Номер провадження: 11-сс/813/691/26
Справа № 523/4200/26 1-кс/523/2719/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
25 березня 2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисникаОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваногоОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2026 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, в рамках кримінального провадження № 62025150020003578, внесеного до ЄРДР 04 вересня 2025 року,-
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою було задоволено клопотання старшого слідчого Другого слідчого відділу ( з дислокацією у м. Одеса) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованому у м. Миколаєві, ОСОБА_9 , яке погоджене прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_10 , та застосовано до підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор» строком до 24 квітня 2026 року без визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Обґрунтовуючи ухвалу, слідчий суддя врахував наявність обґрунтованої підозри за фактом можливого вчинення підозрюваним інкримінованого кримінального правопорушення, існуванням ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та дійшов висновку, що застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Крім того, на підставі абз. 3 п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України з урахуванням того, що кримінальне правопорушення, в якому підозрювається ОСОБА_8 , передбачене ст. 405 КК України, вчинене в умовах воєнного стану, слідчим суддею не було визначено підозрюваному альтернативний запобіжний захід у виді застави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
На вказану ухвалу захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, в якій вказують на те, що оскаржена ухвала є необґрунтованою та невмотивованою, з огляду на наступне:
- підозра є необгрунтованою, оскільки ОСОБА_8 під час затримання проходив ВЛК для списання за направленням частини, у якій проходив службу, що виключає подію кримінального правопорушення;
- сторона обвинувачення не довела існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, що, в свою чергу, є обов'язковим критерієм при вирішенні питання при застосуванні запобіжного заходу;
- слідчий суддя не розглянув можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Посилаючись на викладене захисник просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого та застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту, або встановити мінімальний розмір застави для даного виду тяжкості кримінальних правопорушень.
Позиції учасників судового розгляду.
Захисник у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити її.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту, ухвалу суду першої інстанції вважав законною та обґрунтованою.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників, дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.
Серед інших, до заходів забезпечення кримінального провадження, віднесено запобіжні заходи (п. 9 ч.2 ст. 131 КПК України).
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Згідно з приписом п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно із ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності; ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Статтею 194 КПК України передбачено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Щодо доводів захисника в частині необґрунтованості підозри.
Як вбачається з мотивувальної частини ухвали, слідчий суддя зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону виконав у повній мірі та врахував їх при постановленні ухвали.
Відповідно до клопотання у провадженні Другого слідчого відділу ( з дислокацією у м. Одеса) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованому у м. Миколаєві, знаходяться матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025150020003578, внесеного до ЄРДР 04 вересня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
В рамках вказаного кримінального провадження 24 лютого 2026 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України (а.с. 51-56).
За версією органу досудового розслідування, ОСОБА_8 , набувши з 7.04.2022 року статусу військовослужбовця за призовом під час мобілізації та відповідно наказу проходячи військову службу на посаді майстра майстерні ремонтного взводу бронетанкової техніки ремонтної роти бронетанкової техніки ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «старший солдат», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 12, 14, 16, 49, 127-130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст.1-4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, з метою тимчасово ухилитися від обов'язків військової служби в умовах воєнного стану, 12.06.2025 року о 8:00 годині без поважних причин за власним рішенням самовільно залишив місце дислокації військової частини НОМЕР_1 , розташованій у АДРЕСА_1 , у невідомому напрямку, проводячи час на власний розсуд, не пов'язано з його обов'язками військової служби, до моменту затримання, тобто до 24.02.2026 року.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, прийшов до висновку про наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обґрунтовано підозрюється, за викладених у клопотанні обставин.
Сторона захисту не погоджується із такими висновками слідчого судді, вважаючи підозру необґрунтованою, оскільки ОСОБА_8 під час затримання проходив ВЛК для списання за направленням частини, у якій проходив службу, що виключає подію кримінального правопорушення.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Так, відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 р., заява №42310/04, суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Отже, факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.
Відтак, повідомлення про підозру - це суб'єктивне, засноване на відповідній структурі складу злочину формулювання обвинувачення у формі певної тези, яка лише у процесі розслідування може перерости у твердження у вигляді обвинувального акту. Отже, на стадії досудового розслідування слідчий суддя не уповноважений вдаватись до оцінки отриманих слідством доказів та порядку їх отримання, давати їм оцінку з точки зору їх допустимості та достатності. Повнота та всебічність проведеного розслідування теж не є тими обставинами, які мають оцінюватись слідчим суддею при дослідженні обґрунтованості підозри.
Колегія суддів, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, дослідила наявні матеріали апеляційного провадження, зокрема ті, які можуть свідчити про ймовірність існування події кримінального правопорушення та залученість до нього ОСОБА_8 . Такими доказами є зокрема: поясненнями ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які будучи повідомленим про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань, підтвердили відсутність підозрюваного на території військової частини під час ранкового шикування особового складу, без поважних причин (а.с. 13-15); матеріалами службового розслідування, витягом з Наказу № 274 від 20.06.2025 року, згідно якого старшого солдата ОСОБА_8 визнано таким, що не з'явився на ранкове шикування особового складу 12.06.2025 року без поважних причин (а.с. 27-28).
Що стосується посилань захисника на відсутність в діях підозрюваного події інкримінованого кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_8 під час затримання проходив ВЛК для списання за направленням частини, у якій проходив службу, апеляційний суд наголошує на їх передчасності, оскільки на цьому етапі слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення кримінального правопорушення вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів. Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини потребують перевірки та оцінки усій сукупності доказів у кримінальному провадженні, отриманих під час досудового розслідування на іншій стадії провадження - стадії судового розгляду кримінального провадження по суті.
Крім того, колегія суддів зазначає, що викладення змісту підозри, правової кваліфікації кримінального правопорушення та стислого викладу обставин кримінального правопорушення є дискреційними повноваженнями органу досудового розслідування. Кваліфікація певного кримінального правопорушення не є статичною, це динамічний процес, який розпочинається з попередньої правової кваліфікації і яка у подальшому може зазнавати змін з урахуванням розширення можливостей для сторони обвинувачення встановити дійсні обставини відповідної події. Дійсно, на початку досудового розслідування наявний обмежений обсяг відомостей про події. У ході подальшого досудового розслідування обсяг та якість виявлених відомостей збільшується. І лише на момент завершення досудового розслідування відповідний суб'єкт кваліфікації повинен володіти всіма суттєвими, необхідними і достатніми даними про скоєне діяння.
Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів, перевіряючи обґрунтованість підозри, дійшла до висновку, що підозра повідомлена ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, є обґрунтованою тією мірою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення. При цьому наявність обґрунтованої підозри як елементу, необхідного для вирішення питання про обрання запобіжного заходу, було належно встановлено слідчим суддею при постановленні оскаржуваної ухвали, а тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги захисту у цій частині.
Що стосується наявності ризиків у вказаному провадженні, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Згідно з приписами ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст.177 КПК України).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Як вбачається з мотивувальної частини ухвали слідчого судді, в даному кримінальному провадженні існують доведені органом досудового розслідування ризики, передбачені пунктами 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Апеляційний суд погоджується з висновками слідчого судді, що органом досудового розслідування доведені зазначені ризики, з огляду на наступне:
-ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років. Щодо ризику втечі особи, практика ЄСПЛ (зокрема, справа «Ілійков проти Болгарії») виходить із того, що суворість можливого покарання сама по собі може створювати підгрунтя для побоювань щодо наміру особи переховуватись. Колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_8 , будучи обізнаним про ступінь тяжкості інкримінованого йому злочину, розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органів досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності;
- ОСОБА_8 володіє інформацією про свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у даному кримінальному провадженні, що створює реальний ризик незаконного впливу на них з метою спонукання їх до зміни наданих раніше показань у кримінальному провадженні з метою уникнення кримінальної відповідальності.
- ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем, обізнаний із порядком організації служби, місцями дислокації підрозділів, колом осіб, які можуть бути допитані як свідки у даному кримінальному провадженні, а також іншими обставинами, що мають значення для встановлення істини у справі. Колегія суддів приходить до висновку, що, перебуваючи на волі, підозрюваний має реальну можливість узгоджувати свої показання з іншими військовослужбовцями, спотворювати фактичні обставини події, а також іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню;
- оскільки ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, пов'язаного із самовільним залишенням військової частини в умовах воєнного стану, що свідчить про його свідоме ухилення від виконання обов'язків військової служби, перебуваючи на волі, він може продовжити протиправну поведінку, зокрема знову самовільно залишити місце служби, ухилятися від виконання покладених на нього обов'язків, що в умовах триваючої збройної агресії проти України створює підвищену суспільну небезпеку.
Колегія суддів вважає, що сама по собі загроза суворого покарання, яке може бути призначено у разі доведення вини підозрюваного, є вагомим мотивом для ухилення від слідства та суду. Цей підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема в справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993, де зазначено, що тяжкість злочинну є чинником, який свідчить про рівень суспільної небезпеки особи і дозволяє з високим ступенем ймовірності передбачити її подальшу поведінку.
Наведені факти не підтверджують обов'язковість вчинення підозрюваним певних дій у майбутньому, але вказують на реальну можливість їх вчинення. Сторона захисту під час апеляційного розгляду не надала переконливих доказів, які б стпростовували ці ризики.
Крім того, апеляційний суд враховує суспільний інтерес, який у цьому випадку, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Такий підхід відповідає позиції ЄСПЛ, викладеній у п. 35 рішення у справі «Летельє проти Франції».
З огляду на викладене, а також враховуючи характер інкримінованого кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, що призводить до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим, апеляційний суд констатує про наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості" (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року), а тому на цьому етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою: буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та зможе запобігти ризикам, передбачених ст.177 КПК України.
Водночас слід констатувати, що на теперішній час обставин, передбачених ч.2 ст. 183 КПК, які є перешкодою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою до підозрюваного, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, не встановлено.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що висновок слідчого судді про існування достатніх підстав для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави відповідає вимогам кримінального процесуального закону, так як інкримінований злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України вчинений під час дії воєнного стану, тому відповідає положенням абз. 3 п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК, згідно яких суд має право не визначати розмір застави у даному кримінальному провадженні.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів, дотримуючись вимог ст. 404 КПК України, оцінивши у сукупності доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що ухвала слідчого судді відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості, а апеляційна скарга захисника не містить переконливих доводів зворотного. У зв'язку з чим оскаржувана ухвала має бути залишена без змін.
В силу вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Керуючись статями 24, 176, 177, 178, 183, 194, 196,197 370-372, 376, 404, 407, 409,419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2026 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, в рамках кримінального провадження № 62025150020003578, внесеного до ЄРДР 04 вересня 2025 року,- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4