справа № 174/660/19
провадження № 1-кп/208/57/26
24 березня 2026 р. м. Кам'янське
Заводський районний суд міста Кам'янського у складі колегії суддів: головуючого, судді ОСОБА_1 , судді ОСОБА_2 , судді ОСОБА_3 , при секретарі ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 в режимі відеоконференції,
у відкритому судовому засіданні по справі кримінального провадження № 12019040150000063, відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Олександрія, Кіровоградської області, громадянина України, раніше неодноразово судимого,
який обвинувачується у скоєнні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст. 263, ст. 348, ч.2 ст. 15, п. п. 1,9 ч.2 ст. 115 КК України, розглянувши клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою -
В провадженні Заводського районного суду міста Кам'янського перебуває вищезазначене кримінальне провадження. Обвинуваченому обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
У справі досліджені всі докази обвинувачення.
Судом надано час для підготовки сторони захисту до допиту обвинуваченого. Обвинувачений заявив клопотання про присутність захисника безпосередньо під час його допиту. Адвокат підтримав думку підзахисного. Прокурор не заперечував проти задоволення клопотання ОСОБА_9 .
Враховуючи думку сторін, відсутність виняткових обставин для участі адвоката в судовому засіданні в режимі відео конференції, суд вважає безпосередню участь адвоката під час допиту підзахисного необхідною, і клопотання останнього таким, що підлягає задоволенню.
Прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому заходу забезпечення кримінального провадження у виді тримання під вартою, яке обґрунтовано тим, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні низки кримінальних правопорушень, в тому числі двох особливо тяжких, за вчинення яких передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі. Суворість можливого покарання доводить існування ризику переховування обвинуваченого від суду. ОСОБА_9 є неодноразово судимим, у тому числі за корисливі злочини, не має постійного джерела доходу, що вказує на можливість вчинення іншого кримінального правопорушення.
Адвокат заперечувала проти задоволення клопотання прокурора. Наведені ризики залишаються незмінними, втратили свою актуальність. ОСОБА_9 тривалий час перебуває під вартою. Визначена апеляційною інстанцією сума застави є непомірною для обвинуваченого. Просила змінити запобіжний захід на не пов'язаний з триманням під вартою, або зменшити розмір застави. Обвинувачений підтримав думку захисника.
Суд розглянувши клопотання, вислухав учасників судового засідання, встановив наступне.
Статті 194, 199 КПК України визначають порядок застосування та продовження запобіжного заходу. Виходячи з їх змісту, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованості обвинувачення у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Виходячи з положень цих статей, а також з огляду на стадію здійснення цього кримінального провадження, суд може змінити раніше застосований до обвинуваченого запобіжний захід, або продовжити строк його застосування лише у разі, якщо сторона, яка звернулась до суду з відповідним клопотанням, доведе, що раніше заявлені ризики зменшилися або втратили свою актуальність, що спростовує потребу у подальшому збереженні самого запобіжного заходу.
Отже, оскільки розгляд клопотань сторони захисту про зміну запобіжного заходу та прокурора про продовження строку запобіжного заходу в обох випадках передбачає аналіз ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд об'єднує їх розгляд.
Згідно з частиною 1 статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
При вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд враховує наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та враховує обставини, передбачені ст. 178 КПК України.
У відповідності до п. 3 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку чи звільнення від судового розгляду. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.
За правилами ч. 5 ст. 199 КПК України, суд, вирішуючи питання щодо продовження строку тримання під вартою, зобов'язаний перевірити те, що заявлені стороною обвинувачення ризики не зменшилися.
Ніколаєв обґрунтовано, в достатній мірі для розгляду клопотання прокурора, обвинувачується у скоєнні тяжкого та двох особливо тяжких злочинів проти життя та здоров'я людини, посягання на життя працівників правоохоронного органу, при цьому, за п. п. 1, 9 ч. 2 ст. 115 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, а за ст. 348 у виді позбавлення волі на строк від 9 до 15 років або довічним позбавленням волі.
Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи. Тобто, у випадку вирішення питання про застосування заходу забезпечення кримінального провадження причетність особи до вчинення кримінального правопорушення не повинна мати категоричного висновку, а свідчити лише про її можливість.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна констатувати, виходячи виключно з суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою (п. 33 рішення у справі «W v.Switzerland»)
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого оцінюється не лише на основі суворості можливого вироку, а має досліджуватися з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Колегія суддів вважає, що тяжкість обвинувачення, хоча й не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, але таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо не враховувати. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів»
Кримінальне провадження не є статичним, що обумовлює можливість не прогнозованої зміни поведінки обвинуваченого, співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді можливого ув'язнення у майбутньому, із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі у перспективі робить цей ризик достатньо високим.
ОСОБА_9 є раніше неодноразово судимим за вчинення умисних злочинів, в тому числі корисливих, відбував покарання у виді реального позбавлення волі, строк якого за останнім у часі вироку сплив в березні 2023 року. Дані про джерела доходів ОСОБА_9 до затримання, у суду відсутні.
