26 березня 2026 р.Справа № 440/521/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. ,
за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Г.В. Костенко) від 03.02.2026 року (повний текст складено 06.02.26 року) по справі № 440/521/25
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 у справі № 440/521/25, що залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2025, позовну заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Є. Котляра, 7, м. Харків, код ЄДРПОУ 40081216) до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (вул. Ю. Матвійчука, 119, м. Полтава, код ЄДРПОУ 44730367) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо визначення категорій працівників виробничого підрозділу "Локомотивне депо Кременчук" регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця", які підлягають попередньому (періодичному) медичному огляду у 2025 році, та складання акту визначення категорій цих працівників згідно з Порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я від 21 травня 2007 №246. Зобов'язано Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці вчинити дії у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України в частині визначення категорії працівників виробничого підрозділу "Локомотивне депо Кременчук" регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця", які підлягають попередньому (періодичному) медичному огляду у 2025 році, та складання акту визначення категорій цих працівників згідно з Порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я від 21 травня 2007 № 246.
26.08.2025 судом видано виконавчий лист № 440/521/25.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 25.11.2025 відкрито виконавче провадження №79666000.
12.01.2025 до суду надійшла заява Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у справі №440/521/25.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 року по справі № 440/521/25 заяву Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у справі № 440/521/25 задоволено.
Визнано такими, що не підлягає виконанню виконавчий лист у справі № 440/521/25, виданий Полтавським окружним адміністративним судом 26.08.2025 щодо зобов'язання Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці вчинити дії у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України в частині визначення категорії працівників виробничого підрозділу "Локомотивне депо Кременчук" регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця", які підлягають попередньому (періодичному) медичному огляду у 2025 році, та складання акту визначення категорій цих працівників згідно з Порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я від 21 травня 2007 № 246.
Позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви відповідача про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що ані в заяві відповідача, ані в ухвалі Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі № 440/521/25 не наводиться про відмінність між поняттями «погоджує» та «затверджує», хоча ці два поняття є тотожними, оскільки: 1) є стадіями ухвалення Відповідачем рішень, тобто його участі, у процедурі визначення працівників, що підлягають попередньому (періодичним) медичним оглядам; 2) передбачають волевиявлення посадових осіб Відповідача при виконання покладених на Відповідача обов'язків; 3) спрямовані на підготовку переліку працівників, що підлягають попередньому (періодичним) медичним оглядам до його виконання. Також вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права (частина друга статті 374 КАС України) внаслідок незастосування норм матеріального права (частина перша статті 58 Конституції України), що стало наслідком неправильного встановлення обставин у справі щодо впливу зміни правового регулювання на правовідносини між сторонами.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви відповідача про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін у судовому засіданні, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що в ході розгляду справи № 440/521/25 суд дійшов висновку, який підтриманий судом апеляційної інстанції, про протиправну бездіяльність Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо визначення категорій працівників виробничого підрозділу "Локомотивне депо Кременчук" регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця", які підлягають попередньому (періодичному) медичному огляду у 2025 році, та складання акту визначення категорій цих працівників згідно з Порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я від 21 травня 2007 № 246, у зв'язку з чим, зобов'язав відповідача вчинити дії у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України в частині визначення категорії працівників виробничого підрозділу "Локомотивне депо Кременчук" регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця", які підлягають попередньому (періодичному) медичному огляду у 2025 році, та складання акту визначення категорій цих працівників згідно з Порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я від 21 травня 2007 № 246.
18.11.2025 набув чинності наказ Міністерства охорони здоров'я України від 08.09.2025 № 1393, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.10.2025 за № 1551/44957, яким затверджено Порядок організації та проведення обов'язкових медичних оглядів працівників певних категорій (далі - Порядок № 1393) та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства охорони здоров'я України від 21 травня 2007 року № 246 “Про затвердження Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 23 липня 2007 року за № 846/14113.
Відтак, з набранням законної сили цим наказом МОЗ України, втратив чинність Порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я від 21.05.2007 № 246.
