Справа № 641/6569/25 Головуючий суддя І інстанції Щепелева Г. М.
Провадження № 22-ц/818/1798/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них
20 березня 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2025 року, у цивільній справі № 641/6569/25, за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат та пені,
У вересні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Жаворонкова Г.С. звернулась з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат та пені.
Позовна заява мотивована тим, що позивач працювала у Харківському регіональному структурному підрозділі Державного підприємства обслуговування повітряного руху України у період з 10.12.2003 до 31.05.2021 року. Відповідно до наказу від 31.05.2021 р. № 144/о ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників 31.05.2021 р. В день звільнення, 31.05.2021 р., між позивачем та відповідачем укладено договір № 125 про виплату матеріального допомоги за Колективним договором у розмірі 250 000,00 грн. Однак, відповідач умов укладеного договору про виплату матеріальної допомоги відповідач не дотримався. Виплачено було двічі по одному посадовому окладу в розмірі 21 310,00 грн., а всього 42 620,00 грн, після чого виплати припинились. Таким чином, відповідач визнавав наявність підстав для виплати одноразової грошової винагороди, що підтверджується змістом договору від 31.05.2021 р. № 125, наказу № 445/о від 08.06.2021 року та проведеною виплатою. Залишок суми у розмірі 207 380,00 гривень у строк передбачений Договором № 125 від 31.05.2021 та наказом № 445/о від 08.06.2021 року сплачено не було, а отже Відповідачем було порушено грошове зобов'язання. На теперішній час заборгованість за договором про виплату матеріальної допомоги також не погашена.
Зауважує, що рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2025 року по справі № 641/9062/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування Повітряного руху України щодо стягнення матеріальної допомоги задоволено в повному обсязі, стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 грошову матеріальну допомогу в розмірі 207 380,00 грн. Оскільки жодних змін до договору про виплату матеріальної допомоги за колективним договором від 31.05.2021 р. № 125 внесено не було, відповідач порушив зобов'язання з виплати матеріальної допомоги, а тому у позивача є право вимагати стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, передбачених статтею 625 ЦК України за період з 01.04.2022 по 01.09.2025. Отже, відповідач зобов'язаний сплатити на користь Позивача суму інфляційних втрат у розмірі 59 185,56 грн та 3 % річних - 16 761,16 грн.
Також, відповідно до пункту 4.1, 4.2 Договору у разі невиплати матеріальної допомоги у строки, передбачені п. 3.1 цього Договору, Підприємство сплачує Працівнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно виплаченої суми за кожен день затримки починаючи з 11 (одинадцятого) робочого дня. У зв'язку з пропуском строку виплати допомоги відповідач має сплатити ОСОБА_1 пеню за час затримки розрахунку в розмірі 92088,29 грн.
На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державного підприємства обслуговування Повітряного руху України на користь ОСОБА_1 суму інфляційних втрат у розмірі 59 185,56 грн. та 3 % річних - 16 761,16 грн. та пеню у розмірі 92 088,29 грн., а всього 168 035,01 грн.
Рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного підприємства обслуговування Повітряного руху України на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 92 088 грн. 29 коп.; три відсотки річних в розмірі 16 744 грн. 13 коп. та суму інфляційних втрат за час прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 58 652 грн. 42 коп., а всього 167 484 грн. 84 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Державного підприємства обслуговування Повітряного руху України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 339 грн. 84 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, 04 грудня 2025 року Державне підприємство обслуговування повітряного руху України подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вирішити питання щодо судових витрат.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказує, що в рішенні відсутнє мотивування підстав для задоволення позову. Не взято до уваги, що строк позовної давності становить один рік, також не надано оцінку доводам відповідача щодо невірності розрахунку. Невиконання умов пов'язано з російською агресією. Суми податків та зборів не можуть включатися в заборгованість. Зауважує, що невиплата була через форс-мажорні обставини про, що є відповідний сертифікат.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.
