях не заперечували факт укладення між позивачем та ДП НАЕК «Енергоатом», правонаступником якого є відповідач, 05.11.2021 р. Договору № 23077-УКБ/20-121-01-21-10868 на виконання робіт: «Технічне переоснащення. ВП «Запорізька АЕС», м.Енергодар, Промислова, 133, Енергоблок № 2. Приведення кабельного господарства САЕ споживачів 6 кВ у відповідність до НД. Будівельно-монтажні роботи» та подальшої додаткової угоди до Договору.
За правовою природою вказаний Договір є договором підряду.
Частиною 1 статті 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч.2 ст.837 ЦК України).
Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (частина 1 статті 846 ЦК України).
Позивач стверджує, що він виконав роботи у обумовлені Договором строки, за результатами чого 30.11.2021 і 15.12.2021 між сторонами Договору були підписані довідки про вартість вартість виконаних будівельних робіт та витрат на загальну суму 7 952 063,11 грн, що є підставою для здійснення розрахунків згідно умов п.2.5. Договору.
Електронні копії довідок долучені до позовної заяви, а паперові копії, засвідчені позивачем в установленому порядку, додані до матеріалів справи позивачем під час нового розгляду справи.
Водночас оригінали Договору, додаткової угоди № 1 до нього та довідок за формою КБ-3, витребувані у позивача судом за клопотанням відповідача, позивачем не надані, натомість, надані пояснення, відповідно до яких оригінали знаходяться в тимчасово окупованому місті Енергодар, вивезені на підконтрольну Україні територію бути не можуть та, скоріш за все, знищені в результаті неодноразових обстрілів офісної будівлі позивача.
Щодо можливості встановлення факту виконання позивачем на користь відповідача робіт згідно з вказаними довідками за відсутності їх оригіналів, а також за відсутності оригіналу Договору та додаткової угоди № 1 до нього суд зазначає таке.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Таку правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18, від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21 тощо.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Тобто, за загальним правилом, фактом підтвердження господарської операції є первинні документи (наприклад, акти надання послуг тощо).
В свою чергу, документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Наявність належно оформлених первинних документів є обов'язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. По своїй правовій суті господарською операцією є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підтверджують факт її проведення.
Таким чином, основною первинною ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.
Близький за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21.
Отже, за певних обставин (в тому числі у зв'язку з окупацією певного населеного пункту, в якому проводились роботи та втратою доступу до первинних документів) сторони не позбавлені можливості доводити реальність господарської операції іншими документами.
У спірних відносинах обидві сторони підтверджують, що у їх розпорядженні відсутні оригінали документів, що пов'язані з виконанням робіт у м. Енергодар у грудні 2021 згідно Договору. Вказане пов'язане із загальновідомим фактом перебування м. Енергодар, в якому знаходиться ВП «Запорізька АЕС» в тимчасовій окупації, у зв'язку з чим у сторін спору відсутній доступ до первинних документів, пов'язаних з виконанням Договору, які залишились на території м. Енергодар.
Енергодарська міська територіальна громада входить до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 № 309, а згодом - наказом Міністерства розвитку громад та територій від 28.02.2025 № 376. У вказаний Перелік неодноразово вносилися зміни, утім Енергодарська міська територіальна громада з нього виключена не була.
Крім того, враховуючи письмові пояснення позивача та фотофіксацію офісних приміщень позивача в м. Енергодар, суд доходить висновку, що оригінали первинних документів та інших документів, пов'язаних з виконанням Договору (в тому числі і оригінали довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати), що долучені позивачем до позову в електронних та паперовіх копіях, скоріше за все, знищені в результаті обстрілу офісного приміщення позивача, яке знаходиться на території, де велися активні бойові дії та яка на момент розгляду спору знаходиться в окупації країни-агресора.
Втім, фактична відсутність у сторін договору та сторін спору оригіналів первинних та інших документів, що пов'язані з виконання умов Договору, не може свідчити про відсутність реальності господарської операції (виконання робіт) та не підписання відповідних документів взагалі, в даному конкретному спорі.
Так, до матеріалів справи позивачем надано Акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2023, що підписаний між позивачем та ДП «НАЕК «Енергоатом» ВП ЗАЕС вже у березні 2023 року. Згідно вказаного акту, вбачається, що сторони Договору підтвердили, наявність станом на 31.03.2023 заборгнованості відповідача за Договором в розмірі 5 952 063,11 грн. Відповідач, при цьому, не заперечив факту того, що акт звірки підписаний уповноваженою особою філії.
