вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" лютого 2026 р. Справа№ 927/1140/24(927/889/25)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сотнікова С.В.
суддів: Остапенка О.М.
Пантелієнка В.О.
за участю секретаря судового засідання Макухи О.А.,
представника позивача адвоката Вихора І.І.,
представника відповідача адвоката Підгорного К.Є.,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ашер"
на рішення Господарського суду Чернігівської області
від 25.11.2025 (суддя Моцьор В.В.)
у справі № 927/1140/24 (927/889/25)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ашер"
до ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головне управління ДПС у Чернігівській області
про визнання недійсним договору,
в межах справи № 927/1140/24
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Ашер",
На розгляді Господарського суду Чернігівської області перебуває справа № 927/1140/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Ашер" (далі - ТОВ "Ашер", боржник) провадження у якій було відкрито ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 21.01,2025 за заявою Головного управління ДПС у Чернігівській області. Постановою від 06.05.2025 боржника визнано банкрутом, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Вихор Ю.С.
У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ашер" звернулось у Господарський суд Чернігівської області з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним іпотечного договору від 22.01.2021, укладеного між ТОВ "Ашер" та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Крайчинською Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 93.
В обґрунтування заявлених позовних вимог, ліквідатор вказує на те, що обставини укладання іпотечного договору №93 від 22.01.2021 не відповідають вимогам закону, свідчать про недобросовісну поведінку на шкоду інтересам боржника та кредиторів. Іпотечний договір від 21.01.2021 суперечить п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 238, ч. 1 ст. 203 ЦК України, а тому підлягає визнанню судом недійсним.
Ліквідатор зазначає, що оспорюваний правочин був укладений між заінтересованими особами членами подружжя: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Також укладений директором ТОВ "Ашер" ОСОБА_2 всупереч вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України у власних інтересах для оформлення заставних зобов'язань ТОВ "Ашер" перед його дружиною ОСОБА_1 для забезпечення виконання неіснуючих грошових вимог за договорами позики, надходження грошових коштів від позичальника за якими не підтверджується випискою по рахунку боржника.
Також ліквідатор зазначив, що директор ТОВ "Ашер" ОСОБА_2 для створення умов для укладання оспорюваного правочину, діючи всупереч інтересам підприємства ТОВ "Ашер", уклав з особами, які перебувають з ним в родинних відносинах (заінтересованими особами) додаткові угоди до забезпечених іпотекою договорів позики, зменшивши за всіма договорами позики строк повернення позик.
Крім того, забезпечені іпотекою договори про відступлення права вимоги за договорами позики, зазначені у п. 1.1. спірного правочину, були укладені між особами, які перебувають у родинних відносинах (заінтересованими особами), були вчинені безоплатно, тобто без отримання будь-якої оплати чи зустрічної послуги від цесіонарія, тобто такі договори за своєю суттю фактично є договорами дарування та не відповідають формі договору про відступлення права вимоги, а відповідно є правочинами, які вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Також ліквідатор зауважує, що відповідачкою 26.08.2021 було вчинено звернення стягнення на предмет іпотеки в період дії податкової застави, накладеної 19.02.2021, внаслідок чого кредиторські вимоги ГУ ДПС України в Чернігівській області залишаються до цього часу не погашеними у загальній сумі 4 636 648,99 грн.
Ухвалою Господарського суду Чернігівській області від 08.09.2025, з урахуванням ухвали суду від 12.09.2025, вжито заходи забезпечення позову у справі № 927/1140/24(927/889/25), а саме накладено арешт на нежитлові будівлі: овочесховище площею 1580,0 кв. м, з прибудовою площею 53,5 кв. м, з прибудовою площею 100,2 кв. м, з прибудовою площею 126,1 кв. м, рампа, три тамбури загальною площею 1866,7 кв. м, гараж площею 134,8 кв. м з оглядовою ямою, вагова 38,5 кв. м, овочесховище площею 662,8 кв. м, навіс; убиральня; огорожа №1, ворота №2, ворота №3, за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер: 2048480474104.
