26 березня 2026 року справа 340/2607/25
Третій апеляційний адміністративний суду складі колегії:
головуючий суддя Суховаров А.В.
судді Добродняк І.Ю., Семененко Я.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 (суддя Притула К.М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення нарахованої суми заборгованості по страховим виплатам; третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області
ОСОБА_1 21.04.2025 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить: визнати протиправною та скасувати постанову Маріупольського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області №14029/282088/1732/23 від 09.06.2022 щодо припинення нарахувань по виплаті страхових виплат з 01.06.2022 по 31.10.2024; стягнути нараховану суму заборгованості по страховим виплатам за період з 01.06.2022 по 31.10.2023 у розмірі 170409,32грн.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 в задоволені позову відмовлено. Суд дійшов висновку, що оскільки Маріупольським міським відділенням управлінням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області винесено постанову №14029/282088/1732/23 від 09.06.2022 «про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» позивачу, оскільки не було відоме його місце мешкання, а він не позбавлений права на поновлення страхових виплат шляхом звернення до територіального органу Пенсійного фонду України, тому оскаржуване рішення прийнято в межах повноважень та відповідно до норм чинного законодавства.
В апеляційній скарзі скарги представник ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та задовольнити позовні вимоги. Посилається на те, що з аналізу норм статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вбачається, що визначені законодавством підстави припинення страхових виплат не є вичерпними, проте інші випадки для припинення страхових виплат повинні також бути передбачені саме законом. Також просить здійснити розподіл судових витрат з урахуванням судового збору та витрат на правову допомогу.
Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував на постійному обліку в Маріупольському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
Постановою Маріупольського міського відділення УВД ФССУ в Донецькій області №14029/282088/1732/23 від 09.06.2022 виплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 були затримані з 01.06.2022 відповідно до пункту 6 частини 1 статті 46, частини 2 статті 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (невідоме місце мешкання). Страхова виплата за травень 2022 року була нарахована, але не виплачена.
ОСОБА_1 19.12.2024 звернувся до ГУ ПФУ в Кіровоградській області з заявою про виплату заборгованості за період з 01.06.2022 по 30.10.2024.
Листом ГУ ПФУ в Кіровоградській області №97-11421/П08/8-1100/25 від 03.01.2025 повідомлено про відсутність здійснення належних виплат щомісячних страхових виплат з 01.06.2022 по 31.10.2024, у зв'язку із відсутністю визначеного окремого порядку.
Листом ГУ ПФУ в Донецькій області №0500-0202-8/34041 від 15.04.2025 повідомлено, що за період з 01.06.2022 по 31.10.2024 щомісячні страхові виплати не нараховувались та не сплачувались в зв'язку з тим, що потерпілий за продовженням страхових виплат до відділень УВД ФССУ в Донецькій області та до ГУ ПФУ в Донецькій області в зазначений період не звертався.
Відповідно до статті 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Згідно з частиною 1 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини сьомої статті 36 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Відповідно до частин 4, 7 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
Статтею 27 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначені підстави припинення виплат і надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Так, виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.
Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на який також посилається відповідач як на підставу припинення страхових виплат, застраховані особи зобов'язані: своєчасно повідомляти страхувальника та страховика про обставини, що впливають на умови або зміни розміру матеріального забезпечення та соціальних послуг.
Судом встановлено, що постановою Маріупольського міського відділення УВД ФССУ в Донецькій області №14029/282088/1732/23 від 09.06.2022 виплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 були затримані з 01.06.2022 відповідно до пункту 6 частини 1 статті 46, частини 2 статті 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (невідоме місце мешкання). Страхова виплата за травень 2022 року була нарахована, але не виплачена.
Відповідачем не доведено, що відносно позивача існують обставини, які одночасно визначені пунктом 2 частини 2 статті 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та передбачені пунктом 6 частини 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Чинним законодавством такої підстави для припинення страхових виплат як невідоме місце мешкання не передбачено. Доказів виїзду позивача на постійне проживання за кордон відповідач суду не надав.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який відповідними указами продовжено і діє натепер.
