27 березня 2026 року м. Дніпросправа № 160/27430/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року (суддя С. В. Прудник) у справі № 160/27430/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за 2025 рік та грошової допомоги на оздоровлення);
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, у розмірі 283927,46 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що військова частина НОМЕР_1 допустила протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за 2025 рік та грошової допомоги на оздоровлення).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено.
Судом першої інстанції зазначено, що оскільки остаточний розрахунок із позивачем було проведено виплатою грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2025 рік та грошової допомоги на оздоровлення - 05.09.2025 року при звільнені останнього - 29.01.2025 року, то даний факт засвідчує, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо не проведення повного розрахунку з позивачем в день його звільнення.
Суд дослідив, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка підлягає виплаті позивачу згідно ст.117 КЗпП України, становить 283 927,46 грн.
Відтак, суд вказав про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військової частини НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та
ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що 23 ВСЛ нараховувала позивачу грошове забезпечення, а військова частина НОМЕР_1 виплачувала позивачу грошове забезпечення на підставі документів від 23 ВСЛ. Зазначає, що військова частина здійснила всі належні виплати позивачу після надходження документів від 23 ВСЛ у вересні 2025 року, діяла правомірно, а тому позов задоволенню не підлягає, оскільки протиправна бездіяльність військової частини відсутня.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації з 11.03.2022 по 29.01.2025 в 23 військовій санітарній летючці (надалі НОМЕР_2 ВСЛ), з якої наказом начальника НОМЕР_2 ВСЛ від 29.01.2025 №31 з 29.01.2025 виключений із списків особового складу НОМЕР_2 ВСЛ та всіх видів забезпечення у запас на підставі підпункту «б» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я) (на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців).
При звільненні з військової служби з позивачем не проведено повного розрахунку з грошового забезпечення (грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за 2025 рік та грошової допомоги на оздоровлення).
У зв'язку з цим, позивач звернувся з письмовою заявою до 23 ВСЛ.
Лише 05.09.2025 року відповідач здійснив виплату позивачеві на картковий рахунок грошових коштів в сумі 21 009,31 грн. (невикористані відпустки при звільненні) та 21 009,31 грн. (заробітна плата) в загальній сумі 42 018,62 грн.
При цьому, позивач був звільнений з військової служби 29.01.2025 року.
Виплата грошового забезпечення здійснювалася військовою частиною НОМЕР_1 , що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку позивача за період 01.01.2024 - 25.04.2025.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.
Щодо застосування до спірних відносин положень законодавства про працю, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, в якому визначені основні трудові права працівників.
Оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано проходження військової служби, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, то застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані.
Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Положеннями ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Положеннями ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за 2025 рік та грошова допомога на оздоровлення, на які мав право позивач, повинні були бути виплачені у день звільнення позивача 29.01.2025 року, а факт їх несвоєчасної виплати 05.09.2025 року є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст. 117 КЗпП України.
Таким чином, оскільки з позивачем здійснено повний розрахунок при звільненні лише 05.09.2025 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у спірному випадку наявні підстави для застосування ст.117 КЗпП України.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
Відповідно до сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 правового висновку обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Щодо розміру належної до відшкодування суми, суд апеляційної інстанції зауважує, що застосовуючи критерії, наведені у згаданій Великою Палатою постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру, а саме: в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування Велика Палата Верховного Суду визнала таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23).
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку у справі, що розглядається, з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, суд апеляційної інстанції з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності вважає, що розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, у спірному випадку підлягає зменшенню.
Суд першої інстанції встановив, що середній заробіток, який підлягає стягненню на користь позивача згідно ст.117 КЗпП України, складає 283927,46 грн.
З матеріалів справи вбачається, що розмір належних виплат позивачу при звільненні складав 117769,74 грн., з яких 75751,12 грн. (64.32%) - сума грошового забезпечення, яка виплачена позивачу у день звільнення, та 42018,62 грн. (35,68%) - сума, що виплачена позивачу 05.09.2025 року.
Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, виходячи з принципу співмірності та пропорційності, становить 101305,32 грн. (35,68% від 283927,46 грн.).
Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, втім враховуючи, що судом першої інстанції неправильно визначена сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткову обґрунтованість апеляційної скарги, що відповідно до ст.317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з військової частини на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, у розмірі 182622,14 грн. та в цій частині заявлених вимог ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі № 160/27430/25, в частині задоволених вимог про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, у розмірі 182622,14 грн. - скасувати та в цій частині заявлених вимог ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі № 160/27430/25 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.
Повний текст складено 27.03.2026
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя І.Ю. Добродняк
суддя А.В. Суховаров