іменем України
27 березня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 748/5270/24
Головуючий у першій інстанції - Костюкова Т. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/649/26
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л.
секретар: Шкарупа Ю.В.
Позивач: ОСОБА_1
Відповідач: ОСОБА_2
Треті особи: Управління (Служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, Гончарівська селищна рада Чернігівського району Чернігівської області
Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1
Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення способу участі батька у вихованні дитини (суддя Костюкова Т.В.), ухвалене у м.Чернігів,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітніх доньок - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позов мотивовано тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 09 листопада 2011 року. Від шлюбу мають двох доньок, на утримання яких з відповідача стягнуто аліменти рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 13 травня 2013 року. За доводами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ніяким чином не піклується про дітей, не проявляє заінтересованості в їх подальшій долі, не цікавиться їхніми успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток, їх навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з дітьми тощо, тобто створились умови, які шкодять інтересам дітей. Вважає, що всі ці фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дітей батьком, свідомим нехтуванням ним своїми обов'язками.
У січні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просить визначити такі способи його участі у вихованні доньок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 : забирати доньок раз на два тижні в суботу о 09:00 год. та повертати до постійного місця проживання через два тижні у суботу до 19:00 год., а також у святкові дні та дні народження, забираючи напередодні свята, а саме за день та повертаючи до постійного місця проживання доньок через два дні до 19:00 год. кожен парний рік; забирати доньок під час відпустки до трьох тижнів на рік за попереднім погодженням з матір'ю ОСОБА_1 ; забирати доньок під час першої половини літніх канікул, а саме з 01 червня по 15 липня відповідного року за місцем проживання ОСОБА_2 та повертати до 19:00 год. 15 липня до постійного місця проживання доньок; забирати доньок під час першої половини зимових канікул, а саме на тиждень та повертати до 19:00 год. останнього дня до постійного місця проживання доньок; необмежене спілкування з доньками особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв'язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування; порядок спілкування з доньками відбуватиметься з урахуванням стану здоров'я, режиму дня та харчування, дотримання гігієни для дітей відповідного віку; спілкування відбуватиметься без участі матері ОСОБА_1 , якщо інше не погоджено між батьками. Позов мотивовано тим, що у 2014 році ОСОБА_2 уклав шлюб із ОСОБА_5 , в якому ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася донька - ОСОБА_6 . Внаслідок зміни сімейного та матеріального стану позивач за зустрічним позовом не мав змоги в повній мірі забезпечувати своїх доньок від попереднього шлюбу всім необхідним. За доводами ОСОБА_2 , він намагався сплачувати аліменти, а з працевлаштуванням погасив наявну недоплату за аліментами та в подальшому виплачував їх вчасно, тим самим приймаючи участь у житті спільних з відповідачкою доньок. Всі намагання з моменту розлучення мирним шляхом урегулювати питання спілкування з доньками не призводили до бажаного результату, в тому числі тому, що ОСОБА_1 не бажає присутності батька в житті доньок. Позивач за зустрічним позовом вважає, що позбавлення батьківських прав може позбавити дітей родинних зв'язків з батьком, а встановлення судом порядку участі у спілкуванні та вихованні доньок лише сприятиме підтриманню родинних стосунків і забезпечить всебічний та повноцінний розвиток дітей.
Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25 листопада 2025 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено; визначено ОСОБА_2 наступний порядок спілкування з дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : щовівторка з 18.00 год. по 21.00 год. та забирати щоп'ятниці о 18.00 год. і повертати у суботу 17.00 год. за умови: обов'язкової згоди дітей; задовільного стану здоров'я дітей; попередження матері за добу про можливість спілкування з дітьми шляхом направлення їй смс-повідомлення; повідомлення матері про місце перебування дітей; відвідування позашкільних навчальних закладів; обов'язкового повернення дітей матері в обумовлений час; дотримання режиму харчування, відпочинку, правил безпеки, установлених для дітей даного віку. Рішення суду мотивовано тим, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей буде суперечити інтересам дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , з урахуванням встановлених обставин справи, бажанням батька спілкуватися з дітьми, намагання налагодження з ними зв'язку, враховуючи думку дітей - ОСОБА_7 , яка не проти участі батька у її житті, та ОСОБА_8 , яка зайняла байдужу позицію у питанні позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . Також суд прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 14 травня 2025 року №254 і прийшов до висновку, що визначений графік спілкування батька з дітьми має мету налагодження взаємовідносин між батьками дитини щодо питань їх виховання, реального виконання сторонами досягнутих домовленостей, що позитивно вплине на усвідомлення ролі кожного з батьків у житті дітей.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду частково, в частині відмови в позбавленні батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 і ухвалити нове рішення про задоволення таких вимог, а також в частині визначення порядку спілкування ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_3 і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в частині визначення порядку спілкування з ОСОБА_3 . Апеляційна скарга мотивована тим, що спроби контакту батька з дітьми є маніпулятивними, спрямованими на уникнення відповідальності, а не на реальне відновлення стосунків. Вважає, що суд помилково застосував норми матеріального права, зазначаючи, що поведінка відповідача може змінитися, хоча доведено винну бездіяльність протягом тривалого періоду, що становить підставу для позбавлення батьківських прав відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України. ОСОБА_1 звертає увагу, що доньки фактично не знають свого біологічного батька, ОСОБА_8 вважає його чужою людиною. Найбільш істотним порушенням позивачка за первісним позовом вважає неналежне врахування думки неповнолітніх доньок, особливо ОСОБА_8 . Вказує, що оскаржуване рішення порушує баланс інтересів, ставлячи формальні права відповідача над психологічним благополуччям дітей, які вже адаптовані в стабільній сім'ї.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови в задоволенні первісного позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_3 та в частині задоволення зустрічного позову про визначення порядку спілкування ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_3 , то в іншій частині рішення суду в апеляційному порядку не переглядається.
Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині.
По справі встановлено, що сторони з 07 червня 2008 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 09 листопада 2011 року (а.с.13 т.1).
Від шлюбу мають доньок: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.11, 12 т.1).
Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 13 травня 2013 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 аліменти на утримання неповнолітніх дочок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09 квітня 2013 року і до досягнення дітьми повноліття (а.с.15-16 т.1).
21 грудня 2023 року ОСОБА_9 уклала шлюб з ОСОБА_10 , в зв'язку з чим змінила прізвище на ОСОБА_11 (а.с.14 т.1).
Відповідно до довідки Чернігівського відділу державної виконавчої служби у Чернігівському районі Чернігівської області від 01 липня 2024 року ОСОБА_1 дійсно отримує аліменти з 01 березня 2022 року по 01 липня 2024 року згідно виконавчого листа №2/750/1374/13, виданого 13 травня 2013 року Деснянським районним судом м.Чернігова, станом на 01 липня 2024 року аліменти утримуються щомісячно з заробітної плати, заборгованість по сплаті аліментів відсутня (а.с.17 т.1).
Згідно з відповіддю Чернігівського ліцею №32 від 18 жовтня 2024 року на адвокатський запит ОСОБА_12 навчається в 9А класі. Її батько ОСОБА_2 за період навчання дитини в закладі жодного разу до школи не приходив, не зустрічався з вчителями та адміністрацією гімназії, питаннями навчання та виховання доньки не цікавився, не відвідував батьківські збори, вихованням та навчанням займається виключно мати ОСОБА_1 (а.с.19 т.1).
З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів убачається, що ОСОБА_2 з 2013 року аліменти сплачував нерегулярно і не в повному обсязі, внаслідок чого станом на жовтень 2022 року була наявна заборгованість у розмірі 61 517,41 грн, яку боржник сплатив у повному обсязі протягом жовтня-грудня 2022 року, і станом на січень 2023 року заборгованість була відсутня. З січня 2023 року ОСОБА_2 аліменти сплачував регулярно і станом на січень 2025 року наявна переплата (а.с.20-21, 22, 138-139 т.1).
