ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
24 березня 2026 року Справа № 903/1003/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Саврій В.А. , суддя Романюк Ю.Г.
секретар судового засідання Порєчна Т.Г.
за участю представників сторін:
позивача: Голядинця М.В., представника за довіреністю від 20.10.2025
відповідача : не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Нововолинський ливарний завод» на рішення Господарського суду Волинської області, ухваленого 29.12.25р. суддею Дем'як В.М. о 10:48 у м.Луцьку, повний текст складено 30.12.25р. у справі № 903/1003/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Володимирська фабрика гофротари»
до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Нововолинський ливарний завод»
про стягнення 1 601 002,76 грн
24 жовтня 2025 року на адресу Господарського суду Волинської області через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Володимирська фабрика гофротари» до Приватного акціонерного товариства “Нововолинський ливарний завод» про стягнення 1 601 002, 76 грн коштів в т.ч. 1 344 097, 30 грн - індексу інфляції та 256 905, 46 грн - 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем обов'язку в частинні своєчасного повернення боргу який виник у зв'язку із достроковим розірванням договору на капітальне будівництво №05-10/2024-Р від 17.10.2023.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 29.12.2025 у справі №903/1003/25 позов задоволено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Нововолинський ливарний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Володимирська фабрика гофротари" 1 601 002,76 грн коштів, в т.ч. 1 344 097, 30 грн - індексу інфляції, 256 905, 46 грн - 3% річних та 19 212,04 грн витрат по сплаті судового збору.
Не погодившись із винесеним рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 29.12.2025 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Володимирська фабрика гофротари» у повному обсязі.
Так, скаржник не погоджується із нарахування 3% річних та інфляційних на підставі ст. 625 ЦК України, а саме не погоджується із періодом нарахування - початком прострочення з 27.07.2024.
Крім того, скаржник вважає, що позивач використав у розрахунках інфляційні індекси за серпень 2024 - травень 2025 р., але не послався на офіційні джерела. Відсутність офіційних даних у розрахунку свідчить про недостовірність вимог. Суд повинен був витребувати офіційну інформацію та провести перерахунок, але не зробив цього.
Також, позивач не надав формулу для розрахунку 3 % річних, яка враховує кількість днів прострочення та використання загальної суми. Розрахунок був представлений лише у вигляді кінцевого результату. Це унеможливило перевірку правильності розрахунків. Суд, приймаючи такі дані, порушив принцип належного доказування.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить відмовити Приватному акціонерному товариству «Нововолинський ливарний завод» в задоволенні апеляційної скарги. Рішення Господарського суду Волинської області від 29 грудня 2025 року по справі № 903/1003/25 залишити без змін.
23.03.2026 від представника скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду скарги, у зв'язку із її участю в іншому судовому засіданні.
Представник позивача залишив вирішення вказаного клопотання на розсуд суду.
Розглянувши подане клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія приходить до висновку про його відхилення, з огляду на таке.
Ч. 1 ст. 202 ГПК України визначає, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 2 ст. 202 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
Згідно із ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
За наведеного, колегія суддів зауважує, що скаржник був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду скарги та не був позбавлений права взяти участь в судовому засіданні через свого керівника, або направити іншого представника для участі у розгляді справи чи заявити клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Крім того, апеляційним судом явка скаржника обов'язковою не визнавалась, причини неявки судом визнаються неповажними, позиція з приводу непогодження із рішенням суду висловлена у скарзі, тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання та відкладення розгляду справи.
Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представника скаржника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, а тому, колегія суддів, визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника останнього, за наявними у справі доказами.
В судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві та надали пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить відмовити в її задоволенні.
Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
17 жовтня 2023 року між ТОВ “Володимирська фабрика гофротари» (Новий боржник), ПрАТ “Нововолинський ливарний завод» (Боржник) та ТОВ “Ергобуд» (Кредитор) було укладено договір про заміну боржника, відповідно до п. 1.1 якого, цим Договором регулюються відносини, пов'язані із заміною сторони (Боржника) у зобов'язаннях, що виникають згідно Договору підряду на капітальне будівництво №05-10/2024-Р від 17.10.2023 року (далі - Основний договір) на суму 10 000 000 грн (десять мільйонів гривень) в т.ч. ПДВ.