Крім того, наявність заборгованості в указаному розмірі станом на 25.04.2024 (дата звернення позивача до суду) підтверджується також даними бухгалтерського обліку відповідача, а саме, випискою № 76 з регістру аналітичного обліку «ВП ЗАЕС» про стан розрахунків між філією «ВП ЗАЕС» та ПАТ «Електропівденмонтаж-10» (код ЄДРПОУ 00121844) за Договором.
Як було наведено, підставою для внесення відомостей про господарські операції до даних бухгалтерського обліку є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (стаття ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Таким чином, за принципом вірогідності доказів суд виходить з того, що факт відображення нарахування заборгованості за Договором та її часткового погашення в бухгалтерському обліку відповідача підтверджує наявність в розпорядженні відповідача оригіналів первинних документів на момент внесення цих відомостей.
Так само акт звірки, в розумінні статей 9 та 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами. Отже, хоча акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили як доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку, проте, як документ, що підтверджує стан розрахунків, поряд з іншими доказами, акт звірки може прийматися судом до уваги.
Згідно статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
З огляду на стандарт вірогідності доказів, обставина виконання позивачем робіт у листопаді 2021 р. на суму 7 443 680,59 та грудні 2021 р. на суму 508 382,52 з більшою вірогідністю мала місце.
В свою чергу, відповідач не надав суду жодних доказів звоторнього та, зазначаючи про недоведеність позивачем факту надання послуг з огляду на відсутність оригіналів первинних документів, не заперечує при цьому сам факт виконання робіт, частково їх оплачував, а згідно даних бухгалтерського (аналітичного) обліку та підписаного з боку ВП «Запорізька АЕС» акту взаєморозрахунків, філія відповідача фактично підтверджує реальність господарської операції з виконання робіт згідно умов Договору.
Щодо відсутності оригіналу самого Договору та додаткової угоди № 1 до нього суд зазначає таке.
Обидві сторони, як було наведено, у своїх заявах по суті спору посилаються на умови Договору та факту його укладення не заперечують.
Як наголошує Верховний Суд в постанові від 12.08.2025 у справі № 320/2796/21, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Він свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Для бухгалтерського обліку мають значення виключно ті документи, які підтверджують реальне здійснення господарських операцій. Господарська операція пов'язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 17.05.2024, вказує, що згідно з вимогами розділу 7 «Положення про порядок укладання та ведення договорів (контрактів)» ПЛ-Д.0.04.066-20 ДП «НАЕК «Енергоатом», відокремлені підрозділи Компанії (одним з яких є ВП ЗАЕС) здійснюють реєстрацію договорів та додаткових угод до них в електронній інформаційній системі SAP ERP. Відбувається це шляхом завантаження проекту договору (додаткової угоди) в систему, після чого Компанія зазначає реєстраційний номер. Скановані копії оформлених договорів (додаткових угод) також завантажуються в систему.
Таким чином, скановані копії Договору та додаткової угоди до нього, виготовлені з оригіналів, наявні в розпорядженні відповідача. Про невідповідність цих копій електронним та паперовим копіям Договору (додаткової угоди), що були надані суду позивачем, відповідач під час розгляду справи не заявляв.
Крім того, Договір та додаткова угода до Договору в копіях, засвідчених кваліфікованим електронним підписом уповноваженої посадової особи відповідача, завантажені останнім на сайті електронної системи публічних закупівель PROZORRO, що підтверджується відповідачем в додаткових поясненнях та запереченнях, наданих суду 01.12.2025. Невідповідностей між цими копіями та копіями, наданими позивачем, судом не виявлено.
За таких обставин за принципом вірогідності доказів суд не вбачає підстав для сумнівів в тому, що, попри відсутність у сторін оригіналів Договору і додаткової угоди до нього, ці документи між сторонами, дійсно, укладалися у належній формі, а наявні в матеріалах справи електронні і паперові копії Договору і додаткової угоди відповідають оригіналам, що залишилися на тимчасово окупованій території міста Енергодар.
Згідно зі статтею 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є добросовісність. З огляду на наведені вище обставини суд погоджується з твердженням позивача про те, що один лише факт відсутності у обох сторін доступу до оригіналів документів не може бути підставою для звільнення замовника від обов'язку оплатити виконані на його користь підрядником роботи, якщо зібрані у справі докази з більшою вірогідністю свідчать про наявність відповідної заборгованості, аніж про її відсутність.
Щодо строку та порядку оплати частини робіт в розмірі ПДВ суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно п.2.5. Договору оплата виконаних робіт замовником проводиться на підставі довідки про вартість виконаних будівельних робіт (ф. КБ-3), оформленої у встановленому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника, протягом 60 календарних днів з дати підписання довідки замовником. Оплата замовником частини ціни робіт у розмірі суми ПДВ здійснюється з моменту реєстрації підрядником належним чином оформленої податкової накладної та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку.