Підпунктом 2 п. 4 вказаного Указу постановлено Кабінету Міністрів України невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частиною 2 статті 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Право громадян на соціальний захист гарантоване статтею 46 Конституції України, яка частиною 2 статті 64 Конституції України не передбачена, з огляду на що в умовах воєнного або надзвичайного стану таке право може бути обмежено.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 01.12.2022 у справі №580/2869/22.
За положеннями пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу першому частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Як зазначено в статті 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.
Водночас частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
Постанова Фонду соціального страхування України №27 від 12.12.2018 «Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб» не є законом, тому не може звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», не може застосовуватись.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі №185/3733/17(2-а/185/7/18).
Відповідно до частин 1 та 3 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Якщо справи про страхові виплати розглядаються вперше по закінченню трьох років з дня втрати потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня смерті годувальника, страхові виплати провадяться з дня звернення.
Інших строків Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» для внутрішньо переміщених осіб не передбачено.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Жодних змін у Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» з приводу особливостей виплати заборгованості з соціальних виплат особам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
З 01.01.2023 діє нова редакції статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до якої уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України. Уповноважений орган управління є держателем та адміністратором електронного реєстру листків непрацездатності як складової частини реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, з 01.01.2023 відбулося публічне правонаступництво, тобто перехід прав та обов'язків управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в тому числі і Маріупольське міське відділення до Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що припинення з 01.06.2022 виплати раніше призначеної щомісячної страхової виплати здійснено відповідачем за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», або підстав, передбачених іншим законом, а отже, постанова Маріупольського міського відділення УВД ФССУ в Донецькій області №14029/282088/1732/23 від 09.06.2022 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» є протиправною та підлягає скасуванню.
Також в листі ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 19.02.2025 зазначено про наявність заборгованості в розмірі 170409,32грн по страховій виплаті позивача, проте посилається на відсутність окремого порядку виплати таких заборгованостей. Також зазначено, що з 01.11.2024 продовжено нарахування щомісячної страхової виплати в розмірі 6534,19грн.
Апеляційний суд зазначає, що відсутність норм та порядку які мають регулювати виплату заборгованості по страховим виплатам, не може бути підставою для позбавлення особи право на отримання належних виплат.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт; 2) часом, витраченим адвокатом на виконання робіт; 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України, в разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 7 статті 134 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до абзацу 1 частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом.
В апеляційній скарзі представник позивача зазначає, що між ОСОБА_1 та адвокатом Цапенко О.М. укладений договір №7 від 10.02.2025. За пунктом 4.1. договору розмір гонорару за послуги, що надаються адвокатом у судах апеляційної та касаційної інстанцій, визначається Сторонами шляхом укладення додаткової угоди до цього договору. Також, укладено додаткову угоду №1 від 17.09.2025 до договору про надання правничої допомоги №7 від 10.02.2025. За цією угодою вартість послуг адвоката за судове представництво в суді апеляційної інстанції по справі №340/2607/25 становить 3000 гривень. Строк оплати послуг - до 15.12.2025.
Оскільки в суді першої та апеляційної інстанції не надано договору про надання правничої допомоги, додаткової угоди та доказів обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не має підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 3256грн.
Отже, сплачений судовий збір в сумі 3256грн підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань, відповідно до статті 139 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 241-245, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 та прийняти нову постанову.
Визнати протиправною та скасувати постанову Маріупольського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 09.06.2022 №14029/282088/1732/23 щодо припинення нарахувань по виплаті страхових виплат ОСОБА_1 з 01.06.2022 по 31.10.2024.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахованої суми заборгованості по страховим виплатам за період з 01.06.2022 по 31.10.2023 у розмірі 170409,32грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3256грн за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Постанова набирає законної сили з 26.03.2026 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя А.В. Суховаров
судді І.Ю. Добродняк
судді Я.В. Семененко