18.03.2026 Справа № 914/2196/25
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Бабій М.М.
явка учасників справи:
від позивача: Мельник К.О.;
від відповідача: Ткачук Б.М.,
розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “МАЛЯР» б/н від 30.12.2025
та апеляційну скаргу акціонерного товариства “Українська залізниця» б/н від 08.01.2026
на рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2025, суддя Мазовіта А.Б., м.Львів, повний текст рішення складено 19.12.2025
у справі №914/2196/25
за позовом акціонерного товариства “Українська залізниця», м. Київ
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “МАЛЯР», м. Львів;
про стягнення 540 854,25 грн,
Короткий зміст позовних вимог
16.07.2025 акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «МАЛЯР» про стягнення 540 854,25 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що відповідачем було поставлено товар неналежної якості та з порушенням строків проведено заміну неякісного товару, що є порушенням умов укладеного між сторонами договору, у зв'язку з чим як результат позивач нарахував відповідачу за неналежне виконання умов договору штраф у розмірі 417 648,03 грн. та пеню у розмірі 123 206,21 грн. і звернувся до суду із цим позовом за захистом свого порушеного права.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.12.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «МАЛЯР» на користь акціонерного товариства «Українська залізниця» за поставку товару неналежної якості штраф у розмірі 292 353,62 грн, за порушення строків заміни неякісного товару пеню у розмірі 71 369,34 грн, а також судовий збір у розмірі 7 793,97 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду обґрунтоване встановленням факту порушення відповідачем умов договору поставки № ПВРЗ(ВМТПЗ-92/2024-ЮВ) від 02.07.2024, який за своєю правовою природою регулюється положеннями статті 712 Цивільного кодексу України.
На виконання умов договору відповідач виконав зобов'язання з поставки товару за видатковими накладними № 1025 від 16.12.2024 та № 1029 від 17.12.2024, однак поставлений товар виявився неналежної якості, що підтверджується актами про фактичну якість і комплектність одержаної продукції № 286 та № 307 від 15.01.2025, підписаними обома сторонами.
Відповідно до пункту 2.8 договору відповідач був зобов'язаний замінити товар до встановленого строку - 12.02.2025, однак фактично здійснив заміну за накладними № 169 від 25.03.2025, № 199 від 03.04.2025 та № 200 від 10.04.2025, допустивши прострочення, що є порушенням статей 610, 612 ЦК України.
На підставі пункту 9.3.2 договору суд визнав правомірним нарахування штрафу (20% вартості товару) та пені (0,1% за кожен день прострочення), при цьому самостійно перерахував пеню (101 956,21 грн.), оскільки розрахунок позивача був помилковим.
Разом з тим, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, суд врахував відсутність збитків у позивача, що підтверджено матеріалами справи та поясненнями сторін, а також неспівмірність загального розміру санкцій (519 604,25 грн.) до вартості заміненого товару (2 088 240,18 грн.) і наслідків порушення, які були усунені.
У результаті судом стягнуто 363 722,96 грн., з яких 292 353,62 грн. штрафу та 71 369,34 грн. пені.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та заперечення інших учасників справи.
Щодо апеляційної скарги відповідача
30.12.2025 до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «МАЛЯР» б/н від 30.12.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2025 у справі №914/2196/25, в якій просив скасувати оскаржуване рішення і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що за договором поставки № ПВРЗ(ВМТПЗ-92/2024-ЮВ) від 02.07.2024 товар поставлено своєчасно та в повному обсязі (накладні № 1025 від 16.12.2024, № 1029 від 17.12.2024), а виявлені відхилення (акти № 286, № 307 від 15.01.2025) є неістотними та не перешкоджали використанню товару за призначенням.
Апелянт зазначає, що діяв добросовісно та вживав заходів для усунення зауважень (листи №01/0901 від 09.01.2025, № 01/1501 від 15.01.2025, № 01/1202 від 12.02.2025, № 01/1802 від 18.02.2025), а затримка заміни зумовлена об'єктивними причинами, зокрема необхідністю досліджень і діями позивача. Висновок суду про відсутність доказів причин прострочення є безпідставним.
Штраф у сумі 292 353,62 грн та пеня 71 369,34 грн є необґрунтованими, оскільки товар замінено в повному обсязі (накладні № 169 від 25.03.2025, № 199 від 03.04.2025, № 200 від 10.04.2025), збитки не доведені, а прострочення не є наслідком вини апелянта.
