Справа № 462/3736/25
Іменем України
05 березня 2026 року м. Ужгород
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Собослой Г.Г.,
суддів: Джуга С.Д., Мацунич М.В.,
з участю секретаря Голубєвої Є.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 листопада 2025 року у справі № 462/3736/25 (Головуючий: Крегул М.М.)
У травні 2025 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діяла адвокатка Гудиминко О.М., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, який мотивувала тим, що 20.02.2019 року позивачка зареєструвала шлюб з відповідачем у Відділі цивільної реєстрації Азамбужа, Португалія, номер актового запису 10/2019. Сторони мають спільну неповнолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спору про її місце проживання не мають. Підставою для розірвання шлюбу є ті обставини, що у позивача та відповідача подружнє життя не склалося, під час спільного проживання останні роки між сторонами постійно виникали непорозуміння, внаслідок чого, кожен має різні погляди на сімейне життя, спільне господарство наразі не ведеться. Сторони втратили почуття взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки. Позивач переконана, що подальше збереження шлюбу стало неможливим, є недовіра та фактично шлюбні відносини припинені, у зв'язку з чим наполягала на його розірванні.
У відзиві на позовну заяву представниця відповідача - адвокатка Калинич О.І. зауважила, що сторони зареєстровані та постійно проживають на території іноземної держави, у АДРЕСА_1 . Відповідач є громадянином Португалії, позивачка має посвідку на постійне місце проживання та яка дійсна до 18.12.2034 року. Також, шлюб зареєстрований на території іноземної держави у відділі цивільної реєстрації Азамбуджа, Португалія. Відповідач вказаний при реєстрації шлюбу в Португалії як громадянин даної країни. Спільна дитина також проживає з батьками в Нідерландах. Відповідач стверджує, що доводи позовної заяви щодо проживання сторін на території України є оманливими та не доведеними, оскільки він більше десяти років проживає за кордоном, а такі дії позивачки та її представниці вважає зловживанням процесуальними правами. Зазначає, що дана справа не підсудна Ужгородському міськрайонному суду Закарпатської області, а тому просив суд відмовити у задоволенні позову; визнати зловживанням процесуальними правами відповідно до п. 4 ст. 43, п. 1, 2 ст.44 ЦПК України дії позивачки ОСОБА_3 та її представниці - адвокатки Гудименко О.М. у поданні позовної заяви про розірвання шлюбу знаючи про неправдивість даних щодо місця проживання, як позивача та відповідача, ОСОБА_2 , які проживають у АДРЕСА_2 та застосувати до позивачки ОСОБА_3 та її представниці - адвокатки Гудименко О.М. заходи процесуального примусу за зловживання процесуальними правами у вигляді штрафу в розмірі 2 (двох) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який стягнути в дохід державного бюджету.
17.07.2025 року від представника позивачки - адвокатки Гудименко О.М. через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив. Зокрема, позивачка не погоджується із доводами відповідача щодо підсудності справи, оскільки станом на день її звернення до суду із позовною заявою, вона була зареєстрована на території України, а наявність на її утриманні малолітньої дитини є додатковою підставою для звернення до суду за її зареєстрованим місцем проживання. Перебування її в Нідерландах є тимчасовим і зумовлене війною в України. Зазначає, що позивачка діяла виключно в межах наданих законом процесуальних прав, звернувшись до суду на законним підставах при наявності всіх необхідних умов підсудності.
У запереченнях на відповідь на відзив представниця відповідача - адвокатка Калинич О.І. просила суд відхилити відповідь на відзив, врахувати заперечення при розгляді справи, відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з непідсудністю справи Ужгородському міськрайонному суді. Визнати зловживанням процесуальними правами відповідно до п. 4 ст. 43, п. 1, 2 ст. 44 ЦПК України дії позивачки та її представника та застосувати до них заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі 2 (двох) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який стягнути в дохід державного бюджету. Зазначає, що доводи позивача про виїзд з України через війну з метою безпеки є введенням суду в оману. Позивач виїхала за кордон ще 06.09.2019, де зареєструвала шлюб з відповідачем і має посвідку на постійне місце проживання, працює в Нідерландах, отримала посвідчення водія від Республіки Португалії.
22.08.2025 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Калинич О.І. надійшла заява, в якій така просила суд: визнати, що цивільна справа не належить до юрисдикції Ужгородського міськрайонного суду та передати матеріали справи до Верховного Суду для визначення юрисдикції відповідно до ст. 29 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 25.09.2025 визначено підсудність цивільної справи № 462/3736/25 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу Ужгородському міськрайонному суду Закарпатської області. Матеріали цивільної справи № 462/3736/25 направлено до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 14.11.2025 відповідачеві ОСОБА_2 відмовлено у наданні строку для примирення у цивільній справі № 462/3736/25 про розірвання шлюбу.
Рішенням цього ж суду від 14.11.2025 позовну заяву адвокатки Гудименко О.М. в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задоволено.