Заперечення відповідача щодо ненастання строку оплати суми ПДВ в ціні виконаних робіт з причини ненастання податкових зобов'язань у позивача в цій частині суд оцінює критично.
Так, в період виконання робіт за Договором позивач використовував касовий метод нарахування ПДВ, що не заперечується відповідачем та підтверджується доданою до позовної заяви податковою декларацією за грудень 2021 року і квитанцією № 2 про її прийняття податковим органом.
Суд відхиляє заяву відповідача про неналежність вказаних доказів, адже інформація про використання платником податків касового методу нарахування ПДВ в податковій декларації зазначається, а, отже, декларація має стосунок до предмету доказування у справі, незалежно від того, чи пов'язані визначені в ній суми податкових зобов'язань позивача з виконанням Договору.
Більш того, згідно з наведеними нижче нормами податкового законодавства платник податків, який використовує касовий метод нарахування податку на додану вартість, не декларує податкові зобов'язання за господарською операцією до моменту отримання оплати за поставлені ним товари, роботи, послуги. Тому відсутність відображення в податковій декларації позивача за грудень 2021 року податкових зобов'язань, пов'язаних з виконанням робіт за Договором, не спростовує, а підтверджує позицію позивача щодо безпідставності зменшення належної йому оплати на суму ПДВ.
Так, відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України касовим методом є метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкових зобов'язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на рахунки платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг, на електронний гаманець у емітента електронних грошей та/або на рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, у касу платника податків або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (послуг), а дата віднесення сум податку до податкового кредиту визначається як дата списання коштів з рахунків платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг, з електронних гаманців у емітента електронних грошей та/або з рахунків в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, дата видачі з каси платника податків або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).
Строки та порядок складання та реєстрації податкових накладних встановлені статтею 201 Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Отже, складання та реєстрація податкової накладної платником податків, який використовує касовий метод обліку податку на додану вартість, здійснюється на дату отримання грошових коштів за поставлені ним товари, виконані роботи або надані послуги, а не на дату настання «першої події» - поставка товару (прийняття замовником роботи, послуги) або отримання оплати, як це відбувається за загальним правилом обліку ПДВ.
У спірних відносинах, таким чином, позивач має скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну за господарською операцією з виконання підрядних робіт лише після отримання від замовника (відповідача) повної суми оплати за виконані роботи.
Другим абзацем пункту 2.5 Договору встановлено обов'язок позивача передати відповідачу оформлену і зареєстровану податкову накладну у випадках та порядку, установлених ПК України.
За таких обставин, в зв'язку із застосуванням позивачем касового метода нарахування ПДВ, строки оплати виконаних робіт, встановлені абзацем 1 пункту 2.4 Договору, застосовуються до повної вартості робіт, зазначених в довідці за формою КБ-3 - включно із сумою ПДВ у складі цієї вартості.
Судом встановлено, що після отримання від органу стягнення суми основного боргу за Договором позивач склав податкову накладну та зареєстрував її в ЄРПН, чим повністю виконав вимоги податкового законодавства та зобов'язання перед відповідачем, встановлені пунктом 2.5 Договору. До отримання оплати, натомість, податкові зобов'язання позивача з оплати податку на додану вартість, дійсно, не настали, а, отже, у позивача не було ані обов'язку, ані можливості зареєструвати відповідну податкову накладну.
Окремо суд зазначає, що частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити на вимогу кредитора суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, вказаною нормою встановлено правило щодо нарахування інфляційних втрат та процентів саме на прострочену суму заборгованості. У спірних відносинах сума заборгованості включає в себе податок на додану вартість. Отже, твердження відповідача про те, що нараховувати інфляційні втрати та проценти слід на суму боргу, зменшену на розмір податку в її складі, є безпідставними та відхиляються судом.
Щодо коректності розрахунку інфляційних втрат та процентів, а також оцінки контррозрахунку, наданого відповідачем, суд зазначає таке.
У відзиві на позовну заяву, поданому суду 17.05.2024, відповідач вказує, що строк оплати суми в розмірі 508 385,52 грн за довідкою від 15.12.2021 встановлений по 14.02.2022 включно, а оскільки це дорівнює половині місяця (в лютому 28 календарних днів), інфляційні витрати Позивачем розраховані невірно. Так, позаяк прострочення з оплати вартості робіт розпочалося з 15.02.2022 (лютий 2022 - неповний місяць), нарахована сума інфляційних витрат в розмірі 2 309 105,48 грн не підлягає задоволенню.