Апелянт посилається на ч. 3 ст. 551 ЦК України та практику Верховного Суду (зокрема постанову Великої Палати від 18.03.2020 у справі № 902/417/18), зазначаючи, що неустойка має компенсаційний характер і не може бути джерелом необґрунтованого збагачення. Розмір санкцій є непропорційним та не враховує фінансовий стан апелянта і умови воєнного стану.
У зв'язку з цим апелянт просить скасувати рішення в частині стягнення штрафу та пені або додатково зменшити їх розмір (до 90%).
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу б/н від 26.01.2026 (вх. № ЗАГС 01-04/726/26 від 26.01.2026), в якому заперечив доводи апелянта, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача.
Щодо апеляційної скарги позивача
14.01.2026 до Західного апеляційного господарського надійшла апеляційна скарга акціонерного товариства відповідальністю «Українська залізниця» б/н від 08.01.2026 на рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2025 у справі №914/2196/25, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням умов договору поставки № ПВРЗ(ВМТПЗ-92/2024-ЮВ) від 02.07.2024.
Скаржник зазначає, що суд, встановивши факт порушення відповідачем зобов'язання щодо заміни неякісного товару, дійшов помилкових висновків при визначенні розміру відповідальності. Зокрема, відповідно до пунктів 2.8 та 9.3.2 договору, строк заміни товару становив 20 робочих днів з моменту підписання актів № 286 та № 307 від 15.01.2025, тобто до 12.02.2025, а пеня повинна нараховуватися на вартість усього незаміненого в строк товару - 2 088 240,18 грн.
Апелянт наголошує, що відповідач був зобов'язаний здійснити заміну всієї партії товару (33 889 кг) однією поставкою на підставі рознарядки, однак порушив умови договору, здійснивши заміну частинами після спливу встановленого строку. Отже, на думку скаржника, суд безпідставно визнав розрахунок пені позивача методологічно неправильним та помилково здійснив її перерахунок окремо за кожними видатковими накладними.
Крім того, апелянт вважає безпідставним зменшення судом розміру штрафу та пені на 30% на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України. Скаржник зазначає, що відповідач не довів наявності виняткових обставин, які є підставою для такого зменшення, зокрема не надано доказів скрутного фінансового стану, відсутні обставини, що об'єктивно перешкоджали виконанню зобов'язання, а також не доведено непропорційність санкцій наслідкам порушення.
Окремо оскаржується висновок суду щодо розподілу судових витрат. Апелянт вказує, що відповідно до статті 129 ГПК України, у разі зменшення неустойки з підстав реалізації судом дискреційних повноважень, судовий збір має покладатися повністю на відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправомірних дій, а зменшення санкцій не свідчить про необґрунтованість позовних вимог.
Таким чином, апеляційна скарга зводиться до вимог про скасування рішення суду в частині зменшення розміру штрафу та пені, визнання правильним первісного розрахунку позивача (з нарахуванням пені на всю суму незаміненого в строк товару) та покладення судових витрат у повному обсязі на відповідача.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу б/н від 13.02.2026 (вх. № ЗАГС 01-04/1351/26 від 16.02.2026), в якому заперечив доводи апелянта, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2025 справу №914/2196/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «МАЛЯР» б/н від 30.12.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2025 у справі №914/2196/25.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.01.2026 справу №914/2196/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 з підстав, що визначені ч. 2 ст. 260 ГПК України апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» б/н від 08.01.2026 на рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2025 у справі №914/2196/25 залишено без руху.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Українська залізниця» б/н від 08.01.2026 на рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2025 у справі №914/2196/25. Об'єднано розгляд апеляційних скарг товариства з обмеженою відповідальністю «МАЛЯР» б/н від 30.12.2025 та акціонерного товариства «Українська залізниця» б/н від 08.01.2026 на рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2025 у справі №914/2196/25 в одне провадження. Призначено справу №914/2196/25 до розгляду в судовому засіданні на 18.03.2026.
Ухвалою від 30.01.2026 задоволено заяву представника товариства з обмеженою відповідальністю «МАЛЯР» - Ткачук Б.М. про участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду в режимі відеоконференції.
Ухвала судове засідання 18.03.2026 з'явились представники сторін.