Вказала, що зменшення неустойки (зокрема пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін. Застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості, водночас зменшення розміру штрафних санкцій не є
обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках. При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Під винятковістю слід розуміти такі обставини, які дозволяють суду при обов'язковому застосуванні штрафних санкцій, передбачених договором або законом, їх зменшити, а не в будь-якому випадку, в разі подання стороною у справі клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій. У будь якому випадку, наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій повинна документально підтверджуватися, зокрема якщо заявником відповідне клопотання обґрунтовується тими чи іншими обставинами. На підтвердження викладених у відзиві доводів щодо зменшення до 20 % заявленої до стягнення суми пені відповідачем не надано жодного належного доказу. Як вже зазначено судом вище, виключно посилання на військові дії беззаперечно не свідчать про наявність підстав для зменшення неустойки. Окрім того, суд бере до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, яке відповідачем виконано на 17 відсотків, не доведення відповідачем поважності причин несвоєчасного виконання зобов'язання; поведінку відповідача, яка свідчить про невжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання. За таких обставин суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню із відповідача.
Зазначила, що податок на доходи фізичних осіб та військовий збір утримуються податковим агентом саме при виплаті коштів, входять до розміру кожної виплати у повному обсязі, а тому підстав для зменшення загальної суми заборгованості відповідача перед позивачем на розмір податків та зборів суд не вбачає.
Щодо строку позовної давності, вказала наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12- 46гс22). Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року. Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану». Воєнний стан в Україні на момент звернення до суду продовжує діяти, однак з 04 вересня 2025 року набрали чинності зміни до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, якими скасовано зупинення перебігу строків позовної давності на період дії воєнного стану. Таким чином, починаючи з 04 вересня 2025 року, перебіг строків позовної давності здійснюється за загальними правилами Цивільного кодексу України, незалежно від подальшої дії воєнного стану. З огляду на відновлення перебігу строків позовної давності з 04 вересня 2025 року, вимоги Позивача про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, а також пені заявлені без обмеження останніми трьома роками та одним роком, що передували поданню позову, є обґрунтованими та такими, що подані в межах строків позовної давності.
Відповідно до частин 1, 2ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду відповідає.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що виплата матеріальної допомоги позивачу обумовлена договором про виплату матеріальної допомоги, укладеним між сторонами 31.05.2021 року, після припинення трудових відносин позивача з відповідачем. Позивач має право на отримання матеріальної допомоги відповідно до умов колективного договору. Посилання відповідача на скрутний фінансовий стан, в тому числі зменшення обсягу прибутків, не є належним обґрунтуванням відмови позивачу у виплаті матеріальної допомоги у разі звільнення у зв'язку з виходом на пенсію. Крім того, на підставі ч.2 ст.625 ЦК України у відповідача виникло зобов'язання сплатити позивачу суму інфляції та трьох відсотків річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання. На підставі ч. 1 ст. 549 ЦК України та п. 4.1 колективного договору має право на отримання пені в розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно виплаченої суми за кожен день прострочення. Судом встановлено наявність заборгованості пені в розмірі 92 088 грн. 29 коп.; три відсотки річних в розмірі 16 744 грн. 13 коп. та суму інфляційних втрат за час прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 58 652 грн. 42 коп., а всього 167 484 грн. 84 коп.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судовим розглядом встановлено, що 10.12.2003 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до Харківського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, де вона працювала до 31.05.2021 року.
Відповідно до наказу від 31.05.2021 року № 144/о її було звільнено з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників 31.05.2021 року.
31.05.2021 року між ОСОБА_1 та Державним підприємством обслуговування повітряного руху України був укладений договір № 125 про виплату матеріальної допомоги за колективним договором, відповідно до умов якого підприємство зобов'язується виплатити працівнику матеріальну (грошову) допомогу, передбачену п. 2.3.2 Додатку 19 до Колективного договору між адміністрацією підприємства та профспілками. Згідно пунктів 2.2 та 2.3 договору про виплату матеріальної допомоги від 31.05.2021 р. № 125 посадовий оклад працівника для розрахунку матеріальної допомоги з урахуванням доплати за знання та постійне використання в роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад становить 21 310,00 грн.; стаж безперервної роботи працівника на підприємстві становить 16 років 00 місяців та 9 днів (а.с.13-14)
Розмір матеріальної допомоги склав 250 000,00 грн.
Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України №141 від 30 березня 2022 року було призупинено дію окремих положень колективного договору з 1 квітня 2022 року на час воєнного стану в Україні, окрім пунктів та їх окремих підпунктів 5.1-5.4, 5.4.1, 5.6, 5.8, 5.10, 5.11, 5.11.1, 5.11.2, 5.15, 5.17, 5.25, 5.27 та 5.28 розділу 5 колективного договору, додатків 2-7, 9 до колективного договору (а.с.53-54).
11 квітня 2025 рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова задоволені № 641/9062/24, позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь останньої матеріальну допомогу у розмірі 207 380,00 грн. (а.с.19-21).
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Харківського апеляційного суду від 07.10.2025 рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11.04.2025 залишено без змін. Постанова набрала законної сили 07.10.2025.
На підставі ч.4 ст.82 ЦПК України ця обставина не підлягає доказуванню.
Позивач звертаючись до суду посилалась на те, що внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання позивач має право на отримання суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Судом відповідно до наявних у справі доказів встановлені наступні обставини справи.
10.12.2003 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до Харківського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, де вона працювала до 31.05.2021 року.
Відповідно до наказу від 31.05.2021 року № 144/о її було звільнено з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників 31.05.2021 року.
31.05.2021 року між ОСОБА_1 та Державним підприємством обслуговування повітряного руху України був укладений договір № 125 про виплату матеріальної допомоги за колективним договором.
Відповідно до п.1. договору підприємство зобов'язується виплатити працівнику матеріальну (грошову) допомогу, передбачену п.2.3.2 додатком №19 до Колективного договору між адміністрацією підприємства та профспілками.
2.1. Розмір матеріальної допомоги визначається відповідно до зазначеної у п. 1.1 норми Колективного договору між адміністрацією Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та профспілками (далі - Колективний договір).
2.2. Вихідні дані для розрахунку матеріальної допомоги: дата звільнення працівника (відповідно до наказу) 31.05.2021; посадовий оклад Працівника для розрахунку матеріальної допомоги з урахуванням доплату за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад (далі - посадовий оклад) становить: 21 310,00 грн.; стаж безперервної роботи Працівника на Підприємстві становить 16 р. 00 м. 09 дн.
2.3. Розмір матеріальної допомоги становить 250 000,00 грн.
3.1. Підприємство виплачує Працівнику матеріальну допомогу у наступному порядку: 1 посадовий оклад, протягом 10 банківських днів з дати початку дії цього Договору; залишок суми матеріальної допомоги - по 1 (одному) посадовому окладу кожні 2 ( місяці, які починають підліковуватись з 12-го (дванадцятого) місяця з дати підписання цього Договору до повної виплату матеріальної допомоги за пунктами 6.25.2 та 6.25.4 Колективного договору; 6-го (шостого) місяця з дати підписання цього Договору до повної виплату матеріальної допомоги за пунктом 2.3.2 Додатку 19 Колективного договору.
3.2. Підприємство перераховує Працівнику матеріальну допомогу за вирахуванням обов'язкових податків і зборів, чинних на момент виплати певної частини допомоги, щодо яких Підприємство є податковим.
4.1. У разі невиплати матеріальної допомоги у строки, передбачені п. 3.1 цього Договору, Підприємство сплачує Працівнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно виплаченої суми за кожен день затримки починаючи з 11 (одинадцятого) робочого дня.
4.2. При порушенні Підприємством умов Договору сума матеріальної допомоги (її залишок) та нарахована пеня можуть стягуватися Працівником у судовому порядку.
Наказом ДП «Украерорух» № 141 від 30 березня 2022 року про призупинення дії окремих положень Колективного договору, було призупинено дію окремих положень колективного договору з 1 квітня 2022 року на час воєнного стану в Україні, окрім пунктів та їх окремих підпунктів 5.1-5.4, 5.4.1, 5.6, 5.8, 5.10, 5.11, 5.11.1, 5.11.2, 5.15, 5.17, 5.25, 5.27 та 5.28 розділу 5 колективного договору, додатків 2-7, 9 до колективного договору (а.с.53-54).
