Номер провадження: 11-сс/813/408/26
Справа № 523/22258/25 1-кс/523/1299/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
17.02.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурорів - ОСОБА_6 ,
захисників - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_9 - ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 19.01.2026 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62025150020002901 від 17.07.2025 відносно ОСОБА_9 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 19.01.2026 задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві ОСОБА_10 та продовжено підозрюваному ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 23.02.2026 включно, з визначенням розміру застави у розмірі 400 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 1211300 гривень.
Рішення слідчого судді мотивоване наявністю обґрунтованої підозри, ризиків передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливістю застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись із прийнятим слідчим суддею судовим рішенням, захисник підозрюваного ОСОБА_9 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі посилається на необґрунтованість підозри та ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Зазначає про непомірний розмір застави.
Також зазначає, що до клопотання слідчим не долучено ухвалу суду про продовження строку досудового розслідування до 4 місяців.
Просить ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову ухвалу якою відмовити у задоволенні клопотання.
Позиції учасників судового провадження.
Заслухавши: суддю-доповідача, захисників підозрюваного, які підтримали апеляційну скаргу, прокурора, який заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Разом з тим, ч. 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
При цьому, ч. 3 ст. 184 КПК України передбачено, що до клопотання додаються: 1) копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання; 2) перелік свідків, яких слідчий, прокурор вважає за необхідне допитати під час судового розгляду щодо запобіжного заходу; 3) підтвердження того, що підозрюваному, обвинуваченому надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу.
Слідчий суддя при вирішення вказаного питання має з'ясувати обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, що слідчим суддею і було здійснено з перевіркою наявності обставин, зазначених у ст. 184 КПК України.
Положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При розгляді апеляційних скарг, виконуючи вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» («Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine») від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що слідчий суддя відповідно до вищевказаних вимог Закону та Конвенції перевірив та належним чином встановив наявність на час розгляду клопотання в кримінальному провадженні обґрунтованої підозри відносно ОСОБА_9 у вчиненні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: протоколами допитів свідка ОСОБА_11 , матеріалами виконаних доручень Другого оперативного відділу (з дислокацією у м. Одеса) ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, матеріалами виконаного доручення ГОУ ДБР, протоколом допиту свідка ОСОБА_12 від 22.09.2025, протоколом за результатами проведення спостереження за особою від 18.08.2025, протоколом за результатами проведення спостереження за особою від 20.08.2025, протоколом за результатами проведення спостереження за особою від 30.07.2025, протоколом про результати проведення НСРД у вигляді ауді,-відеоконтролю особи від 25.08.2025, протоколом про результати контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту від 19.08.2025, протоколом огляду та вручення грошових коштів від 18.08.2025, протоколом затримання ОСОБА_9 в порядку ст. 208 КПК України, протоколом огляду та вручення грошових коштів від 23.10.2025.
Одночасно апеляційний суд зазначає, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, №182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», зазначив що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
Викладене, всупереч доводів апеляційних скарг, свідчить про достатність підстав вважати, що на даному етапі досудового розслідування зазначені докази є вагомими та достатніми для обґрунтування підозри ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.
При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст. 87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено та стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено.
Зважаючи на обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_9 злочину, характеру, тяжкості, а також можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винним, колегія суддів вважає, що рішення слідчого судді є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об'єктивні підстави вважати, що існують ризики, передбачені п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховування підозрюваного від органу досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити речові докази, незаконного впливу на свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом.
Беручи до уваги тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_9 у разі доведеності його вини, апеляційний суд переконаний, що на теперішній час продовжує існувати ризик того, що підозрюваний може здійснити спроби переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності (п. 1 ч. 1 ст.177 КПК).
Зазначений ризик обумовлений також тим, що ОСОБА_9 , маючи значний досвід роботи на державній службі, зокрема, раніше працював завідувачем сектору мобілізаційної роботи апарату Білгород-Дністровської районної державної (військової) адміністрації, усвідомлюючи тяжкість покарання та невідворотність кримінальної відповідальності, може використати наявні у нього засоби та можливості для переховування від правоохоронних органів і суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
На противагу доводам апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що також продовжує існувати ризик, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки у разі обрання щодо ОСОБА_9 запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, останній, може знищити, сховати або спотворити речові докази, в яких наявні відомості стосовно вчинення вищевказаного кримінального правопорушення та викривити відомості, які мають істотне значення для встановлення його обставин.