Представники позивача та відповідача у судовому засіданні підтримали подані ними апеляційні скарги та просили їх задовольнити, наводячи доводи, аналогічні тим, що викладені у відповідних скаргах. Водночас представники заперечили проти задоволення апеляційної скарги іншої сторони, посилаючись на аргументи, викладені у відповідних відзивах.
Строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).
Переглянувши рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, з огляду на таке
Предметом позовних вимог є стягнення з відповідача 540 854,25 грн штрафу та пені за неналежне виконання умов договору поставки, зокрема за постачання товару неналежної якості та порушення строків його заміни.
Як встановлено судами, 02.07.2024 між акціонерним товариством «Українська залізниця» (покупець, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «МАЛЯР» (постачальник, відповідач) укладено договір поставки № ПВРЗ(ВМТПЗ-92/2024-ЮВ), предметом якого визначено, що постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до Специфікації № 1 (Додаток (№ 1), що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього договору (п. 1.1 договору).
Найменування товару: розчинник органічний «Уайт-спірит Е» (п. 1.2 договору).
Кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник товару визначаються у специфікації № 1 (Додаток № 1) до цього договору (п. 1.3 договору).
Постачальник гарантує, що товар є новим, таким, що не перебував у використанні, терміни та умови його зберігання не порушені. Дата виробництва (виготовлення) товару не раніше 2024 (п. 1.6 договору).
Постачальник повинен поставити покупцеві товар, якість якого відповідає нормативно-технічним документам та характеристикам, зазначеним у Специфікації № 1 (Додаток № 1) до цього договору (п. 2.1 договору).
При виявленні невідповідності кількості та/або якості, та/або комплектності, та/або асортименту товару виклик представника постачальника для участі у прийманні товару та складання Акта про фактичну якість і комплектність продукції є обов'язковим. Товар, якість якого не відповідає умовам цього договору та/або щодо якого постачальником не надано або надано не в повному обсязі документи, передбачені п. 2.2 цього договору, не приймається покупцем до врегулювання питання сторонами (п. 2.4 договору).
Повідомлення про виклик представника постачальника направляється в один із способів передбачених п. 4.5 цього договору (п. 2.6 договору).
Постачальник зобов'язується за свій рахунок та власними силами усунути недоліки або замінити неякісний товар (п. 2.7 договору).
Постачальник зобов'язаний забезпечити вивіз та провести заміну невідповідного асортименту, неякісного або некомплектного товару, усунути виявлені виробничі дефекти за власний рахунок (п.8.3.4 договору).
Строк усунення недоліків або заміни товару в межах гарантійних строків експлуатації, зберігання, становить не більше 20 (двадцяти) робочих днів з дня підписання відповідного акту (п. 2.8 договору).
Поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Партією товару вважається обсяг одиниць товару, визначений покупцем у рознарядці, якщо інше не вказано в самій рознарядці (п. 4.2 договору).
Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами Акта прийому-передачі товару або видаткової накладної (п. 4.6 договору).
За невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором винна сторона несе відповідальність згідно з цим договором і законодавством України (п. 9.1 договору).
За поставку товару неналежної якості, комплектності або асортименту, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 20 (двадцять) % від вартості поставленого неякісного, некомплектного товару та/або товару неналежного асортименту, при цьому власними силами і засобами замінює неякісний, некомплектний товар та/або товар неналежного асортименту. При порушенні строків усунення недоліків або заміни неякісного, некомплектного товару та/або товару неналежного асортименту, визначених п. 2.9 цього договору, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих, одна десята) % від вартості незаміненого у строк дефектного та/або неякісного, некомплектного товару та/або товару неналежного асортименту, яка нараховується за кожен день прострочення до моменту виконання постачальником зобов'язання або до останнього дня строку дії цього договору (п. 9.3.2 договору).
В усьому, що не визначено умовами договору, сторони керуються законодавством України (п. 13.1 договору).
Строк дії цього договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2024 (п. 16.1 договору).
Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від обов'язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим договором зобов'язань щодо поставки та оплати товару, а також гарантійних зобов'язань на товар, на умовах визначених цим договором (п. 16.2 договору).
Невід'ємною частиною цього договору є: Додаток 1 Специфікація № 1 (п. 18.1 договору).
Зазначений договір та додаток до нього складений та підписаний сторонами, а також скріплений печатками підприємств без зауважень та виправлень.
13.12.2024 позивачем на електронну пошту відповідача, яка зазначена у договорі, була направлена рознарядка № ПВРЗ-01-06/6721 від 11.12.2024 на поставку згідно договору товару у кількості 33 889 кг на загальну суму 2 088 240,18 грн. з ПДВ.
Згідно видаткових накладних від 16.12.2024 № 1025 та від 17.12.2024 № 1029 відповідачем було здійснено поставку товару в загальній кількості 33 889 кг на суму 2 080 240,18 грн.
09.01.2025 позивач на електронну пошту відповідача направив лист № ПВРЗ-01-06/95 від 07.01.2025, в якому зазначено, що фахівцями філії при прийманні товару було виявлено, що розчинник органічний «Уайт-спірит Е» в кількості 33 889 кг має температуру спалаху в закритому тиглі нижче 18 градусів, що не відповідає ТУ У 20.3-35568391-001:2014 (за змінами 1:2020) де зазначено, що температура спалаху в закритому тиглі не нижче 28 градусів та просив направити представника на філію за адресою, зазначеною у договорі, для складання двостороннього акту. Разом з листом позивачем також було надіслано акти про виявлені при вхідному контролі недоліки продукції від 27.12.2024 № 286 та від 03.01.2025 № 307.
Надалі відповідач повідомив позивача листом № 01/0901 від 09.01.2025 про направлення представника, який планує прибути в період 15.01.2025-17.01.2025.
15.01.2025 комісією за участю представників покупця та представника постачальника були складені акти про фактичну якість і комплектність одержаної продукції за № 286 та № 307, в яких було зафіксовано, що продукція не відповідає ТУ У 20.3-35568391-001:2014 (за змінами 1:2020) за показником температура спалаху, при нормі температурі спалаху в закритому тиглі не нижче 28 градусів, фактично нижче 18 градусів. Також комісією було вирішено провести заміну поставленого неякісного товару.
Позивач звернувся до відповідача з претензією від 10.02.2025 № ПВРЗ-01-06/521 (направлена засобами поштового зв'язку) про сплату штрафу за поставку товару неналежної якості на суму 417 648,03 грн., в якій посилаючись зокрема на п. 9.3.2 договору пропонував перерахувати на рахунок товариства суму штрафу в розмірі 20% від суми поставленого неякісного товару, що складає загалом 417 648,03 грн.
Також позивач направляв відповідачу претензію від 25.03.2025 № 01-06/790 про сплату пені за порушення строків заміни неякісного товару на суму 85 617,85 грн. та від 22.04.2025 № 01-06/823 про сплату пені за порушення строків заміни неякісного товару на суму 22 000,06 грн., в яких зазначено, що строк заміни неякісного товару відповідачем тривав до 12.02.2025, та враховуючи, що цей строк був порушений відповідачем, позивач запропонував здійснити оплату пені на рахунок товариства.
Відповідач поставив позивачу новий товар загальною кількістю 33 889 кг на загальну вартість 2 088 240,18 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:
- № 169 від 25.03.2025 на суму 753 550,98 грн. (отримано позивачем 27.03.2025),
- № 199 від 03.04.2025 на суму 1 184 151,54 грн. (отримано позивачем 07.04.2025)
- № 200 від 10.04.2025 на суму 150 537,66 грн. (отримано позивачем 14.04.2025).
На момент звернення до суду із позовом відповідач не виконав покладений на нього умовами договору № ПВРЗ(ВМТПЗ-92/2024-ЮВ) від 02.07.2024 обов'язок зі сплати штрафу за поставлений неякісний товар та пеню за невчасну заміну неякісного товару, що стало підставою для звернення позивача із цим позовом до господарського суду.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини першої статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини першої статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Відповідно до частини першої статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до частини першої статті 671 Цивільного кодексу України якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.
Відповідно до частини другої статті 672 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві частину товару, асортимент якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, і частину товару з порушенням асортименту, покупець має право на свій вибір: 1) прийняти частину товару, що відповідає умовам договору, і відмовитися від решти товару; 2) відмовитися від усього товару; 3) вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, товаром в асортименті, який встановлено договором; 4) прийняти весь товар.
Відповідно до частини першої статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.