Рішенням Господарського суду Чернігівській області від 25.11.2025 у справі № 927/1140/24(927/889/25) у задоволенні позову відмовлено повністю. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 08.09.2025.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 15 грудня 2025 року позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.11.2025, ухвалити нове, яким визнати недійсним іпотечний договір від 22.01.2021, укладений між ТОВ "Ашер" та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Крайчинською Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №93. Судові витрати покласти на відповідача.
Як на підстави для скасування оскаржуваного судового рішення позивач посилається на неповне з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права (ст. 42 КУзПБ, ст. 3, 13 ЦК України). Оспорюваний правочин має всі ознаки фраудаторності та підлягає визнанню недійсним.
Так, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не з'ясував, що згідно з даними фінансової звітності (балансу) за 2020 рік, розмір грошових зобов'язань ТОВ «Ашер» (34 998 тис. грн) суттєво перевищував вартість його активів (20 980 тис. грн). Втім, органи управління боржника в порушення вимог ч. 6 ст. 34 КУзПБ не звернулися до господарського суду у місячний строк (до 31.01.2021) із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Умисне приховування стану неплатоспроможності дозволило боржнику вчинити оспорюваний правочин у «підозрілий період» на шкоду інтересам незалежних кредиторів.
За доводами позивача, оспорюваний іпотечний договір №93 від 22.01.2021 підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 42 КУзПБ, оскільки:
правочин вчинений між пов'язаними особами (директор - дружина - син), що свідчить про відсутність реального господарського інтересу;
шляхом укладання додаткових угод терміни повернення позик були безпідставно змінені з 2023- 2025 років на січень 2021 року, що створило штучні умови для негайного звернення стягнення на предмет іпотеки;
визначений у договорі розмір заборгованості (4,5 млн грн) є недоведеним та документально не підтвердженим, що не було враховано судом першої інстанції.
Дії сторін були спрямовані не на забезпечення виконання зобов'язань, а на виведення єдиного ліквідного активу (комплексу нежитлових будівель) з-під потенційного стягнення іншими кредиторами. Внаслідок укладання договору та подальшого звернення стягнення на майно, вимоги ініціюючого кредитора (ГУ ДПС у Чернігівській області) у розмірі 4 636 648,99 грн залишилися незадоволеними через повну відсутність інших активів у боржника. Звернення стягнення на предмет іпотеки в період дії податкової застави (з 19.02.2021) свідчить про свідоме ухилення від виконання публічно-правових зобов'язань.
Крім того, скаржник вважає висновок суду про сплив трирічного строку помилковим, оскільки відповідно до прикінцевих та перехідних положень ЦК України, перебіг позовної давності був продовжений на період дії карантину (до 30.06.2023) та зупинений на період дії воєнного стану. Одночасно, оскільки пропуск строку (у разі його наявності) спричинений недобросовісними діями керівництва боржника щодо приховування банкрутства, такий строк підлягає поновленню з метою захисту прав кредиторів.
Також, скаржник зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд дійшов помилкового висновку про помилковість тверджень позивача про те, що забезпечені іпотекою договори були вчинені безоплатно.
Так, позивач стверджував у позовній заяві, що забезпечені іпотекою договори про відступлення права вимоги за договорами позики зазначені у п. 1.1. Іпотечного договору №93 від 22.01.2021 були укладені між особами, які перебувають у родинних відносинах (заінтересованими особами), були вчинені безоплатно, тобто без отримання будь-якої оплати чи зустрічної послуги від цесіонарія, тобто такі договори за своєю суттю фактично є договорами дарування та не відповідають формі договору про відступлення права вимоги, а відповідно є правочинами, які вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що директор ТОВ "Ашер" ОСОБА_2 для створення умов для укладання оспорюваного правочину, діючи всупереч інтересам підприємства ТОВ «Ашер», виконав майнові зобов'язання за договорами позики раніше встановленого строку та уклав із заінтересованими особами (сином ОСОБА_3 , сином ОСОБА_4 , дружиною ОСОБА_1 ) додаткові угоди до забезпечених іпотекою договорів позики, шляхом зменшення за всіма договорами позики строку повернення позик.
Вказані факти додатково підтверджують недобросовісність дій директора ТОВ "Ашер" ОСОБА_2 , який діяв всупереч інтересам ТОВ "Ашер", укладаючи угоди із заінтересованими особами він забезпечив щоб строк повернення позик настав раніше.