Згідно із частиною першою статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.
Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі N 761/9584/15-ц, провадження N 14-623 цс 18).
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті612 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
ЦК України передбачає спеціальні засоби, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання.
Одним із видів акцесорного зобов'язання є неустойка, яка, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).
При цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі N 355/385/17 (провадження N 61-30435сво18) міститься висновок, що "у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)".
Згідно з частинами першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог частин першої, третьої статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Згідно статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Частиною першою статті 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.
Так, матеріалами справи підтверджено, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем Державним підприємством обслуговування повітряного руху України Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України 31 травня 2021 року було укладено договір про виплату матеріальної допомоги за колективним договором.
На момент укладення вказаного договору позивачка вже не перебувала у трудових відносинах з відповідачем по справі, оскільки наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України№144/о від 31.05.2021 її було звільнено у зв'язку із скороченням штату працівників.
Згідно 2.1. Розмір матеріальної допомоги визначається відповідно до зазначеної у п. 1.1 норми Колективного договору між адміністрацією Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та профспілками (далі - Колективний договір).
2.2. Вихідні дані для розрахунку матеріальної допомоги: дата звільнення працівника (відповідно до наказу) 31.05.2021; посадовий оклад Працівника для розрахунку матеріальної допомоги з урахуванням доплату за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад (далі - посадовий оклад) становить: 21 310,00 грн.. 2.3. Розмір матеріальної допомоги становить 250 000,00 грн.
3.1. Підприємство виплачує Працівнику матеріальну допомогу у наступному порядку: 1 посадовий оклад, протягом 10 банківських днів з дати початку дії цього Договору; залишок суми матеріальної допомоги - по 1 (одному) посадовому окладу кожні 2 ( місяці, які починають підліковуватись з 12-го (дванадцятого) місяця з дати підписання цього Договору до повної виплату матеріальної допомоги за пунктами 6.25.2 та 6.25.4 Колективного договору; 6-го (шостого) місяця з дати підписання цього Договору до повної виплату матеріальної допомоги за пунктом 2.3.2 Додатку 19 Колективного договору.
Крім того, з метою виконання Договору N125 від 31.05.2021 між Державним підприємством обслуговування повітряного руху України та ОСОБА_1 про виплату матеріальної допомоги за Колективним договором в загальній сумі 250 000,00 грн. було видано наказ від 08 червня 2021 року N445/о, яким визначено порядок, строки та суму виплати матеріальної допомоги (а.с.51), а саме:
-21 310,00 грн. (з 31.05.2021 до 11.06.2021);
-21 310,00 грн. у період з 01.12.2021 до 31.01.2022;
-21 310,00 грн. у період з 01.02.2022 до 31.03.2022;
-21 310,00 грн. у період з 01.04.2022 до 31.05.2022;
-21 310,00 грн. у період з 01.06.2022 до 31.07.2022;
-21 310,00 грн. у період з 01.08.2022 до 30.09.2022;
-21 310,00 грн. у період з 01.10.2022 до 30.11.2022;
-21 310,00 грн. у період з 01.12.2022 до 31.01.2023;
-21 310,00 грн. у період з 01.02.2023 до 31.03.2023;
-21 310,00 грн. у період з 01.04.2023 до 31.05.2023;
-21 310,00 грн. у період з 01.06.2023 до 31.07.2023;
-15 590,00 грн. у період з 01.08.2023 до 30.09.2023.
Таким чином, Відповідач взяв на себе зобов'язання з виплати матеріальної допомоги у строки передбачені умовами Колективного договору, Договору N125 від 31.05.2021 та наказом від 08 червня 2021 року N445/о.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11.04.2025 встановлено, що відповідач виплатив позивачу частину матеріальної допомоги у загальному розмірі 42 620,00 грн., що становить 2 посадових оклади. На підставі ч.4 ст.82 ЦПК України ця обставина не підлягає доказуванню.
Разом з тим, станом на день звернення позивачки до суду у вересні 2025 року, з урахуванням строків настання кожного із чергових платежів, відповідач не виплатив 10 посадових окладів, строки по виплаті яких настали.
Таким чином, Відповідачем було сплачено грошове зобов'язання вчасно тільки у розмірі 42 620,00 гривень.
Пунктом 4.1 договору про виплати матеріальної допомоги за колективним договором від 31 травня 2021 року позивач має право на отримання пені в розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно виплаченої суми за кожен день затримки починаючи з 11 робочого дня.
На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України у відповідача також виник обов'язок сплатити суму інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання та 3% річних від простроченої суми.
Колегія суддів погоджується із розрахунком пені, інфляції за час прострочення, 3% річних від простроченої суми: розмір 3% річних яких становить за період з 01.04.2022 року по 01.09.2025 в розмірі 16744,13 грн., інфляційні втрати у розмірі 58652,42 грн. та пені у розмірі 92088,29 грн., а всього у загальному розмірі 167484 грн.84 коп.
Доводи апеляційної скарги відповідача про помилковість висновків суду щодо непоширення на спірні правовідносини положень Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" N 136-IX, апеляційним судом відхиляються, оскільки з матеріалів справи вбачається, і це встановлено судом, що виплата матеріальної допомоги позивачу обумовлена договором про виплату матеріальної допомоги, укладеним між сторонами 31 травня 2021 року, після припинення трудових відносин позивача з відповідачем у зв'язку зі звільненням з роботи. Правовідносини, що виникли між сторонами на підставі зазначеного договору про виплату матеріальної допомоги за колективним договором № 125 від 31 травня 2021 року, є цивільно-правовими. У зв'язку з тим, що на них не поширюється Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Між сторонами не було укладено додаткових угод щодо внесення змін до договору про виплату матеріальної допомоги, а тому колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги щодо призупинення дії деяких положень колективного договору, тому укладений на основі колективного договору договір про виплату матеріальної допомоги теж призупинив свою дію.
Колегією суддів не приймаються доводи скарги відповідача про те, що умовами укладеного між сторонами Договору не було враховано настання для відповідача форс-мажорних обставин, як наприклад, військова агресія російської федерації, що призвело до неможливості виконання ним взятих на себе зобов'язань, виходячи, зокрема, з наступного.
Проте, статтею 617 Цивільного кодексу України, а також статтею 218 Господарського кодексу України передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору).
Частиною 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.
Торгово-промисловою палатою України (ТПП) було оприлюднено лист N 2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року, яким повідомлено, що військова агресія російської федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).
Це означає, що введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов'язань. Тобто, необхідно довести зв'язок між невиконанням зобов'язань та воєнними діями в Україні.
Разом з тим, як роз'яснив Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 922/854/21 форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс- мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2022 року в справі № 910/15264/21 наголосив, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56 гс21) також викладено висновок, що єдиним належним документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили ( форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання ( неналежного виконання) зобов'язань є сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».
Однак, відповідачем не доведено, що неможливість виконання зобов'язання за укладеним між сторонами договором є наслідком саме військової агресії російської федерації в Україні.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скарги про звільнення відповідача від необхідності виконувати договірні зобов'язання за укладеним між сторонами договором.
Підстав для звільнення відповідача від обов'язку по сплаті сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України колегія суддів не вбачає.
Твердження апеляційної скарги про те, що судом не вірно застосовано строк позовної давності, з огляду на наступне.
Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із статтею 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, який було продовжено.
Зазначений Закон установлює, що: "під час дії карантину, строки, визначені статтею 257 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину".
Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм та період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, в якому пунктом 19 визначено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Таким чином станом на час звернення до суду із позовом строк позовної давності не пропущено.
Щодо вирахування податків із заявленої суми, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.
Таким чином, рішення суду ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги є недоведеними та висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України -залишити без задоволення.
Рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2025 року-залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 30 березня 2026 року.
Головуючий В.Б.Яцина
Судді колегії Н.П.Пилипчук
О.Ю.Тичкова