Крім того, продовжує існувати ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, ОСОБА_9 може незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, а також домовитися з особами причетність яких перевіряється про приховування слідів злочину, або шляхом залякування, підкупу, шантажу, погроз, тощо до дачі неправдивих показів та викривлення обставин, які підлягають доказуванню, про що свідчить те, що підозрюваний достеменного знає осіб причетних до вчинення вказаного кримінального правопорушення у цьому ж кримінальному провадженні.
Також колегія суддів погоджується з продовженням існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки матеріалами досудового розслідування встановлено, що підозрюваний не вперше вимагає неправомірну вигоду на прохання та подальшої передачі неправомірної вигоди посадовим особам ТЦК та СП за оформлення документів щодо виключення з військового обліку, знає механізм дій, а також може залучити до вчинення противоправних дій інших осіб з метою отримання грошових коштів та подальшого розподілення між учасниками, наразі на розгляді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області перебуває обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, що свідчить про наявність, того що він може вчинити інше кримінальне правопорушення.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний, обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про недоведеність наявності у кримінальному провадженні заявлених слідчим ризиків є необґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами провадження.
Щодо доводів сторони захисту про те, що розмір застави, визначений слідчим суддею є непомірним, то апеляційний суд вважає їх необґрунтованими, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Пунктом 2 ч. 5 ст. 182 КПК України передбачено, що розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
В контексті справи «Mangouras v. Spain» (рішення від 28.09.2010р., заява №12050/04) зазначається, що заявник, посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стверджував, що сума застави у його справі була необґрунтовано високою та не враховувала конкретні обставини й умови його особистого життя. ЄСПЛ визнано законними та обґрунтованими дії національних судів щодо обрання підозрюваному розміру застави, який значно перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника та шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, та зазначено, що навіть якщо сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.
Отже, положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Зважаючи на встановлені ризики, з урахуванням характеру інкримінованого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, який вчинено у сфері службової діяльності з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, коли корупція визнана однією з актуальних загроз національної безпеки України, тому на думку колегія суддів, у цій справі наявна виключність випадку та застава, у визначених КПК межах від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не здатна забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та не буде достатнім стримуючим фактором для запобігання існуючим ризикам кримінального провадження; тяжкістю кримінального правопорушення; характеру інкримінованого кримінального правопорушення, обставинами його вчинення; наявністю у цьому кримінальному провадженні значного суспільного інтересу.
Враховуючи вищезазначені обставини, дані про особу підозрюваного, його майновий та сімейний стан, з урахуванням характеру інкримінованого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, суд дійшов до обґрунтованого висновку про можливість визначення застави у розмірі 400 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1211300 грн, яка буде співмірною з існуючими у кримінальному провадженні ризиками та в разі її внесення зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого і виконання ним обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Приймаючи до уваги вищенаведене, апеляційний суд вважає, що висновок слідчого судді про необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням відповідного розміру застави відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а наявність на даній стадії обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_9 тяжкого злочину та існування зазначених слідчим суддею ризиків, виправдовують застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, який здатний запобігти наявним у кримінальному провадженні ризикам і забезпечити належну поведінку підозрюваного та виконання ним своїх процесуальних обов'язків.
Що стосується доводів апеляційної скарги, що до клопотання слідчим не долучено ухвалу суду про продовження строку досудового розслідування до 4 місяців, то як було встановлено колегією суддів в судовому засіданні, строк досудового розслідування на даний час складає до 24.02.2026.
Одночасно, колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд перевіряє законність постановлення оскаржуваної ухвали на момент її постановлення, а доцільність необхідності подальшого тримання підозрюваного під вартою буде перевірена через нетривалий час, під час якого також будуть перевірені факти щодо існування або зменшення заявлених у клопотанні ризиків.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді, суд апеляційної інстанції має право:1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про те, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись статтями 183, 196, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_9 - ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 19.01.2026 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62025150020002901 від 17.07.2025 відносно ОСОБА_9 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4