Дата документу 02.03.2026
Справа № 334/3090/25
Провадження № 2/334/582/26
02 березня 2026 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого - судді Козлової Н.Ю., за участю секретаря Александрової А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Енергодарської Міської Ради про визнання права власності
Позивач ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Чекменьова Д.М. звернувся до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя з позовом про визнання за ОСОБА_1 право приватної власності на 4-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею -78,34 кв.м та житловою площею - 46,7 кв.м.
Ухвалою суду від 01.07.2025 року було закрито провадження у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 15.10.2025 року, ухвалу суду першої інстанції від 01.07.2025 року скасовано. Справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2025 року справу передано для розгляду головуючому судді Козловій Н.Ю.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду м.Запоріжжя від 31.10.2025 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Представник відповідача у судове засідання, призначене на 22.01.2026 року не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином. Клопотання про відкладення розгляду справи, до суду не надходило. Відзив та інші заяви з процесуальних питань у суді відсутні.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 22.01.2026 року було закрито підготовче провадження і справу призначено до судового розгляду.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, про час та дату судового розгляду повідомлялися належним чином. До початку судового розгляду, позивач та його представник, письмово звернулися до суду з клопотанням про розгляд справи без участі позивача та його представника. Проти ухвалення заочного рішення не заперечували.
Представник відповідача у судове засідання, призначене на 02.03.2026 року повторно не з'явився. Клопотання про відкладення розгляду справи, до суду відповідач не надіслав, про причину неявки суд не повідомив, відзив та інші заяви з процесуальних питань від нього до суду не надходили.
Судом вживались заходи стосовно повідомлення відповідача про розгляд справи шляхом повідомлення про виклик відповідача через засоби масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та через офіційний веб-сайт суду.
Враховуючи те, що відповідач у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч.8 ст. 178 ЦПК України.
Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, категорію та складність справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Дослідивши письмові докази подані в обґрунтування позову, суд дійшов наступного висновку:
Як встановлено в ході судового розгляду та підтверджено письмовими доказами, відповідно до договору купівлі - продажу квартири, посвідченого державним нотаріусом Енергодарської державної міської нотаріальної юри Запорізької області 03.12.1996 № 1-5927, квартира АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 . Даний договір був зареєстрований у бюро технічної івентаризації, про що свідчить відповідний запис на зворотному боці договору.
Відповідно до технічного паспорту вищевказана квартира складається з 4-х кімнат загальною площею 78,34 кв.м., житловою площею 46,7 кв.м.
Згідно розпорядження міського голови Енергодарської міської ради «Про перейменування вулиць Комсомольської та Радянської вулиці в місті Енергодар» від 18.02.2016 року №56-р, вул. Комсомольська була перейменована на вул. Молодіжну.
З метою подальшої реалізації прав власника щодо звернення за відшкодуванням шкоди, завданої країною-агресором, позивач звернувся 31.01.2025 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ із заявою № 64906709 про реєстрацію права власності на квартиру. Однак, 26.02.2025 року, отримав рішення № 77507020 про відмову у проведенні реєстраційних дій. Рішення мотивоване тим, що: «... листом від 20.02.2025 № 074/676 Запорізька обласна військова адміністрація повідомила, що порушене у запиті питання опрацьовано з виконавчим комітетом Енергодарської міської ради. Згідно листа відповіді Енергодарської міської ради від № 02-33/0146, територія Енергодарської міської територіальної громади Василівського району Запорізької області з 04.02.2022 року тимчасово окупована, у зв'язку з чим, КП «Енергодарське БТІ» на теперішній час не функціонує ...». З вищенаведених підстав, здійснити реєстрацію права власності на квартиру позивача з причин, викладених в рішенні про відмову в проведенні реєстраційних дій, не можливо. Наразі провести реєстрацію права власності на квартиру не можливо, так як відсутня можливість отримання інформації з БТІ щодо реєстрації права власності на неї.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просить суд визнати за ним право приватної власності на 4-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею - 78,34 кв.м., житловою площею - 46,7 кв.м.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до договору купівлі - зодажу квартири, посвідченого державним нотаріусом Енергодарської державної міської нотаріальної контори Запорізької області 03.12.1996 № 1-5927, квартира АДРЕСА_1 , та належить на праві особистої власності ОСОБА_1 . Правовстановлюючий документ був зареєстрований у бюро технічної інвентаризації, про що свідчить відповідний запис і зворотному боці договору. Відповідно до технічного паспорта вказана квартира складається з 4-х кімнат, загальною ющею 78,34 кв.м., житловою площею 46,7 кв.м.
ОСОБА_1 31.01.2025 звернувся до державного реєстратора з заявою про проведення реєстраційних дій щодо нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .
06.02.2025 державним реєстратором прийняте рішення про зупинення розгляду заяви № 77060562 з підстав неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.