Позивач, зі свого боку, в поданій 17.05.2024 заяві про уточнення позовних вимог погодився з вказаним зауваженням відповідача, надавши суду уточнений розрахунок інфляційних витрат, в якому індекс інфляції за лютий місяць 2022 року застосовується не до суми боргу 7 952 063,11 грн, як було вказано в позовній заяві, а до суми 7 443 680,59 грн. В результаті вказаних уточнень та з урахуванням додання інфляційної складової за квітень 2024 року загальну суму інфляційних втрат в складі позовних вимог позивачем було зменшено з 2 309 105,48 грн до 2 293 087,37 грн.
18.10.2024 відповідач на вимогу суду надав конттрозрахунок нарахувань інфляційних втрат та трьох процентів річних, згідно з яким загальний розмір інфляції за довідками про вартість будівельних робіт та витрат № 561 від 30.11.2021 і № 589 від 15.12.2021 складає 1 939 325,28 грн, розмір відсотків складає 368 271,61 грн.
Проаналізувавши вказаний контррозрахунок, суд зазначає, що всі періоди прострочення, індекси інфляції та інші вихідні дані, застосовані відповідачем, збігаються з аналогічними даними, наведеними в розрахунках позивача. Однак, інфляційні втрати та відсотки відповідач нараховує не на загальну вартість робіт, вказану в довідках за ф.КБ-3, а на різницю між вказаною вартістю та розміром податку на додану вартість в її складі.
Так, вартість виконаних робіт за довідкою № 561 становить 7 443 680,59 грн, а нарахування інфляційних втрат та відсотків відповідач здійснює на суму 6 203 067,16 грн (без врахування ПДВ). Вартість виконаних робіт за довідкою № 589 становить 508 382,52 грн, а нарахування інфляційних втрат та відсотків відповідач здійснює на суму 423 652,10 грн (без врахування ПДВ).
Суд, за таких обставин, відхиляє наданий відповідачем конттрозрахунок як такий, що суперечить частині другій статті 625 ЦК України щодо нарахування інфляційних втрат та процентів на суму заборгованості, а не на суму заборгованості, зменшену на розмір податкових зобов'язань кредитора.
Також суд зазначає, що вказаною нормою закону передбачено застосування індексу інфляції та нарахування трьох процентів річних на прострочену суму за весь час прострочення.
Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочим, якщо від не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За приписами частини п'ятої статті 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Срок виконання зобов'язання з оплати виконаних робіт встановлений пунктом 2.5 Договору та становить 60 календарних днів з дати підписання замовником (відповідачем) довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (ф.КБ-3).
За таких обставин суд доходить висновку, що нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних у спірних відносинах має розпочинатися з першого робочого дня, який настає після 60 днів з дня, наступного за днем підписання довідок за формою КБ-3. Таким днем у спірних відносинах є: щодо довідки № 561 від 30.11.2021 - 01.02.2022, щодо довідки № 589 від 15.12.2021 - 15.02.2022.
Саме вказані граничні дати оплати використовують і позивач, і відповідач в своїх розрахунках.
З огляду на ці обставини суд вважає, що дата початку періоду прострочення боржника у спірних відносинах не може залежати від моменту, коли про таке прострочення дізнався відповідач як юридична особа, адже протилежний висновок суперечив би умовам Договору та наведених вище норм чинного законодавства.
Крім того, за змістом статті 95 ЦК України філія як відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій, не є юридичною особою, але наділяється майном юридичної особи, що її створила, і діє на підставі затвердженого нею положення.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що діяльність філій та представництв як відокремлених структурних підрозділів не є самостійною та ініціативною, оскільки здійснюється від імені юридичної особи та на визначених нею умовах, при цьому всі ризики як майнового, так і немайнового характеру покладено на юридичну особу, що створила філію (відокремлений структурний підрозділ).
Отже, відповідальність за виконання філією функцій юридичної особи несуть юридичні особи, які створили відповідну філію (відокремлений підрозділ).
Незалежно від того, чи згадується філія в процесуальних документах під час судового розгляду, що стороною у справі в будь-якому випадку є юридична особа, від імені якої діє філія (відокремлений підрозділ), а рішення суде приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, хоча б і в особі її відокремленого підрозділу.
Філія не має самостійної цивільної процесуальної дієздатності, не може бути позивачем або відповідачем у суді та не несе окремої відповідальності за зобов'язаннями.
Близькі за змістом правові висновки викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 916/1288/19, постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.06.2021 у справі № 760/32455/19, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 06.03.2024 у справі № 295/6062/22, від 12.11.2025 у справі № 524/7691/23, від 11.12.2024 у справі № 461/5877/22 тощо.
