Провадження № 22-ц/803/1476/26 Справа № 209/5485/24 Суддя у 1-й інстанції - Лобарчук О.О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
25 березня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М.
за участю секретаря - Триполець В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя,
за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю одного з подружжя
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 03 вересня 2025 року, -
26 липня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить суд: визнати об'єктом спільної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 ; визнати в порядку поділу майна подружжя, за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку: квартири АДРЕСА_1 ; визнати в порядку поділу майна подружжя, за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку: квартири АДРЕСА_1 . Судові витрати із сплати судового збору, витрат на правову допомогу покласти на відповідача. В обґрунтування свого позову вказав, що він, уклав шлюб із ОСОБА_3 , відповідачкою по справі, що був зареєстрований 26 грудня 2003 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, актовий запис № 1113. Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 30.10.2023 року шлюб між сторонами розірвано, фактично сімейні відносини між сторонами були припинені з квітня 2023 року. За час подружнього життя сторони придбали за спільні кошти: 12 липня 2010 року - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка складається із 4-х кімнат, загальна площа 78,8 кв.м., житлова площа 51,1 кв.м., яка була оформлена на відповідача ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 12.07.2010 р. приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Ізотова В.А., реєстр № 2248. Право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру зареєстровано ОКП «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» в реєстровій книзі №125 запис №21358 від 13.09.2010 р., що підтверджується відповідною відміткою на договорі купівлі-продажу. Відповідно до Довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості № 201-20240723-0008122733 від 23.07.2024 року, станом на 23.07.2024 року вартість спірної квартири складає 1 692 973,90 гривень. Позивач вважає, що йому, як і відповідачу, належить право власності на 1/2 частину спірної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , придбаної у шлюбі та яка є їх спільною сумісною власністю. З урахування наведеного, позивач просить суд поділити спільне сумісне майно подружжя, визнавши за ним ідеальну 1/2 частку спірної квартири, інша ідеальну частку визнати за відповідачем ОСОБА_2 . З відповідачкою не може домовитися про порядок поділу майна, через що вимушений звернувся до суду із даним позовом (том 1, а.с.2-6).
26 вересня 2024 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд: визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 78,8 кв.м., житловою площею 51,1 кв.м.; визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 автомобіль Opel Kadett, VIN НОМЕР_1 , 1988 року випуску; судові витрати в розмірі 6654,39 грн. покласти на ОСОБА_1 . В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначено, що дійсно 26.12.2003 року між сторонами укладено шлюб. Від даного шлюбу дітей не мають. Вказаний шлюб розірвано рішенням Дніпровського районного суду м. Кам?янського від 30.10.2023 року. Подружнє життя з відповідачем ОСОБА_1 не склалось через різні погляди на життя та відсутність поваги саме з боку відповідача. Суперечки та конфлікти мали постійне місце у відносинах, життя з відповідачем стало нестерпним. Спостерігаючи за постійними сварками батьки позивачки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 прийняли рішення придбати доньці квартиру, щоб вона мала змогу проживати окремо від чоловіка. Так, батьки позивачки мали банківський вклад у ВАТ «Родовід Банк», який отримали готівкою у період з січня 2009 року по лютий 2010 року, що підтверджується заявами на видачу готівки згідно договору банківського вкладу. На заощаджені кошти, передані їй батьками, позивачка ОСОБА_2 12.07.2010 року придбала на своє ім'я квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , в якій стала проживати після припинення шлюбних відносин. Відповідач залишився проживати разом з матір'ю, де він був зареєстрований. Посилаючись на п. 3 ч. 1 ст. 57, ст. 60 СК України, просить визнати зазначену квартиру особистою приватною власністю. Стверджує, що у придбанні квартири її на той час чоловік ОСОБА_1 жодної участі ні коштами, ні особистою працею не приймав, оскільки мав лише випадковий дохід. Таким чином, квартира, яка придбана ОСОБА_2 на належні їй особисті кошти, є її особистою власністю. Щодо транспортного засобу Opel Kadett, VIN НОМЕР_2 , 1988 року випуску, то даний транспортний засіб 12.07.2005 року придбав для неї її батько ОСОБА_4 за особисті кошти. Вказаний автомобіль був придбаний ОСОБА_4 як подарунок до дня народження ОСОБА_2 та відповідно був зареєстрований на її ім'я. У придбанні вказаного автомобіля відповідач також не приймав жодної участі. Виходячи з викладеного, вважає за необхідне зазначити, що спірний транспортний засіб не є спільною власністю подружжя, як це передбачено ст.60 СК України (том 1 а.с.41-46).
Рішенням Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 03 вересня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя - задоволено повністю.
Визнано об'єктом спільної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Визнано в порядку поділу майна подружжя, за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку: квартири АДРЕСА_1 .