Згідно з листом Управління (Служби) у справах дітей Чернігівської міської ради за час функціонування Служби (з 01 жовтня 2020 року) письмових звернень, скарг від ОСОБА_2 , від будь-яких інших органів щодо перешкоджань батьку у спілкуванні з дітьми до управління не надходило (а.с.23 т.1). Також від позивача за зустрічним позовом не надходило таких письмових звернень, скарг і до Служби у справах дітей Гончарівської селищної ради з 02 вересня 2019 року, що підтверджується її відповіддю від 02 жовтня 2024 року на адвокатський запит (а.с.24 т.1).
Комунальне некомерційне підприємство «Сімейна поліклініка» Чернігівської міської ради на адвокатський запит від 25 вересня 2024 року повідомило, що під час оглядів та/або у разі необхідності надання медичної допомоги малолітні діти ОСОБА_12 і ОСОБА_13 приходять у супроводі матері, ОСОБА_1 , про що зафіксовано у Формі №112/о «Історія розвитку дитини» (а.с.25, 26 т.1).
11 вересня 2024 року ОСОБА_1 направила на адресу ОСОБА_2 заяву, в якій просила змінити ставлення та почати брати участь у вихованні дітей (а.с.30, 31 т.1).
ОСОБА_2 03 вересня 2014 року уклав шлюб з ОСОБА_5 , з якою мають доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.60, 61 т.1).
Відповідно до характеристики, складеної 13 січня 2025 року Смолинським старостинським округом Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, ОСОБА_2 зареєстрований в АДРЕСА_1 ; за період проживання в селі зарекомендував себе порядним, добросовісним мешканцем, шкідливих звичок не має, скарг та заяв в старостинський округ не надходило (а.с.62 т.1).
ФОП ОСОБА_14 у виданій на ОСОБА_2 характеристиці зазначила, що він працює на посаді охоронця; за час роботи зарекомендував себе як чесний, пунктуальний та порядний працівник; всі розпорядження та прохання керівника виконує сумлінно; дисциплінарних зауважень ніколи не отримував; до роботи ставиться відповідально; з колективом підтримує дружні стосунки; конфліктних ситуацій ніколи не створював (а.с.63 т.1).
Згідно з відповіддю Чернігівського ліцею №32 від 27 січня 2025 року на адвокатський запит ОСОБА_13 є випускницею цього навчального закладу. Її батько ОСОБА_2 за період навчання дитини в закладі до школи не приходив, не зустрічався з вчителями та адміністрацією гімназії, питаннями навчання та виховання доньки не цікавився, не відвідував батьківські збори, вихованням та навчанням займалася виключно мати ОСОБА_1 (а.с.78 т.1).
Відповідно до довідок про доходи ОСОБА_2 з травня по серпень (включно) 2024 року працював сторожем у ФОП ОСОБА_15 (а.с.136 т.1). За вказаний період отримав заробітну плату в розмірі 17 737,29 грн (без урахування аліментів). У січні 2025 року він працював сторожем у ФОП ОСОБА_16 , отримав заробітну плату в розмірі 3636,52 грн (без урахування аліментів) (а.с.135 т.1).
У психологічному заключенні, виданому психологом ОСОБА_17 на запит ОСОБА_2 про проведення зустрічі зі своїми доньками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зазначено, що у ході зустрічі пан ОСОБА_18 проявляв зацікавленість та бажання спілкуватися з доньками, задавав питання та намагався встановити контакт, доньки були більш закриті та відповідали простими не розгорнутими реченнями, що говорить про відсутність міжособистісних відносин. ОСОБА_7 та ОСОБА_8 тривожилися і при своїх відповідях психологу або тату поглядали на маму, чекаючи від неї підтримки. У зв'язку з тим, що до цього діти мало спілкувалися з батьком, у них не вибудований емоційний зв'язок у відносинах. Тому вони чекають підтримки і одобрення від мами, як значущої особи у їхньому житті. Для налагодження довірливих відносин між батьком та дітьми необхідний час, протягом якого поступово можна буде налагоджувати спілкування та формування емоційного контакту, але для цього повинно бути перш за все бажання самих дітей (а.с.199 т.1).
Рішенням виконавчого комітету Чернгівської міської ради №169 від 03 квітня 2025 року затверджено висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.212-215 т.1).
