Провадження № 22-ц/803/1904/26 Справа № 202/5354/25 Суддя у 1-й інстанції - Слюсар Л.П. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
25 березня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М.
за участю секретаря - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Лиманської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 27 жовтня 2025 року, -
27 травня 2025 року на адресу Індустріального районного суду міста Дніпра через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Лиманської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом. В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 (прізвище до шлюбу ОСОБА_2 ) посилається на те, що доводилась дружиною ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_1 від 15.06.1985 року. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , доказом чого є свідоцтво про смерть серія НОМЕР_2 від 15.07.2024 року. Після його смерті залишилась спадщина: житловий будинок садибного типу А загальною площею 32,8 кв.м, житловою площею 14,4 кв.м з господарськими будівлями і спорудами: гараж Б, сарай В, погріб Г, вбиральня Д, огорожа №1, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач прийняла спадщину і була заведена спадкова справа №336/2024, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №79066742 від 08.11.2024 року. Пізніше ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину на успадковане майно. Однак нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок у зв'язку із відсутністю документів, які встановлюють право власності на нього, відсутня реєстрація права власності в Реєстрі речових прав. Про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок повідомлено у вигляді Постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 23.05.2025 року. Таким чином, виникла ситуація, за якої ОСОБА_1 після смерті чоловіка успадкувала житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, однак позбавлена можливості оформити спадщину на будинок шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину, оскільки відсутні документи, які б підтверджували право власності на нерухоме майно у її чоловіка. У зв'язку з чим вона змушена звернутись з даним позовом. Просила суд визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок садибного типу А загальною площею 32,8 кв.м, житловою площею 14,4 кв.м з господарськими будівлями і спорудами: гараж Б, сарай В, погріб Г, вбиральня Д, огорожа №1, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.3-11).
Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 27 жовтня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Лиманської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом - відмовлено (а.с.90-95).
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просила заочне рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити свої позовні вимоги.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що про набуття права власності на будинок свідчать документи на земельну ділянку, дозвіл на будівельні роботи, наявний технічний паспорт та сам факт існування цього будинку і проживання в ньому. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що земельна ділянка була надана її чоловіку та будинок збудований в період перебування їх у шлюбі. До того ж, чинним законодавством щодо набуття права власності в порядку спадкування на будинки, збудовані до 05.08.1992 року, не передбачено, що технічний паспорт має бути виготовлений саме за життя забудовника (а.с.99-103).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (прізвище до шлюбу ОСОБА_2 ) перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 15.06.1985 року.
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 15.07.2024, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис №1313 від 15 липня 2024 року, складений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
08.11.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Другої слов'янської державної нотаріальної контори Донецької області із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Постановою державного нотаріуса Другої слов'янської державної нотаріальної контори Донецької області Грецької Т.П. від 23 травня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті її чоловіка - гр. ОСОБА_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , в тому числі й на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки спадкоємцем не надані нотаріусу документи, що встановлюють право власності, реєстрація права власності в Реєстрі речових прав відсутня.
Відповідно до копії Рішення виконавчого комітету Краснолиманської міської ради народних депутатів №256/5 від 06.11.1985, про виділ земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку, вирішено «відвести земельну ділянку із міськземфонду площею 560 кв.м. для будівництва індивідуального жилого будинку в АДРЕСА_1 ОСОБА_3 . Зобов'язано забудовника ОСОБА_3 отримати технічну документацію на забудову земельної ділянки до 13 грудня 1985 року (п.2).
Договір забудови підлягав посвідченню в Краснолиманській нотаріальній конторі до 20 січня 1986 року (п.3).
Відповідно до п.4 Рішення зобов'язано забудовника ОСОБА_3 закінчити будівництво жилого будинку до 13 листопада 1988 року.
На підставі Договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві особистої власності від 13.11.1985 року, Акту від 11.1985 року ОСОБА_3 була надана земельна ділянка площею 560 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку з господарськими спорудами.
Згідно з копією технічного паспорту на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами від 18.02.2025 року, виготовлений ФОП ОСОБА_4 , житловий будинок АДРЕСА_1 , має загальну площу 32,8 кв.м, житлова площа 14,4 кв.м. (житловий будинок А-1), з господарськими будівлями і спорудами: гараж Б, сарай В, погріб Г, вбиральня Д, огорожа №1 (а.с. 38-42).
Відповідно до листа виконавчого комітету Лиманської міської ради Донецької області від 02.05.2025 року за №1844-02-13, житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , виконавчий комітет Лиманської міської ради повідомляє, що згідно з актом приймання-передачі документів, укладеного між КБ «БТІ» м. Слов'янськ та виконавчим комітетом Лиманської міської ради від 03.11.2023 року, інвентаризаційна справа відсутня та відповідно до реєстрових книг право власності не зареєстровано.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не доведений факт успадкування позивачем після смерті чоловіка житлового будинку садибного типу А, загальною площею 32,8 кв.м., житловою площею 14,4 кв.м. з господарськими будівлями і спорудами: гараж Б, сарай В, погріб Г, вбиральня Д, огорожа №1, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки померлий не здійснив державну реєстрацію відповідного права, відтак право власності на спірне нерухоме майно у нього не виникло.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду в повному обсязі.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Так, за змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з'ясовувати: 1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда); 2) чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку; 3) коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку; 4) чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм; 5) чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.
Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами побудовані у 1986 - 1987 роках.
Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду, земельну ділянку.
Відповідно до роз'яснень викладених у п.п.7; 8 Постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК) до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки як забудовника входять до складу спадщини.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із частиною четвертою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Таким чином, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.
Відтак, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
До того ж, згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.
Порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» (втратила чинність).
Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.
Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.
Як вбачається з матеріалів справи, наявний технічний паспорт на об'єкт нерухомості, на який позивач посилається, як на підставу набуття права власності станом на 1988 рік, виготовлено ФОП ОСОБА_4 18 лютого 2025 року за заявою ОСОБА_1 . Однак, умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку, проте матеріали справи не містять доказів набуття спадкодавцем за життя такого права.
Крім того, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять ані технічного паспорту на об'єкт нерухомості, виданого на ім'я спадкодавця, ані документу, який підтверджував би право власності або право користування спадкодавця на земельну ділянку, на якій він розміщений.
За таких обставин вирішуючи даний спір, суд першої інстанції вірно визначив характер спірних правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи, надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, яким судом першої інстанції надана належна оцінка обґрунтовано викладена в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 27 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 26 березня 2026 року.
Судді: