Справа № 645/7801/24 Головуючий суддя І інстанції Рубіжний С. О.
Провадження № 22-ц/818/1142/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: за законом.
26 березня 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,
за участю секретаря судового засідання Холод М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новобоварського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2025 року, у цивільній справі № 645/7801/24, за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа: Друга Харківська міська державна нотаріальна контора про встановлення факту спільного проживання, визнання спадкоємцем четвертої черги за законом та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Харківської міської ради, третя особа: Друга Харківська міська державна нотаріальна контора про встановлення факту спільного проживання, визнання спадкоємцем четвертої черги за законом та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Харкові помер ОСОБА_2 , після його смерті залишилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1 , яка належала померлому в порядку приватизації. Після смерті ОСОБА_2 спадкоємців першої черги і інших черг немає. Оскільки вона з ОСОБА_2 перебувала в фактичних шлюбних відносинах довгий час, то звернулась до державного нотаріуса Другої Харківської міської державної нотаріальної контори О.Пилипенко з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 надала належні документи.
Зазначила, що після смерті ОСОБА_2 у встановлений законом шестимісячний строк звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, оскільки тривалий час проживала разом з ним однією сім'єю. Державним нотаріусом прийнято заяву про прийняття спадщини та 16 травня 2023 року нотаріусом була винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, роз'яснено, що у видачі свідоцтва про право на спадщину та про право власності на частку у спільному майні буде відмовлено, оскільки нею не підтверджено родинні стосунки зі спадкодавцем.
Вказала, що вона познайомилась навесні 2013 року з ОСОБА_2 , у них склались гарні стосунки. На той час позивач не була заміжня, ОСОБА_3 також був одинаком. Вони стали підтримувати відносини, дуже часто бачились, проводили разом час, а потім ОСОБА_2 запропонував їй проживати разом у його квартирі на що вона погодилась. Так з 2014 року вони стали проживати разом в цій квартирі. Одразу ними було прийнято рішення поліпшити умови нашого проживання в квартирі, оскільки кімната давно не ремонтувалась, бо ОСОБА_3 , як одинаку, було байдуже. Вони стали проживати як чоловік та дружина, стали вести спільний бюджет, який складався з пенсії ОСОБА_4 та її зарплати. Завідувала фінансами особисто ОСОБА_1 , несла відповідальність за всі витрати, планувала кожен місяць сімейний бюджет. Квартира ОСОБА_4 - це кімната в будинку готельного типу, на загальному коридорі. Їх життя проходило на очах сусідів, які дуже доброзичливо до відносились ОСОБА_1 , оскільки з повагою відносились до ОСОБА_4 і були раді, що в нього з 'явилась жінка. Позивач особисто придбала матеріали для поліпшення житла, побутову техніку та займалась іншими справами сімейного життя.
Зазначила, що вона з ОСОБА_2 вели спільне господарство, здійснювали витрати на ремонт, підтримували один одного, разом відпочивали, проводили дозвілля, піклувались один про одного, здійснювали спільні покупки та мали спільний бюджет. Таким чином, між ними склались відносини, притаманні сім'ї. У період спільного проживання у зареєстрованому шлюбі з іншими особами вони не перебували.Влітку разом відпочивали на дачі, їздили до моря. Хоч шлюб не було укладено, але проживали як сім'я, турбувались один про одного, нічого поганого не передвіщало, планували зареєструвати шлюб. Але після початку війни їх плани змінились, вони вважали, що негоже ходити по РАГСам під час війни.
Вказала, що сталось все дуже швидко, ОСОБА_3 стало погано, позивач викликала швидку, його було госпіталізовано і ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер в лікарні. ОСОБА_1 особисто, як дружина, організувала поховання чоловіка, а потім належні поминки. Оскільки позивач проживала з померли ОСОБА_2 , спадкодавцем, однією сім'єю більше ніж п 'ять років на час відкриття спадщини, то вважає, що має право на спадкування за законом у четверту чергу.
Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_1 просила суд встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Харкові, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу понад 5 років до часу відкриття спадщини після його смерті; визнати позивача спадкоємцем четвертої черги за законом та право на спадкування після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за позивачем право власності на квартиру готельного типу АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 на праві особистої власності в порядку спадкування за законом.
Рішенням Новобоварського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалено з неповним з'ясуванням обставин справи та порушенням норм процесуального права. Суд оцінив надані нею докази, акцентуючи увагу на пояснення свідків та фото матеріали, доказам її витрат на поховання.