Шлюб, зареєстрований 20 лютого 2019 року Відділом цивільної реєстрації Азамбуджа, Португалія, номер актового запису 10/2019, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - розірвано. Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись із цим рішенням суду представниця відповідача - адвокатка Калинич О.І. подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення суду та закриття провадження у справі. Відповідач вважає, що суд не мав правових підстав розривати шлюб без надання строку на примирення, про який він неодноразово заявляв. Наголошує, що з огляду на наявність у сторін малолітньої дитини та встановлений судом факт спільного проживання подружжя, суд був зобов'язаний застосувати положення ст. 111 СК України та роз'яснення постанови Пленуму ВСУ №11 від 21.12.2007 року. Зазначає, що з моменту укладення шлюбу він докладає зусиль для його збереження. Наявні між сторонами непорозуміння щодо ведення спільного господарства та неузгодженості очікувань мають тимчасовий побутовий характер і не свідчать про остаточний розпад сім'ї чи неможливість подальшого спільного проживання.
Щодо процесуальних зловживань, вважає, що суд без належної мотивації та оцінки дотримання строків повторно долучив до матеріалів справи відповідь на відзив, що призвело до порушення правил подання процесуальних документів та зловживання процесуальними правами з боку позивача.
Вказує на порушення права на участь у судовому розгляді, оскільки суд першої інстанції проігнорував заяву представниці відповідача від 13.11.2025, в якій вона, зокрема, просила повідомити дату наступного засідання. На думку скаржника, розгляд справи по суті в тому ж засіданні позбавив сторону можливості реалізувати право на на доступ до суду та справедливий розгляд справи, що суперечить ст. 6 Конвенції та ст. 124 Конституції України.
Крім цього, апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції та Верховного Суду щодо міжнародної підсудності даної справи судам України, вважаючи, що розгляд спору відбувся всупереч усталеній правовій позиції та нормам законодавства про міжнародне приватне право.
Заслухавши пояснення представника позивачки - адвоката Павелчак Я.О., яка заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч.2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Судом встановлено, що 20 лютого 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, у відділі цивільної реєстрації Азамбужа, Португалія, номер актового запису 10/2019.
Від даного шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією витягу із свідоцтва про народження НОМЕР_1 .
Відповідно до ст.ст. 110, 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
Згідно ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Щодо ненадання строку на примирення та наявності дитини слід зазначити, що закріплена у статті 111 СК України норма права є диспозитивною, тому суд вживає заходів щодо примирення подружжя лише у тому випадку, якщо це не буде суперечити моральним засадам суспільства, а за обставинами справи існує реальна можливість примирення сторін.
При цьому, колегія суддів наголошує, що надання строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком (постанова Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18).
Оскільки суд не може формально застосовувати інститут примирення подружжя, а позивач наполягала на розірванні шлюбу, посилаючись на неможливість продовження співжиття з відповідачем, яке є травмуючим психологічно та фізично, та заперечувала проти надання такого, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання відповідача про надання строку на примирення, прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні надання такого.
За наведених обставин надання строку на примирення було б лише формальним затягуванням розгляду справи.
Колегія суддів відхиляє також доводи про порушення права на участь у судовому розгляді, оскільки подання представницею заяви про розгляд питання про надання строку для примирення без її участі свідчить про належне повідомлення сторони про час і місце засідання, що згідно з ч. 3 ст. 223 ЦПК України надає суду право розглянути справу за відсутності такого учасника.
При цьому, клопотання про повідомлення дати наступного судового засідання не є тотожним клопотанню про відкладення розгляду справи. Оскільки відповідного процесуального звернення від сторони не надходило, суд першої інстанції, діючи відповідно до вимог ст. 223 ЦПК України, правомірно продовжив розгляд справи за наявними матеріалами, забезпечивши дотримання розумних строків та запобігши безпідставному затягуванню судового розгляду.
Крім цього, відповідач не був позбавлений права викласти свою позицію у відзиві, що і було ним зроблено.
Щодо доводів апелянта про неправильне визначення підсудності, такі не заслуговують на увагу. Питання міжнародної підсудності цієї справи вже було предметом дослідження Верховного Суду 25 вересня 2025 року (а.с. 245, 246 том 1). Згідно з принципом res judicata (справа ЄСПЛ «Брумареску проти Румунії»), остаточні рішення вищих судів не можуть ставитися під сумнів. Суд першої інстанції діяв у межах компетенції, визначеної касаційною інстанцією, що є обов'язковим до виконання (ч. 4 ст. 403 ЦПК України).
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, не містять посилань на нові обставини чи докази та зводяться до суб'єктивної переоцінки встановлених фактів і власного тлумачення норм права, що не є підставою для скасування законного судового рішення.
При розгляді справи, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що подружнє життя у сторін не склалося, умови для їх примирення відсутні, а цей шлюб є формальним і подальше його збереження суперечить інтересам позивача.
Крім того, судова колегія зазначає, що з моменту звернення у суд ОСОБА_3 із позовом про розірвання шлюбу 21.05.2025 (відповідно до відомостей на поштовому конверті) і до розгляду справи у суді апеляційної інстанції станом на 05.03.2026 сторони за цей період, який складає майже рік, не досягли згоди про примирення, відповідач не надав суду доказів про вжиття ним заходів для примирення сторін та збереження сім'ї за цей час, натомість позивачка просить прискорити розгляд справи про розірвання шлюбу, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування не має.
Доводи апеляційної скарги, судова колегія до уваги не приймає, так як вони не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи і не спростовують висновки суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.374,375, 381-384 ЦПК України, судова колегія,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 20 березня 2026 року.
Головуючий:
Судді: