26 березня 2026 р. Справа № 520/19857/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Національного університету цивільного захисту України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О., м. Харків, повний текст складено 30.09.25 по справі № 520/19857/25
за позовом ОСОБА_1
до Національного університету цивільного захисту України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Національного університету цивільного захисту України (далі по тексту - НУ ЦЗУ, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Національного університету цивільного захисту України щодо безпідставного утримання з ОСОБА_1 сум податку на доходи з фізичних осіб та військового збору з донарахованої на виконання рішення по справі №520/371/25 індексації грошового забезпечення;
- стягнути з Національного університету цивільного захисту України на користь ОСОБА_1 недоотриману на виконання рішення по справі №520/371/25 індексацію грошового забезпечення на суму 19233,80 грн у вигляді утриманих податку на доходи фізичних осіб у розмірі 15052,54 грн та військового збору у розмірі 4181,26 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність дій відповідача, що полягають у невиплаті на користь позивача грошової компенсації, передбаченої «Порядком виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44), у розмірі 19233,80 грн, при виплаті коштів на загальну суму 64391,43 грн на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 по справі № 520/371/25, що порушує соціально-економічні права та законні інтереси позивача.
Враховуючи те, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, та одночасно із виплатою грошового забезпечення здійснюється виплата грошової компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, чого, в свою чергу, відповідачем при виконанні рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 по справі № 520/371/25 здійснено не було, стверджував про неналежне виконання НУ ЦЗУ своїх зобов'язань та наявність підстав для задоволення позову.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 по справі № 520/19857/25 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Національного університету цивільного захисту України (вул. Онопрієнко, буд. 8,м. Черкаси, Черкаський р-н, Черкаська обл., 18034, ЄДРПОУ 08571363) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправними дії Національного університету цивільного захисту України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації з сум податку з доходів фізичних осіб та військового збору, що утримані з грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/371/25.
Зобов'язано Національний університет цивільного захисту України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за суму податку з доходів фізичних осіб та військовий збір, що утримані з грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/371/25.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин у справі та порушення судом норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 по справі № 520/19857/25 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджував про відсутність підстав для компенсації позивачу сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, оскільки виплати за рішенням суду звільненому співробітнику НУ ЦЗУ включаються до загального місячного (річного) оподаткування доходу як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб без урахування положень пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а також військовим збором на загальних підставах.
Переконував, що здійснюючи розрахунки з позивачем на виконання рішення суду у справі № 520/371/25, відповідач діяв у межах чинного законодавства при відрахуванні з належної до виплати позивачу суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а тому, вважав позовні вимоги такими, що не відповідають приписам ПК України та не підлягають задоволенню.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 по справі № 520/371/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Національного університету цивільного захисту України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні ді - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 02.08.2019.
Зобов'язано Національний університет цивільного захисту України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січня 2008 року, з 01.03.2018 по 02.08.2019 з застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
На виконання зазначеного рішення суду відповідач здійснив розрахунок грошового забезпечення позивача, нарахував кошти, що підлягали до виплати ОСОБА_1 на виконання вказаного рішення суду та виплатив позивачу (18.06.2025) суму індексації грошового забезпечення у розмірі 64391,43 грн, утримавши з розрахованої суми ПДФО - 15052,54 грн та військовий збір - 4181,26 грн, що вбачається з відповідного розрахунку та платіжних інструкцій, наявних у матеріалах справи.
Позивач, вважаючи протиправними дії Національного університету цивільного захисту України щодо безпідставного утримання з нього сум податку на доходи з фізичних осіб та військового збору з донарахованих на виконання рішень суду по справі №5 20/371/25 індексації грошового забезпечення, звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій НУ ЦЗУ щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб та військового збору, що утримані з виплаченого йому грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/371/25, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та наявності у позивача права на отримання такої компенсації, як військовослужбовцем, відповідно до приписів Порядку № 44 та Податкового кодексу України, яка протиправно не виплачена відповідачем.
Як наслідок, з метою ефективного поновлення порушених прав позивача у спірних відносинах, суд вважав за необхідне зобов'язати НУ ЦЗУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб та військовий збір, що утримані з грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/371/25.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з НУ ЦЗУ на користь ОСОБА_1 недоотриманої на виконання рішення по справі № 520/371/25 індексації грошового забезпечення на суму 19233,80 грн у вигляді утриманих податку на доходи фізичних осіб у розмірі 15052,54 грн та військового збору у розмірі 4181,26 грн, суд першої інстанції не зазначив жодних підстав та мотивів такої відмови.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначені Порядком № 44.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Приписами пунктів 4, 5 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
З системного аналізу вищезазначених норм вбачається, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 у справі № 520/371/25, відповідач виплатив позивачу суму індексації грошового забезпечення - 64391,43 грн, утримав ПДФО - 15052,54 грн та військовий збір - 4181,26 грн (5%), що підтверджується платіжними інструкціями, наявними у матеріалах справи. Тобто, загальна сума коштів, нарахованих позивачу на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 у справі № 520/371/25 становить 83625,23 грн (64391,43 грн + 15052,54 грн + 4181,26 грн).
Враховуючи, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 у справі № 520/371/25, встановлено несвоєчасну виплату відповідачем у повному обсязі грошового забезпечення позивачу, ОСОБА_1 не може бути позбавлений права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі № 825/761/17, від 29.07.2020 у справі № 814/142/17 та від 08.02.2023 у справі № 420/9834/22.
Таким чином, у відповідача наявний обов'язок з виплати позивачу грошової компенсації в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з індексації грошового забезпечення.