Наявність у обвинуваченого відповідних соціальних зв'язків, на що, як на підставу зміни запобіжного заходу наголошує адвокат, сама по собі не є достатнім стримуючим фактором порушення ОСОБА_9 процесуальних обов'язків.
Суд вважає, що будучи обізнаними про ступінь тяжкості інкримінованих злочинів та покарання, яке йому загрожує у разі визнання винуватим, існує реальний ризик того, що обвинувачений може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Колегія враховує, що Указом Президента України № 64/2022 на території України з 24.02.2022 року введено воєнний стан.
Відповідно до п. 8 роз'яснень, наданих Верховним Судом у листі від 03.03.2022 р. N 1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою зокрема, суд керується всіма наявними матеріалами клопотання про продовження запобіжного заходу. Як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію.
Водночас, попри існуючі наразі обмеження щодо перетину державного кордону чоловіками призовного віку, суд, ураховуючи вік обвинуваченого, не виключає можливість здійснювати перетин кордону навіть в умовах воєнного стану.
Приймаючи до уваги запровадження в Україні військового стану, утрудненість контролю за зобов'язаннями обвинуваченого, такі обставини у своїй сукупності свідчать про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачений може переховуватися від суду, та як раніше неодноразово судима за корисливі злочини особа, що не має визначеного джерела доходу, може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Враховуючи наведені підстави, суд не може прийняти до уваги твердження сторони захисту про можливість забезпечення належні процесуальної поведінки ОСОБА_9 шляхом застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Матеріали провадження не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою.
Даних про такий стан здоров'я Ніколаєва, що унеможливлювало б продовження застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суду не надано.
Вказане узгоджується з практикою ЄСПЛ, який, посилаючись на практику застосування ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях «Кудла проти Польщі» та «Маккейн проти Сполученого Королівства» констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Проте, безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Наразі достатніми і належними підставами тримання ОСОБА_9 під вартою є не лише очікування завершення судового розгляду справи, а і дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, що вимагає ізоляції осіб, які із встановленою високою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.
На підставі наведеного, суд переконаний у необхідності задоволення клопотання прокурора, оскільки він довів обставини, які виправдовують подальше обмеження права обвинуваченого перебувати на волі.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і цілком відповідає практиці ЄСПЛ, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів приходить до висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
При цьому, суд керується не принципом автоматичного продовження строку тримання під вартою, а враховує, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні низки умисних особливо тяжких, та тяжкого злочинів, за які КК України в тому числі передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі.
Суд вважає, що доводи сторони захисту про відсутність доказів щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є необґрунтованими, оскільки при розгляді клопотання прокурора встановлено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою та встановлена наявність ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, які є наявними та актуальними, а будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання та подальшого продовження обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою, стороною захисту не наведено.
КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу поза всяким сумнівом порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена п. п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, однак потребує встановлення реальної можливості допустити це в майбутньому.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
Для встановлення розумності строку розгляду конкретної справи у національних судових органах Європейський Суд виробив у своїй практиці кілька взаємопов'язаних критеріїв: складність справи; поведінка сторін; поведінка судових та інших державних органів; важливість предмету розгляду.
Значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, якщо сама справа є складною як з фактичного, так і з правового боку.
Розглядаючи питання тривалості перебування ОСОБА_9 під вартою, колегія суддів зазначає, що докази сторони обвинувачення повністю досліджені, і на даний час тривають процесуальні та організаційні дії для забезпечення клопотань захисту.
Суд вважає, що обраний запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості діянь, які інкриміновано ОСОБА_9 , саме такий його вид позбавляє можливості обвинуваченого перешкодити інтересам правосуддя, і тому з врахуванням встановлених ризиків він підлягає продовженню.
Розмір альтернативного запобіжного заходу у виді застави визначений апеляційною інстанцією і підстав для його зміни судом не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 176-178, 181-184, 350 КПК України, суд -
Клопотання прокурора задовольнити.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою, обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити строком до 21.05.2026 року.
У разі внесення на рахунок Заводського районного суду міста Кам'янського 200 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 665 600 гривень, вважати, що до ОСОБА_10 застосовано запобіжний захід у вигляді застави та в цьому випадку покласти на обвинуваченого наступні обов'язки передбачені ст. 194 КПК України: прибувати до суду за першим викликом; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками по справі поза межами судового засідання.
Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена, як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою заставодавцем.
Попередити обвинуваченого, що в разі невиконання покладених на нього зобов'язань внесена застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
В задоволенні клопотання сторони захисту щодо обрання обвинуваченому запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, зменшення розміру альтернативного запобіжного заходу у виді застави, відмовити.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору та направити уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Ухвала суду може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом 5-ти днів з дня її проголошення.
Суддя ОСОБА_1