Вказала, що на сьогоднішній день вона продовжує проживати у вищевказаній кімнаті готельного типу та нести всі інші платежі.10.10.2025 вона звернулась до голови Харківської міської ради Терехова І., у якому упросила провести фактичну перевірку обставин її проживання у цій квартирі, оскільки представник ХМР у відзиві вказав, що акт, який було складено сусідами про її проживання у кімнаті не є належним доказом, оскільки не складений офіційними органами влади.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, розглянула скаргу за відсутністю апелянта, чия явка не є обов'язковою відповідно до норми ст. 372 ЦПК України. При цьому колегія суддів не знайшла підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи. Покликання ОСОБА_1 на те, що її представник не може з'явитися у судове засідання з поважних причин нічим не підтверджено, і за таких обставин не є для поважною причиною, оскільки негативні наслідки від неможливості забезпечити явку свого представника повністю покладаються на неї. Саме на апелянта відповідно до змісту ст. 2 ЦПК України та обов'язку добросовісно користуватися процесуальними правами, покладається обов'язок забезпечити явку свого представника, та вчасно знайти йому заміну у разі необхідності.
Колегія суддів відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду повністю відповідає.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надано суду достатніх, належних, допустимих та достовірних доказів наявності у неї з ОСОБА_2 сімейних стосунків, спільного сімейного господарства, не доведено факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 , позивачкою не доведено факт її проживання з померлим ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду.
Матеріалами справи підтверджено та судом встановлено, що згідно Свідоцтва про право власності на житло від 06 вересня 2011 року реєстр. № 6-11-308661, ОСОБА_2 належить на праві приватної власності квартира готельного типу, за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначене також підтверджується технічним паспортом на квартиру (а.с. 20, 21).
Згідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 25 жовтня 2022 року, актовий запис №1984, ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Харків (а.с.12).
Як зазначено позивачем, з 2014 року вона проживати разом із ОСОБА_2 однією сім'єю, у квартирі АДРЕСА_1 .
Як вбачається з інформаційної довідки з Реєстру територіальної громади м. Харкова від 07.03.2023 за адресою: АДРЕСА_2 , спадковавець ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 був один зареєстрований в житловому приміщенні (а.с. 94)
Позивач на підтвердження доводів посилалась на покази свідків, зокрема, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , спільні фотографії зі спадкодавцем, акт щодо проживання, здійснення поховання.
Позивачем подано до суду акт від 20.09.2024 складений комісією з пожильців будинку АДРЕСА_3 за підписом ОСОБА_5 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 відповідно до якого в квартирі АДРЕСА_1 з 2014 року постійно проживала родина, яка складалась з чоловіка ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_1 . За час спільного проживання вони відремонтували кімнату, ОСОБА_9 привозила будівельні матеріали, меблі. ОСОБА_10 і ОСОБА_9 проживали дружно, ОСОБА_9 вела домогосподарство сім'ї, піклувалась про чоловіка. (а.с. 14).
Також позивачем на підтвердження своїх позовних вимог, суду надані: фотографії спільного відпочинку зі спадкодавцем та перебування в його квартирі, як зазначила позивач, фото зроблені на протязі 2014 -2015 роках (а.с. 15-17).
Позивач зазначила, що сплачувала комунальні послуги весь час, коли проживала у вказаній квартирі. Також продовжує проживати у вказаній квартирі та сплачувати комунальні послуги.
Вказувала, що саме вона займалася похованням ОСОБА_2 , на підтвердження надала копію рахунку-замови №241022 від 24.10.2022 (а.с. 18).
В судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які кожен окремо надав свідчення, що дійсно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мешкали разом як чоловік та дружина з 2014 року. В жовтні 2022 року ОСОБА_2 стало зле, сусіди викликали швидку, які відвезли його в стаціонар де він і помер. Похованням займалась ОСОБА_1 .
Позивач зазначає, що з 2014 року і на час відкриття спадщини проживала із спадкодавцем однією сім'єю як чоловік та дружина, тому є спадкоємцем померлого за законом четвертої черги. Спадщину прийняла своєчасно, у встановлений строк подала заяву до нотаріуса про прийняття спадщини. Зазначене підтверджується копією спадкової справи № 52/2023, заведеної Другою Харківською міською Державною нотаріальною конторою 07 березня 2023 року. Заповіту після смерті не лишилось. Спадкоємців за законом 1-4 черги не існує ( а.с.91-122).
