Справа № 607/16009/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/104/26 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч. 1 ст. 286-1 КК України
09 березня 2026 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду
в складі: головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
з участю прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
потерпілої - ОСОБА_9 ,
представник потерпілої - ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 та представника потерпілої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 грудня 2025 року,-
Цим вироком
ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,-
засуджено за ч.1 ст.286-1 КК України та призначено йому за даним кримінальним правопорушенням покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з часу його фактичного затримання в порядку виконання вироку.
На підставі ст. 72 КК України, зараховано ОСОБА_11 у строк покарання термін його затримання в порядку ст.208 КПК України, згідно протоколу затримання особи підозрюваної у вчиненні злочину з 28.06.2025 по 01.07.2025.
Арешт, накладений згідно ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 липня 2025 року (справа № 607/13456/25) на автомобіль MERCEDES-BENZ Е220 (номерний знак НОМЕР_1 ) 2003 року випуску, що на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 належить ОСОБА_11 , шляхом, заборони відчуження, користування та розпорядження - скасовано, після набрання вироку законної сили.
Згідно вироку обвинувачений ОСОБА_7 , відповідно до ст. 68 Конституції України та ст. 1, п. 1 ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» (№ 3353-XII від 30 червня 1993 року), із змінами та доповненнями, як особа - учасник дорожнього руху (водій транспортного засобу), зобов'язаний знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року із змінами та доповненнями (надалі - Правила дорожнього руху або ПДР) та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Однак, грубо ігноруючи вимоги вищевказаного Закону України «Про дорожній рух», 28 червня 2025 року о 17 год 44 хв, водій - обвинувачений ОСОБА_7 , в порушення вимог пункту 2.9 «а» ПДР керував автомобілем Mercedes-Вenz Е220, р.н. НОМЕР_1 у стані алкогольного сп'яніння (1,44‰ проміле) та рухався ним проїзною частиною дороги по вул. Олени Теліги в напрямку вул. Крушельницької у м. Тернопіль Тернопільської області, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожніми знаками 5.38.1 та 5.38.2 ПДР, а також дорожньою розміткою 1.14.1 ПДР, який розміщений навпроти буд. № 26 по вул. Котляревського у м. Тернопіль.
Під час руху по вказаній дорозі (вул. Олени Теліги в напрямку вул. Крушельницької у м. Тернопіль), водій - обвинувачений ОСОБА_7 , внаслідок алкогольного сп'яніння не був достатньо уважний, належно не стежив за дорожньою обстановкою, умовами та відповідно не реагував на їх зміну, чим порушив вимоги абз. 1 п. 1.5, п. 1.10 (в частині визначення понять: «дорожні умови», «дорожня обстановка», і виконання їх вимог), п. 2.3 (б, д) Правил дорожнього руху, які зобов'язували його своїми діями не створювати загрозу безпеці дорожнього руху, небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
У цей час, пішохідним переходом, позначеним дорожніми знаками 5.38.1 та 5.38.2 ПДР, а також дорожньою розміткою 1.14.1 ПДР, який розміщений навпроти буд. № 26 по вул. Котляревського у м. Тернопільсправа-наліво відносно напрямку руху автомобіля Mercedes-Benz Е220, перетинали проїзну частину дороги тримаючись за руки, пішоходи потерпіла ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітня ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У продовж руху, маючи об'єктивну можливість завчасно виявити на нерегульованому пішохідному переході пішоходів ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , обвинувачений ОСОБА_7 , всупереч вимог п. 18.1 ПДР, не вжив своєчасно заходів до зменшення швидкості руху, керованого ним транспортного засобу аж до повної зупинки, щоб дати дорогу пішоходам ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , які в той час перебували на пішохідному переході та завершували перехід проїзної частини дороги та внаслідок вказаних порушень здійснив на них наїзд передньою лівої частиною автомобіля Mercedes-Benz Е220, р.н. НОМЕР_1 .
Унаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження у виді закритої травми тазу у виді перелому верхньої гілки лівої лонної кістки; із зовнішніми ушкодженнями «забійною» раною лівої (у записі травматолога від 28.06.2025 - «правої») клубової ділянки. Із зовнішніх ушкоджень у потерпілої ОСОБА_9 лікарями також описані садна тильної поверхні обох кистей, забиття м'яких тканин лівого стегна у виді «гіперемії» (почервоніння), які належать до середньої тяжкості тілесних ушкоджень (п.п. 2.2.1, 2.2.2) - «Правила судово - медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» - МОЗ України, Київ, 1995.
Порушення водієм - обвинуваченим ОСОБА_7 п. 18.1 ПДР України перебуває у прямому причинному зв'язку із настанням даної дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням потерпілій ОСОБА_9 середньої тяжкості тілесного ушкодження.
Після вчинення дорожньо-транспортної пригоди із зазначеними наслідками водій - обвинувачений ОСОБА_7 , в порушення вимог п. 2.10 (а, б, в, г, ґ, д, е) ПДР України, негайно не зупинив транспортний засіб і не залишався на місці пригоди, не увімкнув аварійну сигналізацію і не встановив знак аварійної зупинки, відповідно до вимог пункту 9.10 ПДР України, не вжив можливих заходів для надання домедичної допомоги потерпілій, не викликав бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги та не вжив зазначених заходів та не звернувся по допомогу до присутніх і не відправив потерпілого до закладу охорони здоров'я, не відвіз потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки, у лікувальному закладі не повідомив своє прізвище та номерний знак транспортного засобу (з пред'явленням посвідчення водія або іншого документа, який посвідчує особу, реєстраційного документа на транспортний засіб) і не повернувся на місце пригоди, не повідомив про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції та не записав прізвища та адреси очевидців, не чекав прибуття поліцейських, тобто не вжив всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організації об'їзду місця пригоди, а втік з місця вчинення дорожньо-транспортної пригоди на автомобілі Mercedes-Benz Е220, р.н. НОМЕР_1 , і поїхав на паркувальний майданчик, що на перехресті вул. За Рудкою - вул. Бродівська, де був виявлений працівниками управління патрульної поліції в Тернопільській області ДПП.
В апеляційних скаргах:
- прокурор просив скасувати вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 грудня 2025 року відносно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання і ухвалити новий вирок, яким за ч.1 ст. 286-1 КК України призначити покарання у вигляді двох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.
До початку апеляційного розгляду прокурор подав заяву про відмову від апеляційної скарги, однак згідно ч.2 ст.403 КПК України підстави для закриття апеляційного провадження відсутні, оскільки вирок був оскаржений іншими учасниками кримінального провадження.
- захисник просить скасувати вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 грудня 2025 року та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України.
Свої вимоги сторона захисту мотивує тим, що:
відсутнє підтвердження повноважень прокурора, так як в ході судового та підготовчого судового засідання не було пред'явлено постанову про призначення прокурора для підтримання обвинувачення в суді, а відсутність такої постанови в матеріалах судової справи тягне за собою визнання доказів, зібраними прокурором, недопустимими;
- призначене судом покарання є надто суворим, так як суд мав можливість та підстави застосувати ст. 69 КК України, та призначити менш суворе покарання, адже обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 є визнання ним вини в повному обсязі, щиросердне каяття, активне сприяння слідству та повне відшкодування потерпілій завданої шкоди. Окрім того, обвинувачений раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання і роботи, на обліку у лікаря нарколога та та психіатра не перебуває;
- суд першої інстанції зайняв сторону обвинувачення, так як 28 серпня 2025 року потерпіла та підозрюваний звернулись до суду з проханням про затвердження угоди про примирення, але ухвалою суду від 08 вересня 2025 року було відмовлено в затвердженні такої угоди, суд вважав, що узгоджене сторонами покарання є занадто м'яким та таким, що не відповідає вимогам ст.65 КК України. Аналіз даної ухвали дав підстави зробити висновок, що суд уже визначився з мірою покарання у виді позбавлення волі;
- доводи суду першої інстанції ґрунтуються на припущеннях, які не узгоджуються з матеріалами кримінального провадження та суперечать обставинам, що пом'якшують покарання.