Згідно п. 2.1 Договору про заміну боржника, Боржник переводить на Нового боржника борг (грошове зобов'язання) в загальному розмірі 10 000 000 грн (десять мільйонів гривень) в т.ч. ПДВ, що перераховується Кредитору частками в порядку та на умовах, передбачених Основним договором, згідно рахунків, виставлених Боржнику Кредитором, а Новий боржник погоджується виконати зазначене грошове зобов'язання.
Відповідно до пункту 2.6 Договору про заміну боржника, після виконання Новим боржником грошового зобов'язання перед Кредитором, у Нового боржника вникає право вимоги до Боржника в розмірі сплаченої Новим боржником на користь Кредитора суми грошового зобов'язання. Якщо Основний договір з певних причин буде достроково припинено або розірвано до моменту повного виконання робіт за Основним договором, Новий боржник має право грошової вимоги до Боржника стосовно сум, фактично сплачених Новим боржником на користь Кредитора.
Згідно п. 2.7 договору, Боржник зобов'язаний сплатити на користь Нового боржника суму грошового зобов'язання впродовж 10 календарних днів з моменту належного завершення виконання робіт Кредитором за Основним договором, або з моменту розірвання/припинення Основного договору.
ТОВ “Володимирська фабрика гофротари» виконало взяті на себе грошові зобов'язання за Договором про заміну боржника від 17.10.2023 щодо сплати 10 000 000 млн. зобов'язань ПрАТ “Нововолинський ливарний завод» перед ТОВ “Ергобуд» за Договором на капітальне будівництво №05-10/2024-Р від 17.10.2023 (а.с. 8-18).
В подальшому ТОВ “Володимирська фабрика гофротари» отримало від ПрАТ “Нововолинський ливарний завод» лист №24/391 від 17.07.2024 (а.с. 19), яким повідомлено про розірвання договору підряду в односторонньому порядку, згідно з яким, ПрАТ “Нововолинський ливарний завод» розриває Договір підряду на капітальне будівництво №05-10/2024-Р від 17.10.2023.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Володимирська фабрика гофротари» звернулось до відповідача з листом №228/07-24 від 31.07.2024 (а.с. 20), в якому просило надіслати докази повідомлення ТОВ “Ергобуд» про розірвання договору підряду.
ПрАТ “Нововолинський ливарний завод» надіслало відповідь №24/431 від 12.08.2024 (а.с. 21-22), до якого долучило копію листа №24/390 від 16.07.2024 до ТОВ “Ергобуд» про розірвання договору в односторонньому порядку. Вказаний лист містить також відмітку про отримання даного листа директором ТОВ “Ергобуд».
У зв'язку із такими обставинами та достроковим розірванням Договору на капітальне будівництво №05-10/2024-Р від 17.10.2023, позивач на підставі п. 2.6 та п. 2.7 Договору про заміну боржника звернувся до ПрАТ “Нововолинський ливарний завод» із вимогою №250/08-24 від 20.08.2024 про повернення коштів, в т.ч. сплачених на користь ТОВ “Ергобуд» 10 000 000 грн. (а.с. 23).
У відповіді №24/481 від 30.08.2024 ПрАТ “Нововолинський ливарний завод» відмовило в задоволені вимоги (а.с. 25).
В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю “Володимирська фабрика гофротари" звернулось до Господарського суду Волинської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства “Нововолинський ливарний завод» про стягнення 10 000 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 13.03.2025 у справі №903/866/24 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Володимирська фабрика гофротари», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю “Ергобуд» до Приватного акціонерного товариства “Нововолинський ливарний завод» про стягнення 10 000 000,00 грн.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 рішення Господарського суду Волинської області від 13 березня 2025 року у справі №903/866/24 скасовано. Прийняти нове рішення. Позов задовольнити та стягнути з Приватного акціонерного товариства "Нововолинський ливарний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Володимирська фабрика гофротари" 10 000 000 грн боргу, 150 000 грн судового збору за подання позовної заяви та 180 000 грн судового збору за подання апеляційної скарги, а також скасував додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 26 березня 2025 року у справі № 903/866/24.