Державним нотаріусом Другої Харківської державної нотаріальної контори Пилипенко О. винесено постанову про відмову у вчинені нотаріальних дій від 16 травня 2023 року, оскільки за наслідком розгляду документів поданих ОСОБА_1 відсутнє судове рішення про встановлення факту проживання спадкоємців однією сім'єю зі спадкодавцем.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів у знайшла у справі належних доказів того, що ОСОБА_1 понад п'ять років проживала однією сім'єю з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв'язку з чим має право на спадкування після його смерті.
За приписами частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).
Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.
До прав та обов'язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв.
При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Наведені вище правові висновки узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №127/11013/17, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц, від 31 серпня 2022 року у справі № 712/11298/20, від 29 листопада 2023 року у справі № 756/3889/20.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства тощо. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16.
В контексті визначення можливих доказів, їх оцінки як достатніх слід також відзначити, що згідно усталеної судової практики самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанови Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16-ц, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20).
Відповідно до частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (частина друга статті 74 СК України).
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків. Особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Аналогічні по суті висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 544/1274/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17, від 15 листопада 2023 року у справі № 937/8424/20, від 12 жовтня 2023 року у справі № 308/1213/19.
За змістом положень статті 74 СК України, у разі пред'явлення позову про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, позивач повинен довести початок і кінець такого проживання, а також набуття в цей період спірного майна. Обставини проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, існування між ними відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, а також набуття ними спільного майна у цей період має бути підтверджено належними і допустимими доказами.
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 759/14612/18, провадження № 61-2423св23.
Презумпція спільності права власності на майно подружжя поширюється і на спадкові правовідносини. За загальним правилом частка в спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив спадкодавця, становить майна, підлягає виділу та не входить до складу спадщини і не включається до спадкового майна після смерті іншого з подружжя.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статей 1217, 1223 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
З вимог ст. 1264 ЦК України вбачається, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім'єю без наявності інших ознак сім'ї. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц.
Позивачем наданий акт від 20.09.2024 складений комісією з пожильців будинку АДРЕСА_3 за підписом ОСОБА_5 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , відповідно до якого в квартирі АДРЕСА_1 з 2014 року постійно проживала родина, яка складалась з чоловіка ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_1 . За час спільного проживання вони відремонтували кімнату, ОСОБА_9 привозила будівельні матеріали, меблі. ОСОБА_10 і ОСОБА_9 проживали дружно, ОСОБА_9 вела домогосподарство сім'ї, піклувалась про чоловіка (а.с. 14).
Разом з тим, вказаний акт не засвідчений уповноваженим органом, а тому суд першої інстанції правильно не взяв його до уваги.
Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , однією сім'єю, тобто наявність сім'ї, у період з 2014 року, до моменту смерті спадкодавця.
Надані ОСОБА_1 письмові докази, фотографії та покази свідків свідчать лише про факт проживання позивача із спадкодавцем у спірній квартирі. Проте не підтверджують, що стосунки , що склалися між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були притаманні сім'ї: що вони вели спільне господарство та систематично піклувались один про одного, тобто у них виникли спільні обов'язки та права, які притаманні сімейним відносинам.
Наявність у позивача документів, пов'язаних із смертю та захороненням не можуть бути взятими до уваги, оскільки це не підтверджує факт перебування позивача у сімейних відносинах із спадкодавцем, ведення спільного господарства та наявності взаємних прав та обов'язків з померлим.
Апелянт не спростував висновків суду про відсутність у справі належних та допустимих доказів на підтвердження наявності сім'ї із ОСОБА_2 , ведення спільного бюджету, господарства та побуту, а також спільної праці з 2014 року по день смерті спадкодавця ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання, зі спадкодавцем та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.
З огляду на викладене, слід визнати, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Крім того, як вбачається з копії спадкової справи, ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з якою шлюб був розірваний на підставі рішення Київського району м.Харкова від 26.04.1983 року, та зазначено про трьох спільних неповнолітніх дітей (а.с.99).
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору за перегляд справи апеляційним судом не вбачається.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Новобоварського районного суду м. Харкова від вересня 2025 року-залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 30 березня 2026 року.
Головуючий В.Б.Яцина
Судді колегії Ю.М.Мальований
О.В. Маміна.