Визнано в порядку поділу майна подружжя, за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку: квартири АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 8464,87 грн.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю одного з подружжя- задоволено частково.
Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_2 автомобіль Opel Kadett, VIN НОМЕР_2 , 1988 року випуску.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 129,66 грн.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено (том 1 а.с. 178-183).
Не погодившись з таким рішенням суду в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та визнання особистою приватною власністю ОСОБА_2 автомобіля Opel Kadett, VIN НОМЕР_2 , 1988 року випуску, ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення суду в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання особистою приватною власністю ОСОБА_2 автомобіля Opel Kadett, VIN НОМЕР_2 , 1988 року випуску.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції розглядаючи зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 , помилково дійшов висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог, в частині визнання особистою приватною власністю ОСОБА_2 автомобіля Opel Kadett, VIN НОМЕР_2 , 1988 року випуску, оскільки помилково вважав доведеним факт придбання ОСОБА_2 вказаного автомобіля за її особисті кошти (том 2 а.с 1-6).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 уклав шлюб із ОСОБА_3 , що був зареєстрований 26 грудня 2003 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, актовий запис № 1113 ( а.с.14).
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30.10.2023 р., яке набрало законної сили 30.11.2023 року, шлюб між сторонами розірвано ( а.с.15).
Відповідно до листа РСЦ ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях №31/29/1244/20/492-аз-481-20204 від 17.09.2024 року, власником автомобіля марки Opel Kadett, VIN НОМЕР_2 , 1988 року випуску, є ОСОБА_2 на підставі біржової угоди серії С № 0032 від 09.04.2005 р., дата реєстрації 12.07.2005 року, та станом на 14.09.2024 року вказаний транспортний засіб на іншого власника не перереєстровувався ( а.с.66).
Згідно звіту про незалежну оцінку вартості майна від 19.09.2024 року, складеного ТОВ “Всеукраїнська оціночна компанія», ринкова вартість дорожнього транспортного засобу Opel Kadett, VIN НОМЕР_2 , 1988 року випуску становить 12 966,00 грн. ( а.с.77-86).
Задовольняючи частково зустрічну позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 спростувала належними, достатніми та допустимими доказами презумпцію правового режиму спільного сумісного майна на спірний транспортний засіб.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1статті 16 ЦК України).
Приписами ч. ч. 1, 2, 4, 5 ст. 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Вищевказані норми узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, наведеними у цивільних справах № 6-2670цс16, № 6037цс13, № 6-2784цс15.
Згідно з роз'ясненнями п. п. 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами встановленими ст. ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Згідно із ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Аналогічний правовий висновок зазначено у постановах Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі № 756/15452/17, від 10 квітня 2024 року у справі № 757/44969/18-ц.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до листа РСЦ ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях №31/29/1244/20/492-аз-481-20204 від 17.09.2024 року, власником автомобіля марки Opel Kadett, VIN НОМЕР_2 , 1988 року випуску, є ОСОБА_2 на підставі біржової угоди серії С № 0032 від 09.04.2005 року, дата реєстрації 12.07.2005 року, та станом на 14.09.2024 року вказаний транспортний засіб на іншого власника не перереєстровувався ( а.с.66).
Згідно звіту про незалежну оцінку вартості майна від 19.09.2024 року, складеного ТОВ “Всеукраїнська оціночна компанія», ринкова вартість дорожнього транспортного засобу Opel Kadett, VIN НОМЕР_2 , 1988 року випуску становить 12 966,00 грн. ( а.с.77-86).
Колегія суддів зазначеє, про те, що хоча автомобіль Opel Kadett, VIN НОМЕР_2 , 1988 року випуску був придбаний ОСОБА_2 в період перебування у шлюбі із ОСОБА_1 , однак за особисті кошти батька ОСОБА_2 .
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, а ОСОБА_1 та його представником адвокатом Ворон А. не спростовано того, що спірний автомобіль Opel Kadett, VIN НОМЕР_2 , 1988 року випуску, був придбаний батьком відповідачки ОСОБА_2 як подарунок донці - ОСОБА_2 та оформлено право власності на ОСОБА_2 .
Крім того, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів незгоди ОСОБА_1 та його представника щодо природи грошових коштів на придбання оскаржуваного автомобіля, оскільки у своєму відзиві, додаткових поясненнях, судових дебатах позивач за первісним позовом зазначає лише незгоду на придбання нею спірної квартири.
За таких обставин, рішення суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду або вказували на порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права апеляційна скарга не містить.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 03 вересня 2025 року в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та визнання особистою приватною власністю ОСОБА_2 автомобіль Opel Kadett, VIN НОМЕР_2 , 1988 року випуску - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 26 березня 2026 року.
Судді: