Номер провадження: 11-кп/813/1698/26
Справа № 522/11255/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
25.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисник ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2026 року, про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному проваджені №22024160000000025, внесеному до ЄРДР 18 січня 2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.2, 3 ст. 436-2 КК України,
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора задоволено, та продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком до 23 квітня 2026 року включно, із визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави у розмірі - 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 60 560 гривень, із покладенням обов'язків у разі внесення застави, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції врахував тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень, відомості про особу обвинуваченого та прийшов до висновку про те, що ризики, передбачені п.п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати, що є підставою для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала суду необґрунтована та незаконна з огляду на наступне:
- ризики, заявлені прокурором, жодним чином не підтверджені;
- у справі відсутні виключні обставини, які б унеможливлювали застосування до ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою;
- судом не прийнято до уваги, що ОСОБА_8 має міцні соціальні зв'язки, а саме: дружину, двох неповнолітніх дітей, має постійне місце проживання, раніше не судимий;
На підставі наведеного захисник просить скасувати ухвалу, постановити нову, якою обрати ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Позиції учасників судового розгляду.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_7 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Водночас, прокурор ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, ухвалу суду просив залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Приморському районному суді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №22024160000000025, внесене до ЄРДР 18.01.2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 436-2, ч.3 ст. 436-2 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Переглядаючи оскаржену ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинуваченого і зможе забезпечити, на відміну від інших більш м'яких запобіжних заходів, належне виконання ним процесуальних обов'язків.
Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо відсутності існування ризиків, можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, апеляційний суд зазначає наступне.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (ч.1 ст.177 КПК України).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст.177 КПК України).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК України у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність ризиків, які виправдовує тримання обвинуваченого під вартою.
Враховуючи, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.436-2, ч.3 ст.436-2 КК України, які за класифікацією кримінальних правопорушень, передбачених ст.12 КК України, відносяться до нетяжкого та тяжкого злочину, за вчинення яких обвинуваченому може бути призначене покарання у позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, на думку апеляційного суду, наявний ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризик того, що обвинувачений з огляду на тяжкість покарання, що йому загрожує у разі встановлення його вини, може вдатися спроб переховуватися від суду.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того існує ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що ОСОБА_8 може впливати на свідків у кримінальному провадженні, які ще не були допитані судом під час судового розгляду, а положеннями ч.4 ст.95 КПК України встановлено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - впливу на учасників процесу в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність ризику незаконного тиску обвинуваченим на свідків у кримінальному провадженні, оскільки після отримання процесуального статусу обвинуваченого у кримінальному провадженні ОСОБА_8 мав можливість ознайомитись з матеріалами справи, відтак, йому можуть бути відомі анкетні відомості свідків, зокрема, їхні адреси проживання.
Також, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду стосовно продовження існування ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки, згідно обвинувачення ОСОБА_8 ставиться у вину поширення матеріалів, в яких містяться виправдування збройної агресії рф проти України, вчинене повторно в умовах воєнного стану, запровадженого у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти Української Держави та Українського Народу, що тим самим підвищує ступінь суспільної небезпечності злочину, який йому інкримінується. Знаходячись на свободі зможе продовжити сприяти збройній агресії рф в умовах воєнного стану, поширюючи зазначені матеріали.
Апеляційний суд приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_8 має дружину, двох неповнолітніх дітей, постійне місце проживання, раніше не судимий, однак зауважує, що зазначені соціальні фактори не спростовують викладені в ухвалі висновки суду та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_8 , дозволить під час судового розгляду контролювати його місце перебування та запобігти ризикам, на які посилався прокурор у своєму клопотанні та які на теперішній час продовжують існувати.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що суд першої інстанції, відповідно до вимог КПК України, визначив розмір застави, який не перетворив застосований щодо ОСОБА_8 запобіжний захід на безальтернативне ув'язнення.
Згідно п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину встановлюється у розмірі від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
На переконання апеляційного суду, з урахуванням встановленого майнового стану підозрюваного, характеру ймовірного вчиненого злочину (виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників) розмір застави у межах, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, з достатньою мірою зможе забезпечити належну поведінку обвинуваченого, запобігти ризикам кримінального провадження та не буде непомірним для нього.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання, щодо продовження строку тримання під вартою обвинувачених, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 28, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2026 року, про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному проваджені №22024160000000025, внесеному до ЄРДР 18 січня 2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.2, 3 ст. 436-2 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4