Відповідно до частини першої статті 674 Цивільного кодексу України відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 675 Цивільного кодексу України товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини першої статті 678 Цивільного кодексу України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено судами, відповідач на виконання умов договору поставки № ПВРЗ(ВМТПЗ-92/2024-ЮВ) від 02.07.2024 здійснив позивачеві поставку товару за накладними №1025 від 16.12.2024 та №1029 від 17.12.2024, але поставлений товар виявився неналежної якості, про що сторонами було складено та підписано акти про фактичну якість і комплектність одержаної продукції № 286 та № 307 від 15.01.2025, яким зафіксовано, що товар не відповідає ТУ У 20.3-35568391-001-2014 (зі зміною 1:2020) за показником температури спалаху, при нормі температури спалаху в закритому тиглі не нижче 28 градусів, фактично нижче 18 градусів. Сторони дійшли згоди про заміну товару в загальній кількості 33 889 кг. на суму 2 088 240,18 грн.
Пунктом 2.8 договору передбачено, що строк усунення недоліків або заміни товару в межах гарантійних строків експлуатації, зберігання, становить не більше 20 робочих днів з дня підписання відповідного акта.
Тобто враховуючи, що 15.01.2025 сторонами були підписані акти про фактичну якість і комплектність одержаної продукції, то відповідач мав здійснити заміну неякісного товару на якісний до 12.02.2025 включно.
Матеріалами справи підтверджується, а сторонами не заперечується та не спростовується, що відповідач здійснив заміну неякісного товару в загальній кількості 33 889 кг. на суму 2 088 240,18 грн. на підставі видаткових накладних № 169 від 25.03.2025 на суму 753 550,98 грн. (отримано позивачем 27.03.2025), № 199 від 03.04.2025 на суму 1 184 151,54 грн. (отримано позивачем 07.04.2025), № 200 від 10.04.2025 на суму 150 537,66 грн. (отримано позивачем 14.04.2025).
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про добросовісність його дій та наявність об'єктивних причин прострочення виконання зобов'язання не знаходять свого підтвердження у матеріалах справи та зводяться до довільного тлумачення фактичних обставин. В обґрунтування таких доводів відповідач посилався на листи направлені ним позивачу від 09.01.2025, № 01/1501 від 15.01.2025, № 01/1202 від 12.02.2025, № 01/1802 від 18.02.2025.
Як убачається зі змісту листа від 09.01.2025, відповідач лише повідомив про намір направити представника для складання двостороннього акту про фактичну якість і комплектність одержаної продукції у визначений період, що свідчить про участь у фіксації недоліків, але не підтверджує вжиття заходів для їх усунення у встановлені договором строки.
Листом від 15.01.2025 №01/1501 відповідач звернувся з проханням надати зразки товару для проведення лабораторних досліджень та фактично ініціював продовження строку до 28.01.2025. Такий зміст листа свідчить про поставлення виконання обов'язку із заміни товару у залежність від проведення додаткових випробувань, що не передбачено умовами договору, а також про відсутність реальних дій щодо негайної заміни товару.
З листа від 12.02.2025 №01/1202 вбачається, що відповідач повідомив про можливість заміни товару лише після виготовлення нової партії - орієнтовно протягом двох тижнів з 26.02.2025, та просив підготувати товар до повернення. Зазначене свідчить про те, що причини затримки пов'язані виключно з господарською діяльністю самого відповідача (виробничий процес), а також про фактичне перекладення частини обов'язків на позивача всупереч умовам договору.
Листом від 18.02.2025 №01/1802 відповідач повідомив про готовність здійснити заміну товару та направлення транспорту для його вивезення 19.02.2025, що підтверджує початок реальних дій лише через значний проміжок часу після фіксації недоліків (15.01.2025).
Наведене листування у своїй сукупності не підтверджує вжиття відповідачем усіх залежних від нього заходів для своєчасного виконання зобов'язання, а навпаки свідчить про зволікання з його виконанням та намагання поставити таке виконання у залежність від обставин, які не передбачені договором і перебувають у сфері контролю самого відповідача.
Твердження про вплив дій позивача на строки виконання зобов'язання також є безпідставними, оскільки умовами договору обов'язок щодо організації вивезення та заміни неякісного товару покладено саме на відповідача (п.2.7 та п.8.3.4 договору), а доказів перешкоджання з боку позивача матеріали справи не містять.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі відповідачем обставини не підтверджують існування поважних причин прострочення виконання зобов'язання та не спростовують висновок суду першої інстанції про відсутність належних і допустимих доказів таких причин.