З наведеного вбачається, що Договір, укладений від імені відповідача посадовою особою його відокремленого підрозділу, створює права та обов'язки безпосередньо для юридичної особи, в тому числі стосовно строків оплати виконаних підрядником робіт. За таких обставин проінформованість юридичної особи про стан виконання укладених від її імені правочинів не є відкладальною умовою, від якої має обліковувати момент прострочення зобов'язань цієї юридичної особи, передбачених відповідним правочином.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу на необхідність застосування презумпції, згідно з якою особа зобов'язана знати про стан своїх майнових прав та обов'язків. Про це, зокрема, наголошується в постановах від 21.02.2024 у справі № 296/6465/21, від 22.02.2017 у справі № 6-17цс/17, від 16.11.2016 р. у справі № 6-2469цс16 та ін.
Виходячи з цього принципу, юридична особа несе відповідальність за порушення строків оплати, що допущені під час здійснення господарської діяльності відокремленими підрозділами такої юридичної особи, згідно з умовами укладених від імені юридичної особи договорів.
Аналізуючи період прострочення грошових зобов'язань відповідача суд також зазначає, що за приписами статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, за загальним правилом під часом прострочення в контексті частини 2 статті 625 ЦК України слід розуміти період з дня, наступного за граничним сроком виконання зобов'язання, встановленим законом або договором, до дня, що передує дню виконання зобов'язання.
У спірних відносинах грошове зобов'язання відповідача з оплати виконаних позивачем робіт виконане в результаті примусового стягнення боргу 10.07.2025, тож, позивач вправі вимагати від відповідача сплати трьох відсотків річних на прострочену суму та компенсації інфляційних втрат відповідно до офіційно встановленого індексу інфляції до 09.07.2025 включно.
Під час попереднього розгляду справи позовні вимоги включали в себе інфляційні втрати за період по квітень 2024 року включно, а також відсотки за період по 27.05.2024 включно.
Отже, фактичний період прострочення з 28.05.2024 по 09.07.2025 щодо відсотків та додаткова інфляційна складова за період з травня 2024 по червень 2025 (за неповний місяць прострочення в липня інфляційна складова не нараховуються, адже прострочення тривало менше половини місяця) є тим додатковим періодом прострочення, за який відповідач, на вимогу позивача, має сплатити інфляційні втрати та відсотки.
В заяві про збільшення позовних вимог, поданої під час нового розгляду справи, позивач донараховує інфляційні втрати та відсотки саме за вказаний період.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд визнає його коректним.
Згідно з частиною 4 статті 46 ГПК України у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.
Верховний Суд у постанові від 31.01.2024 у справі № 201/4160/19 зазначає, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Збільшення розміру позовних вимог, натомість, за своєю правовою природою не є тотожньою зміні предмета або підстав позову, якщо разом із таким збільшенням не відбувається ані зміни вимоги, з якою позивач первісно звернувся до суду, ані зміни обставин, на яких ґрунтується така вимога.
У спірних відносинах збільшення розміру позовних вимог позивачем стосується виключно коригування періоду прострочення виконання спірного зобов'язання відповідачем з урахуванням часу, який минув з моменту звернення до суду до моменту фактичного погашення заборгованості в результаті примусового стягнення.
Крім того, як було наведено, частина 4 статті 46 ГПК України допускає зміну змісту позовних вимог (предмету та підстав позову) у випадку, якщо фактичні обставини справи змінилися після закінчення підготовчого засідання або після початку першого судового засідання, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, при первісному розгляді справи.
Погашення боргу в порядку примусового стягнення, а, отже, формування остаточного періоду прострочення у даній справі, як вбачається з наведеного вище, відбулося після закінчення первісного розгляду справи судом першої інстанції. Отже, зміна фактичних обставин, що зумовили зміну обсягу позовних вимог у спірних відносинах, в будь-якому випадку допускає коригування позовних вимог при новому розгляді.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18.
Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.
Суд виходить з того, що за наявності у спірних відносинах інформації про повну тривалість періоду прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем, яка з'явилася після здійснення примусового стягнення за прийнятим рішенням, але до початку нового розгляду справи, прийняття до розгляду заяви про збільшення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та відсотків за весь період прострочення боржника повною мірою відповідає принципу процесуальної економії, адже дозволяє вирішити спір без повторного звернення позивача до суду з вимогами, що випливають з тих самих відносин.
Твердження відповідача про неможливість здійснення оплати виконаних робіт через знаходження позивача на тимчасово окупованій території та неповідомлення про зміну податкової адреси суд оцінює критично.
По-перше, жодною нормою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не визначено заборони виконання договірних зобов'язань на користь особи, яка перебуває на окупованій території. Заборона переказу коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, встановлена частиною 6 статті 13 вказаного Закону, до спірних відносин не застосовується, оскільки рахунок позивача за будь-яких обставин відкритий в банківській установі України.
