Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області
Справа № 206/4669/25
Номер провадження2/173/942/2026
іменем України
30 березня 2026 року м. Верхньодніпровськ
Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Островерхової А.В., за участю секретаря содового засідання Прокоф'євої Н.Л., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Кредитної спілки «Українська кредитна спілка» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що 29.10.2018 між КС «Українська кредитна спілка»та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 196Д. Відповідно до умов Договору відповідач отримав у тимчасове користування грошові кошти у безготівковій формі з дотриманням вимоги їх повернення та сплати процентів у визначені договором строки у загальному розмірі 17000,00 грн., строком на 12 місяців від дати отримання кредиту, з 29.10.2018 по 29.10.2019 включно, зі сплатою процентів у розмірі 39% річних від основної (первісної) суми кредиту за кожен день користування кредитом.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі та надав відповідачу кредит у розмірі та на строк зазначений в умовах кредитного договору.
В свою чергу, ОСОБА_1 не виконав умов кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість відповідача перед позивачем, що становить 48194,89 грн., яка складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 9729,44 грн., заборгованості за процентами в розмірі 38465,45 грн.
Позивач просить стягнути вказану суму заборгованості, а також судові витрати.
Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного провадження без виклику учасників розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд доходить наступних висновків.
Судом встановлено, що 29.10.2018 між КС «Українська кредитна спілка»та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 196Д, котрий укладено згідно п. 8.6. та п. 8.9. Договору в письмовій формі в 2-х примірниках.
Відповідно до п.1.1. Договору про споживчий кредит кредитодавець надає позичальнику, а позичальник приймає у тимчасове користування споживчий кредит (грошові кошти) на умовах, встановлених цим кредитним договором, з дотриманням вимоги повернення коштів та сплати процентів у визначені договором строки, у розмірі 17000,00 грн. строком на 12 місяців від дати отримання кредиту з 29.10.1018 по 29.10.1019 включно зі сплатою процентів у розмірі 39% річних.
Відповідно до п. 1.2. Договору проценти (відсотки) є фіксованими та нараховуються кожний день на основну (первісну) суму кредиту, зазначену в п. 1.1.
Умовами договору передбачено, що КС «Українська кредитна спілка» надає відповідачу кредитні кошти в сумі 17000,00 грн., строком до 29.10.2019.
Позивач виконав умови договору, перерахувавши відповідачу 29.10.2018 кредитні кошти в розмірі 17000,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 3328 від 29.10.2018.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором № 196Д від 29.10.2018 у відповідача наявна заборгованість в сумі 48194,89 грн., яка складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 9729,44 грн., заборгованості за процентами в розмірі 38465,45 грн.
Між сторонами по справі виникли цивільно-правові відносини на підставі договору кредитування, які регулюються Цивільним кодексом України.
Положеннями частини першої статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 208 ЦПК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між фізичною та юридичною особою,крім правочинів,передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Відповідно до ст. 1047 договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно з частиною першою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Таким чином судом встановлено, що укладений між сторонами Договір № 196Д від 29.10.2018, відповідає формі, передбаченій ст. 207, 208, 1047,1055 ЦК України.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.
Відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Порушення боржником умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки стаття 629 ЦК встановлює принцип обов'язковості виконання договору.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Крім того, ч. 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи, що КС «Українська кредитна спілка» відповідно до кредитного договору надала відповідачу ОСОБА_1 кредит, однак відповідач кошти не повернув, тому заборгованість за основною сумою боргу за кредитним договором необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.
В той же час, щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за нарахованими процентами, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1.1. Договору про споживчий кредит кредитодавець надає позичальнику, а позичальник приймає у тимчасове користування споживчий кредит строком на 12 місяців від дати отримання кредиту з 29.10.2018 по 29.10.2019 включно зі сплатою процентів у розмірі 39% річних.
Відповідно до п. 1.2. Договору проценти (відсотки) є фіксованими та нараховуються кожний день на основну (первісну) суму кредиту, зазначену в п. 1.1.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості нарахування відсотків за кредитним договором № 196Д від 29.10.2018 здійснювалося в період з 30.10.2018 по 11.08.2025.
Пунктом 3.6 Договору передбачено, що прострочення сплати кредиту та/або процентів за користування кредитом згідно графіка розрахунків не зупиняє нарахування процентів, як протягом строку надання кредиту, визначеного п. 1.1. цього Договору, так й після закінчення цього строку протягом подальшого користування позичальником наданими грошовими коштами, крім випадку прийняття окремого рішення про це кредитодавця.
Наведена умова Договору свідчить, що сторонами застосовується автопролонгація договору, у випадку неповернення позичальником заборгованості, у встановлені договором строки.
Автоматичну пролонгацію договору чинне законодавство передбачає лише для окремих видів правовідносин, але зважаючи на принцип свободи договору (ст. 627 Цивільного кодексу України), сторони договору можуть самостійно встановлювати будь-які умови, що не суперечать закону. Тобто прописати умови про автоматичну пролонгацію у договорі.
Однак, якщо формулювання дозволяє двозначне тлумачення, важливо враховувати загальні принципи договірного права.
Отже, тлумачення пункту щодо автоматичного продовження (пролонгації) договору залежить від його формулювання та контексту.
Пролонгація дії кредитного договору без ініціативи позичальника за змістом укладеного договору, пов'язується виключно з не поверненням кредитних коштів у визначений договором строк, що не узгоджується з Правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 відповідно до якої поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.
Відповідно до статті 1048 ЦК України проценти сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Після спливу визначеного договором строку кредитування (зміни строку виконання зобов'язання) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється. Кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
Вказаний висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.
У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ініціював продовження строку користування кредитом, зміну дати повернення всієї суми кредиту.
За таких обставин, не повернення відповідачем кредитних коштів у визначений договором строк, за відсутності активних дій відповідача, направлених на зміну кінцевої дати повернення кредиту, є неправомірною поведінкою боржника.
Таку правову позицію підтримують апеляційні суди, зокрема, у постанові Дніпровського апеляційного суду від 30.09.2025 у справі № 214/2081/25, у постанові Херсонського апеляційного суду від 04.11.2025 у справі № 650/6645/25, у постанові Тернопільського апеляційного суду від 10.11.2025 у справі № 601/1364/25, у постанові Черкаського апеляційного суду від 04.11.2025 у справі № 707/772/25.
Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Вказану позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року по справі № 462/5025/20 (провадження № 61-11608св22).
З огляду на встановлене, суд доходить висновку, що визначена позивачем за договором сума заборгованості по нарахованих процентах виходить за межі строку кредитування, а тому підлягає частковому задоволенню, зокрема, в межах строку кредитування, а саме, в розмірі 6630,00 грн. (17000 х 39%).
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем сплачено проценти в розмірі 6519,44 грн.
Отже, розмір процентів, яких необхідно стягнути з відповідача на користь позивача становить 110,56 грн. (6630,00 грн. - 6519,44 грн.).
При цьому, вимог про застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, зокрема прострочення сплати суми кредиту та нарахованих процентів згідно з частиною другої статті 625 ЦК України позивач не заявляв.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 196Д від 29.10.2018 у розмірі 9840,00 грн., яка складається із: заборгованості за основною сумою кредиту - 9729,44 грн.; заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 110,56 грн.
При цьому, відповідач не скористався своїм процесуальним правом, не надав суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед КС «Українська кредитна спілка», не довів відсутність заборгованості.
Таким чином, позовні вимоги КС «Українська кредитна спілка» про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених витрат по сплаті судового збору в розмірі 494 грн. 58 коп. (9840,00 * 100% : 48194,89 * 2422,40).
Керуючись ст. 12,13,81,141,259,263-265,268,273,280, 354 ЦПК України, суд
Позов Кредитної спілки «Українська кредитна спілка» (84313, Донецька область, Краматорський район, м. Краматорськ, вул. Чорновола В'ячеслава, 20, ЄДРПОУ 36512355) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Українська кредитна спілка» заборгованість за Договором про споживчий кредит № 196Д від 29.10.2018 у розмірі 9840 (дев'ять тисяч вісімсот сорок) грн. 00 грн., яка складається із: заборгованості за основною сумою кредиту - 9729 (дев'ять тисяч сімсот двадцять дев'ять) грн. 44 коп., заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 110 (сто десять) грн. 56 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Українська кредитна спілка» витрати по сплаті судового збору у розмірі 494 (чотириста дев'яносто чотири) грн. 58 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017.
Суддя А.В. Островерхова