З наявних в матеріалах справи доказів, на підставі умов укладеного сторонами договору судами встановлено, що відповідач зробив повну заміну неякісного товару із протермінуванням в 58 календарних днів, а враховуючи, що заміна була здійснена партіями (частинами), то за кожною видатковою накладною (поставкою) окремо протермінування складає:
- за видатковою накладною № 169 від 25.03.2025 42 календарних дні (період прострочення 13.02.2025-26.03.2025);
- за видатковою накладною № 199 від 03.04.2025 10 календарних днів (період прострочення 28.03.2025-06.04.2025);
- за видатковою накладною № 200 від 10.04.2025 6 календарних днів (період прострочення 08.04.2025-13.04.2025).
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як вже зазначав суд вище, п. 9.3.2 договору сторони погодили, що за поставку товару неналежної якості, комплектності або асортименту, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 20 (двадцять) % від вартості поставленого неякісного, некомплектного товару та/або товару неналежного асортименту, при цьому власними силами і засобами замінює неякісний, некомплектний товар та/або товар неналежного асортименту. При порушенні строків усунення недоліків або заміни неякісного, некомплектного товару та/або товару неналежного асортименту, визначених п. 2.9 цього договору, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих, одна десята) % від вартості незаміненого у строк дефектного та/або неякісного, некомплектного товару та/або товару неналежного асортименту, яка нараховується за кожен день прострочення до моменту виконання постачальником зобов'язання або до останнього дня строку дії цього договору.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач порушив умови договору щодо постачання якісного (комплектного) товару та замінено такий товар на якісний із порушенням строків. Ці обставини відповідачем не спростовано, відповідно, позивач правомірно заявив вимоги про стягнення штрафних санкцій.
Перевіривши наведені у рішенні суду першої інстанції висновки щодо визначення розміру пені та штрафу, колегія суддів погоджується з ними з огляду на таке.
Оскільки заміна неякісного товару здійснювалась відповідачем частинами, розрахунок пені обґрунтовано проведено диференційовано - окремо щодо кожної поставки з урахуванням вартості відповідної партії товару, кількості днів прострочення та встановленого договором розміру пені (0,1 % за кожен день прострочення).
Тому, провівши перерахунок розміру пені за порушення строків усунення недоліків (заміни неякісного товару) за допомогою системи інформаційно-правового забезпечення «Ліга:Закон», апеляційний суд встановив, що до стягнення підлягає пеня в сумі 101 956,21 грн., зокрема за періодами:
13.02.2025 - 26.03.2025 - 42 календарні дні - 87 706,09 грн (за видатковою накладною №169 від 25.03.2025);
28.03.2025 - 06.04.2025 - 10 календарних днів - 13 346,89 грн (за видатковою накладною №199 від 03.04.2025);
08.04.2025 - 13.04.2025 - 6 календарних днів - 903,23 грн (за видатковою накладною №200 від 10.04.2025).
З огляду на це, застосований позивачем підхід до нарахування пені на всю суму зобов'язання за весь період прострочення є методологічно неправильним, оскільки не враховує часткове виконання зобов'язання та зміну обсягу простроченого зобов'язання у часі.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що пеня мала нараховуватися на суму 2 088 240,18 грн. одноразово та що заміна мала бути здійснена однією поставкою, не відповідають фактичним обставинам справи. Часткова заміна товару підтверджується видатковими накладними, і розрахунок пені за окремими поставками є коректним та відповідає принципу пропорційності відповідальності до обсягу простроченого зобов'язання.
Водночас розрахунок штрафу за поставку неякісного товару відповідає умовам договору та є правильним як з методологічної, так і з арифметичної точки зору.
Таким чином, висновки суду першої інстанції в цій частині є законними та обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги позивача є необґрунтованими.
Щодо клопотання відповідача про зменшення суми штрафних санкцій на 90% суд зазначає таке.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.
В свою чергу приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер, а зменшення розміру пені на 90 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у справі № 918/116/19 від 04.02.2020.
Перевіривши висновки суду першої інстанції щодо зменшення розміру пені та штрафу на 30%, апеляційний суд погоджується з ними з огляду на таке.
Суд першої інстанції об'єктивно оцінив усі обставини справи у сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, керуючись загальними принципами, встановленими статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема принципом справедливості, добросовісності та розумності. Судом першої інстанції прийнято до уваги, що в матеріалах справи відсутні докази завдання позивачу збитків унаслідок порушення відповідачем строків заміни товару, а також що сам позивач у судових засіданнях підтверджував відсутність економічних втрат підприємства від поставки неякісного товару та прострочення його заміни. Зобов'язання відповідача виконане в повному обсязі: позивач отримав якісний товар і, ймовірно, уже використав його для власних господарських потреб, будь-які збитки відсутні, доказів зворотного позивачем не надано.
Суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що заявлений розмір штрафних санкцій є надмірним і непропорційним наслідкам порушення. Вартість заміненого товару складає 2 088 240,18 грн., тоді як сума заявлених штрафних санкцій - 519 604,25 грн., що суттєво перевищує можливі економічні наслідки та є обтяжливим для відповідача. З огляду на це суд обґрунтовано застосував частину третю статті 551 Цивільного кодексу України, зменшивши суму пені та штрафу на 30 % як пропорційну та справедливу. В результаті позовні вимоги щодо стягнення пені та штрафу задоволено частково на загальну суму 363 722,96 грн., з яких 292 353,62 грн. становить штраф та 71 369,34 грн. пеня.
Доводи апеляційної скарги позивача про безпідставність зменшення розміру штрафних санкцій не знаходять підтвердження. Суд першої інстанції об'єктивно оцінив усі обставини справи, врахувавши, що зобов'язання відповідача виконано в повному обсязі: позивач отримав якісний товар, а будь-які збитки відсутні і доказів зворотного позивачем не надано.
Суд також правильно врахував співвідношення фактичних наслідків порушення та розміру заявлених санкцій та вказав на що такі створюють непропорційний та обтяжливий тягар для відповідача.
Таким чином, зменшення розміру пені та штрафу на 30 % є обґрунтованим і відповідає принципам розумності та справедливості. Доводи позивача про відсутність підстав для такого зменшення не спростовують висновків суду першої інстанції і не можуть свідчити про порушення закону чи неправомірність рішення.
Щодо доводів апеляційної скарги позивача, які стосуються розподілу судового збору, апеляційний суд зазначає наступне.
Пунктом 2 частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Таким чином, розподіл судового збору залежить від правомірності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 ГПК України серед основних засад (принципів) господарського судочинства визначено відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Апелянт, заперечуючи правильність розподілу судового збору, посилається на правові позиції Верховного Суду, зокрема постанови від 02.12.2025 у справі № 910/1595/25, від 29.04.2025 у справі № 911/3065/23, від 19.12.2024 у справі № 922/1248/24, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19 та від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19, у яких зазначено, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування такого зменшення, оскільки воно не є наслідком необґрунтованості позовних вимог, а є виключно реалізацією судом своїх прав, передбачених законодавством.
Позивач стверджує, що суд першої інстанції перерахував судовий збір з урахуванням зменшення неустойки до 30% та, відповідно, виходячи з цієї зменшеної суми, стягнув з відповідача 7 793,97 грн., а решту витрат залишив за позивачем.
Однак апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції перерахував судовий збір лише в межах виявлених методологічних неточностей при обрахунку пені, тобто лише в частині доведених судом необґрунтованих позовних вимог.
Таким чином, судові витрати були розподілені судом першої інстанції відповідно до вимог статті 129 ГПК України та правових позицій Верховного Суду, на які посилається позивач у апеляційній скарзі. Враховуючи викладене, доводи позивача щодо неправильного розподілу судового збору є необґрунтованими і підлягають відхиленню.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2025 у справі №914/2196/25 постановлено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, доводи апеляційних скарг не містять підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2025 у справі №914/2196/25 прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Апелянтами не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Однак, скаржниками всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційних скаргах, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, посилання на норми матеріального права базуються на неправильному ним розумінні цих норм права.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Судові витрати.
У зв'язку з залишенням апеляційних скарг без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянтів витрат по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “МАЛЯР» б/н від 30.12.2025 та апеляційну скаргу акціонерного товариства “Українська залізниця» б/н від 08.01.2026 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2025 у справі № 914/2196/25 - залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянтів.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 27.03.2026.
Головуючий суддя Бойко С. М.
Судді Бонк Т. Б.
Якімець Г.Г.