Доводи апелянта щодо відсутності підстав для виплати позивачу грошової компенсації у зв'язку з тим, що виплати за рішенням суду звільненому співробітнику НУ ЦЗУ включаються до загального місячного (річного) оподаткування доходу як інший дохід, є необґрунтованими, оскільки при належному виконанні відповідачем своїх зобов'язань та своєчасній виплаті позивачу грошового забезпечення у належному розмірі при звільненні зі служби в НУ ЦЗУ, грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, мала бути виплачена ОСОБА_1 одночасно з виплатою йому грошового забезпечення.
Вказана правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі № 825/761/17.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними дій Національного університету цивільного захисту України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримані з грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/371/25.
Щодо утримання відповідачем військового збору у розмірі 4181,26 грн (5%) з виплаченого позивачу на виконання рішення суду у справі № 520/371/25 грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 162.1.1. пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ об'єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Як слідує з підпункту 163.1.1 пункту 163.1 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Згідно з підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту (підпункт 1 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).
Так, відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану" № 4015-IX від 10.10.2024 (набрав чинності 01.12.2024) збільшено ставку військового збору з 1,5 % до 5 % від оподатковуваного доходу фізичних осіб.
При цьому, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні" № 4113 від 04.12.2024 (далі - Закон № 4113) уточнено перелік доходів військовослужбовців, до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.
Відповідно до підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України зазначена ставка військового збору застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Кодексу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4113 зміни до пунктів 16-1 і 25 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України застосовуються з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану" від 10 жовтня 2024 року № 4015-IX (далі - Закон № 4015-IX).
З огляду на те, що Закон № 4015-IX набрав чинності 01.12.2024, то зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України внесені Законом № 4113 щодо ставки військового збору у розмірі 1,5 відсотка застосовуються з 01.12.2024.
Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4015-ІХ встановлено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання рішення суду у справі №520/371/25 відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 02.08.2019 з утриманням з нарахованого доходу військового збору за ставкою 5% (4181,26 грн від 83625,23 грн).
Однак, до такого доходу позивача, в силу вищенаведених положень Податкового кодексу України, має застосовуватись ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка, що складає 1254,38 грн, а не 5 % (4181,26 грн), як здійснено відповідачем.
Отже, утримання відповідачем при виконанні рішення суду по справі № 520/371/25 з нарахованої позивачу індексації (83625,23 грн) суми військового збору у розмірі 2926,88 грн (3,5 %), є протиправним.
Водночас, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Національного університету цивільного захисту України щодо безпідставного утримання з ОСОБА_1 військового збору у розмірі 1254,38 грн з донарахованої на виконання рішення по справі № 520/371/25 індексації грошового забезпечення та стягнення з Національного університету цивільного захисту України на користь ОСОБА_1 недоотриманої на виконання рішення по справі №520/371/25 індексації грошового забезпечення на суму 1254,38 грн у вигляді утриманого військового збору задоволенню не підлягають.
Разом з цим, суд першої інстанції, дійшовши у мотивувальній частині рішення вірного висновку про правомірність утримання з грошового забезпечення позивача 1,5% військового збору, не надав оцінки протиправності дій відповідача щодо надмірного стягнення з ОСОБА_1 3,5 % військового збору (2926,88 грн), а у резолютивній частині зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу військовий збір не виокремивши належну останньому частку.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Колегія суддів також враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, зазначала, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Верховний Суд у пункті 62 постанови від 31.05.2021 у справі № 420/7110/19 зазначав, що обраний позивачем спосіб захисту повинен: а) відповідати змісту порушеного права (вимога повинна співвідноситися із обставинами порушення права чи законного інтересу); б) забезпечувати реальне поновлення прав у випадку задоволення позову (у результаті виконання рішення суду особа фактично повернеться в той стан, у якому перебувала до моменту порушення її права чи законного інтересу).
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21 щодо обрання способу відновленого порушеного права та необхідності визначення судом у рішенні відповідних сум. При цьому суд вказав, що враховуючи характер спірних правовідносин, такий спонукаючий спосіб захисту є належним та ефективним, адже здатний забезпечити реальне поновлення прав особи у випадку задоволення позову.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Враховуючи те, що при вирішенні спірних правовідносин, суд першої інстанції не виокремив у відсотковому/грошовому виразі належні ОСОБА_1 до виплати суми грошового забезпечення, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 по справі № 520/19857/25 в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Національного університету цивільного захисту України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за суму податку з доходів фізичних осіб та військовий збір, що утримані з грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/371/25 слід скасувати з прийняттям в цій частині постанови про часткове задоволення позову.
В іншій частині задоволення позовних вимог рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 по справі № 520/19857/25 підлягає залишенню без змін як законне та обґрунтоване.
Враховуючи звільнення позивача від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Національного університету цивільного захисту України - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 по справі № 520/19857/25 в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Національного університету цивільного захисту України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за суму податку з доходів фізичних осіб та військовий збір, що утримані з грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/371/25 - скасувати.
Прийняти в цій частині постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Національного університету цивільного захисту України про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Національний університет цивільного захисту України (18034, вул. Онопрієнка, 8, м. Черкаси, ЄДРПОУ 08571363) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 15052,54 грн та недоотриману на виконання рішення по справі № 520/371/25 індексацію грошового забезпечення на суму 2926,88 грн у вигляді утриманого військового збору.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
В іншій частині задоволення позовних вимог рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 по справі № 520/19857/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді О.А. Спаскін С.П. Жигилій