Без вчинення таких очевидно недобросовісних дій укладення оспорюваного правочину було б неможливим, так як і неможливо було б звернути стягнення на предмет іпотеки, бо до прикладу строк повернення позики за договором позики від 12.05.2020 був визначений до 12 травня 2025 р. Такі дії хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом на шкоду інтересам боржника та кредиторів.
Відповідач у відзиві не погодився з доводами апеляційної скарги, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржене рішення залишити без змін.
Так, відповідач зазначає про недопустимість фінансового звіту за 2020 рік як доказу, оскільки складений та підписаний не ОСОБА_2 , який станом на 01.01.2021 обіймав посаду директора товариства.
Також, в своїй апеляційній скарзі позивач вказує про те, що після звернення стягнення за оспорюваним правочином на предмет іпотеки у ТОВ "Ашер" відсутнє інше ліквідне майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредиторами. На підтвердження цієї обставини позивачем до матеріалів справи жодних доказів не надано. Арбітражним керуючим не встановлено місцезнаходження нерухомого майна боржника, стан нерухомого майна та його балансову вартість. Директор та засновник боржника ОСОБА_5 перебуває з 2022 року у лавах Збройних Сил України, відповідно не може забезпечити ліквідатору сприяння у проведенні інвентаризації майна боржника.
Відтак, твердження позивача в апеляційній скарзі про те, що в 2020 році настала неплатоспроможність ТОВ "Ашер", так і його твердження, що після звернення стягнення за оспорюваним правочином на предмет іпотеки у ТОВ "Ашер" відсутнє інше ліквідне майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредиторами, будь-якими належними і допустимими доказами не підтверджено, зроблено без проведення інвентаризації майна підприємства, без проведення аналізу його фінансового стану, без дослідження первинних та інших документів ТОВ "Ашер", носить характер припущень, тоді як доказування на припущеннях ґрунтуватися не може.
Також відповідач зазначає, що оспорюваний позивачем правочин є таким, що укладений більш ніж за три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.
Зі змісту поданої позивачем апеляційної скарги вбачається, що позивач намагається визнати оспорюваний правочин недійсним саме з підстав, передбачених ст. 42 КУзПБ. Проте, враховуючи, що на підставі ст. 42 КУзПБ можуть бути визнані недійсними правочини боржника, укладені лише після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, але як оспорюваний позивачем іпотечний договір від 22.01.2021 р. укладено більш ніж за три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, що мало місце 21.01.2025 р., відповідно визнання цього правочину недійсним з підстав, передбачених даною нормою чинного законодавства України є неможливим. Отже, зазначення позивачем в апеляційній скарзі про те, що оспорюваний правочин має ряд ознак фраудаторного правочину, визначених у ст. 42 КУзПБ, є безпідставним та судом апеляційної інстанції до уваги братися не може.
Крім того, відповідач вважає твердження позивача у позовній заяві про те, що оспорюваний правочин було укладено директором ТОВ "Ашер" ОСОБА_2 всупереч вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України у власних інтересах для оформлення заставних зобов'язань ТОВ "Ашер" перед його дружиною ОСОБА_1 для забезпечення виконання неіснуючих грошових вимог за наведеними вище договорами позики, є безпідставними адже надання позивачу грошових коштів в якості позики за усіма цими договорами позики відбулося цілком реально у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточні рахунки ТОВ «АШЕР», відкриті у банківських установах, що підтверджується платіжними документами.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.12.2025 відкрито апеляційне провадження у справі № 927/1140/24 (927/889/25), розгляд справи призначено на 24.02.2026.
В судовому засіданні 24.02.2026 суд проголосив скорочену постанову (вступну та резолютивну частини).
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За загальними нормами цивільного законодавства встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. (ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України (ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відтак, заявляючи позов про визнання недійсним правочину позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору.
Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи);
- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
У контексті даного спору, слід звернутись до правової позиції, що викладена в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16:
"Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".
Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19(902/1243/20)).
Слід зауважити, що цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов'язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема, через суд.
