Справа № 641/1604/26 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Апеляційне провадження № 11-сс/818/388/26 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія: тримання під вартою
24 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю захисника ОСОБА_6
підозрюваного ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Слобідського районного суду м.Харкова від 27 лютого 2026 року, якою задоволено клопотання слідчого СВ ВП №2 ХРУП №1 ГУНП в Харківській області ОСОБА_8 , погодженого прокурором Слобідської окружної прокуратури м.Харкова ОСОБА_9 та застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 42026222050000008 від 15 січня 2026 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.332, ч.2 ст.369-2 КК України, до 24 квітня 2026 року -
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
СВ ВП №2 ХРУП №1 ГУНП в Харківській області проводиться досудове розслідування у кримінальному проваджені, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42026222050000008 від 15 січня 2026 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.332, ч.2 ст.369-2 КК України, в якому ОСОБА_7 підозрюється в:
- організації незаконного переплавлення осіб через державний кордон України, керівництві такими діями та сприянні їх вчиненню порадами, вказівками, вчиненому за попередньою змовою групою осіб з корисливих мотивів.
- обіцянці здійснити вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави за надання неправомірної вигоди та одержання такої неправомірної вигоди.
25.02.2026 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.332, ч.2 ст.369-2 КК України.
26.02.2026 року слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням, погодженим з прокурором, про застосування запобіжного заходу виді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_7 .
В обґрунтування клопотання слідчий посилався на наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.332, ч.2 ст.369-2 КК України, та наявність ризиків, передбачених п.1,2,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Слобідського районного суду м.Харкова від 27.02.2026 року задоволено клопотанняслідчого та застосовано до ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 24.04.2026 року, а також визначено заставу у розмірі 499 200 грн.
У разі внесення застави вирішено покласти на підозрюваного обов'язки: прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду за викликом; не відлучатися з населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває без дозволу слідчого, прокурора або суду;
повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
В порядку ст. 206 КПК України доручено Другому слідчому відділу (з дислокацією в м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань провести дослідження фактів, викладених в заяві захисника щодо нанесення підозрюваному тілесних ушкоджень під час його затримання працівниками СБУ та поліції, які відображено у описовій частині цієї ухвали.
Зобов'язано уповноважену особу ДУ «Харківський слідчий ізолятор» забезпечити проведення медичного обстеження ОСОБА_7 та в разі необхідності забезпечити відповідне лікування.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову, якою застосовувати до підозрюваного запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що підозра є необґрунтованою, стороною обвинувачення не доведено та не обґрунтовано наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Вказує, що слідчим суддею не надано належної оцінки тому, що до ОСОБА_7 були застосоване фізичне насилля під час затримання. ОСОБА_7 має ряд захворювань, які виключають можливість перебування його під вартою, а обраний розмір застави для підозрюваного є непомірним.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, причин своєї неявки суду не повідомив.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливим проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутності прокурора у кримінальному провадженні, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи підозрюваного та захисника на підтримання вимог апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Мотиви суду
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Згідно ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у виді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.177, 178 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Виходячи зі змісту ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Слідчий суддя, перевіряючи законність та обґрунтованість клопотання про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у відповідності до вимог ст.193,194 КПК України заслухав доводи учасників судового провадження, належним чином дослідив фактичні обставини, вказані у клопотанні слідчого, і дійшов вмотивованого висновку про необхідність обрання щодо підозрюваного такого виняткового виду запобіжного заходу як тримання під вартою, оскільки останній обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.332, ч.2 ст.369-2 КК України, а наявність самої обґрунтованої підозри підтверджується відповідними письмовими доказами, зібраними під час досудового розслідування.
Як убачається з наданих в апеляційний суд матеріалів, в повідомленні про підозру ОСОБА_7 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.332, ч.2 ст.369-2 КК України, вказано зміст підозри та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні яких підозрюється останній, із зазначенням статей (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.332, ч.2 ст.369-2КК України, підтверджується відомостями, які містяться у: протоколі огляду місця події; протоколах допитів свідків; протоколі огляду заздалегідь ідентифікованих грошових коштів; протоколі огляду особи та вручення грошових коштів.
Зазначені докази цілком слушно на думку слідчого судді, не містять ознак очевидної беззаперечної недопустимості та неналежності та є достатніми для висновку про наявність обґрунтованої підозри.
Зважуючи на такий обсяг відомостей, матеріали судового провадження об'єктивно свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, як вжиття запобіжних заходів у зв'язку з наявністю саме обґрунтованої підозри, так як наявні у матеріалах провадження докази формують внутрішнє переконання, в тому числі й для стороннього спостерігача, причетності ОСОБА_7 до вчинення кримінальних правопорушень, згідно підозри.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Судом першої інстанції також правильно взято до уваги й самі фактичні обставини (фабули злочину) згідно підозри, а саме те, що ОСОБА_7 підозрюється в організації незаконного переплавлення осіб через державний кордон України, керівництві такими діями та сприянні їх вчиненню порадами, вказівками, вчинене за попередньою змовою групою осіб з корисливих мотивів, а також у обіцянці здійснити вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави за надання неправомірної вигоди та одержання такої неправомірної вигоди,що свідчить про підвищену суспільну небезпеку як інкримінованого злочину, так й самої особи підозрюваного.