Верховний Суд постановою від 18 вересня 2025 року касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Нововолинський ливарний завод» залишив без задоволення, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 травня 2025 року у справі №903/866/24 - без змін.
Позивач зазначає, що ПрАТ “НЛЗ» добровільно виконало постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025, сплативши на рахунок ТОВ “Володимирська фабрика гофротари» 10 330 000,00 грн, з яких 10000000,00 грн - основний борг, 150000,00 грн - компенсація судового збору за подання позовної заяви, 180000,00 грн - компенсація судового збору за подання апеляційної скарги. На підтвердження оплати відповідачем було надано платіжну інструкцію №6937 від 05.06.2025 (а.с. 28-29).
Позивач зазначає, що тривале невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення належних Позивачу коштів призвело до значних фінансових втрат та збитків. Відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання на 313 днів, і впродовж даного строку підприємство не мало змоги використовувати таку значну суму коштів в своїй господарській діяльності, що створювало для нього додатковий фінансовий тиск і призводило до зменшення темпів розвитку та нарощування виробництва.
У зв'язку з цим існує необхідність в стягненні з відповідача на користь позивача інфляційних втрат і 3% річних.
ТОВ “Володимирська фабрика гофротари» надіслало на адресу ПрАТ “НЛЗ» лист вих. №340/09-25 від 24.09.2025 з вимогою про сплату інфляційних втрат і 3% річних на суму 1 601 002,76 грн, надавши для цього 5-дений строк з моменту отримання вимоги. Даний лист було отримано відповідачем 06.10.2025, про що свідчить трекінг відправлень на сайті Укрпошти, проте ПрАТ “НЛЗ» вказаної вимоги в добровільному порядку не виконало і відповіді на вказаний лист не надало (а.с. 30-32).
Невиконання Приватним акціонерним товариством “Нововолинський ливарний завод» умов договору про заміну боржника від 17.10.2023, достроковим розірванням договору на капітальне будівництво №05-10/2024-Р від 17.10.2023 та наявність у відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю “Володимирська фабрика гофротари» боргових зобов'язань на суму 10 000 000,00 грн у період з 27.07.2024 по 04.06.2025 включно, стало підставою для нарахування позивачем згідно ст. 625 ЦК України боржнику у зв'язку з цим за прострочення виконання грошового зобов'язання 1 344 097, 30 грн - інфляційних втрат та 256 905, 46 грн - 3% річних.
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем має преюдиційне значення та не підлягає доказуванню в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 рішення Господарського суду Волинської області від 13 березня 2025 року у справі №903/866/24 скасовано.
Прийнято нове рішення. Позов задоволено та стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Нововолинський ливарний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Володимирська фабрика гофротари" 10 000 000 грн боргу, 150 000 грн судового збору за подання позовної заяви та 180 000 грн судового збору за подання апеляційної скарги, а також скасовано додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 26 березня 2025 року у справі № 903/866/24.
Під час розгляду справи №903/866/24 судом було встановлено таке:
- належного виконання позивачем свого обов'язку згідно Договору про заміну боржника від 17.10.2023 на суму 10 000 000,00 грн;
- обов'язок відповідача сплатити дану суму коштів на рахунок позивача впродовж 10-ти календарних днів з моменту розірвання Договору підряду на капітальне будівництво від 17.10.2023;
- розірвання 16 липня 2024 року договору підряду на капітальне будівництво від 17.10.2023.