Рішенням виконавчого комітету Чернгівської міської ради №254 від 14 травня 2025 року затверджено висновок щодо визначення способу участі ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а саме: щовівторка з 18.00 год. по 21.00 год. та забирати щоп'ятниці о 18.00 год. і повертати у суботу о 17.00 год. за умови: обов'язкової згоди дітей; задовільного стану здоров'я дітей; попередження матері за добу про можливість спілкування з дітьми шляхом направлення їй смс-повідомлення; повідомлення матері про місце перебування дітей; відвідування позашкільних навчальних закладів; обов'язкового повернення дітей матері в обумовлений час; дотримання режиму харчування, відпочинку, правил безпеки, установлених для дітей даного віку (а.с.235-236 т.1).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У статті 7 СК України визначена необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
За частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції про права дитини покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, враховуючи об'єктивні обставини спору, а тільки потім права батьків.
У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Згідно з частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тобто перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Верховний Суд з огляду на положення статті 166 СК України неодноразово наголошував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 червня 2024 року у справі № 132/2049/23 (провадження № 61-5643св24), від 04 вересня 2024 року у справі № 608/858/22 (провадження № 61-1450св24), від 25 вересня 2024 року у справі № 206/1513/23 (провадження № 61-10109св24), від 02 жовтня 2024 року у справі № 2-5679/11 (провадження № 61-9746св24).
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення Європейський суд з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23, провадження № 61-8177св24).
Відповідно до частин першої-третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення її батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 2-5679/11, провадження № 61-9746св24).
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановивши обставини справи, внаслідок чого дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_8 .
Відсутність спілкування батька з донькою не свідчить про втрату його інтересу до неї і не є достатньою підставою для позбавлення батьківських прав.
Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків судом не встановлено і позивачкою за первісним позовом не доведено. Натомість матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 бажає спілкуватися з донькою ОСОБА_8 та брати участь у її вихованні, проти позбавлення батьківських прав заперечує, бере участь в її утриманні, сплачуючи аліменти. Хоча відповідач за первісним позовом і мав заборгованість зі сплати аліментів, проте він її погасив.
Крім того, орган опіки та піклування визнав за недоцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню в тому числі до неповнолітньої доньки ОСОБА_3 . З висновку вбачається, що батько дітей з'являвся на засідання комісії, де заперечував проти позбавлення його батьківських прав. До того ж, звертався до психолога для надання можливості налагодити стосунки з доньками.
Колегія суддів апеляційного суду враховує, що необґрунтоване та передчасне позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти батька права на контакт з дитиною і її виховання. Позбавлення батька всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріальне забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважати на те, що позбавлення батьківських прав стосовно дитини та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Враховуючи викладене, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про доведеність винної бездіяльності відповідача і наявність підстав для позбавлення його батьківських прав.
Також суд апеляційної інстанції не погоджується із запереченнями ОСОБА_1 щодо спілкування доньки ОСОБА_8 з її біологічним батьком і враховує наступне.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно з положеннями частин першої та другої статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Ухвалюючи рішення в інтересах дитини, суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками, інтереси кожного з батьків, а також інтереси суспільства, враховуючи, зокрема, те, що відбудова та розвиток держави значною мірою залежать від тих громадян, хто у майбутньому відіграватиме провідну роль у суспільних процесах.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.
Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 в цілому заперечує щодо визначення порядку спілкування ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_8 . Водночас, вона не довела, а суд першої інстанції не встановив обставин, які б давали підстави для висновку про те, що побачення доньки з батьком є небезпечним для дитини та не відповідають її найкращим інтересам.
Доводи апеляційної скарги щодо неврахування думки неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , яка вказала, що не бажає спілкуватися з батьком, не заслуговують на увагу, оскільки судом визначено обов'язкові умови спілкування дитини з батьком, однією з яких є обов'язкова згода дитини. Отже, в даному випадку відсутні підстави стверджувати про примусове спілкування.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивачки за первісним позовом іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом рішення в оскаржуваній частині та фактично зводиться до спонукання апеляційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивачки.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Отже, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.
Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 30 березня 2026 року.
Головуючий: Судді: