25 березня 2026 року м. Дніпросправа № 160/23662/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Шлай А.В., Малиш Н.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.10.2025, (суддя суду першої інстанції Кальник В.В.), прийняте в порядку письмового провадження в м. Дніпрі, в адміністративній справі №160/23662/25 за позовом Керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра Куташі Юрія Юрійовича в інтересах держави в особі Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
18.08.2025 Керівник Центральної окружної прокуратури міста Дніпра Куташі Юрій Юрійович звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), яка полягає у неукладенні з Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 42401150) охоронного договору на щойно виявлений об'єкт культурної спадщини “Дачний резервуар міського водогону №10287», розташований за адресою: м. Дніпро, просп. Науки, 110, який розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 09.04.2024 №Р-149/0/3-24 занесено до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини за видом “архітектура, на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768;
- зобов'язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 42401150) охоронний договір на щойно виявлений об'єкт культурної спадщини “Дачний резервуар міського водогону №10287», розташований за адресою: м. Дніпро, просп. Науки, 110, який розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 09.04.2024 №Р-149/0/3-24 занесено до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини за видом “архітектура, на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що, відповідачем - ОСОБА_1 , як власником будівель та споруд загальною площею 1398,4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , що складаються з: будівлі ресторану “Стара башта», літ. А-3, підвалу під літ. А-3, тамбуру літ. а-1, ганку літ. а, ганку літ. а1, входу в підвал літ. а2, сходів з майданчиком літ. а3, сараю літ. Б, хвіртки 1, огорожі 3, огорожі 4, огорожі 5, Імостіння, який внесено в перелік щойно виявлених об'єктів культурної спадщини, з моменту внесення будівлі колишньої водогінної вежі до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини міста Дніпра, тривалий час (з 2024 року) ігноруються приписи Закону України “Про охорону культурної спадщини» щодо наявного в неї обов'язку укладення охоронного договору, який би передбачав індивідуальні гарантії захисту щодо даного майна, а отже, на думку прокурора, існує реальна загроза щодо руйнування та знищення об'єкта, який становить культурну цінність. Також, звернув увагу на те, що уповноважений орган не вживає заходів для спонукання власника укласти охоронний договір на щойно виявлений об'єкт культурної спадщини на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768. Щодо підстав представництва інтересів держави, прокурором зазначено, що у вказаних правовідносинах бездіяльність Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради порушує інтереси держави, оскільки не вживаються дієві заходи для збереження об'єкта культурної спадщини національного значення. У даному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, який полягає в охороні та збереженні культурних пам'яток для нинішнього і майбутніх поколінь, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 27.10.2025 задовольнив позовні вимоги. Визнав протиправною бездіяльність ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), яка полягає у неукладенні з Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 42401150) охоронного договору на щойно виявлений об'єкт культурної спадщини “Дачний резервуар міського водогону №10287», розташований за адресою: м. Дніпро, просп. Науки, 110, який розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 09.04.2024 №Р-149/0/3-24 занесено до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини за видом “архітектура, на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768. Зобов'язав ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 42401150) охоронний договір на щойно виявлений об'єкт культурної спадщини “Дачний резервуар міського водогону №10287», розташований за адресою: м. Дніпро, просп. Науки, 110, який розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 09.04.2024 №Р-149/0/3-24 занесено до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини за видом “архітектура, на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідача не було належним чином повідомлено про внесення об'єкту нерухомості до переліку об'єктів культурної спадщини, відтак не можна вважати доведеним факт виникнення у відповідача обов'язку укласти охоронний договір. Відповідач об'єктивно не міг знати про виникнення такого обов'язку відтак не міг його виконати. Відповідач наголошує, що в цій справі відсутні будь-які докази того, що він ухиляється від виконання свого обов'язку по укладенню охоронного договору. Також, відповідач вказує, що прокурор не довів наявності бездіяльності з боку Управління охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, як підстави для звернення до суду прокурору із позовом в інтересах держави.
Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Відповідач подав до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, яка обгрунтована посиланням на безпідставність адміністративного позову.
