про залишення позовної заяви без руху
26 березня 2026 року № 320/12407/26
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить суд:
- Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі з 01 березня 2022 року у розмірі 1,14, з 01 березня 2023 року у розмірі 1,197, з 01 березня 2024 року у розмірі 1,0796, з 1 березня 2025 року у розмірі 1,115, з 1 березня 2026 року у розмірі 1,121;
- ???Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити індексацію пенсії ОСОБА_1 , 01.03.2022 з урахуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірах : з 01 березня 2022 року у розмірі 1,14, з 01 березня 2023 року у розмірі 1,197, з 01 березня 2024 року у розмірі 1,0796, з 1 березня 2025 року у розмірі 1,115, з 1 березня 2026 року у розмірі 1,121, та у зв?язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Перевіривши позовну заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що така не відповідає вимогам ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає залишенню без руху.
Щодо строку звернення до суду.
Як вбачається з п. 5 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано її у строк, установлений законом. У разі пропущення такого строку - чи наявні підстави для визнання причин пропуску поважними.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Загальний строк звернення до адміністративного суду становить шість місяців, якщо інше не передбачено законом. Цей строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз наведених норм вказує на те, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 року у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 року № 340/1019/19).
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернулась у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови проведенні індексації пенсії з 01.03.2022,01.03.2023,01.03.2024,01.03.2025,01.03.2026.
Разом з тим, суд встановив, що із заявленими вимогами до суду- позивач звернувся лише 23 березня 2026 року, тобто з пропущенням шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд наголошує, що процесуальний строк обчислюється не лише з моменту фактичного дізнання особи про порушення прав, а й з моменту, коли вона, діючи розумно і з належною обачністю, могла про це дізнатися.
Так, суд приймає до уваги подану заяву про поновлення процесуального строку, з аналізу змісту якої вбачається, що позивач просить визнати поважними причини його пропуску та поновити відповідний строк для звернення до суду з метою захисту прав та законних інтересів. У якості обґрунтування заявник посилається на дію воєнного стану в Україні та на атаки російської федерації.
Суд зазначає, що викладені у поясненнях позивача доводи щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду є загальними, декларативними та не підтверджені жодними належними доказами чи конкретними обставинами, які б об'єктивно свідчили про наявність об'єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду саме у цій справі.
Щодо посилання позивача на запровадження воєнного стану, суд зазначає, що питання щодо поновлення строку звернення до суду у випадку його пропуску з причин пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні було предметом дослідження Верховним Судом, зокрема у постановах від 04 квітня 2023 року у справі № 140/1487/22, від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18, від 23 грудня 2022 року у справі № 760/5369/19, від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, від 02 червня 2022 року у справі № 757/30991/18-а.
Так, у вказаних постановах Верховний Суд зауважив, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною.
У постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 140/11951/21 Верховний Суд указав, що при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об'єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та часу, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.
Відтак посилання на воєнний стан як підстави пропуску строку звернення до суду суд оцінює як необґрунтовані.
Враховуючи обставини справи, суд керується такими положеннями чинного законодавства.
Частиною другою та п'ятою статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на звернення з позовом у публічно-правових відносинах.
Встановлення строків звернення до суду передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій щодо захисту своїх прав, свобод та інтересів.
Інститут строків звернення до суду в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Згідно із частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Так, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Ключовою є фраза "з поважних причин", а отже це і є предметом доказування при вирішенні питання щодо встановлення поважності причин для позивача, тобто якщо строк був пропущений з поважних причин, це повинно підтверджуватися незаперечними письмовими доказами.
Таким чином, оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на оскарження, суд повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у клопотанні доводів, а також з того, чи мав заявник можливість своєчасно реалізувати своє право на оскарження.
Суд вважає за необхідне зазначити, що введений в країні воєнний стан суттєво ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади, місцевого самоврядування. Між тим, сама по собі ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов'язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
Судом враховано вимоги ч. 2 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Вказані недоліки повинні бути усунуті в п'ятиденний строк з дня отримання позивачем копії даної ухвали шляхом подання до суду:
-заяви про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду із зазначенням доказів, що підтверджують обставини, які об'єктивно перешкоджали позивачу своєчасно реалізувати своє право на звернення до суду за захистом своїх прав у строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.
Слід зазначити, що вказані в ухвалі суду недоліки не є надмірним формалізмом чи обмеженням доступу до правосуддя, оскільки являє собою прояв забезпечення реалізації балансу принципу верховенства права та принципів адміністративного судочинства щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності та диспозитивності.
Разом з тим, суд звертає увагу позивача, що відповідно до ч. 3 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому ст. 171 цього Кодексу.
За змістом до п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, зокрема, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
На підставі наведеного та керуючись ст. 160, 161, 169, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України , суд -
ухвалив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Позивачу надається п'ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для усунення зазначених вище недоліків.
У разі невиконання вимог ухвали суду в зазначений строк позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - вважати неподаною та повернути з усіма доданими до неї документами.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає.
Суддя Вісьтак М.Я.