На підставі цього, судом першої інстанції зроблений висновок, що дії з визначення категорій працівників виробничого підрозділу "Локомотивне депо Кременчук" регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця", які підлягають попередньому (періодичному) медичному огляду у 2025 році та складання акту визначення категорій цих працівників згідно з Порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я від 21.05.2007 № 246 (зобов'язальна частина судового рішення) - не може бути виконана за правилами порядку № 246, оскільки він втратив чинність. Також суд вказав, що в даному випадку склалися обставини, за яких рішення суду не може бути виконано з об'єктивних причин (втрата чинності наказу Міністерства охорони здоров'я України від 21 травня 2007 року № 246 “Про затвердження Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 23 липня 2007 року за № 846/14113).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст. 14 КАС України передбачено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Конституційним Судом України у Рішенні від 13.12.2012 року № 18-рп/2012 зазначено, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 373 КАС України встановлено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.і 374 КАС України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
З аналізу вищенаведеного слідує, що причинами визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можуть бути: (1) якщо виконавчий лист було видано помилково; (2) якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою; (3) з інших причин.
Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: - матеріально-правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання); - процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII).
Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає виконанню на підставі виконавчого листа в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII.
Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Положеннями ст. 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З матеріалів справи судом встановлено, що єдиною підставою звернення відповідача до суду першої інстанції із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню слугувала та обставина, що 18.11.2025 набув чинності наказ Міністерства охорони здоров'я України від 08.09.2025 № 1393, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.10.2025 за № 1551/44957, яким затверджено Порядок організації та проведення обов'язкових медичних оглядів працівників певних категорій (далі - Порядок № 1393) та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства охорони здоров'я України від 21 травня 2007 року № 246 “Про затвердження Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 23 липня 2007 року за № 846/14113. У зв'язку зі скасуванням Порядку № 246, Міжрегіональне управління не може виконати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 по справі № 440/521/25 за відсутністю правової підстави.
Надаючи оцінку цим доводам заявника, колегія суддів зазначає, що як на відмінність у правовому регулюванні між Порядком № 246 та Порядком № 1393 відповідач зазначав, що відповідно до пункту 3 розділу III Порядку № 1393 для організації обов'язкових медичних оглядів на наступний рік роботодавець до 01 грудня поточного року складає та в місячний строк погоджує з лікарем з гігієни праці територіального органу Держпраці перелік категорій працівників, які підлягають обов'язковим медичним оглядам (далі - Перелік) за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку, тоді як за порядком Порядком № 246 лікар з гігієни праці територіального органу Держпраці затверджував такий перелік.
Аналіз приписів Порядку № 1393 та Порядку № 246 в цій частині свідчить про те, що за нормами Порядку № 246 перелік категорій працівників затверджувався лікарем з гігієни праці Держпраці, а обов'язок роботодавця полягав у підготовці відповідних матеріалів, а за нормами Порядку № 1393 роботодавець сам складає відповідний перелік та погоджує його з лікарем з гігієни праці.
В свою чергу, колегія суддів зазначає, що за змістом рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 у справі № 440/521/25 суть зобов'язання полягає у тому, що у спірних правовідносинах необхідно визначити категорії працівників, які підлягають попередньому (періодичному) медичному огляду у 2025 році, скласти акт визначення категорій цих працівників та погодити/затвердити його лікарем з гігієни праці.
При цьому, колегія суддів вважає, що механізм реалізації такого обов'язку (затвердження чи погодження) на зміст цього обов'язку не впливає, оскільки нормативна зміна процедури виконання/вчинення певних дій боржником не означає припинення самого обов'язку для такого боржника.
Також колегія суддів зазначає, що враховуючи обставини цієї справи, виконання рішення не стало неможливим, у відповідача не зник обов'язок та боржником не втрачено повноваження щодо вчинення дій, щодо яких судом першої інстанції ухвалене рішення, яке набрало законної сили. Сам по собі факт зміни нормативно-правового регулювання після ухвалення рішення не є підставою для невиконання такого рішення.
У зв'язку з цим, колегія суддів дійшла до висновку, що в межах спірних правовідносин підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, відсутні, а тому заява відповідача, яка подана в порядку ст. 374 КАС України задоволенню не підлягає.
Судом першої інстанції не було враховано наведених вище обставин, що призвело до неправильного вирішення питання про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Згідно з ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
У зв'язку з наведеним вище, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 року по справі № 440/521/25 скасувати.
Відмовити Північно-Східному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці у задоволенні заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко
Повний текст постанови складено 27.03.2026 року