По-друге, як вбачається з обставин справи, обов'язок відповідача оплатити виконані позивачем роботи згідно з Договором сплив щодо всієї суми боргу 14.02.2022, тоді як місто Енергодар Запорізької області є окупованим з 04.03.2022, що встановлено Перелікому територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 № 309, а також аналогічним переліком, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій від 28.02.2025 № 376. Отже, відповідач мав виконати свої грошові зобов'язання перед позивачем ще до початку окупації, а відтак не може посилатися на таку окупацію в обґрунтування причин прострочення розрахунку.
По-третє, з матеріалів справи вбачається, що часткову оплату боргу в розмірі 2 000 000,00 грн відповідачем було здійснено шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позивача 31.10.2022, тобто в період, коли місто Енергодар вже було окупованим, а відповідач, як він стверджує, не знав про зміну позивачем своєї податкової адреси на підконтрольну Україні територію.
В постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду сформував правову позицію щодо застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Добросовісність є однією з засад цивільного законодавства (ст.3 ЦК України). Встановлення недобросовісності дій сторін правовідносин чи їх суперечливої поведінки є правовим висновком суду, виходячи з встановлення фактичних обставин конкретної справи. Повноваження суду щодо оцінки доказів є тим процесуальним механізмом, який дозволяє суду оцінити добросовісність дій сторін та встановити суперечливість їх поведінки.
В аспекті доктрини заборони суперечливої поведінки, враховуючи те, що у спірних правовідносинах відповідач без жодних перешкод оплатив на користь позивача частину вартості виконаних за Договором робіт, суд вважає, що спроба відповідача згодом заперечувати факт можливості повної оплати цих робіт суперечить попередній поведінці відповідача.
З тих самих підстав суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що порушення зобов'язання відбулось не з його вини та наявність форс-мажорних обставин.
Крім того, за змістом положень пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509, статті 611, частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі №910/16820/21, від 04.05.2022 у справі № 761/28949/17, від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 908/153/21, від 07.09.2022 у справі № 924/159/14 , від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.19 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).
При цьому, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Отже, визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21 та від 11.07.2023 у справі № 910/15410/21.
За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або відсутністю вини (статті 614, 617 ЦК України).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 910/18432/21.
Враховуючи, що розмір відсотків річних не є надмірним, а визначено саме в тому розмірі, який передбачає стаття 625 ЦК України, відсутні підстави для звільнення відповідача від сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Суд також відкидає як необґрунтовані заперечення відповідача проти долучення до матеріалів справи додаткових доказів на етапі її нового розгляду.
З цього приводу суд зазначає, що позаяк метою нового розгляду справи є передусім з'ясування обставин, на яку звернув увагу Верховний Суд, позбавлення сторін права взяти участь в доведенні суду своєї позиції щодо цих обставин, зокрема, за допомогою нових доказів, порушувало б як принцип змагальності, встановлений статтею 13 ГПК України, так і саму можливість належним чином виконати вказівки Верховного Суду (ч.5 ст.310 ГПК України), а також повно і всебічно встановити всі обставини справи (ст.86, ч.5 ст.236 ГПК України).
Крім того, подані позивачем нові докази пов'язані з подіями, які відбулися після первісного розгляду справи (оплата боргу за наслідками виконавчого провадження, складання і реєстрація податкової накладної після отримання оплати), а заява свідка по за своїм змістом є поясненнями керівника позивача, наданими щодо тих обставин, на додатковому дослідженні яких наголосив Верховний Суд, повертаючи справу на новий розгляд.
Такі докази не могли бути подані до суду разом із позовною заявою з причин, що не залежали від позивача, а, отже, згідно з частиною восьмою статті 80 ГПК України процесуальні перешкоди для прийняття їх до розгляду відсутні.
ЩОДО ФАКТИЧНОГО ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ, ЯКЕ ЗГОДОМ БУЛО СКАСОВАНЕ
Постановою Верховного Суду у даній справі частково задоволено касаційну скаргу віповідача, скасовано прийняте у справі рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.
На момент винесення вказаної постанови скасовані нею судові рішення фактично виконані органом державної виконавчої служби.
Під час нового розгляду справи суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з урахуванням збільшення їх позивачем.
Відповідно до частини 2 статті 333 ГПК України якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо при новому розгляді справи він:
1) закриває провадження у справі;
2) залишає позов без розгляду;
3) відмовляє в позові повністю;
4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
В контексті наведеного суд зазначає, що інститут повороту виконання рішення направлений саме на забезпечення повернення боржнику стягнутих грошових коштів у разі встановлення судом під час нового розгляду справи обставин відсутності підстав для їх стягнення. Закриття провадження у справі в зв'язку з відсутністю предмету спору в частині позовних вимог, що вже є погашеними, натомість, за приписами вказаної вище процесуальної норми має наслідком поворот виконання, для чого, з урахуванням обґрунтованості позовних вимог, підстави відсутні.