Державним реєстратором в порядку пункту 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» 06.02.2025 направлено запит до Запорізької обласної військової адміністрації.
Листом від 20.02.2025 № 074- 676 Запорізька обласна військова адміністрація повідомила, що порушене у запиті питання опрацьовано з виконавчим комітетом Енергодарської міської ради. Згідно листа-відповіді Енергодарської міської ради від 11.02.2025 № 02-33/0146 територія Енергодарської міської територіальної громади Василівського району Запорізької області з 04.02.2022 тимчасово окупована, у зв'язку з чим КП «Енергодарське БТІ» на теперішній час не функціонує. Враховуючи вищевказані обставини, виконавчий комітет Енергодарської міської ради позбавлений можливості надати запитувану інформацію. З урахуванням вищезазначеного, державним реєстратором прийняте рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 26.02.2025 № 77507020.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Право на застосування певного способу захисту порушеного права існує у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
Захист порушених цивільних прав та інтересів є елементом механізму правового регулювання цивільних відносин, саме тих, у яких й відбулося порушення зазначених прав або інтересів особи. Такий захист цивільних прав та інтересів їх учасників є необов'язковим (факультативним) у структурі такого механізму, оскільки він з'являється лише за необхідності вирівнювання викривленого розвитку правового регулювання цивільних відносин з метою приведення їх у певний стан - відповідно до умов договору або положень законодавства.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-1V - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України № 1952-IV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною 3 цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч. 4 ст. З Закону № 1952-IV).
За правилом абз. 4 ч. 5 ст. З Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав.
Так, ч. 3 ст. 10 Закону № 1952-IV врегульовано, що державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема: свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Статтею 24 Закону № 1952-IV передбачено умови для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями (п. п. 4, 5 ч. 1 ст. 24 Закону).
Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що законодавцем чітко встановлено процедуру розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, яка включає в себе перевірку документів на предмет відповідності таким вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявності підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 висловлено правову позицію, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави.
У постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17 зроблено висновок, що державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.
Таким чином, відсутність у Державному реєстрі речових прав записів про реєстрацію права власності особи на майно не свідчить про відсутність у неї такого права.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону № 1952-IV, запроваджена в Україні з 01 січня 2013 року, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.
Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об'єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.
Судом встановлено, що реєстрація права власності позивача на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , була здійснена відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації. У позивача не існувало обов'язку щодо реєстрації права власності на квартиру у відповідному реєстрі речових прав.
Отже, квартира, що розташована за вищевказаною адресою, належить на праві власності ОСОБА_1 згідно вказаних вище правовстановлюючих документів, які є підставою виникнення права власності у позивача, що не потребує подальшої перевірки, оскільки такі документи належним чином підтверджують його право власності на квартиру.
Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірне, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1 та 2 статті 319 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та Зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, суд враховує, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17 та від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Позивачем у такому позові може бути суб'єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98). Водночас такий спосіб захисту не може бути застосований, якщо право на об'єкт нерухомості ні за ким не зареєстроване, а позивач не може зареєструвати своє право на об'єкт нерухомості, бо не здатний беззаперечно підтвердити своє право власності на об'єкт нерухомості належними правовстановлюючими документами.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) зазначено, що відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що це правило за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно (зокрема тоді, коли з документа вбачається право власності особи, але не випливає однозначно, що майно є саме нерухомістю), але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою. Якщо така реєстрація здійснена, то належним способом захисту, як зазначено вище, є віндикаційний позов, а не позов про визнання права власності.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права та інтересів, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорено та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).
Позивач у цій справі прагне здійснення державної реєстрації права власності на своє майно. Саме в цьому полягає його інтерес, за захистом якого він звернулася до суду.
Суд зазначає, що належним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі є позовна вимога про визнання права власності на квартиру, оскільки судове рішення про визнання права власності на квартиру є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем, якщо на момент такої реєстрації право власності на квартиру ні за ким не зареєстроване.
Стаття 392 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в Позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Отже, в інший спосіб визнати право власності на квартиру зареєструвати майно в Державному реєстрі речових прав, у позивача немає.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Позивач, належним способом захисту своїх прав та інтересів, довів суду свої позовні вимоги щодо визнання права власності на квартиру, оскільки судове рішення про визнання права власності на квартиру є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем, якщо на момент такої реєстрації право власності на квартиру ні за ким не зареєстроване.
За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 141, 261, 264, 265, 354 ЦПК України та у відповідності до ст. 15, 328, 367, 374, 379 Цивільного Кодексу України, суд
Позовну заяву позовну заяву ОСОБА_1 до Енергодарської Міської Ради про визнання права власності - задовольнити у повному обсязі.
Визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право приватної власності на 4-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею -78,34 кв.м та житловою площею - 46,7 кв.м.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Суддя: Козлова Н. Ю.