Зокрема, Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 встановлено, що: " З дослідженого судом апеляційної інстанції вбачається, що підрядником ТОВ "Ергобуд" на ім'я ПрАТ "Нововолинський ливарний завод" виставлені рахунки на оплату з посиланням на договір підряду №05-10/2024-Р від 17 жовтня 2023 року за виконання робіт "будівництво виробничого цеху за адресою Волинська обл., м. Нововолинськ, вул. Луцька, 29" на загальну суму 10 000 000 грн /т. 1 а.с. 21-31/. Згідно виставлених рахунків ТОВ "Володимирська фабрика гофротари" перерахувало ТОВ "Ергобуд" грошові кошті в загальній сумі 10 000 000 грн, з призначенням платежу "оплата про заміну боржника згідно договору б/н від 17.10.2023" /т.1, а.с. 32-42/.
Колегія суддів враховує, що в матеріалах справи міститься копія листа ПрАТ "Нововолинський ливарний завод" №24/390 від 16 липня 2024 року, який є листом про розірвання договору підряду на капітальне будівництво в односторонньому порядку. Крім того, листом вих. №24/391 від 17 липня 2024 року відповідач повідомив позивача про те, що договір на капітальне будівництво №05-10/2024-Р від 17 жовтня 2023 року було розірвано саме в односторонньому порядку. Водночас, до відзиву на позовну заяву ПрАТ "Нововолинський ливарний завод" додана укладена між ПрАТ "НЛЗ" та ТОВ "Ергобуд" додаткова угоди від 16 липня 2024 року, яка свідчить про розірвання договору підряду за взаємною згодою сторін.
Також суд звертає увагу і на лист відповідача від 23.05.2024 /т. 1 а.с.54/, зі змісту якого вбачається, що відповідач визнає, що йому необхідний новий цех, який має бути побудований ТОВ "Ергобуд", "однак дивлячись на темпи будівництва, а також, на об'єм, який на сьогоднішній день виконано вказаною компанією, ми розуміємо, що дана проблема не вирішиться найближчими місяцями". Зокрема, зміст листа вказує на те, що роботи ТОВ "Ергобуд" з будівництва нового цеху для відповідача виконувалися, але вкрай повільно, що в свою чергу спростовує твердження в договорі про розірвання, про те, що ТОВ "Ергобуд" не приступив до виконання робіт, як твердження про непередання будівельного майданчику підряднику.
Такі дії ПрАТ "Нововолинський ливарний завод" суперечать принципу добросовісності і доктрині "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки).
Однак, визначальним для вирішення спору є встановлення наявності або відсутності дострокового припинення/розірвання договору підряду на капітальне будівництво, для з'ясування можливості застосування пункту 2.6 Договору про заміну боржника. Крім того, лист №24/390 про одностороннє розірвання договору підряду на капітальне будівництво датований 16 липня 2024 року, як і додаткова угода від 16 липня 2024 року, тобто така дата в обох випадках є однаковою, а сама підстава розірвання в даному спорі (на відміну від вирішення спору про виконання договору підряду) не впливає на результат розгляду.".
Обставини щодо дострокового розірвання договору також досліджено судом при розгляді справи по суті.
Матеріали справи містять докази, а саме:
- лист №24/391 від 17.07.2024 ПрАТ “Нововолинський ливарний завод», яким повідомлено про розірвання договору підряду в односторонньому порядку, згідно з яким, ПрАТ “Нововолинський ливарний завод» розриває Договір підряду на капітальне будівництво №05-10/2024-Р від 17.10.202;
- лист №228/07-24 від 31.07.2024 Товариства з обмеженою відповідальністю “Володимирська фабрика гофротари», в якому товариство просило надіслати докази повідомлення ТОВ “Ергобуд» про розірвання договору підряду;
- відповідь №24/431 від 12.08.2024 ПрАТ “Нововолинський ливарний завод», до якого долучило копію листа №24/390 від 16.07.2024 до ТОВ “Ергобуд» про розірвання договору в односторонньому порядку.
Які підтверджують факт дострокового розірвання договору на капітальне будівництво №05-10/2024-Р від 17.10.2023 в односторонньому порядку 16.07.2024.
За умовами пункту 2.7. договору про заміну боржника від 17.10.2023 у боржника Приватного акціонерного товариства “Нововолинський ливарний завод» виникло грошове зобов'язання по оплаті новому боржнику ТОВ "Володимирська фабрика гофротари" впродовж 10 календарних днів з моменту розірвання/припинення основного договору на капітальне будівництво №05-10/2024-Р від 17 жовтня 2023 року коштів в сумі 10 000 000,00 грн.
Отже, колегія суддів зауважує, що дане грошове зобов'язання за умовами договору відповідач - ПрАТ “Нововолинський ливарний завод» зобов'язувалось виконати до 26.07.2024 (16.07.2024 договір розірвано + 10 днів для добровільного повернення).
Однак, було виконано відповідачем на виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 у справі №903/866/24, а саме 05.06.2025 повністю погашено суму боргу згідно платіжної інструкції №6937 від 05.06.2025.
Враховуючи наведене вище, позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 1 344 097, 30 грн - суми збитків, завданих інфляцією (за період з 27.07.2024 - наступний день після настання строку виконання зобов'язання по 04.06.2025 - день, що передував погашенню заборгованості) та 256 905, 46 грн - 3% річних за аналогічний період.
У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
А тому, у розумінні наведеного позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Оскільки внаслідок невиконання відповідачем грошового зобов'язання у позивача виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Наведена позиція суду відповідає правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 08 листопада 2019 року по справі №127/15672/16-ц.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання. Аналогічний правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 жовтня 2018 року по справі №913/70/18.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому відповідно застосовується за прострочку виконання грошового зобов'язання незалежно від домовленості сторін.
Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України.
Отже, за змістом наведеної норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями відповідальності відповідача, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягненні пені чи штрафу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 (справа №910/4590/19), зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (п. 43 мотивувальної частини постанови).
Крім того, згідно із ст. 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга" (п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язання" №14 від 17.12.2013).
При застосуванні індексу інфляції необхідно брати до уваги, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно необхідно рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня (лист Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ").
Щодо стягнення суми втрат від інфляції слід врахувати правовий висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19. Зокрема, при розрахунку "інфляційних втрат" у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (пункти 25 - 29 постанови Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19). Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19).
Також об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 905/21/19 наведено формулу, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100% (п. 28 постанови у справі № 905/21/19).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
При цьому, Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 дійшов висновку, що до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, суд апеляційної інстанції погоджується із місцевим господарським судом, що вони є підставними, арифметично вірними, відповідають фактичним обставинам справи, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем розмірах.
Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується із періодом нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат з 27.07.2024 - наступний день після настання строку виконання зобов'язання по 04.06.2025 - день, що передував погашенню заборгованості, а тому доводи скаржника не беруться судом апеляційної інстанції до уваги.
Разом з тим, доводи скаржника про відсутність офіційних даних у розрахунку та не витребування судом першої інстанції офіційної інформації та не надання позивачем формули для розрахунку 3% річних, яка враховує кількість днів прострочення та використання загальної суми, що унеможливило перевірку правильності розрахунків, також не беруться судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки позивачем до матеріалів справи долучено розрахунок 3% річних та інфляційних, при цьому відомості індексу інфляції є у відкритому доступі, що виключає необхідність посилання та відповідно витребування судом першої інстанції вказаної інформації.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із місцевим господарським судом про задоволення позову.
За наведеного, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.
Отже, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Волинської області від 29.12.2025 у даній справі прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.
На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги залишається за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Нововолинський ливарний завод» на рішення Господарського суду Волинської області від 29.12.25 у справі № 903/1003/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 29.12.25 у справі № 903/1003/25 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 287 ГПК України.
4. Справу № 903/1003/25 повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складений "26" березня 2026 р.
Головуючий суддя Миханюк М.В.
Суддя Саврій В.А.
Суддя Романюк Ю.Г.