Також, колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
За таких обставини, враховуючи, що дії ОСОБА_7 , за вчинення яких йому повідомлено підозру, класифікуються, в тому числі, як тяжкий злочин, оскільки санкція ч. 3 ст. 332 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дев'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна, внаслідок чого колегія суддів вбачає, що існує суспільний інтерес, який полягає у необхідності збереження та дотримання основ національної безпеки України та який свідчить про те, що більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою не зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п.1,2,3,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Крім того, встановлено, що відносно ОСОБА_7 на розгляді Немишлянського районного суду перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12024221190000587 за ч. 2 ст. 289 КК України, який до теперішнього часу не розглянуто, у зв'язку з тим, що ОСОБА_7 переховується від суду, рішення у справі до теперішнього часу не прийнято.
За таких обставин колегія суддів зазначає, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового розслідування, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Крім того,ЄСПЛ в своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Колегія суддів зазначає, що при встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст.23, ст.224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4ст. 95 КПК).
Відтак, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Таким чином, доводи захисника про те, що фактично лише тяжкість інкримінованого злочину формально стала єдиною підставою для обрання найбільш суворого виду запобіжного заходу - тримання під вартою - є необґрунтованими.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
За таких обставин доводи сторони захисту про недоведеність висновків суду першої інстанції з цього приводу та їх декларативність не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, не є слушними та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на відомостях провадження.
Зважаючи на вагомість доказів та обґрунтованість підозри у вчиненні, в тому числі, тяжкого кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України та сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації, а також враховуючи особу підозрюваної, слідчий суддя, керуючись положеннями ч.1 ст.194 КПК України, обґрунтовано, враховуючи суспільний інтерес, який в даному випадку превалює над приватним, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, слідчий суддя дійшов до цілком правильного висновку про застосування щодо підозрюваноїзапобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Таким чином відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваної, тому колегія суддів погоджується з рішенням слідчого судді щодо необхідності задоволення клопотання слідчого, оскільки слідчий та прокурор в повному обсязі довели суду обставини, які виправдовують обмеження ОСОБА_7 на свободу саме в такий спосіб процесуального примусу.
Разом з тим, наявність у підозрюваного соціальних зав'язків та малолітньої дитини на утриманні, враховуючи обсяг підозри та самі обставини інкримінованих кримінальних правопорушень, не є підставою для змінення підозрюваному запобіжного заходу на більш м'який, та не спростовує правильності прийнятого судом рішення і жодним чином не впливає на його висновки.
Крім того, слідчим суддею враховані всі підстави та обставини, передбачені ст. 178 КПК України, відомості про особу та наявні докази, про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим та обставини, передбачені ст. 177, 178 КПК, згідно яких суд вправі визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання підозрюваним процесуальних обов'язків.
Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб виключити або максимально мінізувати у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Підстав для зменшення розміру застави, визначеної судом першої інстанції при обранні запобіжного заходу, на цьому етапі провадження колегія суддів не вбачає, оскільки матеріали кримінального провадження підтверджують наявність обставин, які дають підстави вважати, що саме обраний судом розмір застави зможе достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
Твердження захисника про те, що ОСОБА_7 має ряд захворювань та перебуваючив ДУ «ХСІ» позбавлений належного лікування є необґрунтованими, оскільки відповідно до ст.11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, особам які утримуються у слідчому ізоляторі забезпечується надання первинної лікувально-профілактичної допомоги, яка включає консультацію лікаря, діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув'язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги.
Колегія суддів роз'яснює щодо процесуального права підозрюваного та захисника подавати клопотання про проведення відповідних судово-медичних експертиз і за наявності відповідних висновків, ставити питання про зміну запобіжного заходу, а також право оскаржувати у відповідному порядку дії, рішення або бездіяльність посадових осіб адміністрації ДУ «Харківський слідчий ізолятор» у випадках, коли не приймаються заходи щодо звернень підозрюваної, в тому числі, стосовно стану здоров'я.
Крім того, зі змісту ухвали слідчого судді вбачається, що ним було надано оцінку заяві ОСОБА_7 щодо його стану здоров'я, у зв'язку з чим зобов'язано уповноважену особу ДУ «Харківський слідчий ізолятор» забезпечити проведення медичного обстеження ОСОБА_7 та в разі необхідності забезпечити відповідне лікування.
Також, слідчим суддею, в порядку ст. 206 КПК України доручено Другому слідчому відділу (з дислокацією в м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань провести дослідження фактів, викладених в заяві захисника щодо нанесення підозрюваному тілесних ушкоджень під час його затримання працівниками СБУ та поліції, які відображено у описовій частині цієї ухвали.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими, а тому і такими, що не підлягають задоволенню доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та про необхідність зміни запобіжного заходу.
За таких обставин, ухвала слідчого судді відповідно до вимог ст.370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, про що йде мова в апеляційній скарзі захисника, колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.407,419, 422 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Слобідського районного суду м.Харкова від 27 лютого 2026 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4