- представник потерпілої просить вирок змінити та призначити обвинуваченому покарання із застосуванням положень ст.69 КК у виді пробаційного нагляду строком на один рік з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки, а також покласти на обвинуваченого обов'язки, передбачені ч.2 ст.59-1 КК.
Зазначені вимоги мотивовані тим, що призначене обвинуваченому покарання є надто суворим, а суд не врахував обставин, що пом'якшують покарання - визнання вини в повному обсязі, щиросердне каяття, активне сприяння слідству та повне відшкодування потерпілій завданої шкоди. Окрім того, обвинувачений раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання і роботи, на обліку у лікаря нарколога та та психіатра не перебуває. Представник потерпілої вважає, що суд мав можливість та підстави застосувати ст. 69 КК України, та призначити менш суворе покарання.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, доводи захисника, який підтримав свою апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, пояснення обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу свого захисника і апеляційну скаргу представника потерпілої та просив не позбавляти його волі, думку потерпілої та її представника, які підтримали свою апеляційну скаргу і просили призначити більш м'яке покарання ніж передбачено законом, думку прокурора, який підтримав відмову від апеляційної скарги сторони обвинувачення та заперечив проти доводів сторони захисту і потерпілої та просив залишити без змін призначене обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції з'ясував наступне.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи та кваліфікації дій обвинуваченого не оспорюються, а тому перевірці в ході апеляційного розгляду не підлягають.
Щодо доводів захисника про відсутність підтвердження повноважень прокурорів у цьому кримінальному провадженні на стадії судового розгляду, то вони не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.
Відповідно до ст. 37 КПК України прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення.
Згідно п.10 ч.1 ст. 3 КПК кримінальне провадження включає в себе досудове розслідування і судове провадження.
Зі змісту апеляційної скарги та пояснень захисника в ході апеляційного розгляду встановлено, що підтверджує ту обставину, що 28 червня 2025 року в цьому кримінальному провадженні в порядку ст. 37 КПК було призначено групу прокурорів, до якої включено прокурорів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які в подальшому підтримували обвинувачення в суді першої інстанції.
Також, захисник в ході апеляційного розгляду підтвердив, що така постанова про призначення прокурорів була наявні в матеріалах досудового розслідування, до яких стороні захисту було надано доступ під час виконання вимог ст.290 КПК.
За таких обставин доводи захисника про відсутність підтвердження повноважень зазначених прокурорів у цьому кримінальному провадженні на стадії судового розгляду є безпідставними, оскільки КПК не вимагає призначення прокурора на кожну окрему стадію кримінального провадження, а навпаки ст.37 КПК прямо вказує, що прокурор здійснює повноваження у кримінальному провадженні до його завершення.
Що стосується доводів про надмірну суворість призначеного покарання, то колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно прийшов до переконання про наявність трьох пом'якшуючих обставин визначених ст. 66 КК України а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданого збитку. Обставини, що обтяжують покарання відсутні.
Так, в ході судового та апеляційного розгляду встановлено, що ОСОБА_7 після початку цього кримінального провадження свою вину визнав, надав розгорнуті показання, розкаявся у вчиненому та співпрацював з органом досудового розслідування, а також висловлював щирий жаль з приводу вчиненого і намір залагодити свою провину та готовність відшкодувати завдану шкоду.
Встановлено, що під час досудового розслідування ОСОБА_7 добровільно надав взірці для експертного дослідження (а.с. 74), взяв участь у слідчому експерименті (а.с. 111-113). добровільно надав доступ для огляду власного транспортного засобу (а.с. 135) вказав під час надання показань на невстановлені досудовим розслідуванням обставини вчинення кримінального правопорушення.
Також ОСОБА_7 добровільно відшкодував потерпілій завдану шкоду як моральну так і матеріальну, чим сприяв в усуненні негативних наслідків кримінального правопорушення.
Наведені обставини в сукупності вказують на можливість застосування положень ст.69 КК України.