Відповідач також просив проводити розгляд справи у відкритому судовому засіданні за участі представника позивача.
Розглянувши клопотання відповідача колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.
У відповідності до ч. 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 12 КАС України, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Для цілей цього кодексу, справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. (п. 10 ч. 6 ст. 12 КАС України)
Отже, з огляду на предмет позову, дана справа віднесена до категорії незначних справ, які розглядаються судом в порядку спрощеного позовного провадження, відтак, суд апеляційної інстанції, з урахуванням відсутності клопотань про розгляд справи за їх участі від усіх учасників справи, вважає за необхідне апеляційний розгляд даної справи здійснювати в порядку письмового провадження.
Відповідач в грудні 2025 року та в березні 2026 подав до суду клопотання про закритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України. Клопотання обґрунтовані тим, що з грудня 2025 року позивач вже не є власником споруди, що розташована за адресою: м. Дніпро, просп. Науки, 110. Відтак, ОСОБА_1 є неналежним відповідачем, вона не має жодних правових підстав для виконання рішення суду першої інстанції. До суду відповідач подала акт приймання - передачі нерухомого майна від 1.12.2025, а також рішення одноосібного засновника ТОВ « Стара Вежа Дніпро», ОСОБА_1 як засновник та єдиний учасник товариства передає як влад до товариства будівлю та споруди за адресою м. Дніпро, просп. Науки, 110, також надано витяг з Державного реєстру речових прав, в яких мітиться запис про реєстрацію права власності на майно за ТОВ «Стара Вежа Дніпро». Також, відповідач зазначає, що станом на лютий 2026 року між Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської ради та ТОВ "Стара Вежа Дніпра" в особі деректра укладний охоронний договір на об'єкт культурної спадщини.
Позивач подав до суду заперечення проти задоволення клопотання про закриття провадження у справі. Позивач наголошує, що як станом на час подання позову та і станом на час розгляду справи судом першої інстанції будівля належала саме ОСОБА_1 отже, в даному випадку відсутні підстави вважати її неналежним відповідачем.
Розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження у справі колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі:
1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства;
2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом;
3) якщо сторони досягли примирення;
4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб'єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;
6) щодо оскарження нормативно-правових актів суб'єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили;
7) щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб'єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили;
8) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Викладений в ст. 238 КАС України перелік для умов закриття провадження у справі є виключним.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що передбачений п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України випадок закриття провадження у справі може мати тоді, коли позивач не має права на звернення до суду з таким позовом, або в разі якщо заявлений позивачем позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Втім, відповідач просить закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України з тих підстав, що вона не є належним відповідачем.
Колегія суддів звертає увагу, що визначений ч. 1 ст. 238 КАС України перелік не визначає можливості для закриття провадження у справі з підстав неналежності сторони відповідача.
Більше того, що неналежним відповідачем в розумінні КАС України є особа, до якої звернута позовна вимога, однак ця особа не повинна відповідати за цим позовом.
В силу приписів ст. 52 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Склад учасників справи та належність сторін визначає суд першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що як станом на час подання адміністративного позову так і станом на час вирішення справи по суті вимог, будівля за адресою м. Дніпро, проспект Науки, 110 належала на праві приватної власності ОСОБА_1 .
11.12.2025, після спливу майже 2-х місяців з моменту ухвалення судом першої інстанції рішення в цій справі, ОСОБА_1 заснувала ТОВ «Стара Вежа Дніпро», та внесла в статутний фонд товариства будівлю та споруди за адресою АДРЕСА_1 .
Отже, в даному випадку ОСОБА_1 станом на час подання адміністративного позову та розгляду справи судом першої інстанції була належним відповідачем у справі, обставини з якими вона пов'язує підстави для закриття провадження у справі виникли лише в грудні 2025 року, вже після подання апеляційної скарги, відтак колегія суддів вважає, що підстави для закриття провадження у справі не існує.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Судом встановлено, що на підставі розпорядження Голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 09.04.2024 №Р-149/0/3-24 будівлю колишньої водогінної вежі за адресою: м. Дніпро, просп. Науки, 110, занесено до Переліку об'єктів культурної спадщини зі статусом щойно виявлених за видом «архітектура» та найменуванням «Дачний резервуар міського водогону» з охоронним номером 10287.
Зазначена будівля розташована у межах Центрального історичного ареалу м. Дніпра, затвердженого наказом Міністерства культури, молоді та спорту України № 478 від 03.02.2020 «Про затвердження меж та режимів використання історичних ареалів м. Дніпра».
Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що будівлі та споруди, загальною площею 1398,4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , що складаються з: будівлі ресторану «Стара башта», літ. А-3, підвалу під літ. А-3, тамбуру літ. а-1, ганку літ. а, ганку літ. а1, входу в підвал літ. а2, сходів з майданчиком літ. а3, сараю літ. Б, хвіртки 1, огорожі 3, огорожі 4, огорожі 5, І-мостіння, на праві приватної власності належать ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі договору купівлі-продажу №18195 від 01.12.2020 та договору купівлі-продажу №18198 від 01.12.2020.
Встановлено, що Управлінням культури, туризму, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації, повідомлення про набуття правового статусу щойно виявленого об'єкту культурної спадщини згідно з розпорядженням голови облдержадміністрації від 09.04.2024 №Р-149/0/3-24, надіслано листами від 12.04.2024 №№818/0/161-24, 822/0/161-24 на адреси виконкому Дніпровської міської ради та власника об'єкту ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) інформування щодо необхідності дотримання законодавства у сфері культурної спадщини та повідомлено про внесення будівлі по АДРЕСА_1 до Переліку об'єктів культурної спадщини із статусом щойно виявлених об'єктів культурної спадщини.
Листом Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради №8/6-2 від 29.01.2025 щодо дотримання законодавства у сфері охорони культурної спадщини, ОСОБА_1 повідомлено про необхідність звернення до Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради для укладення охоронного договору на щойно виявлений об'єкт культурної спадщини за адресою: м. Дніпро, просп. Науки, 110.
Також, інформація про набуття будівлею колишньої водогінної вежі за адресою: АДРЕСА_1 вищезгаданого статусу та включення до Переліку об'єктів культурної спадщини із статусом щойно виявлених об'єктів культурної спадщини оприлюднено на офіційному вебсайті Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради за посиланням https://heritage.dniprorada.gov.ua/spadschina-dnipro/.
Зі змісту листа Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради від 04.07.2025 за №10/6-54 встановлено, що станом на теперішній час охоронний договір на щойно виявлений об'єкт культурної спадщини «Дачний резервуар міського водогону» з охоронним номером 10287 відповідачем не укладено.
Листами від 24.09.2024 №10/6-93, від 12.02.2025 №10/6-5, від 24.03.2025 №10/6-14 та від 04.07.2025 за №10/6-54 Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради повідомлено окружну прокуратуру, що охоронний договір на будівлі та споруди, загальною площею 1398,4 кв.м, за адресою: м. Дніпро, просп. Науки, буд. 110, якими володіє відповідач ОСОБА_1 , та які є щойно виявленим об'єктом культурної спадщини «Дачний резервуар міського водогону» з охоронним номером 10287, не укладений.
Як зазначив прокурор, відповідач не зверталась до Управління щодо укладення охоронного договору на щойно виявлений об'єкт культурної спадщини, а також не інформувала про причини не укладення зазначеного договору. А уповноважений орган не вживає заходів для спонукання власника укласти охоронний договір на щойно виявлений об'єкт культурної спадщини на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768.
Невжиття відповідачем заходів щодо укладення охоронного договору, слугували підставою для звернення Керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра до суду із позовом.
Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустила бездіяльність у вигляді неукладення охоронного договору стосовно будівлі та споруд за адресою м. Дніпро, проспект Науки, 110. Суд визнав обґрунтованими доводи позивача в частині необхідності покладення на позивача обов'язку укласти відповідний договір.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Законом України від 20 вересня 2006 року № 165-V «Про ратифікацію Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи» ратифіковано Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи від 03 жовтня 1985 року (далі - Конвенція), відповідно до статті 3 якої кожна Сторона зобов'язується: 1. вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини; 2. за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам'яток, архітектурних ансамблів та визначних місць.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом України Про охорону культурної спадщини. Охорона об'єктів культурної спадщини визнається одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Отже, держава в особі її органів зобов'язана забезпечувати на своїй території охорону об'єктів культурної та історичної спадщини, вживати заходи для здійснення обліку таких об'єктів, запобіганню руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечувати їх захист, збереження та утримання, що, головним чином, спрямовано на захист суспільного (публічного) інтересу.
Згідно з частинами першою та другою статті 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини», власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору. Використання пам'ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує як найменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.
Статтею 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що усі власники пам'яток, щойно виявлених об'єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
Таким чином, охоронний договір є актом за участю суб'єкта владних повноважень та співвласника пам'ятки культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини) і укладається на підставі статті 23 Закону України Про охорону культурної спадщини. Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов'язання щодо забезпечення збереження пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини.
Укладання охоронних договорів спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об'єкт культурної спадщини, а встановлюється режим використання пам'яток та відповідальність за порушення такого режиму.
Законом передбачається обов'язкове укладення власником пам'ятки чи її частини охоронного договору з відповідним органом культурної спадщини вже після переходу права власності.
Отже, охоронний договір, укладений на підставі статті 23 Закону України Про охорону культурної спадщини, є адміністративним договором.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суд від 23.12.2019 у справі №806/1536/18.
Частиною третьою ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 12-14 Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768, (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 травня 2024 № 630) (далі - Порядок №1768) власник (користувач) пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини або уповноважений ним орган (особа) зобов'язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини у власність (користування) укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.
Після внесення об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України або набуття ним правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власнику (користувачу) цього об'єкта або уповноваженому ним органу (особі). У такому разі власник (користувач) пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини або уповноважений ним орган (особа) зобов'язаний укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання такого повідомлення.
Охоронний договір укладається власником (користувачем) пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини або уповноваженим ним органом (особою) з таким органом охорони культурної спадщини відповідної адміністративно-територіальної одиниці: з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органом охорони культурної спадщини обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації (військової адміністрації); з районною держадміністрацією (військовою адміністрацією), виконавчим органом сільської, селищної, міської ради (за наявності повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону).
Судом встановлено, об'єкт культурної спадщини - « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який розташований за адресою: : м. Дніпро, просп. Науки (колишня назва просп. Гагаріна), буд. 110, є пам'яткою архітектури національного значення з охоронним номером № 10287.
Вищезгадані положення законодавства встановлюють строк у один місяць для укладення власником об'єкта культурної спадщини охоронного договору. Цей строк встановлюється або з моменту отримання такого об'єкту у власність, або, якщо статус щойно виявленого об'єкта культурної спадщини надано пізніше, - з дня отримання власником повідомлення уповноваженого органу про набуття правового статусу щойно виявленого об'єкта.
Отже, саме юридичні або фізичні особи, у власності або користуванні яких перебувають об'єкти культурної спадщини чи їх частини, зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка, до якого мають бути додані додаткові документи.
Вказаний правовий висновок сформований у постанові Верховного Суду від 20 січня 2025 року у справі № 120/10793/22.
Порядок укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768, зазнав змін у травні 2024 року. Однак нормами цього Порядку до внесення змін на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 травня 2024 № 630, передбачався обов'язок власника пам'ятки чи її частини або уповноваженого ним органу (особа) не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам'ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.
Пунктом 6 Порядку №1768 в редакції до внесення змін на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 травня 2024 № 630, передбачалось, що до охоронного договору додаються: 1) акт технічного стану пам'ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору. Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об'єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років. Якщо стан пам'ятки значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п'ятиденний термін після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам'ятки, знаходяться на її території чи пов'язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) план поверхів пам'яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100); 4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності); 5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка (у масштабі 1: 50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000); 6) паспорт пам'ятки.
Відповідно до п. 17 згаданого Порядку в редакції після внесення змін на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 травня 2024 № 630, охоронний договір на пам'ятку архітектури чи її частину складається за формою згідно з додатком 1 та повинен містити такі додатки: 1) акт технічного стану пам'ятки (форма якого визначається МКСК) з фотофіксацією, що не перевищує трьох місяців до дати укладення охоронного договору. Для комплексів (ансамблів) складається окремий акт на кожну їх складову. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на п'ять років. Якщо стан пам'ятки або її частини значно змінився після проведення робіт на пам'ятці, - протягом п'яти календарних днів після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам'ятки, розташовуються на її території чи пов'язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) технічний паспорт; 4) план пам'ятки чи її частини у масштабі 1:100, 1:200 (можуть бути у складі технічного паспорта); 5) план території пам'ятки; 6) паспорт пам'ятки (форма якого визначається МКСК).
Пунктом 16 Порядку в редакції після внесення змін на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 травня 2024 № 630, також врегульовано, що якщо пам'ятка чи її частина належить до категорії пам'яток національного значення, охоронний договір підписується відповідним органом охорони культурної спадщини, на території якого розташовується пам'ятка, та власником (користувачем) пам'ятки чи її частини або уповноваженим ним органом (особою) відповідно до пункту 14 цього Порядку після погодження його з МКСК. Для погодження охоронного договору на пам'ятку національного значення чи її частину відповідний орган охорони культурної спадщини, що укладає охоронний договір, надсилає електронну копію паперового оригіналу проекту охоронного договору з усіма додатками, засвідченими належним чином, на адресу електронної пошти МКСК. У разі невідповідності вимогам законодавства або наявності в проекті охоронного договору недостовірної чи неповної інформації МКСК надсилає власнику (користувачу) пам'ятки або уповноваженому ним органу (особі) чи відповідному органу охорони культурної спадщини повідомлення про необхідність виправлення помилок або подання необхідної інформації та документів. У разі відсутності зауважень до проекту охоронного договору МКСК погоджує його протягом одного місяця з дня подання відповідних документів. Підтвердженням погодження відповідного охоронного договору є лист погодження з накладеним кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи МКСК.
Встановлені обставини справи свідчать, що охоронний договір на об'єкт культурної спадщини - «Дачний резервуар міського водогону №10287», розташований за адресою: м. Дніпро, просп. Науки, 110, між Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради та ОСОБА_1 , на умовах і в порядку, визначенихпостановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768, не укладався та не погоджувався Міністерством культури та стратегічних комунікацій України.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що така бездіяльність ОСОБА_1 , що виразилась у не укладенні з Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради охоронного договору на об'єкт культурної спадщини з охоронним номером № 10287 «Дачний резервуар міського водогону», який розташований за адресою: м. Дніпро, просп. Науки, 110, на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768, є протиправною.
Стосовно посилань відповідача на те, що її неповідомили належним чином про те, що об'єкт Дачний резервуар міського водогону віднесений до переліку об'єктів культиурної спадщини, відтак вона не занала про свій обов'язок укласти охоронний договір колегія суддів зазначає таке.
Судом встановлено, що на підставі розпорядження Голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 09.04.2024 №Р-149/0/3-24 будівлю колишньої водогінної вежі за адресою: м. Дніпро, просп. Науки, 110, занесено до Переліку об'єктів культурної спадщини зі статусом щойно виявлених за видом «архітектура» та найменуванням «Дачний резервуар міського водогону» з охоронним номером 10287.
Управлінням культури, туризму, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації, повідомлення про набуття правового статусу щойно виявленого об'єкту культурної спадщини згідно з розпорядженням голови облдержадміністрації від 09.04.2024 №Р-149/0/3-24, надіслано листами від 12.04.2024 №№818/0/161-24, 822/0/161-24 на адреси виконкому Дніпровської міської ради та власника об'єкту ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) інформування щодо необхідності дотримання законодавства у сфері культурної спадщини та повідомлено про внесення будівлі по АДРЕСА_1 до Переліку об'єктів культурної спадщини із статусом щойно виявлених об'єктів культурної спадщини.
Листом Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради №8/6-2 від 29.01.2025 щодо дотримання законодавства у сфері охорони культурної спадщини, ОСОБА_1 повідомлено про необхідність звернення до Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради для укладення охоронного договору на щойно виявлений об'єкт культурної спадщини за адресою: м. Дніпро, просп. Науки, 110.
Також, інформація про набуття будівлею колишньої водогінної вежі за адресою: м. Дніпро, просп. Науки, 110 вищезгаданого статусу та включення до Переліку об'єктів культурної спадщини із статусом щойно виявлених об'єктів культурної спадщини оприлюднено на офіційному вебсайті Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради за посиланням https://heritage.dniprorada.gov.ua/spadschina-dnipro/.
Тобто, встановлені обставини справи свідчать, що відповідач була повідомлена про набуття об'єктом нерухомості, що перебуває в її власності, стаусу об'єкта культурної спадщини, відтак вона мала можливість та повинна була укласти охоронний договір.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для зобов'язання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 42401150) охоронний договір на щойно виявлений об'єкт культурної спадщини «Дачний резервуар міського водогону №10287», розташований за адресою: м. Дніпро, просп. Науки, 110, який розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 09.04.2024 №Р-149/0/3-24 занесено до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини за видом «архітектура, на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768.
Стосвно доводів відповідача про відсутність у прокурора підстав для звернення до суду з адміністративним позовом в цій справі суд зазначає таке.
Частиною четвертою статті 5 КАС України передбачено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
За приписами ч. 2 ст. 19 Основного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положеннями частин 3-4 статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
За положеннями частин першої, третьої цієї статті прокурор вправі представляти інтереси громадянина або держави в суді, представництво яких полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких повноважень обґрунтовуються прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Із наведених нормативних положень вбачається, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.
Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об'єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов'язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб'єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.
Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
У зв'язку з наведеним, треба зазначити, що закон не передбачає право прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.
Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в Рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
Такі правові висновки та їх обґрунтування містяться у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 826/3492/18, від 01 червня 2022 року у справі № 260/1815/21 та від 01 грудня 2022 року у справі № 260/1692/21.
Крім того, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року (справа № 826/13768/16) щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді зазначила таке.
Частиною третьою статті 23 Закону № 1697-VІІ передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно ж із частиною четвертою статті 23 цього Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Водночас прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для цього прокурор має право:
1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом;
2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні також послалася на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, згідно з яким Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема зазначив, що за змістом частини третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
2) у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Ці висновки є релевантними і до справи, що розглядається.
У розвиток цього підходу Суд звертає увагу, що підстави для представництва повинні існувати на час звернення до суду і повинні бути доведені відповідними доказами. Прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб'єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином. Такими доказами, зокрема, можуть бути звернення прокурора до відповідного органу щодо захисту інтересів держави, відповіді на них та інші письмові докази, що стосуються справи. Самого лише твердження прокурора про те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви до розгляду недостатньо.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
Як видно з адміністративного позову, додатків до адміністративного позову, прокурор надав до суду обгрунтування в чому полягає бездіяльність Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, а саме управлінням установлений факт неукладення охоронного договору з відповідачем, однак воно не реалізувало своїх повноважень на звернення до суду із відповідним позовом, внаслідок чого інтереси держави залишились незахищеними.
До суду також надані звернення прокурора в порядку ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» на адресу Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради та Управління культури, туризму, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації та їх відповідіні стосовно бездіяльнсті уповноваденого органу щодо звернення до суду з адміністративним позовом.
Відтак, прокурор мав законні підстави для звернення до суду з адміністративним позовом в цій справі на підставі ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру».
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції, враховуючи той факт, що станом на час розгляду цієї справи судом першої інстанції, станом на час подання апеляційної скарги, відповідач мала у власності об'єкт нерухомості, якій віднесений до перелку об'єктів культурної спадщини, однак у строк встановлений Законом не вчинила дій по укладенню охоронного договору, погоджується з висновоками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для його зміни чи скасування - відсутні.
Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 в адміністративній справі № 160/23662/25 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя А.В. Шлай
суддя Н.І. Малиш