Виходячи з цього, суд, ухвалюючи рішення, позбавлений процесуальної можливості взяти до уваги факт часткового погашення заборгованості, однак звертає увагу сторін, що у даному випадку питання припинення зобов'язань у зв'язку з перерахування грошових коштів може бути вирішене на стадії виконання судового рішення.
Згідно зі ст.129 ГПК України судовий збір у разі задоволення позову покладається на відповідача.
Під час звернення до суду позивачем сплачено 104 446 грн 18 коп. судового збору. Разом із подачею заяви про збільшення позовних вимог позивачем додатково сплачено 14 763 грн 87 коп. Всього сума судового збору, сплачена позивачем, складає 119 210 грн 05 коп., що відповідає встановленій ставці судового збору за подання позову майнового характера на заявлену позивачем загальну суму 9 934 170 грн 52 коп. з урахуванням коефіцієнту для пониження відповідного розміру ставки за подання документів в електронній формі згідно з ч.3 статті 4 Закону України «Про судовий збір».
Вказана сума судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Крім того, як було наведено, додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.11.2024 у даній справі частково задоволено заяву позивача щодо розподілу судових витрат, стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 (двадцять п'ять тисяч) грн. В задоволенні вимог в розмірі 20 995,40 грн - відмовлено.
Додаткове рішення сторонами не оскаржувалося.
Водночас, суд зазначає, що за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти.
Додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі.
У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18, у постановах Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 923/631/15, від 23.01.2020 у справі № 927/229/19, від 23.12.2021 у справі № 925/81/21, від 09.02.2022 у справі № 910/17345/20 тощо.
Отже, якщо рішення скасовано з передачею на новий розгляд, розподіл судових витрат, який є предметом додаткового рішення, здійснюється заново судом, який ухвалює остаточне рішення.
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 8 ст.129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною першою статті 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
В позовній заяві позивачем вказаний попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на оплату професійної правничої допомоги в загальному розмірі 75 000 грн 00 коп.
У судовому засіданні 05.11.2024 до закінчення судових дебатів представник позивача заявив про те, що докази на підтвердження судових витрат разом з відповідною заявою будуть подані у передбачені процесуальні строки після прийняття рішення.
06.11.2024 передставником позивача подано до господарського суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій вказав, що витрати на оплату професійних правничих послуг, понесені позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, складають 46 000 грн 00 коп. Враховуючи, що рішенням суду позовні вимоги було задоволено частково, пропорційно до задоволеного розміру позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача 45 995 грн 40 коп.
На підтвердження факту понесених витрат позивачем надано суду копії: договору про надання правової допомоги № 58/2023 від 15.06.2023, додаткової угоди № 4 від 10.05.2024 та акту № 4/1 від 05.11.2024 приймання-передачі послуг.
Таким чином, документи, які підтверджують судові витрати позивача щодо отриманої професійної правничої допомоги, наразі наявні в матеріалах справи, а, отже, питання розподілу в цій частині підлягає вирішенню на даній стадії судового розгляду.
Заявлений позивачем розмір витрат складається з оплати таких послуг:
- вивчення та правовий аналіз матеріалів справи; здійснення розрахунку заборгованості; складання позовної заяви - 10 000,00 грн;
- складання заяви про уточнення позовних вимог (зменшення розміру первісно заявлених інфляційних втрат та донарахування відсотків та інфляційних втрат за період до призначення підготовчого судового засідання) - 3 000,00 грн;
- складання відповіді на відзив - 5 000,00 грн;
- складання заяви про передачу справи для подальшого розгляду в межах справи про банкрутство - 2 000,00 грн;
- складання повторної відповіді на відзив (в зв'язку з подачею відповідачем повторного відзиву на позовну заяву з додатковими аргументами) - 3 000,00 грн;
- складання пояснень щодо клопотання про витребування доказів - 4 000,00 грн;
- складання пояснень щодо контррозрахунку відповідача - 4 000,00 грн;
- представництво інтересів позивача в суді першої інстанції - 15 000,00 грн.
Відповідачем 15.11.2024 подано до суду заперечення на клопотання щодо витрат на правничу допомогу, в яких відповідач ставить питання про зменшення заявленої суми до максимально можливого.
Посилається на те, що матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання яких адвокат витратив би значний час. Справа не обтяжена значною кількістю доказів. Публічний інтерес до неї відсутній. Представником позивача надається правова допомога в інших аналогічних справах між тими ж сторонами, де наявна однаковість позиції, аналогічність, що спрощує дії адвоката при надання правоничої допомоги.
Також зазначає, що деякі документи підписувалися, оформлялися та завантажувалися в Електронний суд особисто головою правління позивача, докази того, що ці дії здійснені адвокатом, відсутні.
Проаналізувавши надані сторонами документи, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
У постанові від 31.05.2022 у справі № 927/727/21 Верховний Суд сформував наступний висновок: «Судами з урахуванням відповідних законодавчих приписів та правових висновків, викладених у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/996/18 відзначено, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено.
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами 1 та 2 статті 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру або погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права».
За приписами ч. 5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ч. 6 ст. 126 ГПК України, обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Надання правової допомоги позивачу за позовом підтверджується матеріалами справи, зокрема: поданням позову та інших документів у справі, договором, додатковою угодою до нього та актом надання-прийому професійних правничих послуг, ордером, свідоцтвом адвоката та протоколами судових засідань, згідно з яких вбачається участь адвоката позивача в судових засіданнях.
Суд відхиляє доводи відповідача про підписання і подання окремих процесуальних документів керівником позивача як підставу ставити під сумнів факт надання послуг зі складання таких документів адвокатом, адже зміст відповідних документів свідчить про те, що вони виготовлені фахівцем в галузі права. Згідно з ч.1 ст.139, ч.2 ст.166, ч.2 ст.170 ГПК України позовна заява, відповідь на відзив, інші заяви та клопотання підписуються позивачем або його представником, таким чином, надання адвокатом послуги зі складання відповідного документа не обов'язково має супроводжуватися особистим підписанням такого документа адвокатом.
Водночас суд зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката, відповідно до частини 4 статті 126 ГПК України, має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст.627 ЦК України, принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану роботу, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Аналогічну правову позиції викладено в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
Суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/2685/19 від 08.04.2020.
Оцінюючи надані позивачем документи на підтвердження розміру понесених ним витрат, суд погоджується з відповідачем в тій частині, що:
- складання повторного відзиву на позовну заяву, хоча і є виправданим з урахуванням конкретних обставин справи, однак не потребувало від адвоката значних витрат часу, адже у другомі відзиві лише дещо уточнено та розвинуто аргументи, що вже були висловлені;
- складання пояснень щодо клопотання про витребування доказів та пояснень щодо контррозрахунку також не є надто складною за обсягом роботою, адже базуються на вже викладеній раніше позиції позивача.
Також суд зазначає, що складання заяви про уточнення позовних вимог в частині їх зменшення стосовно бази нарахування інфляційних втрат в лютому місяці 2022 року пов'язане із допущеною помилкою в позовній заяві, на яку звернув увагу відповідач у відзиві. За таких обставин витрати зі складання уточнень в цій частині не відповідають критерію необхідності, адже йдеться про виправлення власної помилки, якої можна було б уникнути.
За таких обставин, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, беручи до уваги критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій їх необхідності та розумності їх розміру, суд вважає, що співмірні і розумні витрати відповідача на професійну правничу допомогу у даній справі становлять 37 000 грн 00 коп.
Керуючись ст.ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 3, 12, 20, 129, 232, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Електропівденмонтаж-10» задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (вул.Назарівська, буд.3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) на користь Приватного акціонерного товариства “Електропівденмонтаж-10» (вул.Жаботинського Леоніда, буд.25, приміщення 13, м.Запоріжжя, 69035, ідентифікаційний код юридичної особи 00121844) основний борг в сумі 5 952 063 (п'ять мільйонів дев'ятсот п'ятдесят дві тисячі шістдесят три) гривні 11 коп., 3% річних в сумі 657 516 (шістсот п'ятдесят сім тисяч п'ятсот шіснадцять) гривень 52 коп., інфляційні втрати в сумі 3 324 590 (Три мільйони триста двадцять чотири тисячі п'ятсот дев'яносто) гривень 89 коп.
3. Стягнути з Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (вул.Назарівська, буд.3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) на користь Приватного акціонерного товариства “Електропівденмонтаж-10» (вул.Жаботинського Леоніда, буд.25, приміщення 13, м.Запоріжжя, 69035, ідентифікаційний код юридичної особи 00121844) судовий збір в сумі 119 210 (сто дев'ятнадцять тисяч двісті десять) гривень 05 коп.
4. Стягнути з Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (вул.Назарівська, буд.3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) на користь Приватного акціонерного товариства “Електропівденмонтаж-10» (вул.Жаботинського Леоніда, буд.25, приміщення 13, м.Запоріжжя, 69035, ідентифікаційний код юридичної особи 00121844) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 37 000 (тридцять сім тисяч) гривень.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Копії рішення надіслати сторонам спору.
Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту за правилами, визначеними ст. 254, 256-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано-30.03.26.
Суддя О.О. Юлдашев