Так, згідно ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 , 437-439, 442, 442 - 1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Крім того, конструкція ст. 69 КК України, вказує на необхідність враховувати особу винного. Під даними про особу обвинуваченого розуміються ті дані, які підтверджують соціальний статус особи, ступінь її небезпечності для суспільства, спосіб життя, родинний стан, стан здоров'я, поведінку особи до і після вчинення злочину, наявність попередніх судимостей, ставлення до праці, моральний вигляд, здійснення поганих або. навпаки, шляхетних вчинків, ставлення до людей, авторитет у колективі, де винний працював, та інші обставини, які існують на момент прийняття судового рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 є особою молодого віку, на обліку в лікаря нарколога чи психіатра не перебуває, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, неодружений, проживає з батьками, офіційно працевлаштований на критичному підприємстві, за місцем проживання характеризується зразковим громадянином (а.с. 221), за виробничою характеристикою з місця роботи характеризується виключно позитивно (а.с.226), також трудовий колектив Локомотивного депо «Тернопіль» AT Укрзалізниця, просив призначити не суворе покарання, відзначивши сумлінне виконання посадових обов'язків.
З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до переконання про неналежну оцінку судом першої інстанції сукупності встановлених обставин, що пом'якшують покарання і відсутність обставин, які обтяжують покарання, що в сукупності з відомостями про особу обвинуваченого вказує на істотне зниження суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення. Неналежно оцінивши всі вказані обставини справи, в їх сукупності, в тому числі і ризики повторного вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства, суд першої інстанції дійшов до помилково висновку про неможливість застосування положень ст. 69 КК України.
Також, аналізуючи доводи апеляційної скарги представника потерпілої колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції при визначенні виду покарання не достатньою мірою врахував позицію потерпілої, яка в ході судового і апеляційного розгляду послідовно вказувала на відсутність підстав для призначення покарання, що пов'язане з реальним відбуванням покарання у виді позбавлення волі, та категорично наполягала на призначенні обвинуваченому більш м'якого покарання.
Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, а також дані про особу обвинуваченого, колегія суддів дійшла висновку, що призначення покарання, пов'язаного з ізоляцією від суспільства, за цих конкретних умов може призвести до очевидної диспропорції між вчиненим діянням та видом і суворістю покарання.
Разом з тим, призначення обвинуваченому основного покарання за ч.1 ст.286-1 КК у виді штрафу, як це було зазначено в угоді про примирення між обвинуваченим та потерпілою, та у виді пробаційного нагляду, як про це просить представник потерпілої, на переконання судової колегії не буде відповідати меті виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про те, що конкретні обставини провадження та дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 вказують на формування в обвинуваченого позитивних установок, що свідчить про недоцільність реального відбування ним покарання у виді позбавлення волі, а виправлення останнього та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень вданому випадку можливо досягти без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою за місцем його роботи під час відбування покарання у виді виправних робіт на максимальний строк.
На переконання колегії судді таке основне покарання в даному конкретному випадку відповідатиме меті покарання, буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого.
Підстав для зміни додаткового покарання колегія суддів не вбачає, оскільки призначене судом першої інстанції додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами повністю відповідає конкретним обставинам вчинення кримінального правопорушення, у тому числі в стані алкогольного сп'яніння та характеру допущеного обвинуваченим грубого порушення вимог ПДР, а тому його призначення відповідає критерію справедливості, буде необхідним і достатнім обмеженням прав і свобод обвинуваченого з метою захисту інтересів суспільства та виступатиме в якості дієвого запобіжника вчиненню нових злочинів як самим обвинуваченим, так і іншими особами.
З цих підстав, апеляційні скарги захисника і представника потерпілої підлягають частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції - зміні в частині призначеного покарання.
На підставі наведеного та керуючись ст. 404, ст.407, п.1 ч.1 ст.413, ст.414, ст.419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги представника потерпілої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 грудня 2025 року щодо ОСОБА_7 змінити в частині призначеного покарання і вважати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженим цим вироком за ч.1 ст.286-1 КК України із застосуванням ст.69 КК України до покарання у виді 2 (двох) років виправних робіт із відрахуванням в дохід держави 10 (десяти) відсотків заробітку з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
В решті цей вирок залишити без змін.
Копію ухвали апеляційного суду надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий
Судді