Таким чином, слід дійти висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 Цивільного кодексу України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов'язку перед кредитором. У зв'язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об'єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб'єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, спірний правочин підписаний зі сторони Іпотекодержателя - ОСОБА_1 , зі сторони Іпотекодавця - директором ТОВ Ашер" ОСОБА_2 , скріплений печаткою товариства, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Крайчинською Т.В. Державна реєстрація іпотеки відбулась 22.01.2021 № запису 40223118.
ОСОБА_2 дійсно перебуває з у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , запис акта про укладення шлюбу №342 від 07.04.1979.
На момент укладення оспорюваного правочину ОСОБА_2 обіймав посаду директора TOB "Ашер", але не був учасником товариства, часткою у його статутному капіталі не володів.
Учасниками ТОВ "Ашер" були:
- ОСОБА_6 (50% голосів), громадянин Сполучених Штатів Америки, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;
- ОСОБА_4 (50% голосів), громадянин України, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
Відповідно до рішення загальних зборів учасників TOB "Ашер" від 20.01.2021, яке оформлене протоколом № 20/01, уповноважено директора ТОВ "Ашер" ОСОБА_2 від імені товариства укласти з ОСОБА_1 відповідний іпотечний договір, визначивши на свій розсуд його умови, який нотаріально посвідчити.
Вказане рішення загальних зборів учасників TOB "Ашер" не оспорювалось, на даний час є чинним.
Тобто, спірний правочин було укладено на підставі рішення загальних зборів учасників TOB "Ашер", а відтак ОСОБА_2 діяв в саме інтересах TOB "Ашер", а не у власних інтересах, як про те помилково зазначає позивач в якості підстави фраудаторсності правочину.
Відповідно до спірного правочину Іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі: овочесховище, зазначене на плані літ. "А", площею 1580,0 кв. м з прибудовою, зазначеною на плані літ. "AI", площею 53,5 кв. м, з прибудовою, зазначеною на плані літ. "А2", площею 100,2 кв. м, з прибудовою, зазначеною на плані літ. "A3", площею 126,1 кв. м, рампа, зазначена на плані літ. "а", тамбур, зазначений на плані літ. "а1", тамбур, зазначений на плані літ. "а2", тамбур, зазначений на плані літ. "а3", загальною площею 1866,7 кв. м; гараж, зазначений на плані літ. "Б", площею 134,8 кв. м з оглядовою ямою, зазначеною на плані літ. "Б"; вагова, зазначена на плані літ. "В", площею 38,5 кв. м; овочесховище, зазначене на плані літ. "Д" площею 662,8 кв. м; навіс, зазначений на плані літ. "Г"; убиральня, зазначена на плані літ. "У"; огорожа №1; ворота №2, ворота №3, загальною площею 2702,8 кв. м, що знаходяться за адресою : АДРЕСА_1 і належать Іпотекодавцю на праві власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 4 березня 2020 року Литвин Ю.О. , Державним реєстратором Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Чернігівської області, номер запису про право власності: 35829942, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2048480474104, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 22.01.2021, номер інформаційної довідки: 24139729.
Сторони узгодили, що спірний правочин забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що випливають з:
- Договору позики від 07.02.2018, укладеного між ОСОБА_1 , як Позикодавцем та ТОВ "Ашер" як Позичальником, в тому числі додаткових угод до цього Договору позики;
- Договору позики від 26.09.2018, укладеного між ОСОБА_1 , як Позикодавцем та ТОВ "Ашер" як Позичальником, в тому числі додаткових угод до цього Договору позики;
- Договору позики від 18.01.2021, укладеного між ОСОБА_1 , як Позикодавцем та ТОВ "Ашер" як Позичальником, в тому числі додаткових угод до цього Договору позики;
- Договору про відступлення права вимоги від 31.12.2020, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , згідно умов якого ОСОБА_1 одержала право вимоги повернення позики грошових коштів на підставі Договору позики від 05.03.2019, укладеного між ОСОБА_2 як Позикодавцем та ТОВ "Ашер" як Позичальником, в тому числі додаткових угод до цього Договору позики;
- Договорів про відступлення права вимоги від 31.12.2020, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , згідно умов якого ОСОБА_1 одержала право вимоги повернення позики грошових коштів на підставі Договору позики від 26.04.2019 та Договору позики від 12.05.2020, укладених між ОСОБА_3 як Позикодавцем та ТОВ "Ашер" як Позичальником, в тому числі додаткових угод до цього Договору позики;
- Договорів про відступлення права вимоги від 31.12.2020, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , згідно умов якого ОСОБА_1 одержала право вимоги повернення позики грошових коштів на підставі Договору позики від 12.12.2018, Договору позики від 31.03.2020, Договору позики від 22.05.2020, Договору позики від 25.05.2020, укладених між ОСОБА_4 як Позикодавцем та ТОВ "Ашер" як Позичальником, в тому числі додаткових угод до цього Договору позики;
а також усіх додаткових угод до них, які будуть укладені в майбутньому, інших договорів про внесення змін, які є невід'ємною частиною Договорів позики.
За спірним правочином загальний розмір заборгованості Іпотекодавця становить 4 535 738,33 грн; загальна сума грошових коштів, які фактично були передані ТОВ "Ашер" в якості позики становить 3 535 738,33 грн.
Відповідачем на підтвердження надання позики в сумі 2 130 833,33 грн надано суду копії платіжних інструкцій, меморіальних ордерів. В частині позики в сумі 1 304 905,00 грн відповідачем зазначено, що втрачено платіжні документи, але направлено адвокатські запити до відповідних банківських установ.
Водночас договори позики та договори відступлення права вимоги станом на день прийняття рішення не оскаржувалися, в судовому порядку не визнавались недійсними, що свідчить про їх дійсність та обов'язковість для сторін.
Відтак, суд першої інстанції вірно відхилив твердження позивача про те, що забезпечені іпотекою договори були вчинені безоплатно. Також безпідставними є твердження позивача про те, що спірний правочин, договори позики та договори відступлення права вимоги суперечать вимогам ЦК України, оскільки укладені між особами, які перебувають у родинних відносинах (заінтересованими особами), позаяк Цивільний кодекс України не містить таких норм, як заборона укладати договори між особами, які перебувають у родинних відносинах.
Колегія суддів додатково зазначає, що реалізація іпотекодержателем свого права на звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі в період перебування іпотечного майна в податковій заставі, не може бути визначена як підстава недійсності договору іпотеки, оскільки наступила після його укладення, відповідно не впливає на дійсність самого договору.
Одночасно суд першої інстанції вірно встановив, що станом на момент укладення спірного правочину (22.01.2021), будь-яких обтяжень на спірне майно ні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ні у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано не було.
Також, колегія суддів додатково зазначає, що позивач у позові не посилається, відповідно не надає докази існування у боржника заборгованості перед іншими кредиторами, зокрема перед органами податкової служби, станом на дату укладення спірного договору, щоб могло беззаперечно свідчити про намір боржника ухилитись від виконання зобов'язань за рахунок іпотечного майна, відтак вказувати на фраудаторність угоди, як такої що укладена на шкоду кредиторам боржника.
За таких обставин, належить погодитись із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено та не надано доказів в підтвердження обставин, що боржник, укладаючи спірний правочин, діяв недобросовісно та зловживав правами. Одночасно в матеріалах справи належні докази підтверджують, що спірний правочин має правову та фактичну мету, яка є правомірною та добросовісною, спрямованою на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки забезпечує виконання зобов'язань за дійсними договорами позики, виконання яких зі сторони позикодавця підтверджується платіжними документами та виписками з рахунків.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору іпотеки, як наслідок законного рішення про відмову в позові.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про нез'ясування судом першої інстанції обставин щодо настання неплатоспроможності боржника станом на кінець 2020 року, а також на підстави недійсності договору передбачені ст. 42 КУзПБ, оскільки такі підстави не заявлялись позивачем у позові, відповідно суд апеляційної інстанції не приймає їх згідно ст. 269 ГПК України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 276 ГПК України).
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним, обґрунтованим і підстав для його скасування або зміни не вбачається, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
У зв'язку з відхиленням апеляційної скарги судовий збір за її подання у відповідності до статті 129 ГПК України належить покласти на позивача.
Керуючись ст. 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ашер" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.11.2025 у справі № 927/1140/24 (927/889/25) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 30.03.2026.
Головуючий суддя С.В. Сотніков
Судді О.М. Остапенко
В.О. Пантелієнко